Рішення № 84791311, 16.09.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23520/18

провадження № 2/753/2895/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарях Литвин Н.М.,

Лавро А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, 3-тя особа: ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що з січня 2012 року він працював на посаді головного спеціаліста контрольно-ревізійного управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. 01.08.2017 року позивач був прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу аналізу та звітності департаменту аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в порядку переведення з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на підставі наказу №239-к від 1.08.2017 року. 2.01.2018 року ОСОБА_1 був переведений на посаду головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно наказу №903 від 21.12.2017 року. 20.08.2018 року його було повідомлено про майбутнє вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням штатів згідно п.1, ст.40 КЗпП України на підставі повідомлення від 14.08.2018 року №175-07-1, посилаючись на постанову правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 року №47 „Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України". Наказом №227-к від 29.10.2018 року виконавчої дирекції Фонду соціального страхування ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі п.1, ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено положення ст.42 КЗпП України та п.7, ст.20 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як він є особою 2 категорії, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та не враховане його переважне право на залишення на посаді.

Представник відповідача Левшунов Д.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на позовну заяву (а.с.55-61).

Заслухавши пояснення учасників справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та правовідносини.

Як наголошує ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на … звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Як зазначає ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Як наголошує ч.1, ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, з січня 2012 року ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста контрольно-ревізійного управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. 01.08.2017 року позивач був прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу аналізу та звітності департаменту аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в порядку переведення з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на підставі наказу №239-к від 1.08.2017 року. 2.01.2018 року ОСОБА_1 був переведений на посаду головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно наказу №903 від 21.12.2017 року. Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача (а.с.15-19) та копіями наказів (а.с.62-63).

Згідно п.1, ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наказом №227-к від 29.10.2018 року виконавчої дирекції Фонду соціального страхування позивач ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі п.1, ст.40 КЗпП України (а.с.14).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають перш за все з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз.1, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1, ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом, Постановою правління Фонду соціального страхування України №47 від 12.09.2017 року „Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України", з 01.01.2018 року затверджено граничну чисельність працівників Фонду у кількості 5 192 штатних одиниць, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - 188 штатних одиниць (а.с.64).

Постановою правління Фонду соціального страхування України №8 від 19.07.2018 року „Про внесення змін до граничної чисельності працівників та структури виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" внесені зміни до граничної чисельності працівників та структури виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а.с.65-66). Затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у кількості 150 штатних одиниць (а.с.67). Структура виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України затверджена згідно з додатком 2 (а.с.68).

Наказом №348-од від 01.08.2018 року виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України „Про зміни у структурі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", з 01.11.2018 року до структури виконавчої дирекції Фонду наказано внести зміни, зокрема: ліквідувати департамент фінансового контролю та аудиту та створити фінансово-економічне управління та управління внутрішнього аудиту (а.с.69-70). З даним наказом був ознайомлений позивач особисто 6.08.2018 року, поставивши свій підпис (а.с.71).

Як регламентовано ч.1, 3, ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, запропонувавши всі наявні вакантні посади.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2, ст.40; ч.3, ст.49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

20.08.2018 року позивача ОСОБА_1 було повідомлено про майбутнє вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням штатів згідно п.1, ст.40 КЗпП України на підставі повідомлення від 14.08.2018 року №175-07-1, посилаючись на постанову правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 року №47 „Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України", в якому він поставив особистий підпис (а.с.22; 72).

Згідно ч.2, ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України встановлено категорії громадян, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації, а саме: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємству, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до п.7, ст.20 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені до категорії 1 наділені переважним правом залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пункт 1, ч.1, ст.21Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" наголошує, що особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20 цього Закону.

Проаналізувавши вищевказані норми законів в їх взаємозв'язку, суд вважає, що ч.3, ст.42 КЗпП України є самостйною, окремою нормою, яка передбачає переважне право на залишення на роботі, що надається працівникам, які мають особливі додаткові гарантії передбачені законодавством України. Вказані гарантії не можуть ставитись в залежність від умов рівності працівників в продуктивності праці і кваліфікації, як це передбачено ч.2, ст.42 КЗпП України.

Згідно копій посвідчень серії НОМЕР_1 , виданого 15.04.1993 року та серії НОМЕР_2, виданого 8.08.2013 року позивач ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) безстроково і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-ХІІ (а.с.13).

За таких обставин, позивач, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) безстроково, мав переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Але відповідач при вирішенні питання про надання переважного права на залишення на роботі між іншими працівниками цю обставину при звільненні позивача не врахував, виходив саме з їх кваліфікації і продуктивності праці та віддав перевагу іншому працівнику. Тому, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відповідачем на підставі п.1, ст.40 КЗпП України, проведено з порушенням ч.2-3, ст.42 КЗпП України, ст.20-21 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а наказ про його звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.

Як зазначає ч.1, ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На підставі викладених обставин позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 1 листопада 2018 року.

За змістом ч.2, ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_1 , його середньоденна заробітна плата становить 908 грн. 16 коп. (а.с.43). Тому час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (1.11.2018 року) по день ухвалення судового рішення (16.09.2019 року) складає 177 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення судового рішення становитиме (908 грн. 16 коп. х 177 робочих днів = 160 742 грн. 55 коп.). Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ч.2, ст.235 КЗпП України з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року „Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до ст.137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди крім інших вимог, передбачених цією статтею, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Як роз`яснює п.13 Постанови Пленуму Верхового Суду України №4 від 31.03.1995 року „Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до ст.237-1 КЗпП (322-08) (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки позивачу ОСОБА_1 було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідача щодо незаконного звільнення з роботи, а він, не отримуючи належних коштів для проживання, втратив нормальні життєві зв`язки, що природно зрозуміло, які вимагали від нього в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, тому з відповідача на його користь необхідно стягнути 5 000 грн. моральної шкоди, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, в решті стягнення суми в розмірі 33 142 грн. 72 коп. моральної шкоди необхідно відмовити.

В порядку ст.137 ЦПК України суд вважає необхідним відмовити позивачу у вимозі про стягнення 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню 3 073 грн. 60 коп. судового збору як сума чотирьох задоволених позовних вимог (768 грн. х 4), від якого був звільнений позивач при зверненні до суду.

Також в порядку на підставі п.2; 4, ч.1, ст.430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати 19 071 грн. 15 коп. з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 137; 141; 223; 258-259; 263-265; 430 ЦПК України, на підставі ст.43 Конституції України, ст.2; 2-1; 32; 40; 42; 49-2; 139; 233; 235; 237-1 КЗпП України, ст.20-21 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-ХІІ; п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року; п.4; 13 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року „Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 29.10.2018 року №227-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 1.11.2018 року.

Стягнути з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 160 742 грн. 55 коп. в рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати 19 071 грн. 15 коп. з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Фонду соціального страхування України на користь держави 3 073 грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні частини позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, 3-тя особа: ОСОБА_2 про відшкодування 33 142 грн. 72 коп. моральної шкоди, 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :