Рішення № 84800862, 07.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07 жовтня 2019 р. справа № 520/8323/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання повторно вирішити питання стосовно виплати, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування п. 37 протоколу №62 від 25.05.2019р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум; 2) зобов`язання Міністерства оборони України повторно вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року та Положення "Про Міністерство оборони України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. та Положення "Про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" затвердженого Наказом МОУ від 26.10.2016р. № 564, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2016р. за № 1497/29627 на підставі довідки МСЕК від 08.02.2016р., згідно якої позивач при повторному огляді визнаний інвалідом III групи в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби; 3) зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Аргументуючи вимоги заявник зазначив, що має право на призначення та виплату одноразової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Однак відповідач, Міністерство оборони України, протиправно відмовив у виплаті вказаної допомоги з вигаданих міркувань.

Відповідач, Міністерство оборони України (далі за текстом - владний суб`єкт, Міністерство), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що інвалідність настала понад 3-місячний термін від звільнення з військової служби. Окрім того, наполягав до матеріалів звернення не було долучено документа про причини та обставини поранення, а відповідач не обтяжений обов`язком самостійно витребовувати такі документи.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив дійсну строкову військову службу за призовом, під час якої брав участь у бойових діях Збройних Сил СРСР на території Демократичної республіки Афганістан, подія звільнення зі служби припала на 16.12.1987р.

Графа 22 військового квитка заявника (копія якого долучена до матеріалів позову), яка призначена для проставлення позначок про поранення та контузії, не заповнена.

24.05.2000р. заявнику вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого у період проходження військової служби в ДРА.

31.01.2001р. заявнику було підтверджено ІІІ групу інвалідності, а 31.01.2017р. встановлено ІІ групу інвалідності з тих же самих причин.

У цілях одержання виплати у порядку ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заявник звертався до Міністерства через Харківський обласний військовий комісаріат, але одержав оформлену листом відмову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2018р. по справі №820/350/18 було визнано протиправною оформлену листом від №2809/ВСЗ від 13.11.2017р. відмову Харківського обласного військового комісаріату у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у порядку ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згадане рішення окружного адміністративного суду було скасовано постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018р.

При цьому, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018р. було визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату з приводу неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ 975 від 2512.2103 р. "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р., а також зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок (за формою Додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ 975 від 2512.2103 р. "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р.

За результатами розгляду надісланих на виконання судового рішення по справі №820/350/18 матеріалів звернення заявника Міністерством було вчинено відмову у виплаті, котра була оформлена п. 29 протоколу №69 від 15.06.2018р. Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Заявник оскаржив згадану відмову у межах справи №2040/7540/18, у якій постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019р. було визнано протиправним і скасовано п. 29 протоколу №69 від 15.06.2018р. та зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року з урахуванням висновків суду.

На виконання вказаної постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019р. по справі № 2040/7540/18 Міністерством повторно було розглянуто матеріали звернення заявника і 24.05.2019р. прийнято оформлене п.37 протоколу №62 рішення про відмову у призначенні виплати.

Як з`ясовано судом, вчинена Міністерством відмова ґрунтується одночасно на низці суджень владного суб`єкта, а саме: 1) заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 та 2001 роках не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; 2) настанні інвалідності понад 3-місячний строк від звільнення з військової служби.

Не погодившись із указаною відмовою Міністерства, заявник ініціював даний спір.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд відзначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Визначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - Допомога, Виплата) надано законодавцем у ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 ст.16 цього ж закону визначений перелік одержувачів Виплати у співвідношенні (залежності) до категорій військовослужбовців згідно з Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.164 - застереження стосовно призначення Виплати, а умови набуття особою права на Виплату у різний час визначались: 1) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006 р. №328-V (діяла у період 01.01.2007р.-31.12.2013р.), 2) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VІ (діяла у період 01.01.2014р.- 1.12.2016р.), 3) відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016 р. №1774- VIII (з 01.01.2017 р. і по теперішній час).

Так, до 01.01.2007 р. питання соціального захисту військовослужбовців у випадку загибелі, смерті, порання, захворювання було унормовано ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де указувалось, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, до 31.12.2006р. спірна Допомога підлягала виплаті у порядку страхування.

Вперше подія встановлення заявнику інвалідності мала місце саме під час дії названої редакції закону, однак позов не містить відповідних аргументів, що означає небажання особи одержувати Допомогу у порядку страхування.

У подальшому п.п.14 п. 2 розділу І Закону України від 03.11.2006 р. №328-V ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена у новій редакції, ч. 2 якої стосувалась військовослужбовців під час виконання обов`язків військової служби, а ч. 5 - військовослужбовців строкової служби, але при цьому норми обох частин передбачали як однакові підстави для одержання виплат (а саме: 1) подія поранення, 2) подія настання інвалідності під час служби, 3) подія настання інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби), так і окрему підставу для випадку виконання обов`язків військової служби (подія настання інвалідності по минуванню 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби).

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006р. №328-V діяла у період 01.01.2007р. - 31.12.2013р.

Отже, подія виникнення інвалідності у період 01.01.2007р. - 31.12.2013р. призводила до набуття особою суб`єктивного права на одержання Допомоги у разі настання протягом 3 місяців від дати припинення служби.

З постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019р. по справі № 2040/7540/18 встановлено, що 24.05.2000 року позивачу при первинному огляді органами МСЕК було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби в ДРА (довідка МСЕК серії ХАР №006491 від 24.05.2000 року), 31.01.2001 року під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 була підтверджена III група інвалідності, однак змінено підставу, а саме внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серії ХАР №051 33 від 16.02.2001 року). Доказів на спростування вказаних обставин позивачем до суду не надано. 31.01.2017 року під час повторного огляду органами МСЕК, позивачу була підвищена група інвалідності до II групи з тих же підстав (довідка МСЕК серії 12 ААА №459326 від 08.02.2017 року).

Згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

До матеріалів справи представником позивача надано також Довідку серії 12 ААА №106603 про встановлення заявнику повторно ІІІ групи інвалідності 08.02.2016 року.

Судом з"ясовано, що ця довідка до заяви від 12.10.2017р. (подана з приводу встановлення 31.01.2017 року ІІ групи інвалідності) не долучалась.

Окрім того, судом з"ясовано, що як до матеріалів звернення заявника до Міністерства, так і до матеріалів цього позову не приєднувалось документів про те, що під час служби заявника мали місце або подія захворювання, або подія нещасного випадку.

Оскільки вперше подія настання інвалідності припала на період дії процедури виплати Допомоги у порядку страхування і згадана подія інвалідності настала поза межами часового проміжку у три місяці від дати звільнення з військової служби, а матеріали справи не містять доказів захворювання заявника під час служби чи нещасного випадку із заявником під час служби, то суд доходить до переконання про те, що суб`єктивного права на одержання Допомоги за ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006р. №328-V заявник не має.

З 01.01.2014р. ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набула чинності у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012р. №5040-VІ.

При цьому, законодавцем було залишено розмежування підстав для призначення виплат у разі настання інвалідності за критерієм виконання особою обов`язків військової служби (п. 4 ч. 2 ст. 16) чи проходження особою військової служби (п. 5 ч. 2 ст. 16).

Так, згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012р. №5040-VІ виплата призначається у разі (стосовно особи, котра виконувала обов`язки військової служби): 1) настання події інвалідності від поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби; 2) настання події інвалідності від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VІ виплата призначається у разі (відносно особи, котра проходила службу): 1) настання події інвалідності в період служби, 2) настання події інвалідності по захворюванню, пов`язаному з проходженням служби, 3) настання події інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби, 4) настання події інвалідності по минуванню З місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VІ діяла у період 01.01.2014р.-31.12.2016р.

Подія встановлення заявнику повторно третьої групи інвалідності ( 08.02.2016 року) припала на час дії ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 04.07.2012р. №5040-УІ.

Однак, і подія виникнення інвалідності у період 01.01.2014р.-31.12.2016 р. також призводила до набуття особою суб`єктивного права на одержання Допомоги виключно у разі настання протягом 3 місяців від дати припинення служби, а протягом часу після цього - виключно у разі отриманого під час служби захворювання чи нещасного випадку, який стався під час служби.

З 01.01.2017р. п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули чинності у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-УІІІ виплата призначається військовослужбовцю строкової військової служби у разі: 1) настання події інвалідності від поранення при виконанні обов`язків військової служби, 2) настання події інвалідності до минування 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

Визначаючись з приводу дати набуття особою права на одержання Допомоги та строку реалізації такого права, суд зазначає, що з 01.01.2014 р. відповідно до ч.8 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» (у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012р.) право на отримання Допомоги може бути реалізоване особою протягом трьох років з дня виникнення.

І хоча положення названого закону не визначають події, котра може бути кваліфікована як дата виникнення суб`єктивного права особи, суд зауважує, що таке положення міститься у п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом - Порядок №975) і визначає, що датою виникнення права особи на Допомогу є дата встановлення інвалідності.

Окрім того, п.2 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975 було введено у дію правило, згідно з яким особам, які до набрання чинності Порядком №975, мають право на отримання Допомоги: 1) вже призначена допомога виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (затверджено постановою КМУ від 28.05.2008 р. №499); Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (затверджено постановою КМУ від 21.02.2007 р. №284); Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (затверджено постановою КМУ від 21.11.2007 р. №1331); 2) а ще не призначена Допомога - призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином, у спірних правовідносинах днем виникнення права особи на Допомогу слід вважати день встановлення особі інвалідності згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії.

Суд звертає увагу, що вперше позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності 24.05.2000 року.

У цей момент згідно ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 23.03.2000р. виплату Допомоги було запроваджено у порядку державного обов`язкового особистого страхування.

Підтвердження ІІІ групи інвалідності (31.01.2001р . ) припало на дію процедури виплати Допомоги у порядку державного обов`язкового особистого страхування.

Станом дату встановлення заявнику повторно ІІІ групи інвалідності 08.02.2016 року ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 04.07.2012р. №5040-VІ та в редакції від 06.12.2016р. №1774-VІІІ містили однакові вимоги до набуття особою права на одержання Допомоги, а саме: настання інвалідності протягом 3 місяців від дати звільнення з військової служби або настання інвалідності поза межами цього строку, але унаслідок захворювання під час служби чи нещасного випадку під час служби.

Проте, такі факти матеріалами справи не підтверджені.

А відтак, з огляду на викладене суд доходить до переконання, що заявник не має суб`єктивного права на призначення Допомоги, оскільки інвалідність вперше настала коли не було запроваджено на законодавчому рівні надання одноразової грошової допомоги, а вдруге було підтверджено ІІІ групу інвалідності та встановлено ІІ групи інвалідності вже після закінчення строку у три місяці від дати звільнення з військової служби, у такому випадку не зумовлює проведення платежів за Допомогою.

При цьому, суд зважає, що у тексті резолютивної частини позову заявник аргументує наявність порушеного права на одержання Допомоги, посилаючись виключно на подію встановленні інвалідності ІІІ групи 08.02.2016р.

Тому, обставини встановлення 31.01.2017р. позивачу ІІ групи інвалідності до предмету доказування по цій справі не входять.

Окремо суд відзначає, що оскільки події встановлення інвалідності заявникові припадали на 2000р. та 2001р. (коли діяла процедура виплати Допомоги у порядку державного обов`язкового особистого страхування), а також на 08.02.2016р. (коли набуття права на виплату Допомоги пов"язувалось законодавцем із настанням події інвалідності протягом 3 місяців від дати звільнення з військової служби або поза межами цього строку, але від захворювання під час служби чи нещасного випадку під час служби), то встановлення заявникові 31.01.2017р. ІІ групи інвалідності також не призводить до виникнення суб`єктивного права на одержання Допомоги, оскільки долученими до справи доказами не підтверджено права заявника на одержання Допомоги за подією встановлення ІІІ групи інвалідності.

Таким чином, ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час третього поспіль підтвердження ІІІ групи інвалідності заявника (08.02.2016р.), не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби за відсутності одержаного під час служби захворювання або нещасного випадку під час служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.11.2018р. у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18, від 20.05.2019р. у справі №2040/5686/18, 13.06.2019р. по справі №816/2213/18.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.І ст.19); Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд відмічає, що доводи Міністерства про відсутність у заявника суб`єктивного права на одержання Допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи поза межами строку у три місцяі від дати звільнення з військової служби слід визнати юридично правильними та фактично обгрунтованими.

Судження Міністерства з приводу дії актів права у часі у даному конкретному випадку є помилковим, що однак не призвело до прийняття невірного рішення по суті порушеного заявником питання.

Відтак, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відсутній факт порушення прав та інтересів заявника на одержання Допомоги за подією третього поспіль підтвердження ІІІ групи інвалідності 08.02.2016 р., що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії-", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії-", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії-", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії-") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева