Ухвала суду № 84801631, 07.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

07 жовтня 2019 року м. Київ № 640/16276/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Державного бюро розслідувань про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Начальнику третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Корецького Олега Павловича про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного бюро розслідувань, Начальнику третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Корецького Олега Павловича, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача по ненаданню інформації, запитуваної адвокатським запитом №19-204-0812 від 26.07.2019 року; зобов`язати відповідача в строк не пізніше 10 днів з дня набрання рішення суду в цій справі законної сили надати позивачу інформацію, зазначену в адвокатському запиті №19-204-0812 від 26.07.2019 року, а саме: повні відповіді на кожне поставлене у адвокатському запиті питання.

Ухвалою суду від 03.09.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30 вересня 2019 року Державне бюро розслідувань подало заяву про закриття провадження у справі, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, даний спір має вирішуватись судами за правилами КПК України.

Проаналізувавши матеріали справи, зміст заяви, суд дійшов до наступних висновків.

Так, відповідно до частини першої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як вбачається із наведеного, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Таким чином, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з`ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відповідно до частин першої та третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Як вбачається з позовної заяви, з метою отримання інформації, необхідної для забезпечення належного здійснення захисту прав і законних інтересів клієнта та у ході надання правової допомоги адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Державного бюро розслідувань із адвокатським запитом.

Листом № 13916/1.3-19 від 31.07.2019 року Державним бюро розслідувань адвоката ОСОБА_1 повідомлено про відмову у наданні запитуваної інформації з посиланням на ст.222 КПК України. Зазначено, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», надання адвокату інформації та копій документів отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Клопотання про закриття провадження обгрунтовано тим, що позивачем оскаржується відповідь відповідача на його запит щодо надання інформації, яка є частиною кримінального провадження.

При цьому, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Разом із тим, суд не погоджується з доводами заявника, що заявлені позовні вимоги фактично оскаржують дії слідчого щодо проведення досудового розслідування, оскільки пред`явлення зазначеного позову є правом позивача в рамкам оскарження в адміністративному судочинстві дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та його посадових осіб, а не процесуальною дією в розумінні КПК України. Доказів зворотнього не надано.

З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку, що даний спір відноситься до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, а отже відсутні підстави для закриття провадження.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені заяви Державного бюро розслідувань про закриття провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В.І. Келеберда