Рішення № 84820778, 09.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 жовтня 2019 р. Справа № 120/2807/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (код ЄДРПОУ: 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці щодо відмови в проведенні обрахунку пенсії державного службовця, з урахуванням складових заробітної плати для призначення пенсії, що відображені у довідках від 01.03.2019 року № 486/2-1 та № 487/2-1, виданих Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.09.2019 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшло клопотання, в якому останній просить замінити сторону у даній адміністративній справі - Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року відповідача у даній адміністративній справі замінено на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначено, що норми, які регулювали питання пенсійного забезпечення тієї категорії осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про державну службу", втратили чинність. Таким чином, на думку відповідача, з 01.06.2015 року пенсії відповідно до спеціального законодавства не призначаються, а призначені до 01.06.2015 року не перераховуються.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII.

Згідно з наказом Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації № 20 від 28.02.2019 року позивача звільнено з посади заступника начальника управління розвитку підприємства та централізованих капіталовкладень - начальника відділу фінансових відносин та розрахунків Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку з власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію державного службовця, згідно з поданою заявою, відповідно до статті 38 КЗпП України.

Станом на 28.02.2019 року загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 41 рік 06 місяців 27 днів, стаж державної служби - 22 роки 09 місяців 29 днів, що підтверджується довідкою Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації № 473/02-2 від 01.03.2019 року.

Судом встановлено, що Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації позивачу видана довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) № 486/2-1 від 01.03.2019 року, згідно якої заробітна плата станом на 28.02.2019 року в загальному розмірі становить 11285,00 грн., яка включає посадовий оклад, надбавку за ранг та надбавку за вислугу років.

Разом із тим, ОСОБА_1 отримала довідку № 487/2-1 від 01.03.2019 року про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно з якою до складових заробітної плати за період з 01.05.2016 року по 28.02.2019 року включено «Інші виплати», а саме: матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби, грошову допомогу до щорічної відпустки та індексацію.

Як вбачається із зазначених довідок, на всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

04.03.2019 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці із заявою про обрахування та виплату пенсії державного службовця, в якій просила перерахувати пенсію із урахуванням вищезазначених довідок.

За результатами розгляду заяви Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці, рішенням № 2330 від 02.05.2019 року, відмовило позивачу в перерахунку її пенсії, зазначивши, зокрема, що перерахунок пенсій особам, яким було раніше призначено пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII, законодавством не передбачено.

Листом Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці № 142/М-1 від 03.05.2019 року позивача додатково повідомлено, що сума пенсії державного службовця, обчислена згідно раніше поданої довідки № 2288 від 28.11.2016 року.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, на думку відповідача, підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до порядку та норм Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII відсутні.

Не погоджуючись із таким рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

01.05.2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 57 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.

Абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Тобто, до 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 року відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 569/350/17, від 03.07.2018 року у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 року у справі № 591/6970/16-а.

Так, частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею другою Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять:

- основна заробітна плата як - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата як - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналогічні положення містяться й в підпунктах 2.2.2 та 2.2.7 пункту 2.2. Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 році за № 114/8713 (далі - Інструкція № 5), де вказано, що до складу фонду додаткової заробітної плати входять премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування; суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників.

Відповідно до підпунктів 2.3.2 та 2.3.3 пункту 2.3 Інструкції № 5 до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат входять: винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов`язків; матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв`язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п. 3.31).

Згідно із частиною першою статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, в редакції станом на день призначення пенсії) до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до пункту 1 статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV, в редакції станом на день виходу на пенсію) до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Тобто, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Дана правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16.09.2014 року у справі № 21-314а14, який, аналізуючи положення статті 37 Закону № 3723-XII, статті 41 Закону № 1058-IV та статті 66 Закону № 1788-XII, дійшов висновку, що суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, зокрема, матеріальна допомога на оздоровлення та допомога на вирішення соціально-побутових питань, сума індексації заробітної плати, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії.

Таким чином, матеріальна допомога на соціально-побутові потреби, грошова допомога до щорічної відпустки та індексація, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються при обчисленні розміру пенсії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 року у справі № 468/1212/16-а, у постанові від 14.08.2018 року у справі № 127/15400/17, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 415/6846/16-а, у постанові від 23.11.2018 року у справі №638/981/17 та у постанові від 23.11.2018 року у справі №184/157/17(2-а/184/13/17).

Як слідує із довідки № 487/2-1 від 01.03.2019 року, виданої Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно з якою до складових заробітної плати за період з 01.05.2016 року по 28.02.2019 року надбавки, премії та інші виплати позивача становили: надбавка за інтенсивність, премія місячна, матеріальна допомога на соціально-побутові потреби, грошова допомога до щорічної відпустки та індексація. На всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріальна допомога на соціально-побутові потреби, грошова допомога до щорічної відпустки та індексація, з яких сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відносяться до складу заробітної плати державних службовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

При цьому, відповідачем фактично не заперечується, що при перерахунку заробітної плати для перерахунку пенсії не були врахованими: матеріальна допомога на соціально-побутові потреби, грошова допомога до щорічної відпустки та індексація.

За таких обставин суд вважає, що пенсія позивача повинна обчислюватись із заробітної плати, яку вона фактично отримувала на день звільнення з урахуванням матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, грошової допомоги до щорічної відпустки та індексації заробітної плати, з яких сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування згідно довідки Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації № 487/2-1 від 01.03.2019 року.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2018 року у справі № 638/981/17, згідно із якою Верховний Суд дійшов висновку про те, що державні службовці мають право на перерахунок призначеної пенсії у зв`язку з не включенням при обчисленні розміру пенсії сум виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, зокрема, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, винагорода за вислугу років, премії.

Судом встановлено, що відповідач, своїм рішенням від № 230 від 02.05.2019 року відмовив в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з включення сум вищезазначених виплат, із яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Така відмова Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, та є звуженням змісту набутих нею прав та порушенням сутності її конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії державного службовця, з урахуванням складових заробітної плати, що відображені у довідках від 01.03.2019 року № 486/2-1 та № 487/2-1, виданих Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації та, відповідно, скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці № 2330 від 02.05.2019 року.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання пенсійний орган здійснити з 28.02.2019 року перерахунок та виплату пенсії державного службовця з урахуванням складових заробітної плати, що відображені у довідках від 01.03.2019 року № 486/2-1 та № 487/2-1, виданих Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася із заявою про перерахунок пенсії до відповідача 04.03.2019 року, то пенсія позивачу підлягає перерахунку, починаючи з 01.03.2019 року.

При цьому, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії використовується як спосіб відновлення порушеного права, у зв`язку з тим, що при призначенні пенсії позивачеві протиправно не було враховано усі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2018 року (справа № 306/48/16-а), у постанові від 05.06.2018 року (справа № 275/593/17) та постанові від 13.11.2018 року (справа № 415/6846/16-а).

Згідно з статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини. У рішенні від 17.10.1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch V. The United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії державного службовця, з урахуванням складових заробітної плати, що відображені у довідках від 01.03.2019 року № 486/2-1 та № 487/2-1, виданих Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці № 2330 від 02.05.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.03.2019 року перерахунок пенсії державного службовця ОСОБА_1 з урахуванням складових заробітної плати, що відображені у довідках від 01.03.2019 року № 486/2-1 та № 487/2-1, виданих Департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 09.10.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна