Рішення № 84799282, 27.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 вересня 2019 р.

Справа № 120/1713/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Дмитрука Віктора Володимировича,

представника позивача Бурбези Ярослава Михайловича,

представників відповідача Уманської Альони Петрівни, Тимошевської Юлії Йосипівни ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом державної установи "Крижопільський виправний центр №113" до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування податкових рішень,

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява державної установи "Крижопільський виправний центр №113" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, у якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0014501306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0014481306, а також вимогу про сплату недоїмки №Ю-0014491306, що прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 07 травня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами планової виїзної перевірки інспектором Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області складено акт, на підставі якого 07 травня 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0014501306, яким донараховано штрафні санкції у розмірі 510 гривень, рішення №0014481306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 361963,15 гривень, а також сформовано вимогу про сплату боргу №Ю-0014491306 у розмірі 723926,29 гривень.

Ухвалою від 03 червня 2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, що містила позовна заява, а саме: позивачу слід було надати докази сплати судового збору за звернення з позовною заявою, що містить майнові вимоги, а також надати копії позовної заяви, а також додані до неї документи відповідно до кількості учасників у справі.

На виконання вимог ухвали від 03 червня 2019 року від позивача на адресу суду 24 червня 2019 року надійшов лист вих. №16/1132 від 11 червня 2019 року разом із платіжним дорученням №108 від 13 червня 2019 року, яким підтверджується оплата судового збору в розмірі 14375,00 гривень, а також надано копію позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників у справі.

Ухвалою від 01 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15 липня 2019 року.

15 липня 2019 року до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового розгляду, яка ухвалою суду від 15 липня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволена.

15 липня 2019 року позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення до позовної заяви.

19 липня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платником єдиного внеску визначено роботодавців, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відтак, на думку відповідача, зважаючи на умови договорів, що укладені між державною установою "Крижопільський виправний центр №113" та товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика», приватним підприємством «Вікторі О», фізичною особою-підприємцем Лупол І.М. тощо, на підставі яких державна установа забезпечувала організацію доставлення осіб, що відбувають покарання, до робочих місць, остання і є роботодавцем в розумінні положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а тому й повинна була сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за використання праці таких осіб.

За результатами судового засідання, що відбулося 25 липня 2019 року, суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

05 серпня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому звернуто увагу на тому, що відповідач помилково вважає державну установу "Крижопільський виправний центр №113" роботодавцем для усіх засуджених, адже установа лише сприяла у їх працевлаштуванні у товаристві з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика», приватному підприємстві «Вікторі О», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 тощо. Отже, роботодавцями для осіб, направлених для виконання умов договорів, виступали суб`єкти господарювання, а тому останні й повинні сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за використану працю осіб, що відбувають покарання.

16 вересня 2019 року представником відповідача подано клопотання про заміну відповідача правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області, за результатами розгляду якого суд 16 вересня 2019 року постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою задовольнив подане клопотання.

У судовому засіданні, що відбулося 27 вересня 2019 року, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на підстави, наведені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Натомість, представники відповідача заперечували проти задоволення позову, опираючись на аргументи, що наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

У період з 18 березня по 05 квітня 2019 року головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області проведено планову виїзну документальну перевірку у державній установі "Крижопільський виправний центр №113" з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами проведеної перевірки 12 квітня 2019 року складено акт №1332/13-06-09/14316862, у якому зафіксовано виявлені в ході перевірки порушення: пункту 176.2 "б" статті 176 Податкового кодексу України, а саме: податкові розрахунки сум доходу нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманих з них податків (форма 1-ДФ) за 1-4 квартали 2016 року, 1-4 квартали 2017 року, за 1-4 квартали 2018 року подано з недостовірними відомостями, а саме в звітах не зазначені доходи та податок на доходи фізичних осіб засуджених, які були залучені до праці відповідно до статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України; пункту 2 статті 6, статті 7, статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2018 року, а саме: державною установою "Крижопільський виправний центр №113" занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 723926,29 гривень за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.

На підставі акту перевірки №1332/13-06-09/14316862 від 12 квітня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 07 травня 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0014501306, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 510 гривень, рішення №0014481306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 361963,15 гривень, вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати 723926,29 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08 липня 2010 року (надалі - Закон №2464-VI).

Так, положеннями пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску, окрім інших суб`єктів, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 1 статті 8 Закону №2464-VI).

Таким чином, законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати єдиного внеску, проте у правовідносинах, пов`язаних з наймом працівників, такий обов`язок покладено лише на роботодавця, який виступає податковим агентом.

Відтак, для правильного вирішення цього спору слід з`ясувати чи виступала державна установа "Крижопільський виправний центр №113" роботодавцем, укладаючи договори на використання праці засуджених із товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика», приватним підприємством «Вікторі О», фізичною особою-підприємцем Лупол І. М . тощо.

З метою встановлення вказаних обставин потрібно звернутися до спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок відбування покарання засудженими до обмеження волі, оскільки пунктами 1 та 4 Положення про державну установу "Крижопільський виправний центр №113", затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2203 від 27 червня 2018 року, визначено, що Крижопільський виправний центр (№113) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, та є неприбутковою установою; одним із основних завдань виправного центру є виконання покарань у виді обмеження волі.

Особливості праці засуджених до обмеження волі визначено статтею 60 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Так, частина 1 статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу (частина 2 статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п`ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, - не менш як п`ятдесят відсотків загальної суми заробітку (частина 4 вказаної статті).

Відповідно до частини 5 статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Системний аналіз статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України свідчить про те, що засудженим до обмеження волі гарантується право на працю, до якої вони залучаються шляхом укладення строкового трудового договору із роботодавцем, яким може виступати або виправний центр шляхом укладення строкового трудового договору, або підприємства, установи чи організації усіх форм власності шляхом укаледння цивільно-правового договору; роль виправного центру при забезпеченні засуджених роботою зводиться до здійснення належного нагляду за поведінкою засуджених.

Таким чином, з метою забезпечення права засуджених до обмеження волі на працю між ними, з однієї сторони, та виправним центром, з іншої, повинні укладатися строкові трудові договори, у яких виправний центр виступатиме роботодавцем (при умові використання праці засуджених на виробництві виправного центру). Разом із тим, праця засуджених до обмеження волі може використовуватися на підприємствах, установах чи організаціях усіх форм власності шляхом укладення договорів цивільно-правового характеру (в такому випадку роботодавцем виступатиме відповідне підприємство, установа чи організація).

На виконання положень статей 60-62, 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України розроблено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №396/5 від 07 березня 2013 року (надалі - Інструкція).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Пунктами 5.2, 5.3 Інструкції визначено, що праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку. Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці. При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовленої продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу. При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установленому порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Відтак, приписи Інструкції кореспондують положенням статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України.

В ході судового розгляду судом встановлено, що на підставі договорів на використання праці засуджених між державною установою "Крижопільський виправний центр №113", з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика", фермерським господарством "Заграва", фізичною особою-підприємцем Лупол І.М., приватним підприємством "Вікторі О", державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №113", з іншої, протягом спірного періоду державною установою "Крижопільський виправний центр №113" забезпечено доставлення засуджених до обмеження волі у визначеній договорами кількості в місця проведення робіт, що визначені замовниками.

Вказаними договорами на державну установу "Крижопільський виправний центр №113" покладалися такі обов`язки: забезпечення додержання засудженими Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, здійснення контролю за переміщенням засуджених та їх охорони під час роботи, доставки до та з місця роботи, а також в місці відпочинку/проживання, тощо.

Водночас, до обов`язків іншої сторони договорів належали такі: вести табель на робітників із числа засуджених по фактичній їх наявності і відпрацьованому часу на виробничому об`єкті, організувати проведення вступного інструктажу та інструктажу на робочому місці з техніки безпеки, тощо.

Відтак, зі змісту наведених положень договорів слідує, що на державну установу "Крижопільський виправний центр №113" покладалися обов`язки щодо забезпечення належного нагляду за поведінкою засуджених під час їх переміщення до місця роботи та під час повернення до виправного центру, а також під час роботи засуджених у відповідних місцях. Натомість, на інших учасників договорів, що досліджувалися судом, покладалися обов`язки, які властиві роботодавцю.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що головним державним ревізором-інспектором помилково зроблено висновки щодо визнання державної установи "Крижопільський виправний центр №113" роботодавцем в частині використання праці засуджених до обмеження волі, адже суд встановив, що на виконання укладених договорів праця засуджених використовувалася на території, визначеній замовниками, а не на території виправного центру.

Більше того, заробітна плата за виконану працівниками із числа засуджених роботу, праця яких використовувалася у товаристві з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика", фермерському господарстві "Заграва", фізичної особи-підприємця Лупол І.М., приватному підприємстві "Вікторі О", державному підприємстві "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №113", виплачувалася цими юридичними особами, а не з фонду оплати праці державної установи "Крижопільський виправний центр №113".

Посилання відповідача на те, що укладеними договорами передбачено, що замовники перераховують державній установі "Крижопільський виправний центр №113" єдиний внесок на заробітну плату засуджених, не спростовують встановлених обставин, що роботодавцями виступали суб`єкти господарювання, з якими позивач укладав договори, оскільки саме вони отримали результати такої праці.

Отже, на переконання суду, необгрунтовано посилатися лише на положення договорів, якими врегульовано сумнівний порядок перерахування єдиного внеску, як на підставу для тверджень, що державна установа має ознаки роботодавця та зобов`язана перерахувати до бюджету такі платежі.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що в позивача відсутній обов`язок сплати єдиного внеску за засуджених, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі, які забезпечувалися роботою поза місцем відбування покарання, а тому прийняті податковим органом податкові рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 16296 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями №86 та №124 від 21 травня 2019 року, №108 від 13 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити, тому на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 16296 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області.

У зв`язку із викладеним та керуючись статтями 5, 9, 72-78, 90, 139, 194, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву державної установи "Крижопільський виправний центр №113" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0014501306, що прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 07 травня 2019 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0014481306, що прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 07 травня 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки №Ю-0014491306, що сформована Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 07 травня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на користь державної установи "Крижопільський виправний центр №113" судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 16296 (шістнадцять тисяч двісті дев`яносто шість) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Державна установа "Крижопільський виправний центр №113" (місцезнаходження: 24615, Вінницька обл., Крижопільський р-н, с. Городківка, вул. Благовіщенська, 106; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14316862)

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43142454)

Повний текст рішення складено 07.10.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович