Рішення № 84800531, 27.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6852/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні, стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 16 від 30.11.2018 року;

- поновити позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 03.12.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати грошове забезпечення позивачу, старшому слідчому УМВД України в Одеській області, за період 2017 року в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, а саме 3200 грн. щомісячно, та за 2018 рік в розмірі не менше мінімальної заробітної плати 3723 грн. щомісячно;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача:

- грошове забезпечення за період 2017 року в розмірі 27600 грн. (2300х12) та за період 2018 року в розмірі 44676 грн. (3723х12);

- середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалами суду від: 02.01.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; 27.03.2019 року: зупинено провадження у справі; 28.05.2019 року: поновлено провадження у справі та розгляд справи по суті почато спочатку згідно з ч. 5 ст. 223 КАС України.

В судове засідання 28.05.2019 року позивач та/або його представник не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

27.05.2019 року позивачем до суду подано заяву, вхід. № 18994/19, в якій останній просить розгляд справи № 420/6852/18 проводити за відсутності позивача та його представника. (а.с.112)

В судовому засіданні 28.05.2019 року представником відповідача суду подано заяву, вхід. № 19128/19, в якій останній просить продовжити розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. (а.с.113)

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

В судовому засіданні 18.03.2019 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 08.12.2018 року позивач отримала повідомлення від відповідача про те, що з 03.12.2018 року наказом № 16 від 30.11.2018 року ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_1 звільнена у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» через скорочення штатів. Підставою для видачі цього наказу був наказ МВС України про організацію - штатні питання від 06.11.2015 року № 1388;

- позивач вважає, що вказаний наказ є незаконним, винесений з порушенням норм діючого законодавства та суттєво суперечить вже прийнятим рішенням адміністративного суду, виходячи з того, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до адміністративного суду з позовом про поновлення її на посаді;

- так, постановою Одеського оружного адміністративного суду від 01.07.2016 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 року, визнані протиправними накази ГУ МВС України в Одеській області про звільнення з органів внутрішніх справ та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУ МВС України в Одеській області з 05.06.2015 року;

- із відповіді Ліквідаційної комісії позивач дізналась, що наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 11.01.2017 року № 1 її було поновлено на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС в Одеській області. Проте, одночасно був виданий наказ № 2 від 11.01.2017 року, яким позивача «уважати звільненою з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за п. 64 «г» через скорочення штатів»;

- у зв`язку з незаконністю такого наказу позивач 29.03.2017 року звернулась до адміністративного суду з позовом про скасування цього наказу та поновлення її на посаді старшого слідчого. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 року по справі № 815/1909/17 її позовні вимоги задоволені, визнано протиправним та скасовано наказ ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 11.01.2017 року та поновлено її на посаді старшого слідчого СВ розслідувань ДТП слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 11.01.2017 року. Вказана постанова залишена в силі постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 року;

- проте, відповідач умисно та протиправно не виконував рішення суду, що підтверджується неодноразовими зверненнями до відповідача від 04.12.2017 року, 08.12.2017 року, 14.12.2017 року та 21.12.2017 року. Так, 06.01.2018 року позивач отримала наказ № 42 від 28.12.2017 року про поновлення її на посаді та одночасно наказ № 43 від 28.12.2017 року, яким «уважати звільненим з 06.11.2015 року у запас збройних сил за пунктом 64 «г» через скорочення штатів»;

- текст та підстави цього наказу є ідентичними наказу від 11.01.2017 року, який судом визнаний протиправним та є скасованим;

- вказаний наказ позивачем було оскаржено та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року по справі № 815/207/18 визнаний незаконним та поновлено її на посаді;

- в своїх рішеннях суд першої та апеляційної інстанції дав правову оцінку обставинам звільнення позивача;

- Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII передбачена альтернатива вибору працівників, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції;

- при цьому, ліквідаційна комісія ГУ МВС в Одеській області має дотримуватись процедури звільнення, що встановлена Положенням № 114, яке втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини;

- зокрема, звільненню має передувати процедура атестації працівника, як це передбачено п. 47 Положення № 114 та п. 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 22.03.2005 року № 181, з метою встановлення можливості подальшого використання на службі;

- проте, позивача позбавлено можливості реалізувати її право на виявлення бажання проходження подальшої служби в органах новоствореної національної поліції України;

- так, звільненню ОСОБА_1 не передувало проведення атестації, жодної посади для подальшого проходження служби позивачу не було запропоновано. Відтак, ГУ МВС в Одеській області належним чином не була з`ясована можливість використання позивача для подальшого проходження служби;

- позивача з вини відповідача було позбавлено можливості заявити про своє бажання продовжувати службу в поліції та пройти атестацію, оскільки на той час діяв наказ про її звільнення;

- таким чином, при звільненні порушено право позивача, зокрема, їй не було запропоновано іншу посаду та не враховано переважне право на залишення на роботі;

- незважаючи на те, що суд встановив та обґрунтував незаконність наказу від 11.01.2017 року та наказу від 28.12.2017 року про її звільнення, відповідач, завідомо проігнорувавши висновки суду, видав аналогічний наказ з тим же самим текстом та підставами. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідачем грубо порушено її конституційне право на працю;

- крім того, відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року ОСОБА_1 поновлена на посаді з 28.12.2017 року та стягнуто заробітну плату за період вимушеного прогулу з 30.11.2017 року по день винесення рішення 15.03.2018 року;

- після поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач повинен був встановити посадовий оклад та розрахувати її грошове забезпечення. Однак, відповідач знехтував цим обов`язком, позбавивши її права на заробітну плату. З 15.03.2018 року позивач перебуваючи на посаді старшого слідчого не отримувала заробітну плату. Згідно відповіді на адвокатський запит, посадовий оклад старшого слідчого становить 2600 грн., до якого нараховується оклад за спеціальні звання, додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер та премії. Позивач вважає, оскільки вона поновлена на посаді то вважає, що має право на встановлення та отримання заробітної плати. При вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з довідки про посадовий оклад, яку надав відповідач. Проте, вказаний в цій довідці оклад у розмірі 900 грн. не відповідає розміру окладу, який встановлений законом. Отже, позивач вважає, що їй повинно бути нараховане грошове забезпечення за 2017 рік у розмірі 3200 грн. щомісячно, а не 900 грн. Тобто, відповідач повинен дорахувати 2300 грн. за кожен місяць 2017 року, а всього у розмірі 27600 (2300*12). За 2018 рік встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 3723 грн., а отже грошове забезпечення повинно бути не менше вказаної суми, а всього 44676 грн. (3723*12). Оскільки відповідач відмовляється нарахувати позивачу будь-який оклад, ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду;

- твердження відповідача на відсутність бажання проходити службу в поліції не відповідає дійсності, оскільки рішенням суду про поновлення позивача на посаді було винесено 15 березня 2018 року та з того часу вона неодноразово зверталась до відповідача про виконання рішення суду з поновлення на посаді, визначення її функціональних обов`язків та робочого місця. Тобто, позивач заявляла про своє бажання виконувати обов`язки старшого слідчого з розслідування дорожньо-транспортних пригод. Натомість відповідач практично одночасно повідомив її про поновлення на посаді та вручив попередження про наступне звільнення;

В судовому засіданні 18.03.2019 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, із зазначенням таких фактичних обставин:

- як вказує позивач у своєму позові, 08.12.2018 року нею було отримано повідомлення від відповідача про те, що з 03.12.2018 року наказом Головного управління МВС України в Одеської області № 16 від 30.11.2018 року її звільнено у запас ЗСУ за п. 64 «г» через скорочення штатів. Як зазначає позивач, підставою для видання цього наказу був наказ МВС України про організаційно-штатні питання від 06.11.2015 року № 1388. Проте, для звільнення також було попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 03.10.2018 року, з яким позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис на документі;

- підставою для прийняття особи на службу до поліції є прояв бажання проходити службу в поліції (тобто ініціатива має бути з боку позивача, а не ГУ МВС України в Одеській області) за умови відповідності вимогам до поліцейських, проте жодним чином з моменту попередження про наступне звільнення не було виявлено бажання проходити службу в поліції, відповідно дана особа є такою, що відмовилась від проходження служби в поліції та підлягає звільненню через скорочення штатів;

- на думку відповідача, позивач не вірно застосовує п. 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, оскільки дана норма застосовується у випадку звільнення з інших підстав;

- посилання позивача на п. 47 Положення № 114 не є вмотивованим. Такий орган як ГУ МВС України в Одеській області відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано з 07.11.2015 року без правонаступництва. Тобто посад, які комплектувались особами органів внутрішніх справ не існує, а отже можливість використання ОСОБА_1 для подальшого проходження служби в органах МВС також відсутня;

- заява позивача про те, що її позбавлено можливості реалізувати своє право на виявлення бажання проходження служби в поліції теж є безпідставною та нічим не підтверджено, оскільки з моменту попередження про наступне звільнення позивача ніяким чином не проявляє своє бажання проходити службу в поліції, що підтверджується відсутністю будь-яких заяв, рапортів та інших документів в матеріалах справи;

- вимогу позивача про виплату заробітної плати відповідач вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач вірно зазначає, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Проте, відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу. За час, що позивач вказує у позові та за який просить виплатити заробітну плату ОСОБА_1 фактично не виконувалась жодна робота на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУ МВС України в Одеській області, оскільки відповідний орган було ліквідовано та проходження служби в даному органі не можливе. Відповідно підстав для нарахування та виплати заробітної плати не має так само, як і для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- звільнення позивача наказом ГУ МВС України в Одеській області № 16 від 30.11.2018 року відбулось у зв`язку зі скороченням штатів. Про таке звільнення та неможливість працевлаштування в ГУ МВС України в Одеській області позивача було письмово повідомлено у вигляді попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 03.10.2018 року;

- відповідачем на вимогу ст. 49-2 КЗпП України не було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації у зв`язку з ліквідацією ГУ МВС України в Одеській області та скороченням усіх штатів згідно наказу заступника Міністра внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні питання» від 06.11.2015 року № 1388, а отже подальше проходження служби позивачем в органах МВС України та поновлення на посаді є неможливим;

- позивачем жодним чином з моменту поновлення та попередження про наступне звільнення не було виявлено бажання проходити службу в органах Національної поліції. Надані позивачем до суду заяви жодним чином не підтверджують прояв бажання проходити службу саме в органах Національної поліції та скоріше свідчать про бажання проходити службу в ГУ МВС України в Одеській області, проте зазначений орган знаходиться на стадії ліквідації, а всі штати скорочено. Про даний факт позивача, як зазначалося вище, було відповідно повідомлено, однак окрім зазначених заяв від ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області більше нічого, що свідчило б про бажання проходити службу в поліції, не надходило;

- таким чином, письмові докази того, що позивач виявив бажання на прийняття його на службу до поліції відсутні;

- посилання позивача на те, що ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Одеській області було позбавлено можливості реалізувати право на виявлення бажання проходити службу в поліції та не проведенні атестації ОСОБА_1 перед звільненням є безпідставним, оскільки при звільненні позивача було дотримано усіх вимог передбачених законодавством;

- з відповіді, вих. № 14/1-46 від 07.03.2019, повідомлено наступне: за період 2017 року ОСОБА_1 згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 815/1909/17 нараховано та виплачене грошове забезпечення за вимушений прогул за вимушений прогул за період з 02.07.2016 року по 29.11.2017 року у сумі 10476,05 грн.; за період 2018 року згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 № 815/207/18 нараховано та виплачене грошове забезпечення за вимушений прогул за період з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року у сумі 3128,06 грн.;

- окрім зазначеного жодних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалося.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області, відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ уважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, відповідачем 03.10.2018 року складено (а.с.48):

- Попередження про наступне звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Одеській області не раніше ніж за два місяці на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України від 17.07.1992 № 393 та на підставі статті 49-2 (Порядок вивільнення працівників) Кодексу законів про працю України;

- Повідомлення про неможливість працевлаштування підполковника міліції ОСОБА_1 : у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області відсутня можливість надання їй роботи у Головному управлінні МВС України в Одеській області.

Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 30.11.2018 № 16 о/с «По особовому складу» (а.с.47), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ уважати звільненою з 03 грудня 2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів): підполковника міліції ОСОБА_1 (М -011381 ), старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області. Підстава: наказ МВС України «Про організаційно-штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 та попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 03.10.2018.

Не погоджуючись з наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 30.11.2018 № 16 о/с, позивач звернувся до суду з вищенаведеними позовними вимогами.

Судом також встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року по справі № 815/1909/17 (а.с.150-157), яка, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, набрала законної сили 29.11.2017 року, зокрема:

- визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області № 2 о/с від 11.01.2017 р.;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 11.01.2017 року;

- стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 16180,02 грн.

Відповідно до змісту вказаної постанови, судом встановлено такі обставини, зокрема:

- наказом від 11.01.2017 р. № 2 о/с у відповідності до п. 10 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів);

- рішення про відмову у прийнятті позивача на службу до національній поліції не приймалось;

- головою ліквідаційної комісії ГУ МВС в Одеській області В. С. Моглила був направлений лист № 9/120 від 11.01.2017 року на ім`я начальника ГУ НП в Одеській області в якому ГУ МВС в Одеській області просить повідомити про прийняття ОСОБА_1 на посаду в ГУНП в Одеській області та роз`яснити процедуру відбору кандидатів на службу до поліції на вакантні посади;

- листом від 11.07.2017 року №9/107 ГУ НП в Одеській області за підписом начальника Д .В. Головіна повідомило заступника Голову ліквідаційної поліції ГУ МВС в Одеській області Могила В. С ., що ОСОБА_1 не приймалась на службу до ГУ НП в Одеській області, наказ ГУ НП в Одеській області про її призначення не видавався, Присяги поліцейського не складала. А також, що погодження ГУНП в Одеській області на переведення/прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції на даний час відсутнє;

- проте, у вказаних листах не зазначено ані посади яку займав позивач в органах МВС України та його звання, ані посади на яку вона могла б бути рекомендована у Національної поліції України, так само не отримувалась від позивача заяву про її бажання проходити службу в органах поліції та на якій посаді;

- позивач на підставі рішення суду наказом ГУ МВС в Одеській області від 01.01.2017 року № 1 о/с був поновлений на службі в органах внутрішніх справ з 01.07.2016 року та йому повинен був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2016 року по час фактичного поновлення на посаді - тобто 11.01.2017 року, таким чином відповідач не мав права звільнити позивача наказом № 2 о/с від 11.01.2017 року з 06.11.2015 року - датою раніше ніж час фактичного поновлення на посаді, тобто 01.07.2016 року, та після отримання відомостей з ГУ НП в Одеській області про неприйняття його на посаду, та без виплати грошового забезпечення за цей час.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 815/1909/17 (а.с.28-30, 157зв.), зокрема:

- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року - змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв`язку із чим викладено абзац четвертий резолютивної частини постанови в наступній редакції:

"Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 10476,05 (десять тисяч чотириста сімдесят шість) грн.";

- в іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року - залишено без змін.

Відповідно до змісту вказаної постанови, судом встановлено такі обставини, зокрема:

- оскільки позивач не працювала ані протягом останніх двох місяців перед звільненням, яке відбулося 11.01.2017, ані протягом двох місяців, що передували цим двом місяцям, середня заробітна плата має бути розрахована, виходячи з посадового окладу, як це передбачено п. 4 Порядку № 100;

- пунктом 5 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати за два місяці роботи;

- відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період;

- таким чином, в даному випадку, розрахунок середньої заробітної плати необхідно проводити виходячи з посадового (місячного) окладу позивача;

- як вбачається з листа Ліквідаційної комісії ГУМВС в Одеській області від 27.11.2017 № 14/1-1359, розмір посадового окладу позивача на посаді перед звільненням становив 900 грн., а отже середньоденний заробіток складає 29,51 грн.(900х2 : 61 (кількість календарних днів за два останніх місяця перед звільненням - листопад, грудень 2016);

- враховуючи, що в ході апеляційного суду виникла необхідність щодо зміни розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, то кінцевою датою має бути дата прийняття апеляційним судом судового рішення, а не дата постанови суду першої інстанції;

- таким чином, період, за який стягується середній заробіток є:

- час несвоєчасного виконання судового рішення по справі № 815/2484/15, а саме з 02.07.2016 до дати звільнення - 10.01.2017, що дорівнює 133 робочих дні,

- час з дати звільнення позивача - з 11.01.2017 до прийняття апеляційним судом рішення - 29.11.2017 становить 222 дні;

- всього середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 10476,05 грн. ((133+222) х 29,51).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, яке набрало законної сили 16.05.2018 року (а.с.159-171зв.), зокрема:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління міністерства внутрішніх справ в Одеській області № 43 від 28.12.2017 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 28.12.2017 року;

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (Ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року в розмірі 3128,06 грн. (три тисячі сто двадцять вісім гривень 06 копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Відповідно до змісту вказаного рішення, судом встановлено такі обставини, зокрема:

- Наказом ГУМВС України в Одеській області № 43 о\с від 28.12.2017 у відповідності до п. 10 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів);

- при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється;

- звільнення позивача відповідності до п. 10 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) є неправомірним;

- для здійснення розрахунку за вказаний період, суд застосовує розмір середньоденної заробітної плати у сумі 29,51 грн./день, який встановлений Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 815/1909/17. А отже, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, який мав місце з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року у розмірі 3128,06грн. (29,51 грн.х106 днів).

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.31-37, 66-69, 115-148):

- листа Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України від 27.11.2018 № 14/246/аз, адресованого адвокату Зуєвій І.І. на її запит, в якому зазначено, зокрема:

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 815/1909/17 на користь ОСОБА_1 21.08.2018 перераховані кошти за вимушений прогул за період з 02.07.2016 по 29.11.2017 у сумі 10476,05 грн.;

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 № 815/207/18 на користь ОСОБА_1 20.07.2018 перераховані кошти за вимушений прогул за період з 30.11.2017 по 15.03.2018 у сумі 3128,06 грн.;

- довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку від 19.12.2018 року № 14/1-2221 про грошове забезпечення позивача за період з січня 2010 р. по травень 2015 р.;

- заяви ОСОБА_1 від 29.05.2018 № Д-5188, разом з якою відповідачу направлено копію рішення у адміністративній справі від 15.03.2018 р. та від 16.05.2018 р. № 815/207/18 для виконання згідно з Законом України та з проханням про виконання повідомити письмово;

- заяви ОСОБА_1 від 10.08.2018 № Д-8042, адресованої відповідачу, про те, що 29.05.2018 року № Д-5188 нею була подана заява з копією рішення у адміністративній справі від 15.03.2018 року на 14 арк. для виконання згідно із Законом України, до теперішнього часу відповідь не надано та про виконання повідомити письмово;

- рапорту ОСОБА_1 від 19.11.2018 року, адресованого відповідачу, про те, що у зв`язку з поновленням її на посаді старшого слідчого ВРДТП СУГУМВС України в Одеській області, вона просить визначити її робоче місце та функціональні обов`язки, та сповістити, на яке робоче місце їй належить прибути для виконання своїх службових обов`язків. Рапорт отриманий відповідачем 19.11.2018 року;

- рапорту ОСОБА_1. від 27.11.2018 року, адресованого відповідачу, про те, що у зв`язку з поновленням її на посаді старшого слідчого ВРДТП СУГУМВС України в Одеській області, вона просить визначити її робоче місце та функціональні обов`язки та сповістити, на яке робоче місце належить прибути для виконання своїх службових обов`язків. На раніше поданий рапорт відповідь не отримала. Рапорт отриманий відповідачем 27.11.2018 року;

- постанов Одеського окружного адміністративного суду: від 17.10.2014 року по справі № 815/5183/14; від 19.02.2015 року по справі № 815/6104/14; від 01.07.2016 року по справі № 815/2484/15.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.49-51, 70, 87):

- наказу Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015 «Про організаційно-штатні питання», згідно з яким, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ України» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», наказано: уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах, що додається;

- Переліку (витягу) змін у штатах МВС, затвердженого наказом МВС 06.11.2015 № 1388;

- листа Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 01.02.2019 № 14/21, адресованого члену Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області Ращенку Є.М. на його лист стосовно грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2017 по 2018 р.р., в якому зазначено, зокрема:

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 815/1909/17 на користь ОСОБА_1 21.08.2018 перераховані кошти за вимушений прогул за період з 02.07.2016 по 29.11.2017 у сумі 10476,05 грн.;

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 № 815/207/18 на користь ОСОБА_1 20.07.2018 перераховані кошти за вимушений прогул за період з 30.11.2017 по 15.03.2018 у сумі 3128,06 грн.;

- листа Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 07.03.2019 № 14/1-46, адресованого члену Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області Ращенку Є . М . на його лист стосовно грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2017 по 2018 р.р., в якому зазначено, зокрема:

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 815/1909/17 нараховане та виплачене грошове забезпечення за вимушений прогул за вимушений прогул за період з 02.07.2016 року по 29.11.2017 року у сумі 10476,05 грн. (з розрахунку середньоденної заробітної плати у сумі 29,51х355дні);

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 № 815/207/18 нараховане та виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року у сумі 3128,06 грн. (з розрахунку середньоденної заробітної плати у сумі 29.51 грн./день визначеного Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі № 815/1909/17 29,51х106днів).

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1, 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

1. Щодо позовних вимог позивача про: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 16 від 30.11.2018 року; поновлення позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 03.12.2018 року, - слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду;

11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 68 Закону № 580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно з пп. г п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до п.п. 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Судом встановлено, що у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області, відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ уважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, відповідачем 03.10.2018 року складено:

- Попередження про наступне звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Одеській області не раніше ніж за два місяці на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України від 17.07.1992 № 393 та на підставі статті 49-2 (Порядок вивільнення працівників) Кодексу законів про працю України;

- Повідомлення про неможливість працевлаштування підполковника міліції ОСОБА_1 : у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області відсутня можливість надання їй роботи у Головному управлінні МВС України в Одеській області.

Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 30.11.2018 № 16 о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ уважати звільненою з 03 грудня 2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів): підполковника міліції ОСОБА_1 (М -011381 ), старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області. Підстава: наказ МВС України «Про організаційно-штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 та попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 03.10.2018.

З встановленого вбачається, що фактичними підставами для прийняття оскаржуваного наказу стали лише та виключно:

- наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015 «Про організаційно-штатні питання», згідно з яким, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ України» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», наказано: уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах, що додається;

- Попередження від 03.10.2018 року про наступне звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Одеській області не раніше ніж за два місяці на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України від 17.07.1992 № 393 та на підставі статті 49-2 (Порядок вивільнення працівників) Кодексу законів про працю України.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 року по справі № 804/16386/15 (адміністративне провадження № К/9901/1766/18), відповідно до якої, зокрема:

- приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на підставі яких було прийнято спірний наказ, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі;

- отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється;

- так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

- виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

- Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому також слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав, у зв`язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003 N3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п. 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п. 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п. 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Згідно зі статтею 24 Право на захист у випадках звільнення з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати:) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, відповідно він є протиправним та підлягає скасуванню, а зазначена вимога та похідна від неї вимога про поновлення позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 03.12.2018 року - підлягають задоволенню.

2. Щодо позовних вимог про: зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати грошове забезпечення позивачу, старшому слідчому УМВД України в Одеській області, за період 2017 року в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, а саме 3200 грн. щомісячно, та за 2018 рік в розмірі не менше мінімальної заробітної плати 3723 грн. щомісячно; стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача: грошове забезпечення за період 2017 року в розмірі 27600 грн. (2300х12) та за період 2018 року в розмірі 44676 грн. (3723х12); середній заробіток за час вимушеного прогулу, - слід зазначити таке.

Згідно з положеннями п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 815/1909/17, зокрема:

- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року - змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв`язку із чим викладено абзац четвертий резолютивної частини постанови в наступній редакції:

"Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 10476,05 (десять тисяч чотириста сімдесят шість) грн.";

- в іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року - залишено без змін.

Відповідно до змісту вказаної постанови, судом встановлено такі обставини, зокрема:

- оскільки позивач не працювала ані протягом останніх двох місяців перед звільненням, яке відбулося 11.01.2017, ані протягом двох місяців, що передували цим двом місяцям, середня заробітна плата має бути розрахована, виходячи з посадового окладу, як це передбачено п. 4 Порядку № 100;

- пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати за два місяці роботи;

- відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період;

- таким чином, в даному випадку, розрахунок середньої заробітної плати необхідно проводити виходячи з посадового (місячного) окладу позивача;

- як вбачається з листа Ліквідаційної комісії ГУМВС в Одеській області від 27.11.2017 № 14/1-1359, розмір посадового окладу позивача на посаді перед звільненням становив 900 грн., а отже середньоденний заробіток складає 29,51 грн.(900х2 : 61 (кількість календарних днів за два останніх місяця перед звільненням - листопад, грудень 2016);

- враховуючи, що в ході апеляційного суду виникла необхідність щодо зміни розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, то кінцевою датою має бути дата прийняття апеляційним судом судового рішення, а не дата постанови суду першої інстанції;

- таким чином, період, за який стягується середній заробіток є:

- час несвоєчасного виконання судового рішення по справі № 815/2484/15, а саме з 02.07.2016 до дати звільнення - 10.01.2017, що дорівнює 133 робочих дні,

- час з дати звільнення позивача - з 11.01.2017 до прийняття апеляційним судом рішення - 29.11.2017 становить 222 дні;

- всього середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 10476,05 грн. ((133+222)х29,51).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, яке набрало законної сили 16.05.2018 року, зокрема:

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (Ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року в розмірі 3128,06 грн. (три тисячі сто двадцять вісім гривень 06 копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З встановленого вбачається, що середній заробіток позивача за період з 02.07.2016 року по 15.03.2018 року - вже розрахований та стягнутий на користь позивача судовими рішеннями, а саме: постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 815/1909/17 та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, які набрали законної сили.

Згідно з даними Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, лист-довідка від 07.03.2019 № 14/1-46, адресованими члену Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області Ращенку Є .М. на його лист стосовно грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2017 по 2018 р.р., зокрема:

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 815/1909/17 нараховане та виплачене грошове забезпечення за вимушений прогул за вимушений прогул за період з 02.07.2016 року по 29.11.2017 року у сумі 10476,05 грн. (з розрахунку середньоденної заробітної плати у сумі 29,51х355дні);

- згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 № 815/207/18 нараховане та виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2017 року по 15.03.2018 року у сумі 3128,06 грн. (з розрахунку середньоденної заробітної плати у сумі 29.51 грн./день визначеного Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі № 815/1909/17 29,51х106днів).

Отже, розрахований та стягнутий на користь позивача судовими рішеннями, а саме: постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 815/1909/17 та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, які набрали законної сили, середній заробіток позивача за період з 02.07.2016 року по 15.03.2018 року - нарахований та виплачений позивачу за період та у розмірі, встановлених відповідними судовими рішеннями.

Жодних доводів та/або доказів на спростування встановленої судом обставини позивачем суду не наведено та/або не надано.

При цьому, у запереченнях на відповідь та представником відповідача в судовому засіданні визнано, що окрім вищезазначеного жодних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалося.

На підставі встановлених судом обставин, виходячи з висновків суду протиправність оскарженого позивачем наказу та його скасування, поновлення позивача на посаді, стягненню з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.03.2018 року по 27.06.2019 року.

Для здійснення розрахунку за вказаний період, суд застосовує розмір середньоденної заробітної плати у сумі 29,51 грн./день, який встановлений постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 815/1909/17. А отже, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, який мав місце з 16.03.2018 року по 27.06.2019 року в розмірі 13840,19 грн. (29,51грн.х469днів), відповідно

суд дійшов висновку, що:

- позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;

- позовні вимоги про: зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати грошове забезпечення позивачу, старшому слідчому УМВД України в Одеській області, за період 2017 року в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, а саме 3200 грн. щомісячно, та за 2018 рік в розмірі не менше мінімальної заробітної плати 3723 грн. щомісячно; стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача: грошове забезпечення за період 2017 року в розмірі 27600 грн. (2300х12) та за період 2018 року в розмірі 44676 грн. (3723х12); середній заробіток за час вимушеного прогулу, - підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.03.2018 року по 27.06.2019 року в розмірі 13840,19 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сорок гривень дев`ятнадцять копійок).

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, відповідно підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 9, 132, 139, 194, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії (місцезнаходження: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код юридичної особи: 08592268) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні, стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 30.11.2018 № 16 о/с «По особовому складу».

Поновити підполковника міліції ОСОБА_1 (М-011381) на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області з 3 грудня 2018 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.03.2018 року по 27.06.2019 року в розмірі 13840,19 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сорок гривень дев`ятнадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області з 3 грудня 2018 року та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.