Рішення № 84774249, 07.10.2019, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/4227/19

Провадженя№ 2/266/916/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого - судді Пантелєєва Д.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Донецько - Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з позовом про визнання негативної інформації в характеристиці недостовірною, зобов`язання відкликати службову характеристику, стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що в період з 17.08.2015 року по 31.05.2019 року проходив військову службу у Донецькому прикордонному загоні ( далі - в/ч 9937). При звільнення 31.05.2019 року комендантом ОБПК «Сартана» ОСОБА_4 видано службову характеристику на ім`я ОСОБА_1 . Зміст вказаної характеристики містить неправдиві відомості про позивача, які принижують його честь, гідність та ділову репутацію, спричиняють моральну шкоду та потребують додаткових зусиль для відновлення репутації. 20.06.2019 року позивачем було направлено на адресу відповідача зауваження з приводу службової характеристики. 25.06.2019 року відповідач повідомив, що він не наділений повноваженнями підтверджувати або спростувати текст характеристики. Видана характеристика негативно вплинула на ділову репутацію серед колег та створила додаткові труднощі для укладення контракту для продовження військової служби, моральну шкоду позивач оцінив в 50 000 грн. Просив суд визнати негативну інформацію в характеристиці недостовірною, зобов`язати відкликати службову характеристику, стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Позивачу надіслана ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Судове повідомлення, яке направлялося відповідачу в особі в/ч 9937, вручено адресату та повернуто на адресу Приморського районного суду м. Маріуполя з відміткою про отримання.

Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.

В своєму відзиві на позов відповідач в особі в/ч 9937 позовні вимоги не визнав. Заперечення проти позовних вимог обґрунтовано тим, що викладені в характеристиці відомості є оціночними судженнями коменданта ОБПК «Сартана» про ділові якості позивача, проходження ним служби та не містять фактичних підтверджень, викладених у образливій чи принизливій формі, тому не підлягають спростуванню, передбаченому ст. ст. 276, 277 ЦПК України. Також зазначив, що позивачем не надано пояснень, як саме визначено розмір спричиненої моральної шкоди, також не додано доказів на доведення розрахунку, що не відповідає принципу виваженості та справедливості. На підставі викладеного просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.8 ст.178 ЦПК України).

Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Перешкод для розгляду справи немає.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 в період з 17.08.2015 року по 31.05.2019 року проходив військову службу в/ч 9937 (а. с. 10,11)

При звільнення 31.05.2019 року комендантом ОБПК «Сартана» ОСОБА_4 надано службову характеристику на військовослужбовця ОСОБА_1 (а. с. 5)

Вказана характеристика містить відомості оціночного характеру, висловлені комендантом ОБПК «Сартана» ОСОБА_4 в письмовій формі.

12.06.2019 року позивачем на адресу в/ч 9937 надано заяву про надання копії наказу про оголошення йому другої догани (а. с. 6)

Листом від 21.06.2019 року в/ч 9937 повідомила ОСОБА_1 , що відомості про притягнення його вдруге до дисциплінарної відповідальності відсутні (а. с. 7)

Позивачем в досудовому порядку направлялись письмові зауваження на характеристику від 31.05.2019 року (а. с. 8)

Листом віл 25.06.2019 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість задоволення його зауважень (а. с. 9)

Відповідь в листі ґрунтується на твердженні, що службова характеристика містить в собі суб`єктивні твердження безпосереднього командира.

На підтвердження розбіжностей в характеристиках ОСОБА_1 надано на адресу суду грамоти та подяки за період проходження ним військової служби.

Також ОСОБА_1 надано службові характеристики від 18.12.2015 року та 26.04.2018 року.

Вказані характеристики містять відомості, які є повністю протилежними відомостям, наявним в характеристиці від 31.05.2019 року.

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушення чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Так, згідно з вимогами частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Аналогічне положення міститься й у статті 277 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, викладення її в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам або хоча б одній особі. Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням.

Аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що службова характеристика не була поширена в розумінні п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», оскільки була надана лише позивачу ОСОБА_1

Інформація, викладена в службовій характеристиці військовослужбовця ОСОБА_1 є суб`єктивною оцінкою командира ОБПК «Сартана» ОСОБА_4 проходження військової служби позивачем, відповідності його за особистим переконання ОСОБА_4 займаній посаді. Вказана думка висловлена ОСОБА_4 в зв`язку із безпосереднім проходженням служби ОСОБА_1 під його командуванням, тому він, як безпосередній керівник, який постійно контактував з ОСОБА_1 , мав можливість оцінити його професійні та морально - ділові якості.

Інформація, викладена характеристиці не є предметом судового захисту, не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, оскільки є оціночним судженням.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині спростування інформації та відзиву характеристики задоволенню не підлягають.

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 за № 4 передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 за № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З тексту позовної заяви та наданих матеріалів не можливо встановити, в чому конкретно полягає моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , не визначено її обсяг та тривалість. Також позивачем не наведено обґрунтування, чому належна до відшкодування моральна шкода складає саме 50 000 гривень, тому позовна заява в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 13, 81, 263, 265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 23, 277 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Донецько - Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди- відмовити повністю.

На рішення може бути подано апеляцію до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.10.2019 року.

Суддя: Пантелєєв Д. Г.