Рішення № 84793999, 07.10.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/467/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б.Рижого, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідал ьністю "Центр "Сонячне ремесло"

до відповідача-1: Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство",

до відповідача-2: Рівненської обласної державної адміністрації,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Кабінет Міністрів України,

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Володимирецька районна державна адміністрація,

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства,

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, звільнення від сплати орендної плати,

за участю представників учасників:

від позивача: Стрижова О.Р., ордер КС № 464451 від 05.08.2019 року,

від відповідача -1: Ширко М.Р., ордер РН-536 № 450 від 02.09.2019 року,

від відповідача -2: Китовська М.Р., довіреність від 13.09.2019 року,

від третьої особи (Кабінет Міністрів України): Захарець І.А., довіреність від 08.01.2019 року,

від третьої особи (Володимирецька районна державна адміністрація): Рижа Г.І., довіреність від 07.02.2019 року,

від третьої особи (Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства): Панчук В.В., довіреність від 16.09.2019 року,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ДП "Володимирецьке лісове господарство", Рівненської обласної державної адміністрації, в якому просить, посилаючись на ст.ст. 7, 12, 13, 17, 62, 103 ЛК України, ст. 20 ЗК України, ст.ст. 15, 391 ЦК України, ст. 152 ГК України, Закон України «Про оренду землі», Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, зобов`язати ДП "Володимирецьке лісове господарство" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та звільнити позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідачів, пояснень третіх осіб.

Як вбачається з позовної заяви, у 2009 році позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами №5021 від 25.09.2009 року (вид користування - видобування, корисна копалина - бурштин, ліцензійна площа 83,9 га, строк дії - 20 років), гірничий відвід № 1632 від 24.12.2009 року, має всю необхідну дозвільну документацію для законного видобутку бурштину-сирцю на родовищі «Володимирець Східний». Розпорядженням КМ України від 10.05.2018 року №311-р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення», розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації від 12.10.2018 року №710 «Про передачу земельної ділянки в оренду зі зміною її цільового призначення» земельну ділянку, на якій знаходиться родовище, розміром 60,3217 га (кадастровий номер 5620855100:04:015:0007), передано в користування позивачеві. Цільове призначення земельної ділянки змінено з земель лісогосподарського призначення на землі промисловості. Земельну ділянку виділено з метою будівництва кар`єру другої черги позивача для видобутку корисної копалини - бурштин-сирець. У липні 2018 року, після отримання розпорядження КМ України від 10.05.2018 року №311 -р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення», позивач звернувся до відповідача-1 з листом від 16.07.2018 року з проханням здійснити розробку вказаних ділянок (провести вирубку лісу), однак отримав відповідь від 29.07.2018 року, що «розробка вказаних ділянок розпочнеться з моменту виготовлення всіх передбачених чинним законодавством дозвільних документів та заключення відповідних договорів оренди земельної ділянки». 05.07.2018 року на виконання розпорядження КМ України позивачем сплачено відшкодування втрат лісогосподарського виробництва у розмірі 3 649 671,00 грн. 04.12.2018 року між позивачем та відповідачем-2 в особі третьої особи – Володимирецької районної державної адміністрації укладено договір оренди земельної ділянки. 05.12.2018 року на виконання розпорядження КМ України позивачем сплачено на рахунок відповідача-1 відшкодування збитків при вилученні земельної ділянки у розмірі 2 788 802,77 грн. При цьому вартість деревини в розрахунку збитків не враховувалась. Зазначений факт підтверджується відповіддю на запит на отримання публічної інформації від 13.03.2019 року.

У січні 2019 року позивач звернувся в телефонному режимі до відповідача-1 з проханням розпочати роботи з вирубки лісу. Відповідач-1 відмовив, мотивуючи її тим, що земельна ділянка знаходиться в користуванні позивача і відповідач-1 не може здійснювати прибирання лісу на вказаній земельній ділянці. 15.02.2019 року позивач звернувся до Державного агентства лісових ресурсів України, як до засновника (учасника) відповідача-1, з запитом на роз`яснення процедури та порядку вирубування дерев і чагарників на земельній ділянці для можливості використання її за цільовим призначенням та порядку використання одержаної при цьому деревини, на який отримав відповідь від 29.02.2019 року, де зазначалося, що відповідно до підп.. 14.1.73 п. 14.1. ст. 14 ПК України позивач є землекористувачем земельної ділянки та що відповідно до п.п. «а», «в» ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі, використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі. До того ж в листі було зазначено, що позивач має право видачі лісорубного квитка на проведення рубок, не пов`язаних з веденням лісового господарства, і, відповідно, право здійснення розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з видобуванням корисних копалин відповідно до цього квитка та право на заготовлену при цьому деревину як лісокористувач. 23.04.2019 року позивач вкотре звернувся з листом до відповідача-1, яким просив прибрати майно, що належить відповідачу-1, з земельної ділянки шляхом проведення лісозаготівельних робіт, адже таке майно заважає користуватись позивачу земельною ділянкою за призначенням. У відповідь позивач отримав листа від 20.05.2019 року, з якого можна зробити висновок, що відповідач-1 не збирається усувати перешкоди в користуванні земельної ділянки та фактично дублює лист Держлісагентства.

Позивач не погоджується з позицією відповідачів з огляду на те, що, по-перше, позивач не є лісокористувачем, оскільки не веде видів господарської діяльності, пов`язаних з лісокористуванням, він є землекористувачем земельної ділянки земель промисловості, по-друге, позивач не є постійним лісокористувачем, адже постійний лісокористувач - це підприємство (організація), якому лісовий фонд наданий у постійне користування і яке здійснює спеціальне використання лісових ресурсів, по-третє, вартість деревини в розрахунку збитків не враховувалась, тобто наразі саме відповідач-1 є власником та розпорядником деревини (лісу), що знаходиться на земельній ділянці, по-четверте, у позивача немає власних потреб у такій кількості деревини, адже власні потреби - це потреби підприємства, не пов`язані з його комерційною діяльністю. Позивач здійснює господарську діяльність у сфері видобутку корисних копалин і саме для цього отримував право користування земельною ділянкою.

З 18.12.2018 року позивач виконує взяті на себе за договором оренди зобов`язання та сумлінно сплачує орендну плату за земельну ділянку у розмірі 3 190 089,33 грн на рік, якою не може користуватись за призначенням.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і визначення порядку вирубування лісових насаджень. Тим не менш, до теперішнього часу позивач не може здійснювати господарську діяльність на орендованій земельній ділянці в зв`язку з наявністю на ній лісових насаджень, що позивачеві не належать, а отже і самостійно усунути перешкоди у користуванні у позивача немає можливості та підстав.

З урахуванням викладеного позивач просить суду зобов`язати відповідача-1 в розумні строки усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісів та звільнення зазначеної земельної ділянки від деревини, що знаходиться на ній, звільнити позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: проведення рубки лісів та звільнення зазначеної земельної ділянки від деревини, що знаходиться на ній.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 7, 12, 13, 17, 62, 103 ЛК України, ст. 20 ЗК України, ст.ст. 15, 391 ЦК України, ст. 152 ГК України, Закон України «Про оренду землі», Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів тощо.

19.07.2019 року від третьої особи - Володимирецької районної державної адміністрації надійшли пояснення, згідно з якими остання зазначає, що розпорядження відповідача-2 від 12.10.2018 року №710 «Про передачу земельної ділянки в оренду зі зміною її цільового призначення», яким третій особі доручено укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, виконано в повному обсязі.

29.07.2019 року від відповідача-2 надійшов відзив, в якому вказано, що КМ України усупереч вимогам ст. 58 ЛК України рішення у частині вирубування дерев не прийняв. У свою чергу, між позивачем та відповідачем-2 в особі Володимирецької районної державної адміністрації укладено договір оренди земельної ділянки, а відтак позивач є землекористувачем та має право самостійно господарювати на земельній ділянці, наданій йому в оренду. Відповідач-1 на договірних умовах може надати позивачеві послуги з відведення та таксації лісосік, консультації щодо лісорубних квитків та послуги з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з видобуванням корисних копалин. Відповідач-2 також зазначає, що необхідно повторно провести розрахунок збитків з урахуванням вартості деревини на момент заподіяння збитків та визначити суму, яку позивач повинен доплатити. Крім того, на думку відповідача-2, позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, а вказаний спір у порядку ч. 5 ст. 30 ГПК України підсудний Господарському суду м. Києва. Зважаючи на викладене, відповідач-2 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, а отже таким, що до задоволення не підлягає.

30.07.2019 року від відповідача-1 надійшов відзив, відповідно до якого земельну ділянку вилучено з постійного користування відповідача-1 та передано в оренду позивачу. За договором оренди сторони погодили, що відсутні будь-які об`єкти чи недоліки, що унеможливлюють використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. У розпорядженні КМ України не вирішено питання про вирубування дерев та чагарників і порядок використання одержаної при цьому деревини. Відповідач-1 зазначає, що він не порушував права позивача на користування земельною ділянкою та доступу до неї не має. Відповідач-1 вказує, що на договірних засадах може надати позивачеві послуги з відведення та таксації лісосік, консультації щодо лісорубних квитків та послуги з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю. У відзиві також йдеться про те, що позивач не відшкодував втрат лісогосподарського виробництва (вартості деревини), що суперечить вимогам чинного законодавства тощо. Крім того, відповідач-1 вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивача не мають характеру необхідних, не є розумними та виправданими, заявлені без належного обґрунтування, що свідчить про їх неспівмірність з критеріями, наведеними в ч. 4 ст. 126 ГПК України.

02.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій, зокрема зазначено, що посилання на той факт, що КМ України не прийняв рішення щодо вирубування дерев і чагарників, є не коректним, оскільки проект землеустрою, який погоджений всіма профільними міністерства, передбачає таку вирубку, а позивач, у свою чергу, зобов`язаний після завершення робіт з видобутку надр провести рекультивацію земельної ділянки шляхом відновлення лісових насаджень. Позивач також не погоджується із твердженням про те, що земельну ділянку передано у підготовленому для використання стані, оскільки відповідач-2 повідомив, що приступить до виконання лісозаготівельних робіт і звільнення земельної ділянки від лісових насаджень після укладення договору оренди земельної ділянки. Позивач зазначає, що він не є власником земельної ділянки, ні лісокористувачем, власником земельної ділянки є відповідач-2, а ліс належить відповідачу-1, отож прибирання лісу із земельної ділянки має бути здійснене відповідачами. Щодо посилання на невідшкодування позивачем втрат лісогосподарського виробництва, то за результатами засідання робочої групи, оформленого протоколом № 1 від 07.06.2018 року, вирішено залишити затверджену суму збитків відповідно до попереднього розрахунку, позивачу провести оплату в порядку та строки, передбачені діючим законодавством. Позивач не заперечує проти сплати збитків після проведення усіх лісозаготівельних робіт, прибирання земельної ділянки та надання фактичного розрахунку таких збитків. Стосовно підсудності спору, то позивач зазначає, що вимоги є нерозривно пов`язаними та випливають одна з одної і стосуються безпосередньо нерухомого майна, а відтак підсудні Господарського суду Рівненської області.

05.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, де позивач на твердження відповідача-1 про те, що земельна ділянка була прийнята у стані, який забезпечував її використання за цільовим призначення, зазначає, що після укладення договору оренди земельної ділянки позивач неодноразово звертався до відповідачів з приводу усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, натомість відповідач-1 відхиляв такі пропозиції, посилаючись на ПК України. Позивач також вказує, що КМ України і відповідач-2 прийняли рішення про вирубування дерев та розпорядження деревиною, відповідно до їх розпоряджень ліс мав бути вирубаний відповідачем-1 та використаний в його господарській діяльності тощо.

13.08.2019 року від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що прийняття рішення про вирубування дерев і чагарників відноситься до повноважень КМ України.

22.08.2019 року від відповідача-1 надішли пояснення, згідно з якими зазначено, що оскільки вирубка лісу на земельній ділянці, переданій в оренду позивача, не планується, а облік деревини на певній лісовій ділянці проводиться лише у тому випадку, коли на ній запланований один із видів рубок і вона відведена для здійснення лісосічних робіт, отже у підприємства відсутні відомості стосовно фактичної кількості лісових насаджень, які знаходяться на вказаній земельній ділянці.

30.08.2019 року від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, в яких вказано, що питання про вирубування дерев і чагарників не відноситься до повноважень відповідача-2, оскільки вилучення земельних ділянок даної категорії здійснює КМ України, то саме він повинен прийняти відповідне рішення згідно з ч. 3 ст. 58 ЛК України.

02.09.2019 року від позивача надійшли пояснення, відповідно до яких під час розробки проекту землеустрою земельної ділянки для визначення розміру збитків проводилося технічне обстеження ділянки, за результатами якого складено акт технічного обстеження лісової ділянки.

17.09.2019 року від третьої особи – Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства надійшли письмові пояснення, згідно з якими КМ України у порядку ст. 58 ЛК України не вирішив питання про вирубку дерев, відтак відповідач-1 не мав права проводити будь-які заготівельні роботи. Станом на дату розгляду справи відповідач-1 не є власником або постійним лісокористувачем земельної ділянки, переданої в користування позивачу, що унеможливлює видачу йому спеціального дозволу на проведення рубки, а відтак відповідач-1 може тільки на договірних засадах надати послуги по лісозаготівлі.

18.09.2019 року від третьої особи – КМ України надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначив, що не має повноважень втручатися у господарські відносини між суб`єктами господарювання та їх господарську діяльність, тим більше в ті, що виникли внаслідок укладення правочину.

02.10.2019 від третьої особи - Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відповідач-1 не мав права здійснювати будь-які заготівельні роботи без відповідного рішення КМ України. Крім того, вказує, що за ч. 9 ст. 70 ЛК України у разі здійснення будівельних та інших робіт на лісових ділянках заготівля деревини проводиться тими громадянами та юридичними особами, яким надано земельні ділянки для таких цілей, якщо в рішенні про надання земельної ділянки не передбачено інше. Підставою для проведення такої рубки є рішення органу, який прийняв рішення про вилучення земельної ділянки та передачі її в оренду позивачу.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання учасників справи, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 08.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2019 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Володимирецьку районну державну адміністрацію.

Одночасно із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити нарахування орендної плати згідно з договором оренди земельної ділянки від 04.12.2018 року за користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 08.07.2019 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

У судове засідання 22.07.2019 року представники сторін не з`явилися, 22.07.2019 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, 22.07.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідачів надійшли клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суд від 22.07.2019 року підготовче засідання відкладене на 13.08.2019 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Кабінет Міністрів України.

29.07.2019 року від відповідача-2 надійшло клопотання, в якому останній заперечував щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача.

12.08.2019 року від відповідача-1 надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій останній просить суд під час ухвалення рішення вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

12.08.2019 року від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.

12.08.2019 року від позивача надійшла заява, в якій повідомлялося про те, що позивач надасть суду докази загального розміру витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, протягом 15-ти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 13.08.2019 року підготовче засідання відкладене на 02.09.2019 року, явку представника КМ України у судове засідання визнано обов`язковою.

16.08.2019 року від відповідача-2 надійшло клопотання про залучення Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 02.09.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів включно, відкладено підготовче засідання на 18.09.2019 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства, явку представника Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства у судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 18.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 07.10.2019 року.

Інших заяв і клопотань не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників учасників, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач є єдиним в Україні приватним гірничодобувним підприємством, яке здійснює господарську діяльність з видобування бурштину на родовищі «Володимирець Східний» поблизу смт. Володимирець Рівненської області. У 2009 році позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами № 5021 від 25.09.2009 року (вид користування - видобування, корисна копалина - бурштин, ліцензійна площа 83,9 га, строк дії - 20 років), гірничий відвід № 1632 від 24.12.2009 року, має всю необхідну дозвільну документацію для законного видобутку бурштину-сирцю на родовищі «Володимирець Східний».

18.10.2017 року розпорядженням КМ України № 738-р «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 60,3217 га, що перебуває у постійному користуванні ДП «Володимирецьке лісове господарство», зі зміною цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний». Вказаним розпорядженням зобов`язано позивача передбачити відповідно до законодавства у зазначеному проекті землеустрою розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва та збитків, що будуть завдані землекористувачу внаслідок вилучення земельної ділянки.

08.11.2017 року позивачем та відповідачем-1 проведене технічне обстеження земельної ділянки, що планується до відведення позивачу в оренду для розширення кар`єру для видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний», в якому визначені характеристики ділянки (таксаційні показники), про що складено акт.

08.11.2017 року відповідачем-1 проведений попередній розрахунок розміру збитків, які будуть заподіяні землекористувачу внаслідок вилучення земельної ділянки з ціллю надання в оренду позивачу для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний», в сумі 2 788 802,77 грн.

30.11.2017 року розпорядженням голови відповідача-2 № 338 «Про затвердження акту про встановлення розміру збитків, які будуть заподіяні ДП «Володимирецьке лісове господарство» при вилученні земельної ділянки» затверджено акт про встановлення розміру збитків в сумі 2 788 802,77 грн, на позивача покладено обов`язок по їх відшкодуванню.

15.11.2017 року ДП «Рівненський інститут землеустрою» підготовлено висновок розрахунку втрат лісогосподарського виробництва земельної ділянки, що відводиться в оренду позивачу, згідно з яким загальних розмір втрат становить 3 649 671,00 грн.

25.01.2018 року позивач звернувся з клопотанням № 11 до відповідача-2, в якому просив розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений на виконання розпорядження КМ України від 18.10.2017 року № 738, і подати його до КМ України для прийняття рішення щодо вилучення та передачі в оренду позивачу земельної ділянки площею 60,3217 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний». Крім того, позивач просив в розпорядженні КМ України передбачити порядок вирубування дерев і чагарників, що планується до вилучення та передачі в оренду зі зміною її цільового призначення.

10.05.2018 року розпорядженням КМ України № 311-р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення» вилучено з постійного користування відповідача-1 земельну ділянку (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси) площею 60,3217 га (кадастровий номер 5620855100:04:015:0007)), розташовану на території Волидимирецького району Рівненської області, та передано її в оренду із зміною цільового призначення позивачу на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 25.09.2009 року № 5021 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний». Доручено відповідачу-2 укласти договір оренди зазначеної земельної ідялнки в устаноленому законодавством порядку, а позивачу – відшкодувати відповідно дог законодавства втрати лісогосподарського виробництва та збитки, що будуть завдані відповідачу-1 внаслідок вилучення земельної ділянки.

05.07.2018 року позивач відшкодував втрати лісогосподарського виробництва в розмірі 3 649 671,00 грн, на підтвердження чого долучено платіжне доручення № 589.

10.07.2018 року позивач листом № 65 звернувся до відповідача-1, в якому просив надати інформацію про стоки та умови передачі об`єкта оренди – земельної ділянки у стані, придатному для здійснення видобутку, а саме: вільну від лісових насаджень та пеньків.

26.07.2018 відповідач-1 листом-повідомленням № 809 відповів, що розробка ділянок земель державної власності лісогосподарського призначення розпочинається з моменту виготовлення всіх передбачених чинним законодавством дозвільних документів та укладення відповідних договорів оренди земельної ділянки. Додатково повідомлено, що до лісових ресурсів відповідача-1 відноситься лише деревина на пні, деревні пні не підлягають подальшому використанню, вони залишаються для подальшого перегнивання, де здійснювалася відповідна вирубка. Також відповідачем-1 повідомлено про терміни звільнення земельних ділянок від лісових насаджень.

12.10.2018 року розпорядженням голови відповідача-2 «Про передачу земельної ділянки в оренду зі зміною її цільового призначення» доручено третій особі – Володимирецькій районній державній адміністрації укласти від імені відповідача-2 договір оренди землі з позивачем, встановивши річну оренду плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 25.09.2009 року № 5021 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний»; відповідачу-1 доручено забезпечити державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою та передачі її відповідно до умов договору землі у підготовленому для використання за цільовим призначенням вигляді, а позивачу – розробити робочий проект землеустрою щодо рекультивації земель.

04.12.2018 року між відповідачем-2 в особі Володимирецької районної державної адміністрації (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у стокове платне користування земельну ділянку загальною площею 60,3217 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами (для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний») за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться на території Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області.

За п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 60,3217 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер 5620855100:04:015:0007.

На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна та інші об`єкти інфраструктури відсутні. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 106 336 311,00 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, недоліків, які могли б перешкодити ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, відсутні (п.п. 3-6 договору).

Відповідно до п. 8 договору договір укладено на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 25.09.2009 року № 5021.

У п.п. 9-11, 15 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати в рік становить 3 190 089,33 грн, що складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати не пізніше 30 числа місяця, що слідує за звітним. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, орендар несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.п. 16, 17 договору земельна ділянка передається в оренду для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний», цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами (для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний»).

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані згідно з розробленою та затвердженою в установленому порядку проектною документацією із землеустрою щодо рекультивації земельної ділянки (п. 19 договору).

Пунктами 22, 23 договору передбачено, що орендар має право на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок невиконання орендодавцем зобов`язань, передбачених цим договором. Збитками вважаються: фактичні витрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору. Розмір фактичних витрат орендаря визначається на підставі документально підтверджених даних.

До обов`язків орендодавця за п. 27 договору, зокрема віднесено: передати в користування земельну ділянку у стані готовності до використання за цільовим призначенням (видобування бурштину) за актом приймання-передачі земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користування орендованою земельною ділянкою.

У свою чергу, права та обов`язки орендаря визначені у п.п. 28, 29 договору. Так, орендар має право вимагати вчасного і повного виконання від орендодавця своїх зобов`язань по цьому договору, отримувати продукцію і доходи; орендар зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку, сплачувати орендну плату в строки та в розмірах, встановлених цим договором, тощо.

Відповідно до п. 37 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

04.12.2018 року між орендодавцем та орендарем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

05.12.2018 року позивачем перераховано відповідачу-1 розмір збитків, пов`язаних із вилученням земельної ділянки, в сумі 2 788 802,77 грн, про що свідчить платіжне доручення № 727.

18.12.2018 року право оренди земельної ділянки зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг.

29.01.2019 року відбулася спільна нарада, оформлена протоколом наради відповідача-2, на якій вирішено доручити Департаменту економічного розвитку і торгівлі підгодовувати звернення відповідача-2 до КМ України та Державного агентства лісових ресурсів України щодо погодження відповідними органами центральної влади вирубування дерев і чагарників на наданій позивачу земельній ділянці.

07.02.2019 року позивач листом № 07 звернувся до відповідача-2, відповідно до якого просив прийняти рішення щодо вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини та погодити його, надати власнику земельної ділянки лісорубний квиток для проведення відповідних робіт по вирубці лісових насаджень, розташованих на земельній ділянці.

15.02.2019 року позивач звернувся з листом № 10 до Державного агентства лісових ресурсів України, в якому просив роз`яснити процедуру та порядок вирубування дерев і чагарників на земельній ділянці площею 60,3217 га, кадастровий номер 5620855100:04:015:0007, для можливості використання її за цільовим призначенням та порядок використання одержаної при цьому деревини.

28.02.2019 року Державне агентство лісових ресурсів України своїм листом № 02-18/1545-19 роз`яснило, що позивач має право самостійно господарювати на земельній ділянці, наданій йому на умовах оренди (у тому числі право видачі спеціального дозволу – лісорубного квитка на проведення рубок, не пов`язаних із веденням лісового господарства і, відповідно, право здійснення розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з видобуванням корисних копалин відповідно до цього квитка та право на заготовлену при цьому деревину). Відповідач-1 на договірних умовах може надати землекористувачу послуги з відведення і таксації лісосік, консультації із заповнення та видачі лісорубних квитків та послуги з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з видобуванням корисних копалин.

13.03.2019 року позивач звернувся до відповідача-1 із запитом на отримання публічної інформації № 13, в якому просив надати інформацію про те, чи враховано вартість деревини, що знаходиться за земельній ділянці, переданій в оренду позивачу, при розрахунку втрат лісогосподарського виробництва та збитків, що будуть завдані відповідачу-1 внаслідок вилучення земельної ділянки, а також про те, кому належить право власності на деревину (ліс).

19.03.2019 року відповідачем-1 надано відповідь № 233 на запит, згідно з якою вартість деревини, що знаходиться за земельній ділянці, переданій в оренду позивачу, в розрахунок не врахована, право власності на ліси визначається ЛК України.

23.04.2019 року позивач листом № 230 звернувся до відповідача-1, в якому просив в строк до 01.06.2019 року здійснити всі необхідні дії з прибирання належної йому на праві власності деревини із земельної ділянки площею 60,3217 га, кадастровий номер 5620855100:04:015:0007, а також не заперечив щодо здійснення лісозаготівельних робіт на вказаній ділянці, яка перебуває у позивача в оренді.

20.05.2019 року відповідач-1 листом № 380 проінформував позивача про те, що право власності на ліси визначається розділом ІІ главою І ЛК України, а також вказав, що не заперечує щодо здійснення лісозаготівельних робіт на договірних засадах за наявності лісорубного квитка.

24.07.2019 року листом № 03-862 Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства проінформувало відповідача-2 про те, що попередній розмір збитків, проведений відповідачем-1 до прийняття розпорядження КМ України, унеможливлював врахування вартості деревини, оскільки за ст. 58 ЛК України рішення про вирубування дерев та чагарників і порядок використання заготовленої деревини вирішується органом, який прийняв рішення про передачі у власність або надання в користування земельної ділянки. Відтак, Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства вважає за необхідне провести повторний розрахунок збитків та врахувати, що в розпорядженні КМ України не прийнято рішення щодо вирубування дерев та чагарників, вартість яких необхідно включити в розрахунок суми збитків, для чого необхідно визначити кількість лісопродукції, яка зростає на вказаній земельній ділянці, шляхом проведення переліскової таксації, перелік дерев на ділянці необхідно проводити в рік вилучення для визначення точного запасу деревини і встановлення фактичних збитків.

29.07.2019 року листом № вих.-5446/0/01-31/19 відповідач-2 повідомив позивача про те, що питання видалення насаджень на орендованій земельній ділянці лежить в площині повноважень КМ України, який вирішує питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини відповідно до ст. 58 ЛК України.

30.07.2019 року відповідач-2 звернувся листом №вих-5494/0/01-22/19 до Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, в якому просив вжити заходів щодо нарахування вартості деревини та повідомити позивача про необхідність її сплатити.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із реалізацією позивачем права на видобування корисних копалин на орендованій земельній ділянці, вкритій лісом, а предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісу та звільнення земельної ділянки від деревини, а також звільнення позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до усунення перешкод. Регулювання вказаних правовідносин здійснюється Конституції України, ЗК України, Закон України «Про оренду землі», ЛК України, Кодексом України про надра, ЦК України, ПК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Щодо вимоги про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісів та звільнення земельної ділянки від деревини.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, на земельній ділянці, яка розпорядженням КМ України від 10.05.2018 року №311-р вилучена із постійного користування відповідача-1 та передана оренду із зміною її цільового призначення позивачу, знаходиться ліс (деревна та чагарникова рослинність).

Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема актом технічного обстеження земельної ділянки від 08.11.2017 року, а також не заперечується відповідачами, тобто за правилами ч. 1 ст. 75 ГПК України є обставиною, що не потребує доказування.

У свою чергу, земельна ділянка передана позивачу в оренду для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний», цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами (для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний»).

Умовами договору оренди визначений обов`язок відповідача-2 в особі Володимирецької районної державної адміністрації (як орендодавця) передати в користування земельну ділянку у стані готовності до використання за цільовим призначенням (видобування бурштину).

Однак наявність лісу на вказаній земельній ділянці перешкоджає позивачу здійснювати її використання за цільовим призначенням.

З урахуванням викладеного вбачається, що до спірних правовідносин підлягають застосування норми, що регулюють порядок видобування надр, користування земельною ділянкою, наданою в оренду, та розпорядження лісовим фондом.

У силу вимог ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу України про надра родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів (ч.ч. 1, 2 ст. 18 Кодексу України про надра).

У ст. 24 Кодексу України про надра визначені права та обов`язки користувачів надрами. Так, користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; користувачі надр зобов`язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві, тощо.

Згідно зі ст. 25 Кодексу України про надра права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.

З наведеного вбачається, що позивач, який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами, має право на видобування корисних копалин та розпорядження ними.

Заразом, як зазначалося, останній позбавлений можливості реалізувати таке право через ліс, що знаходиться на земельній ділянці, переданій в оренду для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний».

Приписами ч. 3 ст. 3 Кодексу України про надра унормовано, що земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

Землі лісогосподарського призначення є одним з елементів екологічних систем лісів, що беруть участь в природному функціонуванні всієї екосистеми. Земля виступає тут в двоякому значенні: як просторовий базис, на якому росте лісова рослинність, як засіб виробництва, що живить кореневу систему лісів ґрунтовими компонентами. Лісові відносини як суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісами спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та сталого використання лісових ресурсів з урахуванням економічних, екологічних, соціальних та інших інтересів суспільства, в переважній більшості випадків проявляються як земельно-лісові відносини. Це обумовлено тим, що земля, земельні ділянки є, по-перше, операційним базисом для закладення та зростання лісових насаджень, та, по-друге, земельна ділянка разом з наявною на ній лісовою рослинністю та іншими природними ресурсами складає єдиний природний комплекс - ліс. Саме тому лісові (земельно-лісові) суспільні відносини регулюються головним чином нормами двох галузей права – лісового та земельного.

Частинами 1, 2 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (ч. 1 ст. 65 ЗК України).

У ст. 66 ЗК України передбачено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

У свою чергу, за ч.ч. 1-6 ст. 1 ЛК України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЛК України лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами (ст. 3 ЛК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Нормами ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 62 ЛК України врегульовано, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Використання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин (крім видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб), прокладання кабельних ліній, трубопроводів та інших комунікацій, здійснення бурових, підривних та інших робіт, не пов`язаних із веденням лісового господарства, здійснюється після надання таких ділянок для зазначених цілей у порядку, встановленому ЗК України.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з КМ України.

Якщо земельна ділянка надається у користування за рішенням КМ України або за погодженням з КМ України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний строк подають зазначений проект зі своїми пропозиціями та позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації до Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення (ч. 8 ст. 123 ЗК України).

Частиною 9 ст. 149 ЗК України унормовано, що КМ України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб.

Згідно з п.п. 1, 5, 8 ст. 27 ЛК України КМ України у сфері лісових відносин: забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності; вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та закону.

З викладеного вбачається, що зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, їх вилучення з постійного користування та передача в оренду для нелісогосподарських потреб відноситься до повноважень КМ України.

Із системного аналізу норм земельного та лісового законодавства судом установлено, що перевагу в застосуванні у правовідносинах, пов`язаних із наданням та використанням земельної ділянки, мають норми ЗК України, тоді як у питаннях права власності на ліс та розпорядження ним – норми ЛК України.

За приписами ч. 1 ст. 58 ЛК України у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини.

З наведеної норми, яка є імперативною, вбачається, що вирішення питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини відноситься до повноважень органу, який прийняв рішення про вилучення та зміну цільового призначення земельної лісової ділянки, у цьому випадку – КМ України (як одне з повноважень КМ України у сфері лісових відносин, визначених нормами ЛК України), та, відповідно, не належить до повноважень суду.

У той же час судом із фактичних обставин справи встановлено, що КМ України змінено цільове призначення земельної лісової ділянки, вилучено її з постійного користування відповідача-1 та надано в оренду позивачу для видобутку бурштину. Відповідач-2, готуючи проект розпорядження, та КМ України, змінюючи цільове призначення земельної лісової ділянки, питання про вирубування дерев і чагарників (що є цілком логічним, враховуючи мету надання в оренду земельної ділянки), а, головне, про порядок використання одержаної при цьому деревини - не вирішив.

При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки не змінила того факту, що ліс, який на ній зростає, належить до лісового фонду державної форми власності (ст. 8 ЛК України) та перебуває під захистом держави.

Отже, надання земельної ділянки у користування не передбачає автоматичного припинення права власності на ліс, який на ній росте, та виникнення права користування чи права власності таким лісом у користувача.

Так, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом (ст. 95 ЗК України).

Права та обов`язки орендаря визначені також у ст. 25 закону України «Про оренду землі».

Зі змісту ст. 95 ЗК України вбачається, що землекористувач має право використовувати ліс, що знаходиться за орендованій земельній ділянці, за двох умов: якщо інше не передбачено законом та для власних потреб.

Щодо власних потреб, то у позивача потреб, пов`язаних з використанням лісу, судом не встановлено, оскільки земельна ділянка передана йому в користування для розширення кар`єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний».

Стосовно права власності чи права користування лісами, то ч. 1 ст. 12 ЛК України передбачено, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів.

Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЛК України).

Відповідно до ст. 16, ч.ч. 1, 4 ст. 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 18 ЛК України тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Беручи до уваги наведені норми чинного законодавства та фактичні обставин справи, судом установлено, що позивач не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством, так само як не є власником земельної ділянки чи її постійним користувачем, а відтак не набув права власності на ліс чи на заготівлю деревини, як це передбачено ст.ст. 14, 19 ЛК України (тимчасові користувачі таким право за ст.ст. 20, 21 ЛК України не наділені).

Окрім того, за ч.ч. 1, 3, 4 ст. 67 ЛК України у порядку спеціального використання може здійснюватися такий вид використання лісових ресурсів, як заготівля деревини. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети. Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються КМ України.

За ч.ч. 1-3, 5 ст. 69 ЛК України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов`язаних і не пов`язаних із веденням лісового господарства.

У разі здійснення будівельних та інших робіт на лісових ділянках заготівля деревини проводиться тими громадянами та юридичними особами, яким надано земельні ділянки для таких цілей, якщо в рішенні про надання земельної ділянки не передбачено інше (ч. 9 ст.70 ЛК України).

Вказана стаття регламентує здійснення одного з основних видів спеціального використання лісових ресурсів - заготівлю деревини. Деревина заготовлюється під час рубок. На забезпечення заготівлі деревини безпосередньо спрямовані рубки головного користування. Правовий режим рубок головного користування визначений Порядком спеціального використання лісових ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 761, Правилами рубок головного користування, затвердженими наказом Державного комітету лісового господарства України від 23.12.2009 року.

З викладеного вбачається, що позивач має можливість отримати у відповідача-2, як власника лісу, спеціальний дозвіл на його вирубку, однак вказаний механізм вирішує лише одне питання - очищення земельної ділянки від деревини, однак питання про використання отриманої після вирубку лісу деревини так і залишається не вирішеним (як зазначалося, ліс залишається власністю держави).

Окрім того, такий порядок вирішення проблеми може призвести до порушення прав позивача, оскільки останній отримав земельну ділянку лише задля однієї мети - видобування бурштину родовища «Володимирець Східний», цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами (для видобування бурштину родовища «Володимирець Східний»), отже покладення на позивача обов`язку, пов`язаного із вирубкою лісу, а у подальшому і вирішення питання про використання одержаної деревини, не відповідатиме характеру договірних відносин між сторонам.

Судом також установлено, що у розмірі збитків, пов`язаних із вилучення земельної ділянки, у сумі 2 788 802,77 грн, які позивач відшкодував відповідачу-1, вартість деревини врахована не була.

Зокрема, п.п. 1-5 Постанови КМ України від 19.04.1993 року № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Відшкодуванню підлягають, зокрема вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених або необхідних витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій, а у разі вилучення (викупу) земельних ділянок - після прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок в межах їх повноважень у період до державної реєстрації підприємством, установою, організацією або громадянином речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З викладеного вбачається, що розмір збитків, які включають вартість лісових та дерево-чагарникових насаджень, визначається на підставі актів спеціально створених комісій та відшкодовуються після прийняття рішення про вилучення земельної ділянки у період до державної реєстрації речового права на земельну ділянку.

Судом з матеріалів справ не встановлено дотримання сторонами справи Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Враховуючи викладене, аргументи відповідачів про те, що позивач самостійно може здійснювати господарювання на переданій йому в оренду земельній ділянці, у тому числі самостійно проводити вирубку лісу, суд визнає необґрунтованими.

Щодо суб`єктів права власності на ліс, то за ст.ст. 7, 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Отже, право державної власності на ліс реалізується, зокрема КМ України та місцевими державними адміністраціями, тобто відповідачем-2.

Повноваження КМ України та відповідача-2 у сфері лісових відносин відзначені ст.ст. 27, 31 ЛК України. Серед вказаних повноважень питання, пов`язані із вирубкою лісу на земельній лісовій ділянці у зв`язку із зміною її цільового призначення, вилученням та передачею в оренду для несільськогосподарських потреб, не визначені.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет міністрів України» діяльність КМ України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення, зокрема питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Заразом приписами ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" унормовано, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня.

У свою чергу, розпорядженням КМ України від 10.05.2018 року №311-р, як зазначалося, питання про вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини не вирішено, так само як і не делеговано повноваження щодо вирішення зазначеного питання відповідачу-2. При цьому відповідачем-2 вказане розпорядження виконане шляхом укладення договору оренди земельної ділянки з позивачем, однак земельна ділянка передана у стані, що не дозволяє її використання за цільовим призначенням.

Отже, із системного аналізу норм чинного законодавства судом установлено, що право державної власності на ліс реалізується через КМ України, на якого також покладені повноваження щодо вирішення питання про вирубування дерев і чагарників та використання одержаної при цьому деревини.

Слід зазначити, що вирішення вказаного питання та/або питання про відшкодування вартості лісових та дерево-чагарникових насаджень мало відбутися шляхом прийняття відповідних рішень органами державної влади до моменту укладення договору оренди з позивачем, однак вирішено не було, у зв`язку з чим виник судовий спір.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суд уважає за необхідне звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за якою Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Судом установлено, що принцип належного урядуванні не був дотриманий з боку КМ України.

У той же час, як вбачається з позовної заяви, позивач жодних вимог до КМ України не заявляв, однак про необхідність вирішення вказаного питання саме КМ України був обізнаний, про що, окрім прямої вказівки в ЛК України, свідчить його клопотання до відповідача-2 № 11 від 25.01.2018 року.

Натомість у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача-1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісів та звільнення земельної ділянки від деревини, при цьому жодної норми права, в якій такий обов`язок покладено саме на відповідача-1, позивач не наводить.

Суд також завертає увагу на ту обставину, що відповідач-1 станом на дату розгляду вказаного спору не є постійним лісокористувачем, а відтак не має правових підстав для вирубки лісу.

Як зазначалося, вирішення питання про вирубування дерев і чагарників на земельній ділянці, переданій в оренду позивачу, та про порядок використання одержаної при цьому деревини знаходиться в сфері повноважень КМ України, а право державної власності на ліс реалізується КМ України та відповідачем-2.

Слід зазначити, договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець зобов`язався передати в користування земельну ділянку у стані готовності до використання за цільовим призначенням (видобування бурштину), а також несе відповідальність за неналежне виконання договору відповідно до закону та цього договору, укладений між позивачем та відповідачем-2 в особі Володимирецької районної державної адміністрації.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вбачається, що особою, зобов`язаною за договором вчинити певну дію, є його сторона, якою у цій справі є відповідач-2, однак, знову ж таки, позивач жодних вимог до відповідача-2 в цій частині не пред`явив.

Щодо відповідача-1, то він, як вже зазначалося, не є органом, який реалізує право державної власності на ліс, та не є стороною за договором, зобов`язаною його виконувати, так само відповідач-1 станом на дату розгляду справи не є постійним землекористувачем земельної ділянки.

За таких обставин суд не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги позивача, пред`явленої до відповідача-1, про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісів та звільнення земельної ділянки від деревини.

Щодо вимоги про звільнення позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до усунення перешкод.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

У силу вимог ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з п. в ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Аналогічний обов`язок визначений у п. 29 договору оренди земельної ділянки.

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер, за користування майном з орендаря обов`язково стягується орендна плата.

Окрім того, орендна плата за землю є обов`язковим платежем, розмір, порядок, умови сплати якої, а також підстави звільнення від сплати регулюються ПК України.

За визначеннями, наведеними у підп. 14.1.136., 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Порядок справляння орендної плати за землю врегульований розділом ХІІІ ПК України.

У свою чергу, за підп. 4.1.1., 4.1.2. п. 4.1., п. 4.4. ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як: загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Отже, плата за земельні ділянки державної власності є обов`язковим платежем, який надходить до бюджету відповідного рівня і справляється відповідно до вимог спеціального законодавства, зокрема ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та ПК України, які не передбачають можливості звільнення від сплати орендної плати з підстави неможливості використання орендарем земельної ділянки.

Стосовно ч. 6 ст. 762 ЦК України, згідно з якою наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, то вказана норма може бути застосована до орендної плати, сплата якої не відносить до обов`язкових платежів, визначених податковим законодавством. Отже, застосування вказаної статті можливе до приватно-правових відносин (в яких об`єктом оренди є земельна ділянка приватної форми власності, а не державної чи комунальної), не пов`язаних із податками та зборами і наповненням бюджету.

Вказане кореспондується з вимогами ч. 2 ст. 1 ЦК України, за якою до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про звільнення позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Підсумовуючи, слід зазначити, що судом установлено факт порушення майнових прав позивача, що полягає у неможливості використання ним земельної ділянки за цільовим призначенням – видобутку бурштину через знаходження на ній лісу, що перебуває у державній власності, та питання про вирубку якого і використання одержаної при цьому деревини не вирішено в установленому чинним законодавством порядку, однак, зважаючи на спосіб захисту, обраний позивачем, та коло відповідачів, визначених ним, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Підсудність спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 1 ст. 29 ГПК України).

У свою чергу, у ст. 30 ГПК України визначено вичерпний перелік спорів, що підлягають розгляду за правилами виключної підсудності справ.

Так, за ч. 3 вказаної статті спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою; за ч. 5 - спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

З викладеного вбачається, що між рівнозначними нормами, що регулюють виключну підсудність, існує конкуренція, при якій, враховуючи судову практику, перевага надається спорам, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто розгляд вказаних справ здійснюється господарським судом за місцезнаходженням такого майна.

Зважаючи, що в основі спору лежить право позивача, пов`язане з користуванням земельною ділянкою, відтак спір підлягає розгляду Господарським судом Рівненської області.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які учасники спору посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі – 3 842,00 грн, сплаченого за подання позовної заяви, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45 300,00 грн. Крім того, 12.08.2019 року від позивача надійшла заява, в якій повідомлялося про те, що позивач надасть суду докази загального розміру витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, протягом 15-ти днів після ухвалення судового рішення.

Також 12.08.2019 року від відповідача-1 надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій просить під час ухвалення судового рішення вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Судові витрати відповідача-1 ґрунтуються на договорі № 2-100/19 від 19.07.2019 року, укладеному між відповідачем-1 та АО «Удовиченко і партнери», предметом якого є надання правничої допомоги у справі № 918/467/19. Відповідно до п. 2.1. вказаного договору розмір гонорару, строк і порядок його внесення визнаються додатковою угодою. Згідно з додатковими угодами № 1, № 2 від 22.07.2019 року та від 29.07.2019 року гонорар за надання правничої допомоги становить 2 000,00 грн і 5 000,00 грн відповідно.

Факт надання правничої допомоги підтверджується актами про надання правничої допомоги № 1-100/19 від 19.07.2019 року та № 2-100/19 від 29.07.2019 року. На підтвердження сплати вартості правничої правової допомоги надано платіжні доручення № 2046 від 24.07.2019 року на суму 2 000,00 грн та № 387 від 06.08.2019 року на суму 5 000,00 грн.

Суд, оцінивши докази, надані відповідачем-1 у підтвердження витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18).

Приписами ст. 126 ГПК України унормовано, зокрема, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом враховано п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного вбачається, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст.ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

У силу вимог ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач не заявив клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, так само як і не надав доказів на підтвердження неспівмірності витрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем-1 до відшкодування витрати у сумі 7 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому мають бути задоволені у повному обсязі.

У ст. 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак витрати відповідача-1, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 7 000,00 грн, покладаються на позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" до ДП "Володимирецьке лісове господарство", Рівненської обласної державної адміністрації про зобов`язання ДП "Володимирецьке лісове господарство" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом проведення рубки лісів та звільнення земельної ділянки від деревини, а також про звільнення позивача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до усунення перешкод відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" (вул. Поліська, 5, смт. Володимирець, Володимирецький район, Рівненська область, 34300, ідентифікаційний код 35193572) на користь Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" (вул. Партизанська,23, с. Антонівка, Володимирецький район, Рівненська область, 34380, ідентифікаційний код 00992757) 7 000,00 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" (вул. Поліська, 5, смт. Володимирець, Володимирецький район, Рівненська область, 34300, ідентифікаційний код 35193572).

Відповідач-1: Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство" (вул. Партизанська,23, с. Антонівка, Володимирецький район, Рівненська область, 34380, ідентифікаційний код 00992757).

Відповідач-2: Рівненська обласна державна адміністрація (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 13986712).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 08.10.2019 року.

Суддя О. Андрійчук