Ухвала суду № 84742267, 03.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

03 жовтня 2019 р. справа № 520/10121/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1) Міністерства юстиції України, 2) Департаменту Державної виконавчої служби України, 3) Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України, 4) Державної казначейської служби про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України, 2) Департаменту Державної виконавчої служби України, 3) Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України, 4) Державної казначейської служби ;

- стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2532096 грн.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням таким суб'єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

При цьому, вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень та дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, 14.04.2009 року Апеляційний суд Харківської області прийняв вирок щодо ОСОБА_1, в якому вказано, зокрема, про те, що в порядку конфіскації особистого майна звернуто в дохід держави гладкоствольну рушницю "Беретта" 12 калібру, № АА 239742 і 27 патронів до нього, нарізний карабін з оптичним прицілом СКС № ТР 316 і 66 патронів до нього, які належали ОСОБА_1.

Позивач, обґрунтовуючи підстави звернення до суду із даним позовом, вбачає порушення свої прав та законних інтересів в тому, що вирок Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2009 року, прийнятий у відповідності до вимог ст. 323,6324 КПК України, фактично не виконаний, а відповідачі, як вважає позивач, користуються конфіскованим майном позивача в особистих цілях.

Отже, з огляду на вище викладене та з аналізу наявних у матеріалах позову доказів суд зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини пов'язані із невиконанням вироку Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2019 року.

Водночас, в силу вимог ч.1 , 5 ст. 534 КПК України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Приписами ст. 539 КПК України імперативно унормовано, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.

За приписами ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв’язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що питання про виконання вироку суду вирішується або місцевим судом в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, або судом, який ухвалив вирок у випадках та в порядку, передбачених КПК України.

Водночас, ч. 9 ст. 539 КПК України регламентовано лише один випадок розгляду питання щодо виконання вироку в порядку адміністративного судочинства.

Так, згідно ч. 8 ст. 539 КПК України, розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

За вимогами п. 13-1 ч.1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Однак, як вбачається зі змісту даного позову, в даному випадку спір виник не з приводу реалізації відповідачами управлінських функції як суб'єктів владних повноважень, а з правовідносин, котрі склались при невиконанні, як вважає позивач, вироку Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2009 року в рамках Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що даний спір позбавлений ознак публічно-правового спору між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення прав фізичної, а суть заявлених правовідносин стосується лише процесуальних питань, порядку та умов виконання вироку Апеляційного суду Харківської області, прийнятого у кримінальному провадженні, що має вирішуватись або місцевим судом в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, або судом, який ухвалив вирок у випадках та в порядку, передбачених КПК України.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 1) Міністерства юстиції України, 2) Департаменту Державної виконавчої служби України, 3) Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України, 4) Державної казначейської служби про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 5, 17, 170, 243, 248, 256, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 1) Міністерства юстиції України, 2) Департаменту Державної виконавчої служби України, 3) Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України, 4) Державної казначейської служби про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.

Роз'яснити позивачу, що спір підлягає вирішенню місцевим судом.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.