Рішення № 84783448, 01.10.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1419/19

01 жовтня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

позивача: ОСОБА_1 ;

представника відповідача: Марцун А.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання повної інформації на запит від 03 червня 2019 року та зобов`язати відповідача надати таку інформацію.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.06.2019 року позивач звернувся з запитом на інформацію до прокуратури Тернопільської області у якому просив надати інформацію:

- переліки кодів органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування, кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження згідно пункту 3 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок введення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139;

- нормативно-правові акти, що регулюють порядок формування номеру кримінального провадження.

Зазначений запит був направлений для розгляду до Генеральної прокуратури України. Надаючи відповідь на запит відповідач вказав, що надати запитувану інформацію не видається за можливе, оскільки вона зберігається на матеріальних носіях інформаційної бази даних Єдиного реєстру досудових розслідувань та необхідно провести роботу по її виокремленню.

Позивач зазначає, що в п. 1.1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» передбачено, що аналіз переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:

- уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону);

- інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону);

- інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону);

- інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону);

- інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

- інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону).

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.

Відповідно до п.3.1 Постанови судам потрібно мати на увазі, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає два види інформаційних відносин, на які його положення не поширюються: відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій та відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

В пункті 3.4 Постанови Пленум ВАСУ звернув увагу, що статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року «Про звернення громадян». Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону. Тому він є спеціальним у цій сфері, але ним не вичерпується поняття «спеціальний закон», що вживається у частині другій статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян», розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України «Про звернення громадян». При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», то такий «запит-звернення» повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п`ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом України «Про звернення громадян».

Вказавши, що запитувана інформація, щодо кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження, міститься на матеріальних носіях Єдиного реєстру досудових розслідувань, та відмовляючи у її наданні через «необхідність провести роботу по її виокремленню», відповідач не надав доказів, що така робота, стосовно збору і надання інформації, вимагає значних інтелектуальних зусиль. Відтак така інформація відповідає критеріям «відображеності та за документованості» і є публічною та повинна бути надана відповідачем згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації». В іншому разі відповідач повинен розглянути запит-звернення позивача в цій частині відповідно Закону України «Про звернення громадян», про що повідомити запитувача у п`ятиденний строк. Однак цього зроблено не було, натомість у відповіді вказано про відмову у її наданні у будь-якому порядку. Отже позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернувся до суду.

Ухвалою суду від 25 червня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19 липня 2019 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач вказав, що у відповіді на запит позивача проінформовано, що механізм формування номера кримінального провадження з реквізитами: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження визначається Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139 (далі - Положення). Інші нормативно-правові акти із зазначеного питання Генеральною прокуратурою України не видавалися.

Відповідач зазначає, що згідно із пунктом 3 глави 2 розділу II Положення номер кримінального провадження складається з таких реквізитів: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження. Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування. Додатком 1 до Положення передбачено форму картки про кримінальне правопорушення, пунктом 3 якої передбачено перелік кодів органу, який розпочав досудове розслідування, а саме: орган Національної поліції (1), орган безпеки (2), орган, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (3), прокуратура (4), Національне антикорупційне бюро (5), орган Державного бюро розслідувань (6). Пунктом 2 глави 1 Розділу І Положення визначено, що Реєстр - створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Єдиний документ, в якому містилася б інформація щодо кодів відомств та територіальних органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування, відсутній. З урахуванням особливості побудови бази даних інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових розслідувань» така інформація міститься у розподіленому вигляді у великій кількості журналів системи. Під час реєстрації провадження в ЄРДР номер провадження формується системою автоматично шляхом підставлення відповідних значень з бази даних.

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що надати запитувану інформацію у вигляді переліку кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження, не видається за можливе, оскільки вона зберігається на матеріальних носіях інформаційної бази даних ЄРДР та необхідно провести роботу по її виокремленню із загального масиву даних. Таким чином, заявнику надано обґрунтування неможливості надання повного переліку кодів відомств та територіальних органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування.

Додатково відповідач зазначає, що переліку кодів органів, які уповноважені розпочинати досудове розслідування, який містив би актуальну, достовірну та вичерпну інформацію про всі такі органи на певний момент (наприклад, на час звернення позивача) у вигляді окремого документу або набору даних, не існує. На сьогодні база даних ЄРДР вміщує у собі інформацію про всі органи досудового розслідування та органи прокуратури, які уповноважено розпочинати досудове розслідування за період з 20.11.2012 по цей час з присвоєнням кожному з них індивідуального коду. Це дані про такі органи, які уповноважено розпочинати досудове розслідування на цей час, а також ті органи, які мали відповідні повноваження у минулому, проте не мають їх зараз або взагалі ліквідовані. Наприклад, у базі даних зберігається інформація, у тому числі про коди всіх прокуратур районного рівня, які функціонували відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, які припинили свою діяльність у 2015 році. Однак, інформація про прокуратури районного рівня зберігається у всіх кримінальних провадженнях, які було зареєстровано у той період, або у них здійснювали процесуальне керівництво досудовим розслідуванням посадові особи тих прокуратур. Згідно із пунктом 3 глави 2 розділу II Положення реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування. Також у базі даних зберігається інформація про всі органи досудового розслідування та прокуратури, які діяли на нині окупованих територіях Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей.

Загалом на сьогодні в ЄРДР наявна інформація щодо 2017 органів досудового розслідування та прокуратури. Набір даних щодо кожного з таких органів включає інформацію про його назву, поштову адресу, підпорядкування, територіальну юрисдикцію, керівника підрозділу, код підрозділу тощо з відповідними змінами за всі 7 років функціонування ЄРДР упродовж 2012-2019 років.

Кадрові підрозділи органів прокуратури та органів досудового розслідування у день підписання наказу про призначення чи звільнення працівника повідомляють про це осіб, відповідальних за ведення довідників зазначених відомств, для внесення до них змін. Також до Генеральної прокуратури України надсилаються накази відповідних установ про створення, об`єднання, реорганізацію та ліквідацію підрозділів органів досудового розслідування та прокуратури.

Таким чином, перелік кодів органів досудового розслідування та прокуратури в ЄРДР включає інформацію як про органи, які мають повноваження починати досудове розслідування на сьогодні, так і про ті з них, які позбавлені таких повноважень зараз, але мали їх раніше. Ці дані зберігаються з урахуванням змін відповідних показників у хронологічному порядку.

Наявність в органу повноважень розпочинати досудове розслідування можливо встановити лише шляхом перевірки, у тому числі шляхом отримання інформації від кадрових підрозділів відповідних установ щодо цього конкретного органу на певний момент часу. Формування достовірного переліку кодів органів, які уповноважені розпочинати досудове розслідування на певний момент, вимагатиме значних затрат часу та трудових ресурсів. З наведених причин створення запитуваного ОСОБА_1 переліку кодів органів неможливе без значних інтелектуальних зусиль та проведення додаткового поглибленого змістовного аналізу всього масиву відомостей, які зберігаються у базі даних ЄРДР.

Відповідач також вважає, що твердження позивача про необхідність надання доказів, що робота зі збору і надання інформації вимагає значних інтелектуальних зусиль, не ґрунтується на нормах законодавства. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувачу надається наявна та задокументована інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у їх володінні. Також у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10, зазначено, що інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу).

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про допущені Генеральною прокуратурою України порушення законодавства під час розгляду його запиту на інформацію, на думку відповідача, є безпідставні.

Враховуючи наведене, у своєму відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 24 липня 2019 року розгляд справи відкладено у зв`язку із клопотанням представника відповідача.

25 липня 2019 року позивач подав до суду відповідь на відзив у якому вказав, що довіреність представника, який підписав відзив, підписана Генеральним прокурором України Ю.Луценком. Однак чинним законодавством в органах прокуратури не передбачена посада Генерального прокурора України. Відповідно не визначені пов`язані з цією посадою повноваження. Отже відзив та додані до нього матеріали подано неповноважною особою. Крім того відзив подано не у строк встановлений законом, а тому не може братися судом до уваги при розгляді справи.

25 липня 2019 року відповідачем подано до суду матеріали, що підтверджують надіслання відзиву позивачу.

Ухвалами суду від 25 липня 2019 року, 01 серпня 2019 року та 12 вересня 2019 року оголошено перерву у зв`язку із клопотанням представника відповідача та витребуванням додаткових пояснень від відповідача.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.

03.06.2019 року позивач звернувся з запитом на інформацію до прокуратури Тернопільської області у якому просив надати інформацію:

- переліки кодів органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування, кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження згідно пункту 3 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок введення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139;

- нормативно-правові акти, що регулюють порядок формування номеру кримінального провадження (а.с. 7).

Відповідно до вимог ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» прокуратура Тернопільської області надіслала запит позивача до Генеральної прокуратури України (а.с. 8).

Листом від 20 червня 2019 року № 19/4-993вих-19 відповідач повідомив позивача, що механізм формування номера кримінального провадження з реквізитами: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження визначається Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139 (далі - Положення). Інші нормативно-правові акти із зазначеного питання Генеральною прокуратурою України не видавалися.

Згідно із пунктом 3 глави 2 розділу II Положення номер кримінального провадження складається з таких реквізитів: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження. Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування.

Додатком 1 до Положення передбачено форму картки про кримінальне правопорушення, пунктом 3 якої передбачено перелік кодів органу, який розпочав досудове розслідування, а саме: орган Національної поліції (1), орган безпеки (2), орган, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (3), прокуратура (4), Національне антикорупційне бюро (5), орган Державного бюро розслідувань (6).

Пунктом 2 глави 1 Розділу І Положення визначено, що Реєстр - створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Відсутній єдиний документ, в якому містилася б інформація щодо кодів відомств та територіальних органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування.

З урахуванням особливості побудови бази даних інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових розслідувань» така інформація міститься у розподіленому вигляді у великій кількості журналів системи. Під час реєстрації провадження в ЄРДР номер провадження формується системою автоматично шляхом підставлення відповідних значень з бази даних.

З урахуванням викладеного, надати запитувану інформацію у вигляді переліку кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження, не видається за можливе, оскільки вона зберігається на матеріальних носіях інформаційної бази даних ЄРДР та необхідно провести роботу по її виокремленню із загального масиву даних.

Водночас, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувачу надається наявна та задокументована інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у їх володінні. Закон не передбачає створення нової інформації за запитуваними критеріями.

Не погодившись із такою відповіддю позивач звернувся до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно із ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно зі ч. 1 та 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 20 Закону України «Про інформацію» визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ч. 1 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 вказаного Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Частинами 2 і 3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, в п. 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Пунктом 5 Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139 передбачено, що Генеральна прокуратура України здійснює:

- розробку засобів організаційного, методологічного та програмно-технічного ведення Реєстру;

- виконання функцій адміністратора електронної бази даних (технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, адміністрування та моніторинг використання системи, зберігання та захист даних Реєстру, контроль права доступу тощо);

- організацію взаємодії з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних;

- розробку та удосконалення нормативних документів щодо створення, ведення та користування даними Реєстру.

Таким чином, відповідач немає безпосереднього обов`язку створювати переліки кодів органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування, кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження.

Також суд бере до уваги, що такі переліки не віднесені і до наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних.

Так, відповідно до Переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, який є додатком до Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 835 до таких даних віднесено звіт про роботу прокурора; єдиний звіт про кримінальні правопорушення; єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення; звіт про кримінальні правопорушення, вчинені на підприємствах, установах, організаціях за видами економічної діяльності.

З наведеного суд приходить до висновку, що інформація про переліки кодів органів, що уповноважені розпочинати досудове розслідування, кодів відомств та територіальних органів, а також інших реквізитів, що застосовуються при формуванні номера кримінального провадження відповідачем не створювалася і відповідач не має обов`язку її створити, зазначена інформація зберігається на матеріальних носіях інформаційної бази даних ЄРДР, а тому не відповідає критеріям відображеності та задокументованості, отже відповідач дав належну відповідь на запит позивача.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною щодо ненадання повної інформації на запит від 03 травня 2019 року та зобов`язання надати інформацію - відмовити.

Реквізити сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Генеральна прокуратура України (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034051).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Баранюк А.З.

копія вірна

Суддя Баранюк А.З.