Рішення № 84783275, 07.10.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2019 року м. Рівне №460/1305/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жуковської Л.А. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доАдміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.04.2019 подав клопотання про переведення для подальшого відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої з підстав: "відповідно до місця проживання до засудження". Вказує про те, що клопотання з додатками направлено адміністрацією Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" до Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України. 07.05.2019 Центральною комісією Адміністрації ДКВС України прийнято рішення, яким відмовлено у переведенні до державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Житомирської області.

Ухвалою суду від 05.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження в справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.06.2019 на 10:30 год. та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Міністерством юстиції України, у встановленні судом строки, подано відзив на позовну заяву (а.с.27-36).

Судове засідання, призначене на 25.06.2019, відкладено до 17.07.2019 до 12:30 год., у зв`язку з неприбуттям в судове засідання представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні, призначеному на 17.07.2019, оголошено перерву до 18.07.2019 до 16:00 год., у зв`язку з необхідністю надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 18.07.2019 замінено неналежного відповідача - Міністерство юстиції України на належного - Адміністрацію Державної кримінально - виконавчої служби України.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, продовжено строк підготовчого провадження та розгляд справи відкладено на 22.08.2019 на 14:30 хв.

Судове засідання 22.08.2019 не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючого судді у додатковій оплачуваній відпустці.

Відповідачем - Адміністрацією Державної кримінально - виконавчої служби України подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що адміністрацією Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" направлено клопотання засудженого ОСОБА_1 до Центральної комісії Адміністрації ДКВС України з проханням переведення його з Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" з метою відбування покарання в установі виконання покарань відповідно до його місця проживання до засудження, а також місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого. Центральною комісією Адміністрації ДКВС України розглянуто звернення засудженого ОСОБА_1 та вирішено відмовити у переведенні, враховуючи відсутність підстав передбачених ч.2 ст. 93 Кримінально - виконавчого кодексу України. Звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають його перебуванню у Державній установі "Городищенська виправна колонія (№96)". Водночас, відповідно до довідки в.о. начальника Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" станом на 01.05.2019, 01.07.2019 в установі відсутні вільні місця для засуджених до довічного позбавлення волі. Враховуючи викладене, просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 16.09.2019 розгляд справи відкладено на 25.09.2019 на 16:00 год.

Ухвалою суду від 25.09.2019 закрито підготовче провадження у справі, розпочато розгляд справи по суті та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Оскільки, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до довідки з особової справи (1-М-18) засудженого ОСОБА_1 вбачається, що останній засуджений до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Засудженого ОСОБА_1 , згідно ст. 10 КВК України, переведено з Державної установи "Чортківська установа виконання покарань (№26)" до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на підставі рішення Міжрегіональної комісії ЗМУ від 05.01.2018 (протокол №1). Зі змісту вказаної довідки також вбачається, що по особовій справі зазначаються родичі: мати - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_3 , брат - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_5 , які проживають в АДРЕСА_1 , брат - ОСОБА_6 проживає в АДРЕСА_2 , дружина - ОСОБА_7 , сини - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 проживають в АДРЕСА_3 (а.с.102-103).

Судом встановлено, що засудженим ОСОБА_1 через адміністрацію Державної установи "Городищенська випарна колонія (№96)" голові Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України подано клопотання про переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої, з підстави: відповідно до його місця проживання до засудження (а.с.15, 105-106).

Листом від 17.04.2019 за №30/03/1686 Державна установа "Городищенська виправна колонія (№96)" направила клопотання ОСОБА_1 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України для розгляду. Вказаний лист був отриманий відповідачем 23.04.2019 за вхідним номером 3806 (а.с.101).

Зі змісту протоколу Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення від 07.05.2019 №17 вбачається, що комісією у складі семи членів комісії та заступника голови вирішено, зокрема, відмовити засудженому ОСОБА_1 у переведенні із Городищенської виправної колонії (№ 96) до Бердичівської виправної колонії (№70), враховуючи відсутність підстав, передбачених ч.2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (а.с.95-99).

Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України листом від 08.05.2019 №1/4-4582/Вш повідомила засудженого ОСОБА_1 про розгляд його звернення щодо переведення із Городищенської виправної колонії (№96) до Бердичівської виправної колонії (№70). З даного листа вбачається, що Центральною комісією прийнято рішення про відмову в переведенні із Городищенської виправної колонії (№96) до Бердичівської виправної колонії (№70), оскільки відсутні підстави передбачені ч.2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. Додатком до даного листа долучено витяг з протоколу засідання Центральної комісії Адміністрації ДКВС України №17 від 07.05.2019 (а.с.16,100).

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними (ч.2 ст.1 КВК України).

Відповідно до ч.2 ст.7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч.4 ст.7 КВК України).

Абзацом 3 частини 1 статті 8 КВК України передбачено, що засудженні мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Відповідно до ч.6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Згідно з ст.86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення затверджено наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134).

Відповідно до абз.12 п.3 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення №266/30134 передбачено, що центральна комісія утворюється начальником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у кількості не менше дев`яти осіб.

До складу центральної комісії обов`язково входять перший заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який координує напрями роботи, спрямовує та контролює діяльність підрозділу оперативно-розшукової роботи, начальники підрозділів Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, які здійснюють організацію оперативної роботи, режиму, нагляду та безпеки, соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, контроль за виконанням судових рішень.

Основними завданнями центральної комісії є розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України (абз. 5 п.2 розділу ІІ Положення №266/30134).

Розділом IV Положення №266/30134 встановлено, що у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

У виняткових випадках, коли вирішення питання потребує більш ґрунтовного та детального вивчення обставин, отримання додаткових доказів, документів чи пояснень, необхідних для прийняття міжрегіональною та центральною комісіями рішень, строк розгляду питання може бути продовжено, але не більше ніж на 15 календарних днів. У разі прийняття такого рішення відповідна комісія письмово повідомляє про це уповноважений орган, заявника з наданням обґрунтованого роз`яснення.

За наявності обставин, визначених у пункті 3 цього розділу, міжрегіональна та центральна комісії можуть запросити до участі у засіданні заявника, уповноваженого представника органу, якими ініційоване питання, що підлягає розгляду та прийняттю за ним рішення відповідною комісією.

Міжрегіональна та центральна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.

Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.

У разі відсутності будь-кого з членів комісії (крім голови, його заступника та секретаря комісії) його обов`язки виконує особа, яка згідно з функціональними обов`язками по службі її заміщає. Підстави відсутності члена комісії вносяться до протоколу. У разі відсутності секретаря комісії комісія обирає секретаря засідання з числа присутніх членів комісії.

Голови, їх заступники та члени комісій є персонально відповідальними за законність прийнятого рішення.

При прийнятті рішення про переведення засуджених осіб у зв`язку із припиненням діяльності або реорганізацією (закриттям) установи виконання покарань може бути організовано виїзне засідання комісії.

Відповідно до п.1, 4 розділу V Положення №266/30134 рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії.

Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії, а засудженому - оголошується під підпис.

З аналізу наведених норм судом також встановлено, що вирішення питання щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої належить виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, рішення комісії оформлюється протоколом, витяг з якого оголошується засудженому під підпис.

Водночас, порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 (далі - Положення № 265/30133).

Згідно з п.1 розділу ІV Положення № 266/30133 переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до його місця проживання до засудження" здійснюється на підставі клопотання засудженого, підпис якого засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. До клопотання додаються довідка з особової справи засудженого, копії паспортного документа (або іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що за клопотанням засудженого допускається його переведення для дальшого відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої за виняткових обставин, які перешкоджають його подальшому перебуванню у виправній колонії.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 дотримано вимоги щодо подання та оформлення клопотання про переведення.

Як було встановлено судом, засудженим ОСОБА_1 через адміністрацію Державної установи "Городищенська випарна колонія (№96)" голові Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України подано клопотання про переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої, з підстави: відповідно до його місця проживання до засудження.

На підставі ст.93 КВК України, просив перевести з Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Житомирської області, у зв`язку з тим, що його дружина ОСОБА_7 та сини - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Також вказав про те, що дружина немає змоги приїздити на побачення у Рівненську область через віддаленість (а.с.15, 105-106).

Суд звертає увагу на те, що на думку позивача винятковими обставинами, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого у Державній установі "Городищенська виправна колонія (№96)" є віддаленість знаходження його дружини та дітей, що перешкоджає їм у спілкуванні та побаченнях.

Водночас, відповідачем в частині спростування даних обставин не наведеного будь - яких фактів.

Судом також встановлено, що відповідно до протоколу Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення від 07.05.2019 №17 засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 відмовлено у переведенні із Городищенської виправної колонії (№96) до Бердичівської виправної колонії (№70) враховуючи відсутність підстав передбачених ч.2 ст. 93 КВК України.

Суд зауважує, що у відмові Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 07.05.2019 не наведено жодних законних підстав та не обґрунтовано відмову у переведені позивача до іншої установи відбування покарань максимально наближеної до його місця проживання до засудження та до місця постійного проживання родичів засудженого, зокрема, до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Житомирської області.

Довідкою з особової справи (1-М-18) засудженого ОСОБА_1 підтверджено, що до засудження позивач проживав в АДРЕСА_1 (а.с.102-103).

Наказом Міністерства юстиції України від 10.05.2017 № 1519/5 затверджено Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України. Згідно даного Переліку Державна установа "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" є виправною колонією максимального рівня безпеки (звичайні жилі приміщення).

У ході розгляду справи представником відповідача надано довідку Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 01.08.2019 №9-2045, з якої вбачається, що станом на 01.05.2019 в Державній установі "Бердичівська випарна колонія (№70)" утримується 29 засуджених до довічного позбавлення волі, тимчасово етаповані 3 засуджених (підлягають поверненню до установи). Ліміт складає 32 засуджених. Станом 01.07.2019 в Державній установі "Бердичівська випарна колонія (№70)" утримується 27 засуджених до довічного позбавлення волі, тимчасово етаповані 5 засуджених (підлягають поверненню до установи). Ліміт складає 32 засуджених (а.с.112).

Суд не приймає до уваги довідку Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" №9-2045, оскільки дана довідка датована 01.08.2019, проте рішення про відмову у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , яке оформлено протоколом, прийняте 07.05.2019. Суд також звертає увагу на те, що у протоколі від 07.05.2019 №17 такої підстави як відсутність у Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)" вільних місць, для осіб засуджених до довічного позбавлення волі, не зазначено.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином не розглянуто клопотання позивача від 10.04.2019 та за результатами його розгляду не прийнято обґрунтованого рішення.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2014 у справі "Вінтман проти України" (заява №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі (п.76). У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя (п.78).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини щодо правомірності прийнятого ним рішення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)", с.Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної кримінально - виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м.Київ, 04050, ЄДРПОУ 41693471) про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.

Скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, оформлене протоколом №17 від 07.05.2019 в частині відмови засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70) Житомирської області".

Зобов`язати Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про його переведення до іншої установи виконання покарання, розташованої ближче до його місця проживання, та місця проживання його родичів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 07 жовтня 2019 року.

Суддя Жуковська Л.А.