Рішення № 84807583, 02.10.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/6797/19

2/310/2523/19

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Мастерова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Скан Транс» про зміну формулювання наказу про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який до початку розгляду справи по суті уточнила, до ТОВ «Азов Скан Транс» про зміну формулювання наказу про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивачка з 09 жовтня 2018 року працювала у відповідача на посаді секретаря. 19 липня 2019 року вона написала заяву про звільнення за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, зареєструвала її та залишила в папці на підпис директору товариства. 22 липня 2019 року після обідньої перерви вона передала свою роботу кандидату на працевлаштування на посаду секретаря та в другій половині дня вводила її в курс справ. Адміністрацією ТОВ «Азов Скан Транс» її в усній формі було попереджено, що позивачку буде звільнено з відпрацюванням двох тижнів, тобто за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), щоб впродовж двох тижнів позивачка передавала справи приємнику, в іншому випадку її буде звільнено за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Посада секретаря не є посадою матеріально відповідальною, з посадовою інструкцією ОСОБА_1 при прийомі на роботу не ознайомлювалась, ніяких документів про матеріальну відповідальність вона не підписувала, а для того, щоб передати вхідну та вихідну кореспонденцію і розповісти, як відправляти листи достатньо пів дня. З 24 липня 2019 року позивачка періодично розповідала секретарям, як вести діловодство підприємства. 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Азов Скан Транс» лист та наказ про звільнення її за прогули з 15 серпня 2019 року. Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення влсник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, чого відповідачем зроблено не було. Акти про відсутність працівника на робочому місці повинні складатись щодня, а в наказі про звільнення позивачки є посилання на один акт. Крім зазначеного, відповідачем було порушено вимогу ст. 43 КЗпП України, внаслідок чого ОСОБА_1 звільнено без погодження з первинною профспілковою організацією. В порушення вимог ст. 83 КЗпП України позивачці не було виплачено грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки. Вважає, що її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України є незаконним, тому просила внести зміну в формулюванні причин звільнення - з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін); стягнути з відповідача на її користь заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідачем до суду було надано відповідь на відзив, згідно якої ТОВ «Азов Скан Транс» позовні вимоги не визнало, оскільки викладені в позовній заяві обставини та факти викладено суб`єктивно, не відповідають дійсності. ОСОБА_1 була прийнята на посаду секретаря наказом директора ТОВ «Азов Скан Транс» від 09 жовтня 2018 року. 19 липня 2019 року (день тижня - п`ятниця) позивачкою на ім`я директора було подано заяву про звільнення за угодою сторін з 22 липня 2019 року (день тижня - понеділок), інших відомостей або додатків заява про звільнення не містила. Директором товариства було прийнято рішення про відпрацювання позивачкою двох тижнів, про що ОСОБА_1 було повідомлено. Звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України за своєю правовою природою передбачає, що між роботодавцем та найманим працівником має бути досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Такої згоди між сторонами досягнуто не було, товариство не бажало розривати з позивачкою трудовий договір, оскільки звільнення створювало труднощі у господарській діяльності та порушувало нормальний режим ведення діловодства. Аналіз поданої позивачем заяви свідчить, що фактичною підставою звільнення є не угода сторін, а одностороння ініціатива працівника. Таким чином, не заперечуючи проти права працівника на звільнення, роботодавцем було повідомлено про необхідність продовження роботи протягом двох тижнів з моменту подання заяви про звільнення. 16 липня 2019 року ОСОБА_1 взяла під розписку у відділі кадрів свою трудову книжку, яку вона зобов`язалась повернути 22 липня 2019 року, однак, на день звільнення трудову книжку повернуто не було. Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 24 липня 2019 року визнається нею в позові, з боку товариства факт відсутності позивачки на робочому місці фіксувався доповідними записками інших працівників та відповідними актами. Враховуючи, що на телефонні дзвінки позивачка не відповідача, з метою з`ясування причин відсутності її на роботі товариством на адресу ОСОБА_1 було направлено лист, який нею був отриманий, але повністю проігнорований. 15 серпня 2019 року директором товариства було видано наказ № 211 про звільнення позивачки з посади секретаря за прогул без поважних причин, копію наказу було направлено ОСОБА_1 поштою. В супровідному листі було повідомлено про необхідність отримання остаточного розрахунку в касі товариства, сума остаточного розрахунку включає компенсацію за невикористану відпустку, сума заробітної плати була виплачена позивачці в повному обсязі раніше. На сьогоднішній день кошти, які мають бути видані позивачці, в сумі 2 105,20 грн. зберігаються товариством і будуть видані за першою вимогою у відповідності з ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Вимога про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу не може бути задоволена, оскільки ОСОБА_1 не навела жодного доказу, який би свідчив про існування перешкод в подальшому її працевлаштуванні. Позивачка просить внести зміни у формулюванні причин звільнення в наказ і разом з тим не зазначає, яким чином задоволенням позовних вимог в цій частині будуть відновлені її права. У відзиві також було зазначено про відсутність у ТОВ «Азов Скан Транс» профспілкових організацій, а також наведено розрахунок суми судових витрат, які очікує понести відповідач.

Позивачка надала суду заперечення на відзив, в яких зазначила наступне, При прийомі на роботу вона не була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, з посадовою інструкцією секретаря, тобто при прийомі її на роботу відповідачем вже було порушено законодавство про працю; резолюцію на її заяві вона побачила лише в судовому засіданні 23 вересня 2019 року; з 22 липня 2019 року до виконання обов`язків секретаря приступив новий працівник без офіційного оформлення, тобто підприємство мало намір під час відпрацювання позивачкою двох тижнів допустити нового працівника без оплати праці. Бухгалтер ОСОБА_2 не має ніякого відношення до секретаря товариства, тому не мала повноважень на написання доповідної записки, які повинен писати безпосередній керівник працівника. Для складання актів про відсутність працівника на роботі повинна створюватись комісія, до якої не може входити керівник підприємства, оскільки останній є заінтересованою особою. У відповідності із ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, чого відповідачем зроблено не було, будь-які листи від товариства позивачка не отримувала. Відповідачем не було отримано згоди на звільнення ОСОБА_1 від первинної профспілкової організації або представника трудового колективу. Просила внести зміну в наказ в формулюванні причин звільнення - з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 36 КЗпП України або на ст. 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача перевести на її заробітну картку невиплачену суму в розмірі 2 105,20 грн.; виключити з позовної заяви вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На вказані заперечення відповідачем зазначено, що позивачці особисто було повідомлено про необхідність продовження працювати протягом двох тижнів згідно вимог ст. 38 КЗпП України, що було підтверджено позивачкою під час судового розгляду. Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України прогулом вважається відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. ОСОБА_1 було визнано факт її відсутності на роботі з 24 липня 2019 року по теперішній час. Наказ про звільнення позивачки містить всі обов`язкові реквізити, які вимагаються для такого роду документів. Питання виплати компенсації за невикористану відпустку може бути вирішено лише після пред`явлення такої вимоги самим працівником, але позивачка із такою вимогою до товариства не зверталась, що унеможливлює судовий захист її прав. Листом від 15 серпня 2019 року № 120 ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність отримання остаточного розрахунку, наявність банківської картки у колишнього працівника не дає підстав товариству перераховувати на неї кошти без такої вказівки з боку працівника. Крім зазначеного, позивачка сама не може визначитись, за якою саме статтею КЗпП України її мало бути звільнено.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених в позові та запереченнях підстав, просила внести зміну в наказ в формулюванні причин звільнення - з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 36 КЗпП України або на ст. 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача перевести на її заробітну картку невиплачену суму в розмірі 2 105,20 грн.; виключити з позовної заяви вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та запереченнях.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно з наказом від 08 жовтня 2018 року № 270 «Про прийом на роботу» ОСОБА_1 було прийнято на посаду секретаря ТОВ «Азов Скан Транс» з 09 жовтня 2018 року.

19 липня 2019 року позивачкою на ім`я директора ТОВ «Азов Скан Транс» було подано заяву про її звільнення з займаної посади за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 22 липня 2019 року. Згідно з візою керівника підприємства останнім таке звільнення погоджене не було, заявниці необхідно було відпрацювати два тижні.

22 липня 2019 року директором, менеджером з логістики, бухгалтером товариства було складено акт про визнання заяви про звільнення за угодою сторін секретаря ОСОБА_1. недійсною. У вказаному акті зазначено, що заяву позивачки було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції, але згоди з директором досягнуто не було в зв`язку з відсутністю іншого кандидата на цю посаду та неможливістю замінити секретаря іншою особою. ОСОБА_1 було запропоновано переписати заяву про звільнення за власним бажанням та відпрацювати два тижні, поки триватиме пошук іншого кандидата на посаду секретаря.

З 22 липня 2019 року ОСОБА_1 не виконувала обов`язки секретаря товариства. Як зазначила суду позивачка, вона працевлаштувалась на інше підприємство, пройшовши конкурс на посаду інспектора відділу кадрів, не хотіла втрачати вказану роботу, тому не мала можливості відпрацьовувати два тижні, як їй було запропоновано відповідачем. 22 та 23 липня 2019 року після обідньої перерви позивачка приходила до товариства, щоб передати документацію кандидату на посаду секретаря, після чого на підприємство не з`являлась.

Листом від 26 липня 2019 року № 107 ОСОБА_1 було повідомлено, що її відсутність на роботі буде кваліфіковано як прогул без поважних причин та позивачку буде звільнено з посади секретаря на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивачці запропоновано терміново повідомити керівництво про причину відсутності на роботі. Факт отримання вказаного листа підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Доказів на спростування вказаного факту позивачкою надано не було.

24, 25, 26, 29, 30, 31 липня та 15 серпня 2019 року були складені акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 24 липня 2019 року по 15 серпня 2019 року.

15 серпня 2019 року директором, менеджером з логістики, бухгалтером ТОВ «Азов Скан Транс» було складено акт про ненадання ОСОБА_1 пояснень про відсутність на роботі з 24 липня 2019 року по 15 серпня 2019 року.

Крім зазначеного, в цей же день складено акт про відсутність на підприємстві трудової книжки ОСОБА_1 , яка відповідно до розписки від 16 липня 2019 року взяла свою трудову книжку НОМЕР_1 із зобов`язанням її повернути 22 липня 2019 року, але до моменту звільнення її не повернула.

Наказом ТОВ «Азов Скан Транс» від 15 серпня 2019 року № 211 «Про звільнення» ОСОБА_1 було звільнено з посади секретаря 15 серпня 2019 року за прогул без поважних причин. Підставою такого звільнення в наказі зазначено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та акт про ненадання пояснень позивачкою про відсутність на роботі.

Вказаний наказ було направлено позивачці із супровідним листом від 15 серпня № 120, в якому також зазначено про необхідність з`явитися до товариства для отримання остаточного розрахунку.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. В зв`язку з наведеним угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений таким правом.

Як вбачається з матеріалів справи, домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін між позивачкою та відповідачем досягнуто не було, відповідного рішення про звільнення ОСОБА_1 директор ТОВ «Азов Скан Транс» не приймав.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

Звертаючись з позовом до суду і під час розгляду справи позивачкою було зазначено, що нею було написано заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін без попередньої домовленості з керівником підприємства, а також вона не відпрацювала два тижні та не надала власнику підприємства доказів неможливості продовжувати роботу.

Крім зазначеного, позивачка під час судового розгляду сама не могла визначитися, за якою статтею КЗпП України вона має бути звільнена - за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), чи ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).

Судом встановлено, і це не спростовувалось позивачкою, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці в ТОВ «Азов Скан Транс» з 24 липня 2019 року, свої трудові обов`язки на підприємстві не виконувала, про що були складені відповідні акти.

Відповідач направляв позивачці лист із вимогою надати пояснення причин її відсутності на роботі, вказаний лист було отримано ОСОБА_1 Доказів на спростування зазначеного позивачкою надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема п. 4 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як вбачається з пояснень сторін, ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації, в ТОВ «Азов Скан Транс» первина профспілкова організація взагалі відсутня.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря за п. 4 ст. 40 КЗпП України є правомірними, натомість, вимоги позивачки про зміну формулювання її звільнення є неконкретними, такими, що не ґрунтуються на законі, тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача перевести невиплачену їй суму в розмірі 2 105,20 грн. на її зарплатну карту суд виходить із наступного. Згідно з інформацією, наданою відповідачем, вказана сума товариством нарахована, зберігається на підприємстві і буде видана ОСОБА_1 за першою її вимогою. Вирішення питання щодо перерахування вказаних сум саме на картковий рахунок позивачки не віднесено до компетенції суду.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Скан Транс» про зміну формулювання наказу про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 жовтня 2019 року.

Суддя Бердянського

міськрайонного суду

Запорізької області О. М. Вірченко