Рішення № 84799311, 03.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 р. Справа № 120/1385/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

позивача (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

представника відповідача Андріюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 05.02.2019 № Ф-1532-54 на суму 4084,02 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 05.04.2019 № Ф-1532-54 на суму 2244,02 грн;

- визнати протиправними дії відповідача щодо взяття позивача на облік 22.08.2018 як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат) з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та зобов`язати відповідача зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат).

У позовні заяві позивач посилається на те, що згідно з рішенням Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 11 від 27.11.2006 він має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видане відповідне свідоцтво від 27.11.2006 за № 516. 03.01.2018 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець (вид діяльності за КВЕД: 69.10. "Діяльність у сфері права"). Крім того, починаючи з 16.01.2018 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи за ставкою податку 5% та є платником єдиного внеску. Всі податки та збори позивач сплачує своєчасно та у визначеному законом розмірі. Однак відповідач самовільно взяв позивача на облік як особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та починаючи з 22.08.2018 почав нараховувати йому єдиний внесок ще й за ознакою незалежної професійної діяльності (адвокат). Як наслідок, у позивача утворилася заборгованість (недоїмка) зі сплати цього внеску, у зв`язку з чим відповідач оформив та надіслав спірні вимоги. Позивач з такими вимогами не погоджується, вважає їх незаконними і такими, що підлягають скасуванню, а тому за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звертається до суду. Водночас позивач просить врахувати, що перед зверненням до суду оскаржував рішення та дії відповідача в адміністративному порядку, а саме до контролюючого органу вищого рівня. Проте у задоволенні його скарг було відмовлено.

Ухвалою суду від 26.04.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позову - до ухвалення судового рішення в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 13.05.2019 задоволено клопотання позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, забезпечення проведення якої доручено Ямпільському районному суду Вінницької області.

В судовому засіданні від 16.05.2019 на підставі положень статті 47 КАС України судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимоги вимогою про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача від 12.03.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2244,02 грн.

28.05.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Як зазначає відповідач, згідно з реєстраційними даними АІС "Податковий блок" позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем та має ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат), яка встановлена йому 22.08.2018. Відповідач вказує на те, що згідно з положеннями абз. 4 п. 6.7 розділу ІV Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відтак, окрім нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, позивачу також нараховується єдиний внесок за ознакою незалежної професійної діяльності. Відповідач зазначає, що позивачу в автоматичному режимі здійснено нарахування єдиного внеску за 3, 4 квартал 2018 року та 1 квартал 2019 року. У зв`язку з виникненням заборгованості зі сплати внеску, на адресу позивача надіслано вимоги за № Ф-1532-54 від 05.02.2019 на суму 4084,02 грн, за № Ф-1532-54 від 12.03.2019 на суму 2244,02 грн. та за № Ф-1532-54 від 05.04.2019 на суму 2244,02 грн. Свої дії відповідач вважає правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.06.2019 позивачу поновлено процесуальний строк на подання заяви про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску за № Ф-1532-54 від 11.05.2019 на суму 4078,20 грн.

Ухвалою суду від 06.06.2019 за клопотанням позивача провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (адміністративне провадження № Пз/9901/10/19).

Ухвалою суду від 20.09.2019 за клопотанням позивача провадження у справі поновлено. Крім того, цією ухвалою позивачу поновлено процесуальний строк на подання заяви про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою про визнання протиправними та скасування вимог відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14.06.2019 № Ф-1532-54 на суму 3158,20 грн та від 08.07.2019 № Ф-1532-54 на суму 2238,20 грн.

03.10.2019 до суду надійшло письмове клопотання про заміну відповідача правонаступником. Клопотання обґрунтовується тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДПС у Вінницькій області. Наказом голови ДФС України від 12.07.2019 № 14 затверджено Положення територіальних органів Державної податкової служби, в тому числі Головного управління ДПС у Вінницькій області. Положенням визначено, що Головне управління ДПС у Вінницькій області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Вінницькій області. 02.08.2019 відомості про Головне управління ДПС у Вінницькій області внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 29.08.2019 в.о. начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області Кузьменчук В.І. винесено наказ за № 7 "Про початок діяльності Головного управління ДПС у Вінницькій області". Враховуючи наведене, в порядку процесуального правонаступництва відповідач просить суд замінити Головне управління ДФС у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Позивач щодо задоволення вказаного клопотання не заперечив.

Відтак ухвалою суду від 03.10.2019, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі положень ст. 52 КАС України допущено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Крім того, ухвалою суду від 03.10.2019, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, позивачу поновлено процесуальний строк на подання заяви про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску за № Ф-1532-54 від 09.08.2019 на суму 4072,38 грн.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та заявах про зміну предмета позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила та просить суд відмовити у його задоволенні.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення сторін, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 відповідно до рішення Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 11 від 27.11.2006 має право займатися адвокатською діяльністю, про що йому виданого свідоцтво за № 516 від 27.11.2006.

03.01.2018 позивач зареєстрований Ямпільською районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа-підприємець, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 2 73 000 0000 003689). Основний вид економічної діяльності: 69.10 "Діяльність у сфері права".

З 16.01.2018 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску: група платника - 3, ставка - 5%, номер відповідного запису в Реєстрі 32/14/02-27 від 16.01.2018.

22.08.2018 позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).

05.02.2019 відповідач склав вимогу за № Ф-1532-54 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 4084,02 грн (станом на 31.01.2019).

Не погодившись з такою вимогою, 28.02.2019 позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС). Рішенням ДФС № 15693/6/99-99-11-05-02-25 від 03.04.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу відповідача від 02.02.2019 № Ф-1532-54 - без змін.

Також судом встановлено, що 12.03.2019 відповідач оформив вимогу за № Ф-1532-54 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2244,02 грн (станом на 28.02.2019). Позивач з такою вимогою не погодився та 03.04.2019 оскаржив її до ДФС. Рішенням ДФС № 21235/6/99-99-11-05-02-25 від 08.05.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу відповідача - без змін.

05.04.2019 відповідач виніс вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2244,02 грн (станом на 31.03.2019). Позивач з вимогами відповідача не погодився та звернувся до з цим позовом до суду.

Крім того, надалі відповідач оформив та надіслав позивачу вимогу за № Ф-1532-54 від 11.05.2019 на суму 4078,20 грн (станом на 31.04.2019), вимогу за № Ф-1532-54 від 14.06.2019 на суму 3158,20 грн (станом на 31.05.2019), вимогу № Ф-1532-54 від 08.07.2019 на суму 2238,20 грн (станом на 30.06.2019) та вимогу за № Ф-1532-54 від 09.08.2019 на суму 4072,38 грн (станом на 31.07.2019).

Скарги позивача на вказані вимоги відхилено, про що свідчать рішення ДФС № 39250/6/99-99-11-05-02-25 від 15.08.2019 та № 40224/6/99-99-11-05-02-25 від 21.08.2019.

Водночас судом встановлено, що оформлення відповідачем щоразу іншої вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску пов`язується з тим, що нарахування позивачу внеску здійснювалося за двома статусами: як фізичній особі-підприємцю та як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність. Відтак, оскільки позивач здійснював сплату єдиного внеску тільки як фізична особа-підприємець, розмір недоїмки позивача зі сплати внеску щоразу змінювався, у зв`язку з чим на адресу позивача надсилалась нова вимога.

Наведене підтверджується витребуваними судом відомостями з інформаційної системи податкового органу щодо нарахування та сплати позивачем єдиного внеску за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) за період з 29.01.2018 по 31.07.2019.

Відтак, надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п. 65.1 ст. 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Водночас згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України).

Таким чином, податкове законодавство виключає можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця сам по собі виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

В силу вимог пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачений.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 116.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пп. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи із зареєстрованим видом діяльності.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії контролюючого органу щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску за ознакою незалежної професійної діяльності є протиправними, порушують його майнові права та інтереси і зумовлюють ситуацію, при якій платник податків двічі сплачує один і той самий збір, що є незаконним.

Відтак оспорювані вимоги за № Ф-1532-54 від 05.02.2019, № Ф-1532-54 від12.03.2019, № Ф-1532-54 від 05.04.2019, № І-1532-54 від 11.05.2019, № Ф-1532-54 від 14.06.2019 та № Ф-1532-54 від 08.07.2019, № Ф-1532-54 від 09.08.2019 визнаються судом протиправними.

Проте скасування вказаних вимог, про що просить позивач, на сьогодні є неможливим. Так, судом встановлено, що у спірний період позивач здійснював сплату єдиного внеску як фізична особа-підприємець, але тим самим погашав (повністю або частково) нараховані йому відповідачем суми внеску за ознакою незалежної професійної діяльності. Як наслідок, сума боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску постійно змінювалась, у зв`язку з чим відповідач щоразу оформляв та надсилав позивачу нову вимогу.

Суд враховує, що в силу приписів пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, зокрема, якщо сума боргу (недоїмки), яка зазначена у вимозі, погашається платником.

Отже, враховуючи те, що вимоги відповідача за № Ф-1532-54 від 05.02.2019, № Ф-1532-54 від12.03.2019, № Ф-1532-54 від 05.04.2019, № І-1532-54 від 11.05.2019, № Ф-1532-54 від 14.06.2019 та № Ф-1532-54 від 08.07.2019 вважаються відкликаними, скасуванню підлягає лише остання вимога відповідача за № Ф-1532-54 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 4072,38 грн., як така, що реально порушує прав та законні інтереси позивача. Тобто в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 5 Закону № 2464-VI).

Так, у відповідності до ст. 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162).

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам-підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Судом встановлено, що у зв`язку з реєстрацією фізичною особою-підприємцем, 18.01.2013 позивач взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV.

Зокрема, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, здійснюється контролюючим органом за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 1162 платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Аналіз зазначених вище положень Порядку № 1162 свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок № 1162 не передбачає.

Водночас судом встановлено, що позивач не подавав до податкового органу заяви про взяття його на облік як самозайнятої особи, оскільки на той час він перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець.

За цих обставин суд доходить висновку, що відповідач неправомірно та всупереч визначеному законодавством порядку з власної ініціативи 22.08.2018 взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо взяття 22.08.2018 позивача на облік платником єдиного внеску - самозайнятої особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, на переконання суду, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача зняти позивача з такого обліку, суд враховує, що відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, оскільки відповідач за відсутності законних підстав взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд доходить висновку, про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції з метою захисту прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

При цьому суд вважає, що інакше судовий захист не буде повним та ефективним, а позивачу далі протиправно нараховуватиметься єдиний внесок як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, що чітко прослідковується з обставин справи (вже після відкриття провадження у справі відповідач оформив та надіслав позивачу ще чотири вимоги про сплату боргу з єдиного внеску).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, під час розгляду справи відповідач не довів правомірності своєї позиції та не надав належних доказів на підтвердження законності своїх рішень та дій. Відтак суд доходить висновку, що контролюючий орган діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тобто неправомірно. Отже, порушені права позивача підлягають судовому захисту.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Поряд з цим, ухвалою суду від 26.04.2019 задоволено клопотання позивача та вирішено відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у цій справі.

Таким чином, оскільки позов задоволено, судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні до суду належить стягнути на відповідний розрахунковий рахунок за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб`єкта владних повноважень. Водночас суд виходить з того, що заявлені позивачем вимоги мають майновий (оскарження вимог про сплату боргу) та немайновий характер (визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії). Враховуючи ціну позову за вимогами майнового характеру, судовий збір становить 768,40 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 768,40 грн). Розмір судового збору за вимогою немайнового характеру становить також 768,40 грн, оскільки позивачем є фізична особа.

Отже, за результатами розгляду цієї справи з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1536,80 грн на відповідний розрахунковий рахунок, призначений для сплати судового збору при зверненні з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо взяття 22.08.2018 ОСОБА_1 на облік як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 05.02.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 4084,02 грн.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 12.03.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 2244,02 грн.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 05.04.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 2244,02 грн.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 11.05.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 4078,20 грн.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 14.06.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 3158,20 грн.

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 08.07.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 2238,20 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 09.08.2019 № Ф-1532-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 4072,38 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області зняти ОСОБА_1 з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області судовий збір, що підлягав сплаті у цій справі, в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за такими реквізитами: УК у м. Вінниці/м. Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 38054707, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA848999980000034318206084001, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 08.10.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович