Рішення № 84800122, 30.09.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3483/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач, УПтСЗН Лисичанської МР, управління), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, яка полягає у невиплаті, починаючи з 01 червня 2017 року, допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради поновити виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 негайно після проголошення судового рішення;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанскьої міської ради виплатити заборгованість по допомозі при народженні дитини ОСОБА_1 негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона у період з серпня 2014 року перебуває на обліку як внутрішньо перемішена особа в Управлінні праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради. З 01 червня 2017 року відповідач припинив виплату допомоги на доньку без пояснення причин. 24 червня 2019 року листом за вих. №6736 відповідач повідомив про те, що виплата допомоги була припинена з 01 червня 2017 року відповідно до пп.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 року №365 (в редакції, чинній на час прийняття рішення), за рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2017 року №44-2. Також листом відповідача від 24 червня 2019 року на звернення від 11 червня 2019 року про причини не виплати позивачу заборгованості, що виникла, було повідомлено про відмову у здійсненні виплат по заборгованості з підстав пропущення строків звернення за поновленням виплат, що були припинені, визначених пунктом 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751. Також Відповідач посилається в своєму листі на Постанову КМУ №365 від 08.06.2016 року.

Позивач вважає дане рішення відповідача таким, що порушує її права та права її дитини.

Ухвалою суду від 09.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (1,2).

Ухвалою суду від 10.09.2019 відкладено судовий розгляд справи за клопотанням позивача (а.с.86).

29 серпня 2019 року від представника Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надійшов відзив на позов від 27.08.2019 № 8764, в якому зазначено, що управління заперечує проти позовної заяви з огляду на наступне.

Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509, управлінням взяті на облік ОСОБА_1 (довідка про взяття на облік ВПО від 14.04.2015 № 924011963) з дітьми: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З урахуванням актів обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 30.03.2017 № 777, від 18.04.2017 № 1758 рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2017 № 44-2 позивачу припинена виплата допомоги при народженні третьої дитини з 01.06.2017 року відповідно до пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого ПКМУ від 08.06.2016 № 365 (в редакції чинній на час прийняття рішення) у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. З заявою, про виплату заборгованості при народженні третьої дитини, позивач звернулася до Управління тільки 11.06.2019, тобто понад два роки після припинення виплати. В заяві позивач особисто зазначила, що в червні 2017 року виїхала на тимчасово окуповану територію де постійно мешкала разом з дітьми, тобто підстави виплати державної допомоги в м. Лисичанську з червня 2017 року були відсутні. Позивач в порушення вимог п.З ч.2 ст. 9 Закону № 1706-VII Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII Управління про добровільне повернення на непідконтрольну владі України територію не повідомила. З заявою, довільної форми, про виплату заборгованості при народженні доньки ОСОБА_4 позивач звернулась до УПСЗН тільки 11.06.2019 року, тобто в термін, який перевищує дванадцять місяців з дати припинення виплати допомоги. На сьогоднішній день питання виплати недоотриманих за минулий період соціальних допомог законодавчо не врегульоване.

На підставі зазначеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася м. Донецьоку, що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 (а.с.13).

За відомостями довідки від 02.11.2016 № 11963 ОСОБА_1 та довідки від 27.11.2018 № 934-21267 ОСОБА_4 , взято на облік як внутрішньо переміщений осіб (а.с.12, 15).

22.09.2014 позивач звернулася до відповідача з заявою про переведення її справи отримувача допомоги при народженні дитини до управління (а.с.48).

Довідкою управління № 2167 підтверджується, що ОСОБА_1 з дітьми: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходяться на обліку в УПтСЗН Лисичанської МР (а.с.31).

Допомога при народженні ОСОБА_4 виплачена позивачу з 01.10.2014 по 31.05.2017, що визнається сторонами в позові та відзиві на позов.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 777 від 30.03.2017 позивач з дітьми за вказаною в заяві адресою були відсутні (а.с.39).

При повторній перевірці за вказаною адресою, позивач знов була відсутня, про що складено акт від 18.04.2017 року № 1758 (а.с.40).

На підставі зазначених актів рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2017 № 44-2 позивачу припинена виплата допомоги при народженні третьої дитини з 01.06.2017 року відповідно до пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого ПКМУ від 08.06.2016 № 365 у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.42).

10.06.2019 позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату заборгованості при народженні третьої дитини (а.с.45).

Листом від 24.06.2019 відповідач повідомив позивача, що вона звернулася за відновленням допомоги при народженні дитини ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто в термін, який перевищує 12 місяців з дати припинення виплати допомоги. На сьогоднішній день питання виплати недоотриманих за минулий період сум соціальних допомог законодавством не врегульовано (а.с.47).

Відповідно до інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації на ухвалу суду від 10.09.2019 30.03.2017 та 18.04.2019, тобто в дні проведення перевірок за фактичним місцем проживання, ОСОБА_1 не перебувала на території України (а.с.97).

Позивачем надано пояснення від 30.09.2019 в яких зазначено, що виїзд до м. Донецька зумовлений необхідністю догляду за ОСОБА_4 . На підтвердження зазначеного надано: свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , епікриз (ає.с.102-105).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).

Допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Статтею 11 Закону № 2811-XII визначено, що для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону № 2811-XII кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року) (далі - Порядок № 1751).

Частиною 9 ст. 11 Закону № 2811-XII передбачено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Статтею 11 Порядку № 1751 визначено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Отже, зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги.

Положення щодо "виникнення інших обставин" Порядку відповідають Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Зокрема, Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абз. 7 ч. 9 ст. 11 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII, з наступними змінами, згідно з якими виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин".

Конституційний Суд України зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість, існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев`ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач припинив виплату допомоги при народжені дитини ОСОБА_1 з 01 черпвня 2017 року у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав, передбачених нормами Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" та Порядку.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За унормуванням ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Таким чином, припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав передбачених цими нормами, а тому відповідач, припиняючи виплати допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, та не у спосіб, передбачений відповідним законодавством України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином суд, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення

Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лисичанської міської ради Луганської області, оформлене протоколом від 15.05.2017 № 44-2 про відмову ОСОБА_1 в призначенні (відновленні) допомоги при народженні дитини, оскільки саме зазначене рішення створює відповідні правові наслідки.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде зобов`язання поновити та виплати позивачу призначеної допомоги при народженні дитини та виплата заборгованості.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу міжнародної практики та положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню зі зміною способу захисту відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.245 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

З аналізу зазначеної норми права вбачається, що суд має право допусти до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, а не суму всієї заборгованості як заявлено позивачем в позовних вимогам.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (а.с.3).

Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_4 з 01 червня 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лисичанської міської ради Луганської області, оформлене протоколом від 15.05.2017 № 44-2 про відмову ОСОБА_1 в призначенні (відновленні) допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Лисичанської міської ради (ідентифікаційний код 24205528, місцезнаходження юридичної особи: 93100, Луганська обл., місто Лисичанськ, вулиця Малиновського, будинок 22А) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) призначеної допомоги при народженні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 червня 2017 року та виплатити заборгованість.

Допустити до негайного виконання рішення в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Лисичанської міської ради виплатити ОСОБА_1 суму вказаної допомоги на дитину за період з 01.06.2017 по 01.07.2017 - за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян