Рішення № 84774417, 07.10.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/2631/2019

Номер справи 243/8471/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

«07» жовтня 2019 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він працював у виробничому підрозділі «Дебальцівська дистанція колії» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Згідно до Наказу № 10872/ДН-ос від 14 липня 2017 року його було звільнено з 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Проте після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: відповідач не виплатив заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та допомогу при скороченні.

Зазначає, що відповідач відмовляється добровільно виплатити вищезазначені виплати.

Після уточнення позовних вимог просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40077815 на його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь заборгованість по заробітній платі за період роботи з 1 січня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, допомогу при скороченні, а всього у розмірі 22944,69 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Арсентьєв Е.Г., який діє на підставі Довіреності, серія ННХ №501478 від 25 липня 2019 року (а.с.55 ) до суду надав Відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що позивач перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Дебальцівська дистанція колії» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 12 липня 2016 року по 17 липня 2017 року.

В період з 01 січня 2017 року по 15 березня 2017 року позивачу виплачувалася заробітна плата за відпрацьований час, а саме:

-за січень 2017 року в сумі 4887,10 грн.;

-за лютий 2017 р. в сумі 5254,17 грн.;

Аванс за березень 2017 року в сумі 1157,74 грн, (отримано особисто за видатковим касовим ордером від 13вересня 2017 року в касі м. Лиман).

Вимагаючи стягнути суму заробітку за період з 01 січня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач не вказує на отримання вказаних сум. Таким чином позивач підштовхує суд до винесення завідомо неправомірного рішення з порушенням норм матеріального права.

З 16 березня 2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено.

Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» №996-ХІУ від 16 липня 1999 року, передбачено, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Від бухгалтерії виробничого підрозділу «Станція Дебальцеве-Сортувальна» у м. Дебальцеве до Дирекції у м. Лиман не надходили оригінали документів для нарахування та виплати заробітної плати, табелі обліку робочого часу з відмітками про фактично відпрацьований час, оригінал особової картки П-2, оригінали внутрішніх наказів (розпоряджень) та інше.

Тобто на підконтрольній Україні території відсутня, а не втрачена, первинна документація (табеля обліку робочого часу або графіки роботи за період, копії або оригінали внутрішніх наказів, розпоряджень та інше за період з березня по липень 2017 року) для нарахування заробітної плати.

На підставі вище викладеного, у зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» нарахування заробітної плати здійснити не можливо.

Донецька дирекція залізничних перевезень за дорученням ПАТ «Укрзалізниця» самостійно виконувала функції роботодавця, тому кадрові накази, особисті справи, трудові книжки та інші документи знаходилися відповідно в їх будівлях в місті Донецьк.

Перебування виробничих потужностей структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», що знаходиться на територіях міста Донецьк і Донецькій області, під контролем незаконних збройних формувань, потребує такого вимушеного, об`єктивного, необхідного та упереджуючого заходу як проведення змін в організації виробництва і праці та, як наслідок, зумовлює припинення трудових відносин з працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях відповідно до п.іст.40 КЗПП України.

Унеможливлення виконання заявником обов`язків, передбачених ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, перед працівниками, що вивільнені за скороченим штату, згідно з п.1ст.40 КЗпП України, а саме: в день звільнення кожному працівникові видати належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин, а саме: актами тероризму на території міста Донецька, Дебальцево Донецької області, що є обставинами, які не залежать від волі сторін за трудовим договором, а також мають надзвичайний і невідворотній характер та є підставою для звільнення заявника від відповідальності.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» проявив належну дбайливість до працівників, першочерговим наміром вжити заходи по недопущенню ризику їх життю та здоров`ю на території, що контролюються незаконним збройним формуванням.

Такої самої позиції дотримується Торгова-промислова палата видавши висновок щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, сприченого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», акти тероризму, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними, непередбаченими та невідворотними, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків, передбачених умовами договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

Висновок торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, у розділі VII якого зазначено, що цей висновок складено на бланку Торгово-промислової палати України в 5 автентичних примірниках, він підписаний фахівцями, які склали цей висновок та першим віце- президентом ТПП України, на ньому поставлена печатка ТПП України.

Тому, Висновок торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року може вважатися належним доказом та має бути врахований при винесенні рішення.

Вимога щодо наявності вини в діях роботодавця, передбачена ч. 6 ст. 235 КЗпП.

У зв`язку з чим вважаємо, що відсутня вина відповідача у нездійснення виплат на користь позивача оскільки це є наслідком злочинних дії третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року як належним доказом, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання ПАТ «Укрзалізниця» своїх обов`язків перед позивачем.

Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на територіях міст, в тому числі і м. Донецьк Донецької області, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями і припинення провадження господарською діяльністю, знівелювала можливість відповідача виконати зобов`язання перед працівниками згідно ст.ст.47, 83, 115 та 116 КЗпП України. Дата виходу з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, тобто дата встановлення непереборної сили 20 березня 2017 року.

На підставі дії форс-мажорних обставин АТ «Укрзалізниця» не здійснювала нарахування заробітної плати (за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року) та господарської діяльності, а тому у відношенні позивача трудового правопорушення не скоєно.

Підставою для притягнення до відповідальності за порушення трудового законодавства є вина власника, яка в даному випадку відсутня.

Враховуючи вищевказане відсутність вини є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гід­ністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, неза­лежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`яз­ків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосу­ється частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї заса­ди не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення пере­шкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним за­коном права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обо­в`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обста­вина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать припи­сам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ПАТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно Наказу від 14 липня 2017 № 10872/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с.6).

В судовому засіданні встановлено, що Наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". В Наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 14 днів відпустки, а також виплату одноразової грошової допомоги у розміру одного середньомісячного заробітку (а.с. 6).

Також в судовому засіданні встановлено та не спростовано у належний спосіб відповідачем у справі, що при звільненні, з ОСОБА_1 , не було проведено повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Позивачем, на підтвердження не виплаченої заробітної плати, надані суду Розрахункові листи за період з січня 2017 року по липень 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати:

- січень 2017 року - 6147,71 грн., сума до виплати - 3977,10 грн.,

- лютий 2017 року - 6607,51 грн., сума до виплати - 3984,17 грн.,

- березень 2017 року - 4383,08 грн., сума до виплати - 3485,36 грн.,

- травень 2017 року - 246,55 грн., сума до виплати - 196,05 грн.,

- червень 2017 року - 2450,08 грн. сума до виплати - 1948,26 грн.,

- липень 2017 року - 11655,06 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані 14 днів відпустки у розмірі 3399,48 грн., та вихідної допомоги при звільнені у розмірі 7679,32 грн., оплата простоїв 363,06 грн., матеріальна допомога систематичного характеру 213,20 грн.), сума до виплати 9344,69 грн. (а.с. 7, 42-44).

Також ці Розрахункові листи за січень - липень 2017 року містять інформацію про оплату за час простою.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2017 року становить 6147,71 грн., за лютий 2017 року становить 6607,51 грн., за березень 2017 року становить 4383,08 грн., за квітень - липень 2017 року відомості відсутні (а.с. 59-61).

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові, при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з тим в судовому засіданні встановлено, що відповідач не має заборгованості по заробітній платі перед позивачем ОСОБА_1 за період роботи з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2017 року, оскільки позивач отримав заробітну плату за січень 2017 року у розмірі 4887,10 грн. (нарахована 6147,71 грн. - 1260,61 грн. відрахування), у лютому 2017 року 5254,17 грн. (нарахована 6607,51 грн. - 1353,34 грн. відрахування), що підтверджується довідкою про отримані доходи.

Таким чином вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2017 року по 01 березня 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки за цей період відповідач не має заборгованості перед позивачем.

Також ОСОБА_1 частково отримав заробітну плату (аванс) за березень 2017 року у сумі 1157,74 грн. (1455,94 грн. нарахована заробітна плата - 298,20 грн. відрахування).

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відповідач не виконав своїх зобов`язань, щодо виплати позивачу заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, тому суд вважає, що таке порушення є порушенням ст.1 Протоколу №1.

Заперечення відповідача ґрунтуються на твердженні про відсутність первинних документів, які б підтверджували факт перебування позивача на роботі, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до положень п. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13 січня 2004 року № 5, Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входить, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання компенсації за 14 днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 3399,48 грн. та одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку у сумі 7679,32 грн. є безспірною, підтверджено наданим позивачем розрахунковим листком за липень 2017 року, Наказом про звільнення з роботи, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Також, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Таким чином, враховуючи, що у позивача з АТ «Укрзалізниця» виникли трудові відносини з 11 червня 2001 року та припинилися 17 липня 2017 року, що підтверджується, зокрема, Трудовою книжкою позивача та Наказом про звільнення, суд приходить до висновку, що заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, з урахуванням відомостей про встановлення простою, підлягає стягненню з відповідача.

Суд приймає до уваги як належний доказ по справі надані позивачем Розрахункові листи за період березень - липень 2017 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою, та табелі обліку робочого часу за період з березня 2017 року по липень 2017 року, а також Наказ про звільнення позивача з роботи, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, оскільки факт наявності та розмір зазначеної заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України, не передбачено.

Тому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на висновки Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки вони не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки його вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, пов`язані з виплатами, встановленими ст. 116 КЗпП України при звільненні.

Згідно розрахунку заробітної плати, табуляграм, наданих позивачем, розмір нарахованої заробітної плати за березень 2017 року збігається з сумою заробітку, вказаною в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Пенсійного Фонду України та не збігається з сумою заробітку, вказаною в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Пенсійного Фонду України за квітень - липень 2017 року - 0,00 грн., однак з наданих позивачем табуляграм, вбачається, що згідно розрахунків заробітної плати за березень - липень 2017 року позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою, а також позивачу нарахована матеріальна допомога.

Крім того, як вказано в Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 243/5469/17, провадження № 61-94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.

Положеннями ст.83 КЗпП України та Закону України «Про відпустки», визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки.

Факт роботи ОСОБА_1 та невиплати йому компенсації за 14 днів щорічної відпустки підтверджується представленими доказами і, зокрема, копією Наказу(розпорядження) № 10872-ос від 14 липня 2017 року (а.с. 6).

Відповідачем вищезазначені дані, наданням суду належних доказів, не спростовані, тому заперечення представника відповідача щодо недостовірності наданих позивачем документів судом не приймаються. Крім того, суд зауважує, що відповідно до норм ст. ст.115,116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За таких обставин суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заробітної плати за період за:

- березень 2017 року - 2927,14 грн. (4383,08 грн. нарахована заробітна плата - виплачена заробітна плата (1157,74 грн) із нарахованої заробітної плати у розмірі 1455,94 грн.)

- травень 2017 року - 246,55 грн.

- червень 2017 року - 2450,08 грн.

- липень 2017 року - 11655,06 грн. до складу якої входить - 14 днів невикористаної відпустки у розмірі 3399,48 грн. та допомога при скороченні у розмірі 7679,32 грн., оплата простоїв 363,06 грн. та матеріальна допомога систематичного характеру 213,20 грн., а всього заборгованість у розмірі 17278,83 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Дані суми в рішенні суду, що підлягають виплаті позивачу, вказані без урахуванням вирахуваних податків та обов`язкових платежів, оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України саме податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження факту трудових відносин з відповідачем, нарахування та розміру заробітної плати, простою, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у період з березня 2017 року по липень 2017 року, суд вважає їх належними, достовірними та допустимими, оскільки вони узгоджуються між собою.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця.

Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати.

Посилання на те, що нарахування заробітної плати та інших виплат було припинено у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», викликаних форс-мажорними обставинами та відсутністю первинних документів для нарахування заробітної плати судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги, оскільки зазначене не ґрунтується на вимогах діючого законодавства та встановлених обставинах.

У зв`язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у виплаті позивачу заробітної плати, з огляду на те, що товариство не має можливості перевірити нарахування та виплату позивачу заробітної плати та усіх належних при звільненні платежів, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. Зазначені вимоги закріплені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5.

Відповідачем вищезазначені дані не спростовані наданням суду належних доказів, крім того, суд зауважує, що відповідно до норм ст. ст.115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Доводи представника відповідача про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.

Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ «Українська залізниця» надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з якого виходить, що відсутня вина ПАТ «Українська залізниця» в невиплаті належних працівникові сум при звільненні.

В той же час за змістом правових позицій, які викладені в постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справам №6-364цс16; №6-365цс16 висновки Верховного Суду України зводяться до того, що форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги.

Наведені відповідачем у Запереченнях на позовну заяву Укази Президента України, Рішення ради національної безпеки і оборони України жодним чином не перешкоджали відповідачу проводити виплати заробітної плати позивачу та не містять в собі положень, які б вказували на звільнення відповідача від обов`язку виконувати трудове законодавство по проведенню повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2019 року складає 1921,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п.1 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні у розмірі 15816,21 грн.

Отже процентне співвідношення задоволених вимог становить 75,31% (( 17278,83 грн. -задоволені вимоги) / ( 22944,69 грн. - уточнені позовні вимоги )*100%).

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 578 грн. 68 коп. (1921*0,4* 75,31%), який підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. ст. 44,94,113,116,117 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та допомоги при скороченні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Горлівки Донецької області, РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 6200,03 грн., допомогу при скороченні у розмірі середнього заробітку 7679,32 грн., компенсацію за невикористані 14 днів щорічної відпустки у розмірі 3399,48 грн., а всього 17278,83 грн. (сімнадцять тисяч двісті сімдесят вісім грн. 83 коп.).

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу у сумі 17278,83 грн. утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, судовий збір у розмірі 578 грн. 68 коп. (п`ятсот сімдесят вісім грн. 68 коп.) до Державного бюджету на рахунок UA798999980000031211256026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, ККДБ 22030106.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2019 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова