Ухвала суду № 84775908, 13.09.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/2063/19

Пр. № 4-с/336/19/2019

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю представників заявника – адвокатів Єренка Д.В., Харькова В.О.,

представника заінтересованої особи – адвоката Іванісова В.С.,

державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О.,

розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О., заінтересована особа – приватне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

ВСТАНОВИВ:

Боржник у виконавчому провадженні Шеховцова ОСОБА_2 3 квітня 2019 року звернулася до суду із скаргою, яку уточнила під час судового розгляду, на дії головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О. під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором кредитування з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

В уточненій скарзі (а. с. 11-17) зазначила, що в провадженні Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 50158862 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором кредитування в сумі 121770,27 доларів США. В ході виконання рішення суду боржнику випадково з офіційного сайту «СЕТАМ» стало відомо про те, що звернено стягнення і виставлено на продаж предмет іпотеки за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 – трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Означені дії державного виконавця порушують вимоги Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» та «Про виконавче провадження». Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України…» забороняє протягом дії означеного Закону примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно (1); загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (2). Вказана квартира є предметом іпотеки та єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , тому його примусове стягнення є неприпустимим в період дії вказаного Закону.

Що стосується порушень Закону України «Про виконавче провадження», вони полягають в такому.

В порушення вимог ч. 5 ст. 56 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець не направив боржнику копію постанови про відкриття провадження, а наявний в матеріалах виконавчого провадження супровідний лист про направлення боржнику постанови про відкриття провадження від 15.02.2016 року датований 15.02.2015 року, тобто за рік до винесення постанови. На вказаному зверненні до боржника у виконавчому провадженні міститься ще одна необ`єктивна інформація про отримання ОСОБА_1 копії вказаної постанови лише 11 грудня 2017 року, тобто більш ніж за один рік після відкриття виконавчого провадження. Описані обставини завадили заявнику скористатися правом на добровільне виконання рішення суду.

Ще одним порушенням вимог законодавства про виконавче провадження є складання постанови про опис та арешт майна боржника, яку за дорученням державного виконавця Вознесенівського ВДВС здійснив наступного дня після надання цього доручення державний виконавець Кагарлицького районного ВДВС у м. Кагарлик Київської області (постанову про доручення винесено 26 грудня 2016 року, а опис вчинений вже 27 грудня 2016 року), що не є неможливим з огляду на нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції між населеними пунктами та свідчить про те, що державний виконавець Кагарлицького районного ВДВС фактично не виходив за місцем знаходження майна. Порушенням Наказу Мінюсту «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» є відсутність посилання в акті опису і арешту майна від 27.12.2016 року на відповідального зберігача, а також його підпис.

При реалізації транспортного засобу боржника, яким є автомобіль «Нісан Ноут», порушено порядок звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якого в силу ч. 1 ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, а відповідно до ст. 48 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у зв`язку з чим державний виконавець в першу чергу мав звернути стягнення на кошти боржника. Проте матеріали виконавчого провадження не містять документів щодо перевірки наявності у боржника грошових коштів та взагалі матеріалів перевірки майнового стану боржника, яка обов`язково проводиться в десятиденний строк після відкриття провадження, а в подальшому – не рідше ніж один раз на три місяці. Право боржника запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу, в порушення вимог ст. 48 Закону також було проігноровано державним виконавцем.

Всупереч вимог законодавства постанова від 28.08.2018 року про опис та арешт майна боржника не містить підпису зберігача майна, а сама постанова, яку за два місяці після її складення було скеровано не ОСОБА_1 , а відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, так і не була вручена боржнику.

Неприпустимим порушенням є і складання двох довідок про черговість звернення стягнення на майно боржника, датованих 14 та 15 лютого 2019 року, а також направлення повідомлення про реалізацію майна до підприємства «СЕТАМ» 15 лютого 2018 року, тоді як заявка про реалізацію майна складена за спливом одного року, а саме: 15 лютого 2019 року.

Постанову про опис та арешт квартири, яка є предметом незаконного продажу з торгів, також не направлено ОСОБА_1 .

При визначенні вартості майна, яке підданому примусовому стягненню, державний виконавець не повідомив сторони про результати оцінки вартості майна, які можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Вказані порушення законодавства при здійсненні виконавчого провадження посягають на права заявника як учасника цього провадження, що і зумовило її звернення до суду з цією скаргою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить визнати неправомірними та скасувати такі винесені під час здійснення виконавчого провадження рішення: постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні від 26.10.2018 року; постанову про опис та арешт майна боржника від 28.08.2018 року; заявку на реалізацію арештованого майна (предмету іпотеки) від 15.02.2019 року.

Крім того, просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О. у виконавчому провадженні № 50158862 щодо передачі на реалізацію арештованого майна, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 04.04.2019 року скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні представники заявника підтримали вимоги скарги. Просять про її задоволення.

Державний виконавець, чиї дії оскаржуються, проти задоволення скарги заперечує, пославшись на такі обставини.

Що стосується тверджень заявника про порушення вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті», цим Законом заборонено примусове стягнення іпотечного майна, тоді як боржник двічі, а саме: 11 грудня 2017 року та 22 жовтня 2018 року, надавала письмову згоду на реалізацію цієї квартири, одночасно повідомляючи, що як житло вона її не використовує. 14 травня 2018 року ОСОБА_1 в третій раз письмово повідомила про своє бажання продати квартиру та погасити борг перед стягувачем. За вказаних обставин дії державного виконавця, який зобов`язаний вживати усю сукупність передбачених законом заходів задля ефективного виконання рішення суду, не можна визнати неправомірними.

Що стосується тверджень про ненадіслання постанови про відкриття виконавчого провадження, хоча державний виконавець, чиї дії оскаржуються, і не виносив постанову про відкриття провадження, яку було винесено 15 лютого 2016 року державним виконавцем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Мандабурою Я.В., вважає, що і ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах виконавчого провадження наявний супровідний лист цієї посадової особи виконавчої служби про направлення копії постанови боржнику у виконавчому провадженні в день її винесення. Посилання ж на 15 лютого 2015 року за умови, що сама постанова винесена 15 лютого 2016 року, є наслідком описки, що жодним чином не впливає на права учасників виконавчого провадження. Небажання отримувати копію постанови в установі пошти не можна розцінювати як порушення державного виконавця.

Повторно копію означеної постанови ОСОБА_1 отримала 11 грудня 2017 року, коли особисто з`явилась до відділу виконавчої служби, про що поставила свій підпис на супровідному листі.

Твердження про необізнаність ОСОБА_1 про існування виконавчого провадження є неспроможними, так як об`єктивні обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 якщо не по мірі отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, а принаймні 22 грудня 2016 року була достеменно проінформована про здійснення виконавчого провадження, оскільки в цей день було затримано автомобіль «NISSAN NOTE», державний номер НОМЕР_1 , розшук якого був оголошений постановою від 09.11.2016 року і за кермом якого перебувала ОСОБА_1 в день його затримання.

Винесення державним виконавцем Кагарлицького районного ВДВС постанови про опис та арешт майна боржника наступного за днем надання доручення дня не лише не свідчить про порушення з боку посадової особи виконавчої служби, а навпаки – говорить про оперативність здійснення виконавчих дій, так як в усякому випадку постанова про опис та арешт майна не могла бути винесена до моменту отримання відповідного доручення. Проте означені дії вчинені іншою посадовою особою, тому ці вимоги, як і зауваження про відсутність посилання в акті опису і арешту майна від 27.12.2016 року на відповідального зберігача, а також про відсутність його підпису, не можуть бути предметом розгляду скарги на дії державного виконавця Міхайлідіса Ю.О.

Вимоги про непроведення перевірок майнового стану боржника, що позбавило боржника права повідомити про переважність звернення стягнення на певне, належне їй, майно та призвело до безпідставного звернення стягнення на транспортний засіб, також є хибними, так як на виконання вказаних вимог законодавства про виконавче провадження державний виконавець 4 травня 2018 року зробив запити до Державної фіскальної служби з метою встановлення місця отримання боржником доходів та наявності у неї рахунків у банківських установах, який увінчався отриманням відповіді про відсутність інформації про отримання ОСОБА_1 доходів та про відсутність у неї рахунків у банківських установах. В цей же день державний виконавець направив запити до структурних підрозділів Пенсійного фонду України з метою встановлення місця роботи боржника та отримання нею пенсії, отримавши відповідь про відсутність відповідних відомостей. Крім того, на виконання цієї вимоги закону державним виконавцем 18 травня 2018 року була опитана ОСОБА_1 , яка пояснила, що в неї немає роботи, інших джерел доходів, а також майна, на яке можна було б звернути стягнення. 13 липня 2018 року державним виконавцем були зроблені повторні запити до Державної фіскальної служби, а також до Пенсійного фонду України, які увінчались отриманням інформації такого ж самого змісту про відсутність у боржника джерел доходів, роботи та пенсії.

Твердження про невручення їй постанови про опис та арешт майна боржника від 28.08.2018 року, а також про незазначення в цій постанові зберігача майна не визнає, оскільки вказана постанова винесена не ним, а державним виконавцем Солом`янського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві Саковичем С.Ю. Отримавши постанову, він переслав її боржнику рекомендованим листом з повідомленням.

Доводи про ненадання звіту про оцінку майна державний виконавець спростовує твердженнями про те, що повідомлення щодо вартості предмету іпотеки було направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом 22 листопада 2018 року.

У зв`язку з викладеним просить про відмову в задоволенні скарги.

Представник заінтересованої особи – приватного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - пояснив, що, на його думку, виконавчі дії у виконавчому провадженні здійснюються у відповідності до вимог закону. Боржник працює в центрі розвитку «Джерело», що знаходиться в м. Запоріжжі, тому фізично не може постійно проживати в м. Київ; будь-яких осіб в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровано. Що стосується іпотечної квартири, заявник неодноразово зверталась до фінансової установи з проханням надати їй можливість добровільно реалізувати іпотечне майно, так як вона не мешкає в м. Києві та має намір закрити заборгованість по кредиту. Наявність арешту унеможливлювала здійснення самостійного продажу житла, тому вона і звернулась до Вознесенівського відділу державної виконавчої служби.

У зв`язку з викладеним просить про відмову в задоволенні скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в справі фактичні дані, суд знаходить скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що в провадженні Вознесенівського відділу державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження № 50158862 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором кредитування в сумі 121770,27 доларів США за договором кредитування.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу (ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження”).

Процедура судового контролю за виконанням судових рішень внормована Розділом УП ЦПК України, саме в русло оскарження дій виконавця спрямовує заявник свої вимоги.

Статтею 449 Розділу УП ЦПК України встановлений строк для звернення зі скаргою, який обчислюється десятьма днями з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Так як, за твердженнями уточненої скарги (а. с. 11-18), заявник дізналася про порушення свого права з офіційного сайту СЕТАМ 29 березня 2019 року, а вже 3 квітня 2019 року подала до суду цю скаргу, суд у відсутність інших фактичних даних, які спростовували б інформацію про початок перебігу строку оскарження дій державного виконавця, знаходить, що заявник означений строк не порушила.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З наведеного положення цивільного процесуального законодавства випливає, що предметом цього судового розгляду є з`ясування, чи діяв державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законодавством України про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, а також, чи не порушено рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення право чи свободу учасника виконавчого провадження.

Таким чином, підставою для задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця за змістом ст. 451 ЦПК України є сукупність таких складових як встановлена судом неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця і порушення права сторони виконавчого провадження такими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Обов`язки виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, розв`язуючи цю скаргу, суд повинен перш за все встановити, чи відповідають вимогам законодавства прийняті державним виконавцем під час здійснення вказаного провадження рішення та виконавчі дії.

Вирішуючи скаргу в частині доводів про незаконність звернення стягнення на предмет іпотеки під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті», суд виходить з такого.

Означеним Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» № 1304-УП від 03.06.2014 року передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно (1); загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (2).

Під примусовим стягненням закон розуміє стягнення без згоди власника, як прямо витікає з наведеного пункту 1 статті 1 цього Закону.

Разом з тим з заяв боржника у виконавчому провадженні від 11.12.2017 року (а. с. 71) та від 22.10.2018 року (а. с. 92) випливає, що ОСОБА_1 дає безумовну згоду на реалізацію житла в рахунок погашення заборгованості за кредитом, а 14 травня 2018 року ще й звертається з заявою про зняття арешту з вказаної квартири в інтересах її продажу в рахунок погашення боргу по кредиту (а. с. 78).

Таким чином, суд доходить висновку, що процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки на момент, коли вона розпочалася, не можна було кваліфікувати як примусове стягнення, яке за визначенням закону передбачає відчуження без згоди власника.

Навіть якщо припустити, що відчуження іпотечного житла відбувається без згоди власника, воно за змістом наведеного положення законодавства також є можливим, але за дотримання сукупності певних передумов, однією з яких є та обставина, що нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання позичальника.

З заяв ОСОБА_1 , які згадав суд, витікає, що вказана квартира використовується як житло тещею колишнього чоловіка ОСОБА_1 , тому суд вважає, що навіть у відсутність згоди боржника ОСОБА_1 на відчуження квартири звернення стягнення на неї за обставин, наявних на час початку вказаної процедури, є таким, що грунтується на законі, тому у суду немає підстав для визнання неправомірними дій головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О. щодо передачі арештованого майна – трикімнатної квартири АДРЕСА_1 - на реалізацію під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором кредитування.

Хоча боржник в особі свого представника і надала державному виконавцю заяву про відмову від надання згоди на продаж квартири, проте це звернення надійшло не лише після того, як було розпочато процедуру реалізації квартири, а й після звернення до суду з цією скаргою (скаргу подано 3 квітня 2019 року, а заяву про відмову від надання згоди на продаж квартири 8 квітня 2019 року (а. с. 30-31)).

У зв`язку з викладеним, не вбачаючи ознак протиправної поведінки в діях державного виконавця, чиї дії оскаржуються, суд вважає, що доводи скарги належить спрямовувати не в русло судового контролю за виконанням рішень суду шляхом визнання незаконними дій державного виконавця, а в русло позасудового врегулювання питань, пов`язаних із здійсненням виконавчого провадження.

Що стосується вимог про визнання протиправними та скасування постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні від 26.10.2018 року, постанови про опис та арешт майна боржника від 28.08.2018 року, заявки на реалізацію арештованого майна (предмету іпотеки) від 15.02.2019 року, хоча заявник і не зазначає, в чому саме полягає незаконність вказаних дій та рішень державного виконавця, проте ці дії і рішення пов`язані з процедурою відчуження іпотечного майна, тому суд вважає за необхідне розв`язати і ці вимоги.

Вирішуючи питання про законність вказаних дій та рішень, суд не знаходить підстав для визнання їх протиправними, оскільки вони вчинені у встановлений законом спосіб, їх вчинення передбачене Законом України «Про виконавче провадження», в межах наданих цим Законом повноважень державного виконавця, підпорядковані здійсненню у відповідності до закону процедури звернення стягнення на майно боржника.

Для визнання ж незаконним рішення щодо передачі арештованого майна на реалізацію, суд, як зазначено, підстав не знаходить.

При цьому суд враховує, що постанову про опис та арешт майна боржника від 28.08.2018 року виносила не посадова особа державної виконавчої служби, чиї дії оскаржуються, а старший державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичем С.Ю. (а. с. 84-86).

Інші твердження скарги, зокрема: про те, що невчасне отримання боржником постанови про відкриття провадження у справі, а також ненадання звіту про оцінку майна, які унеможливили добровільне виконання рішення, а також оскарження оцінки майна в десятиденний строк, спростовані наданими державним виконавцем фактичними даними про направлення ОСОБА_1 копій постанови про відкриття провадження в справі (а. с. 60), а також повідомлення щодо оцінки майна (а. с. 99).

Хоча для оскарження дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби і встановлений десятиденний строк, проте законом передбачена можливість поновлення цього строку з причин, визнаних судом поважними (ч. 2 ст. 449 ЦПК України), тому навіть за умови невчасного отримання боржником вказаних документів вона за бажання мала б реалізувати своє право на оскарження шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, проте вона цим правом не скористалась, розпорядившись ним на власний розсуд.

Доводи про невжиття заходів щодо перевірки майнового стану боржника, що, за твердженнями скарги, порушило черговість звернення стягнення на майно та право боржника запропонувати певне майно в погашення боргу, спростовуються наданими державним виконавцем відомостями про неодноразове звернення до уповноважених структур з відповідними запитами, які увінчались відповідями про відсутність у ОСОБА_1 будь-яких джерел доходів (а. с. 73-76).

Що стосується порушення права ОСОБА_1 на надання нею інформації щодо пріоритетної для неї черговості звернення стягнення, зі згаданих заяв, що написані нею власноручно, витікає, що будь-яких заробітків та майна, які можна було б піддати зверненню на користь стягувача, у неї немає.

Як випливає із змісту ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги, а відповідно до ч. 2 цієї статті у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає неправомірними рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оскільки законом встановлений спосіб поновлення права особи шляхом визнання дій виконавця неправомірними, не вбачаючи в діях суб`єкта оскарження при здійсненні виконавчого провадження ознак незаконного посягання на права заявника, суд не вбачає підстав для задоволення скарги.

Керуючись ст. ст. 447-453, 352, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міхайлідіса Ю.О. залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повної ухвали.

Суддя О.В. Щаслива

Повну ухвалу суду складено 3 жовтня 2019 року.