Рішення № 84801567, 03.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2019 року № 826/2711/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Каракашьяна С.К., Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позивачем 21 березня 2016 року через канцелярію суду подано уточнений позов (а.с. 21-25), в якому позивач просить суд зобов`язати Національний банк України надати їй інформацію на запит від 25 січня 2016 року.

Представником позивача обґрунтовано позовні вимоги тим, що в лютому 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2007/686Ф03.7/11, згідно з яким кредитор надає у тимчасове користування ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 53260 доларів США. Оскільки банк стверджує, що право власності на валюту перейшло шляхом конвертації цієї суми у грошову одиницю України, ОСОБА_2 подано запит до Національного банку України від 25 січня 2016 року про надання інформації щодо подання його довірителем ОСОБА_1 заявки про продаж доларів США на Міжбанківській валютній біржі через Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та про проведені за цією операцією розрахунки, у задоволенні якого відмовлено.

Представник позивача стверджує, що Національний банк України неправомірно відмовив у наданні запитуваної інформації. Вважає, що ненадання позивачу цієї інформації порушує її право на доступ до інформації щодо правовідносин, в яких вона є безпосереднім учасником, та не відповідає вимогам Законів України «Про банки та банківську діяльність», Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв`язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала зазначена адміністративна справа, адміністративну справу розподілено повторно та передано в провадження судді Клименчук Н.М.

Суддею Клименчук Н.М. 13 листопада 2017 року справу прийнято до свого провадження, 25 січня 2018 року через неявку осіб, які беруть участь у справі, прийнято рішення про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

На час розгляду справи відповідачем подано заперечення на позов, в якому відповідач проти позову заперечує, стверджує, що під час надання відповіді на запит діяв правомірно.

Представником позивача подано відгук на заперечення відповідача проти позову.

Вирішуючи даний адміністративний спір, суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановлено наступне.

Як вбачається за матеріалів справи, 25 січня 2016 року представником позивача ОСОБА_2 подано в інтересах позивача до Національного банку України запит на інформацію (а.с.12), в якому просив повідомити, чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», чи надходила заявка від 02 лютого 2007 року про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 53260 доларів США від ОСОБА_1 через Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» і купівлю української гривні, в разі проведення такої операції просив також надати інформацію щодо курсу проведення обміну валюти, зняття комісії та суми коштів, зарахованої у гривні після продажу вказаної суми валюти. У запиті зазначено, що його подано на підставі ст. 34 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 5, 19 і 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію».

Листом від 03 лютого 2016 року № 40-0004/93-71 (а.с.13) Національний банк України надав позивачеві та його представнику відповідь про розгляд запиту, згідно з яким у наданні запитуваної інформації ОСОБА_2 відмовлено. Як вбачається зі змісту указаного листа, ОСОБА_2 не подано разом із запитом довіреності ОСОБА_1 , згідно з якою він мав би повноваження на звернення із запитом. У листі зазначено, що представником ОСОБА_2 додано до запиту копію довіреності ОСОБА_1 щодо представлення її інтересів іншими особами, а не ОСОБА_2 , через що у наданні інформації стосовно ОСОБА_1 йому відмовлено.

Також у відповіді на запит заявника поінформовано про те, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України не відображається.

З такою відповіддю позивач не погоджується, вважає її незаконною і просить зобов`язати Національний банк України надати інформацію ОСОБА_1 на її запит від 25 січня 2016 року.

Згідно з положеннями статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції станом на 01 січня 2016 року) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму, становить банківську таємницю.

Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов`язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз`яснення щодо застосування таких актів.

Як вбачається із зазначеного, запитувана представником позивача у Національного банку України інформація є банківською таємницею.

Стаття 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладає на банки обов`язок збереження банківської таємниці.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції станом на 01 січня 2016 року) інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

Вимоги до захисту, зберігання, використання та розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, визначають Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 № 267.

Згідно з пунктом 3.1 Розділу 3 зазначеного Порядку (в редакції станом на 01 січня 2016 року) письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою.

Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.

Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи - клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта.

На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1076 Цивільного кодексу України (ЦК України) банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, виходячи зі змісту викладених норм, запитувана ОСОБА_2 у Національного банку України інформація стосовно ОСОБА_1 могла бути видана йому лише з відповідного дозволу ОСОБА_1 або у разі відповідного її доручення на вчинення таких дій.

Як встановлено судом, відмова Національного банку України у наданні інформації представникові позивача мотивована відсутністю належної довіреності ОСОБА_1 на отримання ним цієї інформації, отже, здійснена згідно з вимогами статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статті 1076 ЦК України.

Обґрунтовуючи доводи позову, представник позивача вказує на твердження відповідача щодо можливості надати запитувані відомості лише на вимогу суду або за рішенням суду, оскільки такі відомості містять банківську таємницю, із посиланням при цьому на статті 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Дослідження судом листа Національного банку України від 03 лютого 2016 року № 40-0004/93-71, яким у наданні інформації відмовлено, встановлено відсутність у ньому такої підстави відмови та посилання на зазначені статті Закону України «Про банки і банківську діяльність», отже наведене твердження представника відповідача є надуманим, дійсності не відповідає і не може бути взято судом до уваги.

Крім цього, представник позивача зазначає, що відмова відповідача у наданні запитуваної інформації порушує Закон України «Про доступ до публічної інформації» і повинна бути надана позивачу, оскільки не є інформацією з обмеженим доступом. Просить зобов`язати Національний банк надати позивачу запитувану інформацію.

Суд критично ставиться до зазначеного твердження представника позивача та такої вимоги, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Положеннями статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що таємною є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Як зазначалося вище, порядок доступу до інформації, що становить банківську таємницю, встановлено Законом України «Про банки і банківську діяльність», статтею 1076 ЦК України, яке є спеціальними законами щодо розглядуваних правовідносин.

Отже, з урахуванням вищевикладених норм, інформація стосовно позивача, яка є банківською таємницею, може бути видана позивачу особисто або іншим особам за її згодою.

Як з`ясовано, позивач особисто до банку в установленому законом порядку не зверталася ні за отриманням інформації, ні для надання відповідної згоди на отримання інформації ОСОБА_2

Натомість до Національного банку України за наданням інформації звернувся представник позивача ОСОБА_2 , не надавши при цьому банку належним чином оформленої довіреності від позивача, з урахуванням чого у наданні інформації йому було відмовлено.

Крім цього, Національний банк України поінформував ОСОБА_2 про те, що згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов`язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281 (в редакції, що діяла в лютому 20017 року) уповноважений банк включає у заявку на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні. Уповноважений банк у заявці визначає за кожною іноземною валютою та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

З урахуванням викладеного, як зазначено у листі Національного банку України, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, не відображається.

З наведеного вбачається, що запитувана представником позивача інформація у Національного банку України відсутня, отже, не може бути надана на запит через її відсутність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведена правомірність та обґрунтованість відмови у наданні інформації на запит представника позивача ОСОБА_2 .

Натомість позивачем не надано належних та достатніх доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Посилання представника позивача на нормативно-правові акти, які урегульовують порядок здійснення операцій з іноземною валютою на Міжбанківському валютному ринку, на невідповідність наданої відповіді вимогам Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію» встановлених судом обставин справи та суті правовідносин не спростовують.

За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що у задоволенні позову суд відмовляє, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Національний банк України (01601, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106).

Головуючий суддя Н.М. Клименчук

Судді : С.К. Каракашьян

Ю.Т. Шрамко