Рішення № 84800427, 07.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1548/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

перекладача - Нікішова О.О.,

представника позивача - ОСОБА_22. (за довіреністю),

представника відповідача - Топової О.П. (за довіреністю),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року даний адміністративний позов залишено без руху та надано п`ятиденний термін на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.

01 квітня 2019 року від позивача до суду за вх.№11537/19 надійшла належним чином оформлена позовна заява (у двох примірниках), у якій позовні вимоги викладені в такій редакції:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області № 48 від 12.03.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2. Зобов`язати Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05 квітня 2019 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№11537/19), відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою у порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 12.03.2019 року відповідачем було розглянуто заяву позивача та прийнято неправомірне рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ № 48 від 12.03.2019 року). Ознайомившись із змістом повідомлення, позивач вважає прийняте рішення неправомірним, хибним та необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню. Подана позивачем до відповідача заява не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", вона не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, позивач не видає себе за іншу особу. Відповідачем не було об`єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту; при прийнятті оскаржуваного рішення Відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

22 квітня 2019 року до суду від відповідача за вх.№14453/19 надійшов відзив на позов (а.с.46-56), у якому з посиланням на обставини, встановлені висновком про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12 березня 2019 року, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 червня 2019 року визначено розгляд даної справи проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

30 липня 2019 року ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 02 вересня 2019 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи №2019OD0034 (а.с.59-191), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сьєрра - Леоне , уродженцем м.Фрітаун, за національністю - африканець ( Сьєрра -Леоне), за віросповіданням - мусульманин, рідна мова - діалект кріо, володіє англійською.

Члени сім`ї, які не супроводжують заявника: ОСОБА_4 (батько, помер); ОСОБА_23 (дядько), проживає в м.Фрітаун, Сьєрра- Леоне ; ОСОБА_6 (мати), ОСОБА_7 (брат), ОСОБА_8 (брат), ОСОБА_9 (брат), ОСОБА_10 (сестра), ОСОБА_11 (сестра) - проживають у с.Кумала, Сьєрра-Леоне.

Навчався: в поліцейській початковій школі з 2006 по 2012 роки (м.Фрітаун, Сьєрра-Леоне), в технічній середній школі з 2012 по 2014 роки (м.Фрітаун, Сьєрра-Леоне), у підготовчому факультеті ОНПУ в м.Одесі у листопаді 2017 року 3 місяці.

Позивач 12 вересня 2017 року виїхав з країни громадянської належності на підставі паспортного документу НОМЕР_1 від 17.03.2017 року та студентської візи до України повітряним шляхом авіарейсом м.Фрітаун (Сьєрра-Леоне) - Стамбул (Туреччина) - м.Одеса (Україна). У Стамбулі перебував транзитом 6 годин. Кордон України перетнув 14.09.2017 року в аеропорті м.Одеса.

21 лютого 2019 року позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області (а.с.78-80), заповнив реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.89-93) та 25 лютого 2019 року подав анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.117-123), у якій обґрунтовує причини звернення наступним.

Позивач зазначає, що виїхав з країни громадянської належності з метою отримання освіти у ВНЗ України. Вказує, що не повернувся додому, оскільки підтримував політичну партію А.Р.С. Проживаючи у Сьєрра - Леоне його одного разу побили у 2017 році члени політичної партії S. I .P.P. Зазначає, що виїхати на навчання йому порадив батько, та що одного з його друзів було вбито після того, як його побили. Вказує, що його батько помер у в`язниці через власні політичні переконання, що його розшукують «ці люди» та що якщо повернеться, то його також вб`ють. Зазначає, що звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки бажає проживати в Україні легально, потребує документ, щоб в майбутньому не було проблем із поліцією та міг працевлаштуватись в Україні.

12 березня 2019 року за результатами розгляду особової справи заявника №2019OD0034 управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Камеруну ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.160-167).

Вказаний висновок управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що відповідно до пояснень заявника, після закінчення можливості продовжувати навчання у ВНЗ він вирішив не повертатись на Батьківщину, а залишитись в Україні оскільки мав припущення, що на Батьківщині йому може загрожувати небезпека зі сторони прихильників політичної партії SLPP (соціально-демократичної партії Сьєрра-Леоне). Повідомив, що на даний момент SLPP є провладною партією. Його батько на ім`я ОСОБА_4 , 1970 р.н., був членом політичної партії АРС, яка є опозиційною по відношенню до SLPP. Додатково повідомив, що проживаючи на Батьківщині заявник теж був активним прихильником політичної партії АРС, що проявлялось в тому, що він двічі допомагав членам зазначеної політичної партії в організації проведення легальних, санкціонованих мітингів на території Сьєрра-Леоне, а саме - розставляв стільці для проведення зборів, та прибирав сміття після проведення таких зборів членів політичної партії. З промовами на мітингах ніколи не виступав. Доказів власним словам стосовно членства батька в політичній партії АРС а також особистої участі в проведенні будь-яких мітингів на території Сьєрра-Леоне заявником до територіального підрозділу ДМС надано не було. Шукач захисту повідомив, що він особисто двічі приймав участь в мітингах (розставляв стільці та прибирав сміття). Першого разу - в квітні 2017 року, мітинг проводився в м. Фрітаун, це був мирний, санкціонований мітинг під час якого не відбувалось жодних сутичок з сторонніми особами. Другого разу він приймав участь в мітингу в травні 2017 року (24.05.2017) та повідомив, що цей мітинг також був мирним та санкціонованим державною владою, під час його проведення жодних сутичок та протистоянь не відбулось. Доказів власної участі в зазначених мітингах не має, до ГУ ДМС України в Одеській області надати не може. Територіальний підрозділ зазначає, що у відповідності до пояснень позивача, його неможливо визначити як активного учасника мітингу, оскільки фактично він не приймав участі у мітингах, а займався лише господарськими питаннями. Додатково фігурант повідомив, що 25.05.2017, на території м. Фрітаун в нього стався фізичний конфлікт з групою невстановлених осіб у кількості чотирьох чоловік. У відповідності до тверджень шукача захисту, на вулиці його зупинили зазначені невідомі йому особи та завдали йому фізичної шкоди шляхом нанесення побоїв. Заявник має особисті переконання, що зазначені особи є членами політичної партії SLPP та побої йому були нанесені у зв`язку з особистою неприязню членами SLPP прихильників політичної партії АРС. Шукач захисту повідомив, що після цього випадку він звертався до медичного закладу та до поліцейського відділку. В медичному закладі йому було надано первинну медичну допомогу, а в поліцейському відділку прийнято його заяву про вчинення по відношенню до нього хуліганських дій. Зі слів особи він зміг ідентифікувати нападників, оскільки двох з них знав особисто, а всі вони проживали у тому ж районі що і позивач. Поліцією було прийняті відповідні міри та було здійснено виклик зазначених осіб до поліцейського відділку з метою отримання від них пояснень щодо ситуації. Зі слів шукача захисту зазначені особи покинули місто в невстановленому напрямку і більше з ними він не контактував. Шукач захисту не зміг пояснити причини виникнення такого конфлікт, неодноразово змінив власні свідчення, та надав суперечливу інформацію. Так, спочатку він зазначив що його побили унаслідок того, що він був прихильником політичної партії АРС, після чого зрештою ствердив, що все ж таки його побили, оскільки прихильники SLPP пропонували йому певну співпрацю. Зазначені твердження, з урахуванням зміни у власних показів вважаються сумнівними та містять в собі елементи неправдоподібності, а з огляду на відсутність будь-яких доказів власним словам не приймаються територіальним підрозділом ДМС та вважаються такими, що використовуються позивачем з метою введення територіального підрозділу ДМС в оману, задля посилення власних позицій під час вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У якості доказів власним словам стосовно отримання побоїв під час зазначеної ситуації заявник продемонстрував шрам на обличчі. Будь-яких інших доказів до територіального підрозділу ДМС надано не було. Територіальний підрозділ ДМС не приймає продемонстрований шрам на обличчі у якості доказів власним словам стосовно отримання побоїв від членів SLPP через власні політичні погляди у зв`язку з неможливістю ідентифікації часового проміжку, місця та обставин, за якими ним було отримано зазначений шрам. З метою аналізу та об`єктивної оцінки повідомленої заявником інформації перед ним було поставлено додаткові питання та отримано свідчення, що після зазначеного ним інциденту він не змінював власного місця проживання до виїзду в Україну, будь-яких інших проблем, погроз чи переслідувань не зазнавав. Під час проведення анкетування, заявник повторив власні твердження стосовно того, що його батько помер та додатково зазначив, що його було запроторено до в`язниці членами політичної партії SLPP через його членство в політичній партії АРС, та зрештою він помер у в`язниці. Разом з цим, фігурант надав інформацію стосовно дати смерті власного батька, яка суттєво відрізняється від інформації яку він вказав у власній заяві. У відповідності до заяви можливо визначити, що батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в анкеті заявник ствердив, що батько помер все ж таки 07.11.2017. Під час проведення співбесіди перед ним з метою уточнення причин таких розбіжностей у наданій ним інформації перед ним було поставлено відповідне запитання, та отримано пояснення, що мабуть він помилився під час написання анкети, та все ж таки його батько помер - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з цим, під час співбесіди були отримані наступні пояснення стосовно причин смерті власного батька. Так, позивач повідомив, що його батька було затримано за результатами його участі у бійці з членом SLPP . Зазначену інформацію він отримав від власного дядька, та йому невідомо за якої саме причини помер його батько. Додатковою причиною побоювання власного повернення на батьківщину заявник називає отриману 30.09.2018 від власного дядька інформацію, про те що його друга на ім`я ОСОБА_17 було вбито на території Сьєрра-Леоне членами SLPP через його належність до АРС, докази власним словам в заявника відсутні. ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що надані твердження містять в собі елемент неправдоподібності, з огляду на зафіксовані під час проведення анкетування покази заявника стосовно дати останнього контакту з власним дядьком. Він вказав, що в останнє спілкувався з власним дядьком перебуваючи в Сьєрра - Леоне за два дні до виїзду в Україну, тобто до моменту виникнення обставин, які він наводить у якості причин неможливості власного повернення на Батьківщину. За результатами аналізу матеріалів клопотання заявника було встановлено, клопотання особи є необгрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зазначене підтверджується наступними фактами, а саме: виїзд заявника з Сьєрра- Леоне не був пов`язаний із обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди. За матеріалами особової справи встановлено, що ані позивач ані його рідні, які залишились проживати в Сьєрра-Леоне не зазнавали та не зазнають переслідування за ознаками громадянства, національності, етнічної належності або віросповідання. Також, заявник не був членом жодних політичних, громадських чи інших організацій в країні громадянської належності, переслідувань з боку діючої влади Сьєрра-Леоне не зазнавав. Додатково встановлено, що особі не загрожуватиме смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання, під час проживання в Сьєрра-Леоне його основоположні права та свободи не порушувалися, будь-які докази ймовірних загроз життю, свободі чи безпеці особи, відсутні; елемент членства батька шукача захисту в політичній партії, його арешт та поміщення до в`язниці та твердження про смерть батька не розглядається в контексті причини можливості визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на повідомлену ним інформацію, щодо відсутності будь-яких доказів які могли б підтвердити зазначені факти, та неправдоподібність наданих свідчень. Також, він ствердив, що його рідні, які наразі проживають на Батьківщині, не зазнавали та не зазнають будь-яких проблем чи переслідувань через наведені обставини; звернення заявника до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не обумовлене потребою у міжнародному захисті та в свою чергу, пов`язаний лише з бажанням тимчасової легалізації в нашій країні, так він самостійно визнав, що єдиною метою звернення із заявою - є бажання власної легалізації; елемент загрози власній безпеці заявника зі сторони прихильників або членів політичної партії SLPP не містить в собі конструктивних підстав, та ґрунтуються на власних припущеннях шукача захисту.

На підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Бабич К.І. , заступником начальника Головного управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області начальником управління А.В.Максименко видано наказ №48 від 12 березня 2019 року (а.с.173) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Сьєрра - Леоне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2019ОD0034.

14 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від 12 березня 2019 року №5/1-65 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.13-14, 174-176).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а його твердження є суперечливими та непослідовними.

Так, у заяві від 21.02.2019 року позивач зазначає дату смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у анкеті від 25.02.2019 року зазначив дату смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому позивач у протоколі співбесіди від 05.03.2019 року спершу зазначив дату смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 та після цього виправився, що вірна дата смерті його батька - ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с.140). У протоколі співбесіди від 12.03.2019 року позивач зазначив, що дата смерті його батька ІНФОРМАЦІЯ_4 та що він невірно вказав у заяві дату смерті батька (а.с.150).

З дослідженого у судовому засіданні свідоцтва про смерть батька позивача ОСОБА_20 судом встановлено, що дата смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Окрім цього позивач всупереч власним словам про наявність небезпеки його життю через його прихильність політичній партії АРС зазначив, що двічі брав участь у мітингах, організованих АРС та санкціонованих державною владою (протокол співбесіди від 05.03.2019 року, а.с.138), політична партія АРС дозволена на території Сьєрра-Леоне та брала участь у парламентських та президентських виборах (а.с.142). В той же час позивач стверджує, що члени та прихильники цієї політичної партії переслідуються представниками іншої політичної партії SLPP, прихильники якої займають 80% державної роботи (протокол співбесіди від 12.03.2019 року, а.с.151).

Окрім цього незважаючи на те, що позивача за його словами побили представники політичної партії SLPP 25.05.2017 року, позивач виїхав з країни громадянської належності з метою навчання (а не з метою уникнення переслідувань з політичних мотивів) 12.09.2017 року, тобто позивач більше трьох місяців перебував у країні громадянської належності без побоювань за власне життя.

Суд вважає недостовірними твердження позивача про його переслідування через прихильність до політичної партії АРС, оскільки розкладання позивачем стільців та прибирання під час мітингів вказаної політичної партії не свідчать про наявність можливості ідентифікувати позивача як прихильника вказаної організації. Позивач не надав ні до суду, ні до міграційного органу інформації щодо його активної діяльності як прихильника політичної партії АРС, що свідчило би про наявність реальної можливості членів політичної партії SLPP застосувати до позивача насильства саме з політичних мотивів.

Позивач не надав жодних доказів та інформації, що свідчили б про членство його батька у політичній партії АРС та його смерть внаслідок такого членства.

Також, на батьківщині позивача залишились проживати його рідні, а саме дядько, мати, брати та сестри, однак жодної інформації про наявність загроз їхньому життю чи їх переслідування позивачем до суду не надано.

Окрім цього, у протоколі співбесіди від 05.03.2019 року позивач посилається на вбивство свого друга ОСОБА_21 членами політичної партії SLPP ІНФОРМАЦІЯ_5 року та що вказану інформацію тоді ж отримав від свого дядька (а.с.139). При цьому з анкети вбачається, що востаннє позивач спілкувався зі своїм дядьком за два дні до того, як покинув Сьєрра-Леоне.

Суд зазначає, що посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Натомість, жодних доводів та доказів щодо наявності переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не надано.

Також судом встановлено, що потрапивши на територію України 14 вересня 2017 року позивач звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 21 лютого 2019 року, тобто більше ніж через рік.

Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дані звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 року по справі №820/1502/17.

Так, Верховний Суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Суд звертає увагу на те, що позивач ніколи не брав участі в діяльності політичних партій (враховуючи вищевикладене), релігійних та інших організацій, не зазнавав переслідувань через належність до певної національної чи релігійної меншості.

Єдина мета озернення позивача за міжнародним захистом в Україні до територіального підрозділу ДМС - це легалізація (протокол співбесіди від 05.03.2019 року, а.с.141).

Таким чином, суд вважає, що знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його в країні громадської належності за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Заявлена позивачем інформація не містить обґрунтованих, достовірних та несуперечливих відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що за відсутністю підстав, та з урахуванням розбіжностей в інформації наданої заявником, дане звернення розглядається як зловживання процедурою з метою легалізації на території України.

Тобто, позивач не відповідає критеріям поняття «біженець», а згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яким ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області № 48 від 12.03.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384).

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2019 року.

Суддя О.А. Вовченко

.