Вирок № 84771982, 04.10.2019, Шевченківський районний суд Харківської області

Шевченківський районний суд Харківської області

9а м. смт. Шевченково Шевченківський район Харківська область Україна 63600

04.10.2019

№ 637/1166/17

№ 1-кп/637/7/18

ВИРОК

Іменем України

04 жовтня 2019 року с.м.т. Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Островської Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Бутрик Ю.С.,

кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013220450000371 від 02.10.2013 року за звинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Троїцьке Шевченківського району Харківської області, громадянки України, заміжньої, з вищою освітою, працюючої завідуючою Державного оптово-роздрібного підприємства «Обласний аптечний склад» аптека № 2, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України,-

за участю:

прокурорів: Дудника В.В., Маркевича Д.М., Медяника О.А.,Маслич О.О.,

захисника-адвоката: Пухтаєвича Є.В., Красноруцького О.М.,

обвинуваченої ОСОБА_2 ,

потерпілих: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду с.м.т. Шевченкове Шевченківського району Харківської області

в с т а н о в и в :

Відповідно до пред`явленого і підтриманого прокурором під час судового розгляду обвинувачення ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді завідуючої комунального підприємства охорони здоров`я «Центральна районна аптека № 66», код ЄДРПОУ: 01974595, (далі КПОЗ «ЦРА № 66»), розташованого за адресою: Харківська область, Шевченківський район, с.м.т. Шевченкове, вул. Центральна (Леніна), 33, спричинила шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, безпідставно не виплативши їм заробітну плату у період більше ніж за один місяць при наступних обставинах.

Так, згідно з наказом Фармацевтичного управління Харківської обласної державної адміністрації від 04.02.1998 року № 50/3 ОСОБА_2 призначена на посаду завідуючої КПОЗ «ЦРА № 66». Відповідно до пунктів 1.3, 1.7, 2.11, 4.1-4.4 посадової інструкції завідувача аптеки у своїй роботі керується положеннями діючого законодавства, Державною Фармакопеєю, нормативними документами, які затверджені МОЗ України, та іншими документами, що регулюють діяльність суб`єктів господарської діяльності, Статутом підприємства, посадовою інструкцією; контролює раціональність використання матеріальних засобів аптеки, їх стан, забезпечує збереження майна, товарних та грошових цінностей; несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, що передбачені посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку в межах, визначених законодавством України про працю; за правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності в межах, визначених адміністративним, кримінальним, цивільним законодавством України; за завдання матеріальної шкоди в межах, визначених чинним трудовим і цивільним законодавством України. Згідно з п.п. 5.1, 5.2, 7.5 Статуту КПОЗ «ЦРА № 66», зареєстрованого 02.10.2009 року безпосереднє управління підприємством здійснюється керівником (завідувачем), який призначається на посаду на умовах контракту; керівник підприємства розпоряджається коштами та майном підприємства відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту; обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок, посадових окладів, премії, винагороди.

Отже, завідуюча КПОЗ «ЦРА № 66» ОСОБА_2 , як керівник підприємства, була наділена адміністративно-господарськими функціями, пов`язаними з управлінням та розпорядженням майном, а також щодо керівництва трудовим колективом найманих працівників, тобто відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України являлася службовою особою.

Згідно з приписами ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 3 ст. 15, ч.ч. 1, 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Статтями 115, 116 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, як зазначено у обвинуваченні, ОСОБА_2 , під час здійснення керівництва КПОЗ «ЦРА № 66» в період з 01.11.2012 року по 01.09.2013 року включно, при наявній заборгованості по виплаті заробітної плати найманим працівникам, маючи реальну можливість її виплатити, діючи умисно, в порушення ст. 43 Конституції України, ст.ст. 115, 116 КЗпП України, ч. 3 ст. 15, ч.ч. 1, 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» умисно вчинила безпідставну невиплату заробітної плати працівникам КПОЗ «ЦРА № 66» більш ніж за один місяць на суму 90,7 тис. грн., тобто скоїла злочин за ч. 1 ст. 175 КК України.

Обвинувачена винною себе не визнала. Надаючи показання по суті обвинувачення, пояснила, що на посаді завідуючої аптеки № 66 працювала з 1998 по 2013 рік. Аптека була прибуткова до 2009 року, знаходилась на повному хозрозрахунку, фінансування здійснювалось облпідприємством. Згідно п 7.2 Статуту підприємства, джерелом коштів є прибуток. З 2009 року скоротився товарооборот, зросли % на товар, вже не могли виплачувати мінімальну заробітну плату. Звертаючись з листами до засновника, отримували відповідь «оптимізуйте виплати». У серпні 2012 року, після неодноразових звернень з приводу фінансової ситуації, що склалася, облрада направила лист «взяти аптеки на місцевий баланс». Поки райрада та РДА розмірковували щодо взяття аптек на місцевий баланс, утворилась заборгованість, у тому числі, по заробітній платі, яка стала для підприємства фатальною. У липні 2013 року розпорядженням облради майно було передано до обласного аптечного складу, яке не є правонаступником аптеки № 66 , в зв`язку з чим стало питання про ліквідацію останньої. Пояснила, що 19.12.2013 року її виключили зі складу ліквідкомісії у зв`язку з тривалим знаходженням на лікарняному. Заперечувала проти безпідставної невиплати заробітної плати та умислу щодо невиплати її працівникам очолюваного нею підприємства. Крім того зазначила, що повідомлення про підозру, у передбачений законом спосіб, їй вручено не було, внаслідок чого підозрюваною вона не вважається.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами. Зокрема, ст. 1 названого Закону визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу; ч. 3 ст. 15 (у редакції Закону від 21 жовтня 2004 р. № 2103-IV) передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов`язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов`язкових платежів); у ч. 5 ст. 24 (у тій же редакції) зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. У ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Відповідно до ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться в день звільнення.

Кримінальну відповідальність за невиплату заробітної плати встановлено ст. 175 Кримінального кодексу України, згідно з якою за умисну безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої соціальної виплати громадянам більше ніж за один місяць керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності може бути притягнутий до такої відповідальності.

Об`єктом злочину за ст. 175 КК України є конституційне право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, і на своєчасне її отримання, а також право на соціальний захист, у т. ч. право на отримання пенсій та інших видів соціальних виплат. Цим конституційним правам кореспондує обов`язок відповідних суб`єктів (зокрема, держави) щодо виплати відповідних грошових коштів.

Об`єктивна сторона складу цього злочину виражається у безпідставній невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць.

Під невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених виплат. Така невиплата утворює склад злочину, передбаченого ст. 175, якщо вона: 1) є безпідставною; 2) має місце протягом певного строку (більше ніж за один місяць).

Отже, згідно з диспозицією ст. 175 КК кримінальна відповідальність настає в разі безпідставності невиплати заробітної плати, що є обов`язковим елементом цього складу злочину.

Безпідставною треба вважати таку невиплату заробітної плати, яка вчинена за наявності об`єктивної можливості здійснити виплату, а для з`ясування такої можливості необхідно перевіряти фінансово-економічний стан підприємства, установи чи організації, де виявлено невиплату, а також мету використання коштів, які надходили на їхні рахунки.

Безпідставною зазначена невиплата вважатиметься тоді, коли вона має місце, незважаючи на наявність законних підстав для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам. Не буде складу цього злочину, якщо зазначені виплати не здійснюються на законних підставах (наприклад, несплата частини заробітної плати в результаті відрахування із неї для покриття заборгованості працівника підприємству, установі, організації, на якому він працює) або їх невиплата зумовлена об`єктивними причинами (наприклад, неповним бюджетним фінансуванням, відсутністю необхідних для виплат коштів на рахунках підприємства, установи, організації).

Суб`єктивна сторона характеризується лише умисною формою вини.

Винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення за викладених в формулюванні обвинувачення обставин не підтверджується достатньою сукупністю та взаємозв`язком належних і допустимих, наданих стороною обвинувачення і безпосередньо досліджених судом доказів.

Як видно зі змісту обвинувального акта, саме формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_2 по суті зводиться лише до переліку загальних обов`язків обвинуваченої ,визначених наказом Фармацевтичного Управління Харківської обласної державної адміністрації та зазначено, що вона, здійснюючи керівництво КПОЗ ЦРА № 66», при наявній заборгованості по виплаті заробітної плати найманим працівникам, маючи реальну можливість її виплатити, діючи умисно, умисно вчинила безпідставну невиплату заробітної плати працівникам КПОЗ «ЦРА № 66» більш ніж за один місяць.

Частиною 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати або виплату останньої не в повному обсязі, причому незалежно від розміру заборгованості. Тому кримінальна відповідальність за ст. 175 КК може наставати лише у випадку невиплати заробітної плати в повному обсязі, а в разі її неповної виплати кожного місяця керівника можна притягнути тільки до адміністративної відповідальності. Інакше зводиться нанівець дія ч. 1 ст. 41 КпАП і настає зайва й безпідставна криміналізація діянь керівників підприємств.

Як докази винності, за клопотанням сторони обвинувачення в ході судового розгляду було допитано ряд свідків. Однак, аналізуючи показання допитаних свідків, суд вважає, що їх показання по своїй суті та змісту не є доказами винуватості, як зазначав прокурор, а навпаки свідчать на користь позиції невизнання винуватості обвинуваченою і опосередковано підтверджують її показання.

Так, потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 в суді підтвердили виниклу з кінця 2012 по середину 2013 року заборгованість по заробітній платі, яка постійно частково виплачувалась і знову виникала у зв"язку зі скрутним фінансовим становищем аптеки.

Всі потерпілі пояснили, що для покращення фінансової ситуації підприємства з працівниками укладались договори позики на частину невиплаченої заробітної плати. На час розгляду справи всім потерпілим частково сплачена заборгованість по заробітній платі арбітражним керуючим ОСОБА_11 шляхом нарахування коштів на їх банківські картки.

Свідок обвинувачення ОСОБА_12 , головний бухгалтер аптеки № 66 з 2004 до її ліквідації пояснила, що заборгованість по заробітній платі стала виникати приблизно за рік до ліквідації підприємства. Аптека була державним підприємством на засадах самоокупності, діяло врегульоване ціноутворення, внаслідок чого не могли завищувати ціни. Місячний фонд оплати праці на підприємстві складав приблизно 30 тис. грн., постачальники постійні, ліки закуповувались по мірі необхідності, надходження коштів тільки від товарообороту. При надходженні коштів частина їх розподілялась на виплату звільненим, заробітну плату працюючим та на розрахунки з постачальниками. Обласний аптечний склад почав давати медикаменти з початку 2013 року без передоплати, кошти від виручки. Цільових коштів не було, оскільки підприємство розрахункове. Як ліквідатор писала лист до облради, де погодились на реорганізацію підприємства. Працівники аптеки, і вона особисто, укладали договір позики з аптекою, надавши дозвіл підприємству скористатись заборгованістю працівників для закупівлі ліків.

Свідок ОСОБА_13 , секретар комісії Шевченківської РДА по погашенню заборгованості пояснила, що Управління праці соціального захисту населення звернулися до прокуратури щодо наявності боргу по заробітній платі в аптеці № 66. Управління не є контролюючою організацією, фінансово-господарська діяльність аптеки не перевірялась, сума заборгованості по заробітній платі з листопада 2012 року по серпень 2013 року становила 90347 грн.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що господарським судом Харківської області 28.04.2016 року ухвалено постанову про визнання КП охорони здоров`я «Центральна районна аптека № 66» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, її призначено головою ліквідаційної комісії. Сума заборгованості по заробітній платі складала 141681 грн. перед 18 працівниками. Ліквідаційна процедура на даний час не завершена. Ухвалою господарського суду від 18.08.2016 року затверджено реєстр вимог кредитора, в тому числі наявна заборгованість по заробітній платі працівникам аптеки № 66.

Крім того, стороною обвинувачення, як доказ винності обвинуваченої ОСОБА_2 , в розпорядження суду було надано інші докази, які були безпосередньо досліджені судом, зокрема акт перевірки та висновок експерта.

Як вбачається з акта перевірки додержання КПОЗ «ЦРА № 66» законодавства про працю № 20-34-443/1551 від 10.09.2013 року, станом на 01.09.2013 року загальна заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві складала 90.7 тис. грн. перед 16 найманими працівниками, зокрема: перед провізором ОСОБА_3 - 8 212,94 грн., фармацевтом ОСОБА_4 - 5 095,79 грн., провізором ОСОБА_7 - 8 379,95 грн., провізором ОСОБА_8 - 3 791,79 грн., провізором ОСОБА_5 - 6 470,11 грн., заступником завідуючої ОСОБА_6 - 20 505,49 грн., водієм ОСОБА_9 - 6 501,23 грн..

Відповідно до довідки про використання коштів протягом періоду: листопад - грудень 2012 року та січень - липень 2013 року на рахунки та касу КПОЗ «ЦРА № 66» надійшло 515,5 грн. ( т. 3 а.с. 38), в тому числі на заробітну плату - 58, 4 тис. грн..

В той же час, згідно інформації голови комісії з припинення комунального підприємства охорони здоров`я «ЦРЛ № 66» ОСОБА_12 /головного бухгалтера аптеки № 66/ за вищевказаний період на рахунки КПОЗ «ЦРА № 66» та в касу підприємства надійшло 2323444,56 грн., з них на виплату заробітної плати використано141751, 92 грн. (т. 3 а.с. 43-45).

Згідно вимогам ст. 242 КПК України, слідчий або прокурор зобов`язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Як доказ винуватості ОСОБА_2 , слідчим була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої поставлені питання:

-Чи підтверджується сума заборгованості невиплати заробітної плати актом перевірки « 20-34-433/1551; та

-Чи достатньо було коштів для погашення заборгованості на виплату заробітної плати.

Однак, як видно з висновку експерта № 86 від 31.03.2014 року, в межах наданих для дослідження матеріалів справи, та за відсутності в тексті акту перевірки № 20-34-443/1551 від 10.09.2013 року деталізації із посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського обліку, що підтверджують наявність виявлених порушень (із наведенням сум, ПІП осіб, тощо) не надається за можливе визначити причини виникнення різниці між даними акту перевірки в частині визначення заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам КПОЗ «ЦРА № 66» станом на 01.03.2013 р. та даними головної книги в розмірі 6587,07 грн. (97287,07 - 90700), оскільки вказане передбачає проведення додаткових ревізійних дій.

Дані розбіжності не зміг пояснити та усунути і прокурор під час судового розгляду.

Допитаний в судовому засіданні на вимогу прокурора експерт ОСОБА_14 . підтвердив наданий ним висновок, та зазначив, що визначення фактичних обставин та встановлення наявності у керівництва КПОЗ «ЦРА № 66» можливості погасити заборгованість по виплаті заробітної плати наведеної в тексті акту перевірки № 20-34-443/1551 від 10.09.2013 р., та крім того своєчасно перерахувати поточні платежі передбачає надання правової оцінки дій посадових осіб підприємства, що не відноситься до компетенції експерта - економіста.

Висновок експерта не містить відповіді щодо фінансово - економічної можливості виплати в період з листопада 2012 року по вересень 2013 року заборгованості по заробітній платі підприємством КПОЗ «ЦРА № 66», керівником якого в цей період була обвинувачена. Таке питання експерту не ставилось.

Отже, стороною обвинувачення надано висновок, з якого не вбачається безпідставність невиплати заробітної плати, яка відповідно до ч. 1 ст. 175 КК України є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину.

Таким чином, органами досудового слідства не з`ясовано, яким чином на підприємстві недержавної форми власності формується фонд заробітної плати, як використовуються кошти, які надходили на рахунок підприємства.

Відображення того, що ОСОБА_2 , мала реальну можливість виплати заборгованості по заробітній платі та діяла умисно, ставить під сумнів, що остання, як сформульовано в обвинуваченні, умисно вчинила безпідставну невиплату заробітної плати працівникам КПОЗ «ЦРА № 66» більш ніж за один місяць.

Стороною обвинувачення не перевірені такі ознаки цього складу злочину, як умисність та безпідставність невиплати заробітної плати, а також причини її невиплати; чи не було це зумовлено необхідністю використання коштів для продовження господарської діяльності підприємства та його існування, а така неповнота досудового і судового слідства може поставити під сумнів обґрунтованість засудження керівника підприємства за умисну та безпідставну невиплату працівникам заробітної плати.

Крім того, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (довідка про використання коштів підприємства без зазначення періоду, номера та дати: відомості по рахунках з вітчизняними постачальниками за листопад - грудень 2012 року, січень - лютий, липень 2013 року; договір купівлі - продажу від 19.01.2012 року; договори поставки від 03.05.2012 та 01.02.2012 року року; договір від 03.01.2012 року ) як такі, що відповідно до яких за ч.ч. 2, 10, 12 ст. 290 цього Кодексу, не здійснено відкриття матеріалів ( ч. 3 а.с. 75-117).

Інших достатніх та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували винність саме обвинуваченої, долучені матеріали не містять, а додаткових прокурором не надано.

Окрім того, за змістом ст. 276 КПК процедура здійснення повідомлення про підозру включає в себе складання письмового повідомлення про підозру та відповідно його вручення підозрюваному уповноваженою особою.

Повідомлення про підозру - одне з найважливіших процесуальних документів на стадії досудового розслідування. Підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) можна визначити як обґрунтоване допущення про причетність певної особи до вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України. Підозра є складовою частиною, одним з елементів обвинувачення. За результатом прийняття такого рішення конкретна особа набуває «особливого правового статусу» - підозрюваного.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК, повідомлено про підозру. При цьому, ч. 1 ст. 276 КПК визначає, що повідомлення про підозру здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК, відповідно до норм якої письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень.

Отже, у разі неможливості вручити особисто, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений для виклику та приводу особи (глава 11 КПК України, ст.ст. 135, 136), тобто, у тому числі, шляхом: - надіслання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ч. 1 ст. 135 КПК); врученням під розписку дорослому члену сім`ї чи іншій особі, яка з нею проживає «для передання»; врученням житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК). З викладеного вище можна стверджувати, що КПК України містить вичерпний перелік способів, з дотриманням яких повідомлення про підозру може бути вручено.

Вказане свідчить, що у спосіб, передбачений главою 11 КПК, здійснюється не вручення повідомлення про підозру особі, якій в даний момент неможливо зробити таке вручення, а виклик до слідчого чи прокурора для вручення повідомлення шляхом надання повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ч. 1 ст. 135 КПК).

Однак, розглядувані способи вручення не забезпечують виконання вимог п. 2 ч. 3 ст. 42 КПК щодо права підозрюваного на отримання роз`яснення своїх прав. Також законодавством передбачено, що особі мають повідомити про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 29 КПК); одночасно з повідомленням особі про підозру має вручатися пам`ятка про її процесуальні права та обов`язки особою, яка здійснює таке повідомлення (ч. 8 ст. 42 КПК). При цьому, забезпечення права на захист при повідомленні особі про підозру має враховувати: 1) належне забезпечення права підозрюваного мати захисника або відмовитись від нього у формі встановленій кримінальним процесуальним законом; 2) можливість залучення захисника до проведення окремої процесуальної дії, зокрема до повідомлення особі про підозру; 3) обов`язкову участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, визначених КПК України, незалежно від волі підозрюваного; 4) добросовісність виконання захисником своїх професійних обов`язків; 5) створення стороною обвинувачення умов для реалізації підозрюваним права на самозахист поряд із професійним захистом зі сторони адвоката; 6) недопущення обмеження права на захист.

Таким чином, у контексті ст. 278 КПК це поняття охоплює низку процесуальних дій, які мають бути виконані слідчим або прокурором, а саме: 1) виклик особи відповідно до вимог ст.ст. 133, 135-143 КПК; 2) встановлення особи, якій повинно бути вручено повідомлення про підозру; 3) усне оголошення їй повідомлення про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, роз`яснення суті підозри, відібрання в особи розписки про виконання зазначених дій слідчим або прокурором; 4) повідомлення особі про її процесуальні права, передбачені ст. 42 КПК, роз`яснення їх суті, відібрання в особи відповідної розписки; 5) фактична передача письмового повідомлення про підозру особі; 6) відібрання в особи розписки про те, що їй вручено письмове повідомлення про підозру, із зазначенням часу та дати виконання такої дії слідчим або прокурором.

Окрім того, до матеріалів кримінального провадження повинна приєднуватися розписка підозрюваного щодо отримання письмового повідомлення про підозру із зазначенням часу та дати його вручення слідчим чи прокурором. Із змісту ч. 1 ст. 278 КПК з`ясовано, що письмове повідомлення про підозру слідчий або прокурор повинні вручати безпосередньо тій особі, яка зазначена в повідомленні.

Вказані права роз`яснюються підозрюваному, про що останньому вручається «пам`ятка про процесуальні права та орбов`язки підозрюваного», яку підписує підозрюваний та слідчий. Про вручення зазначеної пам`ятки та роз`яснення прав зазначається і в письмовому повідомленні про підозру, що підтверджується підписом підозрюваного.

Крім цього, ч. 3 ст. 276 КПК України вимагає не лише повідомлення про права та обов`язки підозрюваного, а також у разі прохання підозрюваного зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав.

Роз`яснення прав і обов`язків підозрюваного є важливою процесуальною дією в кримінальному судочинстві і її порушення є недопустимим, оскільки воно спричинить порушення права особи на захист і як наслідок винесення виправдувального вироку.

Разом із тим, як вбачається з оглянутого в судовому засіданні 23.09.2019 року відеозапису про вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_2 /без зазначення дати та способу фіксування/, останній не тільки не роз`яснені процесуальні права, передбачені ст. 42 КПК, але і не виконано її неодноразову вимогу про захист. Не повідомлено ОСОБА_2 і про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення; не роз`яснено суті підозри; не відібрано в неї розписки про те, що їй вручено письмове повідомлення про підозру, із зазначенням часу та дати виконання такої дії слідчим або прокурором.

Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, вручення письмового повідомлення про підозру від отримання якого ОСОБА_2 відмовилась /із застосуванням відеозапису/ відбулося 28.10.2016 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, розписка підозрюваної щодо отримання нею письмового повідомлення про підозру із зазначенням часу та дати його вручення слідчим чи прокурором не приєднана, внаслідок чого суд позбавлений можливості з`ясувати дотримання вимог законодавства щодо належності її складання, а також осіб, які підписали повідомлення про підозру ОСОБА_2 та вручили її.

З огляду на досліджені в судовому засіданні копії повісток слідчого про виклик ОСОБА_2 для вручення повідомлення про підозру на 30.09.2016, 03.10.2016 та 13.10.2016 року, остання до Шевченківського ВП не з`являлась, проте надсилала листи з поважністю причин неявки до слідчого. На 28.10.2016 року ( у день вручення повідомлення про підозру згідно реєстру матеріалів досудового розслідування), ОСОБА_2 слідчим не викликалась.

Посилання сторони обвинувачення на направлення повідомлення про підозру ОСОБА_2 поштою за адресою її проживання, не підтверджені жодним доказом.

Окрім того, як вбачається з оглянутих в судовому засіданні інформацій прокурора на адресу ОСОБА_2 , у листі від 25.10.2016 року, зокрема, зазначено, що «Вам вручено повідомлення про підозру за вчинений злочин…тобто до 25 жовтня 2016 року»; у листі від 21.11.2016 року «« 21.10.2016 року на підставі ст.ст. 278, 111, 112 КПК Украіни Вам вручено повідомлення про підозру» та листом від 29.11.2016 року ОСОБА_2 повідомлено, що « 25.11.2016 року повторно вручено повідомлення про підозру».

В той же час, в судовому засіданні прокурор впевнено зазначила, що повідомлення про підозру ОСОБА_2 складено 28.10.2016 року, а вручено 25.11.2016 року, що не відповідає даним реєстру матеріалів досудового розслідування по даній справі.

З викладеного слідує, що порядок повідомлення ОСОБА_2 про підозру є незаконним, тобто таким, що не відповідає ст.ст. 276 - 278 КПК, тому вона не може вважатись такою, що повідомлена про підозру, тобто не є підозрюваною, а отже порушення вказаного порядку тягне недопустимість і всіх похідних доказів.

Таким чином, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено сукупністю достатніх допустимих доказів та їх взаємозв`язком, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений за думки, бажання, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки.

Відповідно до ст. 86, ст. 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Статтею 94 КПК України, встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв 'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ст. 373 КПК України встановлено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно вимогам ст. 17 КПК України, ніхто не зобов 'язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року.

Нормами ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України однією з основоположних загальних засад кримінального провадження закріплено презумпцію невинуватості, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 22 КПК України передбачено здійснення кримінального провадження на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Якщо стороною обвинувачення, на яку покладається тягар доказування винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, не доведено факту вчинення такого діяння, наявності у ньому складу злочину чи участі обвинуваченого у його вчиненні, суд згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України, суд залишає позов без розгляду.

Оскільки ОСОБА_2 підлягає виправданню, документально підтверджені витрати на залучення експерта з неї не стягуються.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_15 визнати невинуватою у висунутому їй обвинуваченні за ч. 1 ст. 175 КК України та виправдати її у зв`язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопрушення.

Речові докази: оригінали відомостей на заробітну плату за період з 01.11.2012 року по 31.08.2013 року та журнали (книги) обліку трудових книжок (дві книги) по КПОЗ «Центральна районна аптека № 66», які долучені до матеріалів кримінального провадження № 12013220450000371 від 02.10.2013 року - повернути голові ліквідаційної комісії за ліквідаційною процедурою ОСОБА_11

Процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 4440,00 гривень за проведення судово-економічної експертизи № 86 від 31.03.2014 року віднести за рахунок держави.

Цивільний позов ОСОБА_9 залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_2 та стороні обвинувачення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя

Н.І.Островська