Рішення № 84800751, 08.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4619/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Кушкань Т.В.;

позивача - ОСОБА_1 .

представника позивача - ОСОБА_2 ;

представника відповідача - Шевченка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1620 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1620, в якій просила визнати протиправною бездіяльність з виплати зарплатні військовою частиною А1620 та зобов`язати стягнути з неї (виплатити) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09.2018 р. до 13.05.2019 р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 p. по справі 1540/4222/18, за яким: позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини А1620 (по особовому складу) від 12.09.2017 р. № 30-рс про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла в/ч А1620 м. Одеса, поновлено ОСОБА_1 на посаді механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А1620, стягнуто з Військової частини А1620 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.09.2017 р. по 12.09.2018 р., допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 місяць, набрало чинності 27.02.2019 р. - день прийняття постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 1540/4222/18, що нею апеляційну скаргу Військової частини А1620 було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 р. без змін. Зазначене рішення було виконане, позивачку було поновлено з 13.05.2019 року, а в подальшому її було звільнено 30.05.2019 р. Але з відповідача не було стягнуто на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09.2018 р. до 13.05.2019 р., причина: на дату прийняття рішення по справі № 1540/4222/18 не було відомо, коли відповідач поновить позивачку на роботі, що сталось 13.05.2019 р. Тому визнання бездіяльності з виплати зарплатні військовою частиною А1620 протиправною та зобов`язання стягнення з неї середнього заробітку за решту часу вимушеного прогулу за період з 13.09.2018 р. до 13.05.2019 p. становить предмет позову.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1620 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що на користь позивача з військової частини А1620 вже стягувався середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1 (один) рік. Також, посилання позивача на бездіяльність з виплати зарплатні військовою частиною А1620 є необґрунтованим твердженням, оскільки при поновлені та, у подальшому, на день звільнення зі списків особового складу військової частини А1620, 30.05.2019 року військовою частиною було проведено повний розрахунок всіх видів грошового забезпечення з урахуванням п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, (затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. за № 1 153/2008), що підтверджується відповідною довідкою тво Помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби про нарахування відповідних грошових коштів.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що винести рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судом по справі № 1540/4222/18 було неможливо, бо суд не знав дати поновлення позивачки на роботі, поновлення відбулося лише 13.05.2019 року. Таким чином прохання позивачки до суду про визнання часом вимушеного прогулу за період з 13.09.2018 по 13.05.2019 рік не є зловживанням правом, а потребою, що виникла внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_1 проходила публічну службу у Військовій частині А1620 на посаді механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла.

Наказом командира військової частини від 12.09.2017 року № 30-рс було звільнено старшого солдата ОСОБА_1 , механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини А1620 м. Одеса, з військової служби у відставку за пунктом «в» (за віком) відповідно частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погоджуючись зі звільненням ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1620, в якому просила: поновити позивача на посаді механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А1620; стягнути з Військової частини А1620 на її користь посадовий оклад та інші види грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18 було задоволено позовну заяву громадянки України ОСОБА_1 до Військової частини А1620 про поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення, визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А1620 (по особовому складу) від 12.09.2017 року № 30-рс про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла в/ч А1620 м. Одеса, поновлено ОСОБА_1 на посаді механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А1620, стягнуто з Військової частини А1620 на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу з 12.09.2017 року по 12.09.2018 року, постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді механіка відділення приймальних радіо пристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А1620 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць було допущено до негайного виконання.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 року у справі № 1540/4222/18 апеляційну скаргу Військової частини А1620 було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року без змін.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18 ОСОБА_1 наказом Військової частини А1620 від 13.05.2019 року № 18-рс було поновлено на військовій службі.

Також, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18 Військова частина А1620 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.09.2017 року по 12.09.2018 року.

Наказом командира військової частини від 30.05.2019 року № 114 було звільнено старшого солдата ОСОБА_1 , механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини А1620 м. Одеса, з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Одеський окружний адміністративний суд в своєму рішенні від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18, що набрало законної сили, прийшов до висновку про неправомірність винесення наказу про звільнення позивача, тому позовна вимога про поновлення позивача на посаді механіка відділення приймальних радіопристроїв приймального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А1620 також підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

З урахуванням зазначеного, з моменту прийняття рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18 ОСОБА_1 вважається такою, що поновлена на попередній роботі, а тому Військова частина А1620 зобов`язана нараховувати та сплачувати їй грошове забезпечення (заробітну плату) в даному випадку саме з 26.11.2018 року.

При цьому, з 26.11.2018 року (день винесення рішення суду про поновлення позивача на посаді, що в цій частині підлягало негайному виконанню) по 12.05.2019 року (13.05.2019 року позивачка була поновлена наказом відповідача на виконання рішення суду) Військова частина А1620 не нараховувала та не сплачувала ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітну плату).

Крім того, Одеський окружний адміністративний суд в своєму рішенні від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18, що набрало законної сили, зазначив, що відповідно до абзаців другого, третього пункту другого статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижче оплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання. Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі встановлених обставин Одеський окружний адміністративний суд в своєму рішенні від 26.11.2018 року у справі № 1540/4222/18 прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу саме за один рік відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України з 12.09.2017 року по 12.09.2018 року, а не з 12.09.2017 року по 26.11.2018 року (день винесення рішення суду про поновлення позивача на посаді, що в цій частині підлягало негайному виконанню).

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, бездіяльність Військової частини А1620 з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в період з 26.11.2018 року по 12.05.2019 року є протиправною.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав у сфері публічно-правових відносин. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Оскільки відповідач з 26.11.2018 року по 12.05.2019 року не нараховував та не сплачував позивачу грошове забезпечення (заробітну плату), тому належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов`язання Військову частину А1620 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.11.2018 року по 12.05.2019 року.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1620 (вул. Магістральна, 37, м. Одеса, 65085, ідентифікаційний код 08502712) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1620 з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в період з 26.11.2018 року по 12.05.2019 року.

3. Зобов`язати Військову частину А1620 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.11.2018 року по 12.05.2019 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2019 року.

Суддя М.М. Кравченко