Рішення № 84821984, 03.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року Справа № 160/4125/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСліпець Н.Є. при секретарі судового засіданняШелгуновій І.А. за участі: представника позивача представника відповідача Волнової Ю. М. Сігалової М.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкового-повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2019 року Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними та скасувати вимогу №Ю-0004301306 від 11.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки), рішення №0004341306 від 11.02.2019 року про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 11.02.2019 року №0004281306 про застосування до штрафних санкцій.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 30.07.2019 року о 10:40 год. (а.с. 2-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна планова виїзна перевірка Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року, за результатами якої складено акт перевірки №74647/04-36-13-06/08562950 від 22.12.2018 року, на підставі висновків якого прийняті оскаржувані податкова вимога про сплату боргу від 11.02.2019 року № Ю-0004301306 на суму 252 773,62 грн., податкове повідомлення-рішення від 11.02.2018 року № 0004281306 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн. та рішення 0004341306 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 126 386,81 грн. Позивач зазначає, що податковий орган протиправно дійшов висновку про те, що установою безпідставно та неправомірно не нараховано та не відображено у звітності за період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року суми заробітної плати засуджених із врахування сум додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 1 148 971,00 грн., чим порушено вимоги абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, оскільки під час перевірки останнім не враховано факт відсутності трудових договорів із засудженими, а за таких обставин працівники не є найманими особами та їх доходи не можуть бути базою нарахування єдиного соціального внеску. Засудженими, які залучалися установою до оплачуваної суспільно-корисної праці, подано заяви про їх працевлаштування без укладення строкових трудових договорів. Позивач вважає, що суми виплат, отримані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою нарахування та утримання єдиного внеску. Таким чином, спірні вимога про сплату боргу (недоїмки), податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій є необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив.

30.07.2019 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року. Так, перевіркою правильності відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів сум нарахованої заробітної плати, з яких утримується єдиний внесок, встановлено не нарахування та не відображення у звітності за період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року сум заробітної плати засуджених із врахування сум додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 1 148 971,00 грн. На підставі акта перевірки податковим органом сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) та винесено податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Прийняті податкове повідомлення-рішення, рішення та вимогу представник відповідача вважає законними, обґрунтованими та прийнятими відповідно до вимог діючого законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов підтримала, проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» зареєстрована 17.06.1996 року виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради, належить до сфери управління Міністерства юстиції України та перебуває на обліку в Кам`янській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

У період з 27.11.2018 року по 10.12.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно із наказом від 29.10.2018 року № 6196-п та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік, проведено документальну планову виїзну перевірку Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року.

За результатами документальної планової виїзної перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено акт від 22.12.2018 року №74647/04-36-13-06/08562950.

Перевіркою встановлені порушення:

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження суми нарахованого єдиного внеску, який підлягає сплаті на загальну суму 252 773,62 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених осіб, в т. ч. жовтень 2016 року - 4 466,00 грн., листопад 2016 року - 12 557,16 грн., грудень 2016 року - 11 264,00 грн., січень 2017 року - 3 520,00 грн., лютий 2017 року - 11 264,00 грн., березень 2017 року - 11 264,00 грн., квітень 2017 року - 9 856,00 грн., травень 2017 року - 11 264,00 грн., червень 2017 року - 10 560,00 грн., липень 2017 року -10 560,00 грн., серпень 2017 року - 10 560,00 грн., вересень 2017 року - 11 264,00 грн., жовтень 2017 року - 16 192,00 грн., листопад 2017 року - 22 528,00 грн., грудень 2017 року - 21 120,00 грн., січень 2018 року - 9 828,72 грн., лютий 2018 року - 8 190,60 грн., березень 2018 року - 6 552,48 грн., квітень 2018 року - 12 285,90 грн., травень 2018 року - 4 914,36 грн., червень 2018 року - 7 371,54 грн., липень 2018 року - 7 371,54 грн., серпень 2018 року - 8 190,60 грн., вересень 2018 року - 9 828,72 грн.;

- абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та р. ІІІ наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №111/26556 від 30.01.2015 року «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» податкові розрахунки за ф.1-ДФ за період ІV кв. 2015 року, І - ІV кв. 2016 року, І - ІV кв. 2017 року та 1 - ІІІ кв. 2018 року надавались з недостовірними відомостями, а саме: без відображення нарахованих та виплачених доходів від працевлаштування засуджених, нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб.

22.01.2019 року не погодившись з висновками акту перевірки від 22.12.2018 року №74647/04-36-13-06/08562950 Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» звернулась до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із запереченнями, якими просила здійснити перегляд висновків акту.

За результатом розгляду заперечень Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області листом від 06.02.2019 року № 12731/10/04-36-13-06-17, акт документальної планової виїзної перевірки з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року від 22.12.2018 року №74647/04-36-13-06/08562950 залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі вказаного акту перевірки від 22.12.2018 року контролюючим органом прийняті:

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 року № Ю-0004301306 на суму 252 773,62 грн.;

- рішення № 0004341306 від 11.02.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 126 386,81 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0004281306 від 11.02.2019 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн.

Не погодившись з прийнятими вимогою, податковим повідомленням-рішенням та рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач 27.02.2019 року звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргами №26/4-604, №26/4-605 та №26/4-606 з вимогою переглянути та скасувати вимогу, податкове повідомлення-рішення та рішення від 11.02.2019 року.

За результатами розгляду скарг Державна фіскальна служба України рішеннями від 04.04.2019 року № 15572/6/99-99-11-05-02-25 та від 18.04.2019 року №18301/6/99-99-11-05-01-25 залишила без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 року № Ю-0004301306 на суму 252 773,62 грн., податкове повідомлення-рішення від 11.02.2019 року та рішення № 0004341306 на суму 126 386,81 грн., а скарги - без задоволення.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки), податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій від 11.02.2019 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Приписами ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, як за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

При проведенні перевірки податковим органом встановлено, що Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» у періоді з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року використовувала працю 389 засуджених, що підтверджується наказами на працевлаштування, табелями обліку робочого часу, відомостями нарахування заробітної плати

Також, перевіркою встановлено, що між Державною установою «Жовтоводська виправна колонія (№26)» (замовник) та Державним підприємством «Підприємство Жовтоводської виправної колонії управління ДПтС України у Дніпропетровській області (№26)» (виконавець) укладені договори №144 від 08.01.2015 року, № Г-16 від 04.01.2016 року, № А-1 від 03.01.2017 року та № А-1/26/10-18-03(А) від 02.01.2018 року про залучення засуджених до праці.

Разом з тим, перевіркою правильності відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів сум нарахованої заробітної плати, з яких утримується єдиний внесок, податковим органом встановлено не нарахування та не відображення у звітності за період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року сум заробітної плати засуджених із врахування сум додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 1 148 971,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням такої особливості, як те, що трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Так, згідно із ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції до 07.10.2016 року) засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Отже, спеціальним законом до 07.10.2016 року чітко не визначались підстави, форми та умови реалізації права на працю особами, засудженими до позбавлення волі, не встановлювались способи реалізації цього права (у межах цивільно-правового договору чи у межах строкового трудового договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України у редакції Закону України від 07.09.2016 року №1492-VIII (набув чинності з 08.10.2016 року) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

З приписів наведеної норми закону чітко і однозначно вбачається, що трудовий договір повинен укладатись між засудженими до позбавлення волі та виправною колонією.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що виправна колонія об`єктивно не може діяти у правовому режимі звичайного роботодавця, а засуджена до позбавлення волі особа не може бути кваліфікована у якості найманого працівника у зв`язку з специфікою функціонування органів, установ і підрозділів Державної служби виконання покарань України та умовами життєдіяльності засуджених осіб.

Частиною 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України у редакції Закону України на підставі Закону України від 03.07.2018 №2475-VIII (набув чинності з 28.08.2018 року) визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Таким чином, договори цивільно-правового характеру або трудові договори, де стороною є засуджена до позбавлення волі особа, укладаються з безпосередніми замовниками послуг чи робіт, а саме: з фізичними особами-підприємцями або юридичними особами, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Перелічені договори лише погоджуються адміністрацією колонії, а тому, адміністрація колонії не є стороною цих договорів у силу закону.

Тобто, в силу дії прямої норми закону трудові договори про залучення до суспільно корисної праці у період 08.10.2016 року - 28.08.2018 року повинні укладатись між засудженою до позбавлення волі особою та виправною колонією.

При цьому, для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, який становить 40 годин (ч. 1 ст. 119 Кримінально-виконавчого кодексу України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції України) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю, але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

За змістом зазначених норм засуджені залучаються до оплачуваної праці саме за строковим трудовим договором, який є підтвердженням трудових відносин і підставою для сплати єдиного соціального внеску.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Міністерством юстиції України 07.03.2013 року виданий наказ «Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі» за №396/5, який зареєстрований 11.03.2013 рокуза №387/22919 (далі - Інструкція №396/5).

Пунктами пунктів 2.1. та 2.2 Інструкції №396/5 визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Вимогами пунктів 5.2. та 5.3. Інструкції №396/5 встановлено, що праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку. Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці. При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовленої продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу. При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установленому порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Згідно з п. 5.4. Інструкції №396/5 погодинна система оплати праці для засуджених застосовується лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку.

Суд зазначає, що трудовий договір укладається відповідно до глави ІІІ Кодексу законів про працю України. Статтею 22 Кодексу законів про працю України встановлено гарантії щодо укладення трудового договору.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженої органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу згідно з кваліфікацією і підлягає правилам внутрішнього розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи.

За трудовим договором громадянин набуває статусу «працівник», його трудові відносини регулює законодавство про працю. Він має право на відпочинок відповідно до законів про обмеження трудового дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на матеріальне забезпечення у порядку соціального страхування в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності та інші права, встановлені законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів, які регламентують спірні правовідносини, дозволяє суду зробити висновок про те, що в силу вимог закону Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками в розумінні ст. 2 Кодексу законів про працю України, яка окреслює основні трудові права працівників: «Право громадян України на працю», тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Крім того, засудженим до позбавлення волі, відповідно до статті 59 Кримінально-виконавчого кодексу України, не передбачено надання щорічної відпустки.

Суд зазначає, що у роз`ясненні Державної фіскальної служби України «Щодо справляння єдиного внеску та укладання договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування", опублікованому у виданні «Праця і зарплата» №3 (1015) 18.01.2017 року, вказано, що Державна фіскальна служба України, виходячи з системного аналізу норм Кримінально-виконавчого кодексу України, Інструкції №396/5 та інших нормативно-правових актів України, дійшла висновку про те, що суми виплат, одержані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою для нарахування єдиного внеску.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в позивача відсутній обов`язок сплати єдиного внеску за засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а тому, і підстави для донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій стосовно позивача відсутні.

Оскільки за результатами розгляду справи суд встановив відсутність обов`язку у позивача щодо сплати єдиного внеску за засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, суд дійшов висновку що вимога про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та податкове повідомлення-рішення про застосування до Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» штрафних (фінансових) санкцій від 11.02.2019 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином, вимоги позивача щодо неправомірності винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 року №Ю-0004301306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 року № №0004341306 та податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.02.2019 року №0004281306, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 9 529,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про не правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0560691305 від 11.02.2019 року, податкового повідомлення-рішення від 11.02.2019 року №0004281306 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та рішення №0004341306 від 11.02.2019 року про застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» (52201, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, пров. Дальній, буд. 11, код ЄДРПОУ 08562950) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкового-повідомлення рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати:

- вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №Ю-0004301306 від 11.02.2019 року про сплату Державною установою «Жовтоводська виправна колонія (№26)» боргу (недоїмки) в сумі 252 773,62 грн., як донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0004341306 від 11.02.2019 року про застосування до Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» штрафних санкцій в розмірі 126 386,81 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- податкове повідомлення-рішення від 11.02.2019 року №0004281306 про застосування до Державної установи «Жовтоводська виправна колонія (№26)» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 510,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 08 жовтня 2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець