Рішення № 84741787, 04.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4703/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами) адміністративну справу за позовом громадянина Камеруну ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання прийняти рішення,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом громадянина Камеруну ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №135 від 18.07.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Камеруну ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом наслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Повідомленням №5/1-228 від 18.07.2019 року громадянин Камеруну ОСОБА_1 повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №135 від 18.07.2019 року на підставі п.6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

В п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», № 3671-VI від 08 липня 2011 року зазначено: «Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто, якщо у заяника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 нього Закону, якщо зазначені умови не змінилися».

Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області не прийнято до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Камеруну.

Відтак, наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №135 від 18.07.2019 року позивач вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 08.08.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі та копію позову з додатками отримано представником відповідача Головного управління ДМС України в Одеській області 12.08.2019 року, що підтверджується розпискою про отримання нарочно копії ухвали.

27.08.2019 року за вх. №30642/19 представником відповідача Стельмах О.М. (за довіреністю) через канцелярію суду надано відзив на адміністративний позов та додаткові докази - матеріали особової справи ОСОБА_1.

Відзив обґрунтовано наступним.

По-перше: відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач легально в'їхав на територію України 26.06.2018 року з території Камеруну авіарейсом Яунде (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна), на підставі паспортного документу НОМЕР_1 та візи типу D № У06481687.

Звернення позивача до ГУ ДМС України в Одеській області відбулося зі зволіканням 08.07.2019, лише після відрахування та закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання, після того як він три дні перебував на території України у якості нелегального мігранта, всупереч діючому законодавству. Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача .

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу з зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується з постановою Верховного Суду по справі К/9901/2164/17 (№820/1502/17) від 14.03.2018 року.

Тобто, вбачається порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

По-друге: Відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку:

реальна спроба обґрунтувати заяву;

надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;

правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;

заявник заслуговує на довіру.

Аналіз матеріалів клопотання позивача, дозволяє дійти висновку, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Клопотання особи містить суттєві розбіжності, що знижує рівень довіри до клопотання в цілому.

Співробітниками міграційної служби проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що підставами для виїзду з країни громадянської належності стали побоювання за власне життя внаслідок погроз від родичів та нестабільна соціально-політична ситуація в регіоні постійного проживання.

З пояснень позивача встановлено, що на нього було здійснено замах (у період 2016-2018 років (до моменту виїзду) в організації якого він підозрює своїх рідних, хоча жодних підтверджень зазначеного немає.

Жодних труднощів в Камеруні позивач не зазнавав, місця проживання не змінював (з 2008 року). Права особи та його родичів в Камеруні жодним чином не порушувались, будь-яких проблем з представниками влади в них ніколи не виникало. Також, жодних проблем під час отримання візи в Україну та виїзду з Камеруну в позивача не виникало.

Позивач не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення до регіону постійного проживання. Неможливість свого повернення він пов'язує з відсутністю підтримки від рідних та ймовірністю зазнати розправи.

Заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Беручи до уваги вищенаведене, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18.07.2019 року №135 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та прийнятим з урахуванням усіх обставин справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Республіки Камерун (місце народження - м. Ефок) відповідно до офіційного перекладу паспорту Республіки Камерун НОМЕР_1.

18.07.2018 року позивач документований посвідкою на тимчасове проживання серії ТР №222934 терміном дії до 04.07.2019 року, виданий Баришівським районним відділом на підставі ч. 13 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно листа б/з № Центрального міжрегіонального управління державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області на запит ГУ ДМС в Одеській області від 17.07.2019 року №5100.5.1/9803-19.

08.07.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області винесено Постанову ПН МОД 007374 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення відповідно до ч.1 ст.23 КУпАП.

08.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №148 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Requete a fin de reconnaitre la personne refugie ou comme telle qui a besoine dela protection supplementaire).

08.07.2019 року позивач отримав Довідку про звернення за захистом в Україні. Термін дії Довідки до 08.08.2019 року.

18.07.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2019OD0135, яким громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18.07.2019 року за підписом заступника начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області ОСОБА_2 видано наказ №135, яким громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1, 07.09.1998 р.н відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18.07.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено повідомлення №5/1-228 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомлення №5/1-228 від 23.07.2019 року отримано позивачем 23.07.2019 року, що підтверджується його особистим підписом.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пункт 1 частини 1 статті 1, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 13 частини 1 статті 1, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина 1 статті 5, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стаття 6 цього закону визначає, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частина 1 статті 7, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частина 1 статті 8, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частина 4 статті 8, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частина 6 статті 8, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Термін «біженець» означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань (підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року (далі - Конвенція).

Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами (далі - Директива): обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

ВИСНОВКИ СУДУ.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.

В даній справі підставою виникнення спору слугувало винесення наказу №135 від 18.07.2019 року на підставі п.п. 4, 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно п. 13 зазначеної норми Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина 1 статті 5, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З Анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 10.07.2019 року встановлено, що позивач 25.06.2018 року виїхав з Республіки Камерун, легально на підставі паспорту громадянина Республіки Камерун НОМЕР_1 та туристичної візи типу D №Y06481687. За допомогою авіатранспорту позивач здійснив виліт за напрямом Яунде (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). На території Стамбулу (Туреччина) позивач перебував протягом 5 годин.

26.05.2018 року позивач прибув на територію України (аеропорт Бориспіль, м. Київ) легально, авіарейсом.

До м. Одеси ОСОБА_1 прибув тільки в червні 2019 року (поїздом).

До територіального органу ДМС (Головне управління ДМС України в Одеській області) позивач звернувся лише 08.07.2019 року.

Зі слів позивача також встановлено, що раніше він ніколи не звертався за наданням статусу біженця у інших країнах та інших регіонах України.

Як встановлено судом, 18.07.2018 року позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання серії ТР №222934 терміном дії до 04.07.2019 року.

Тобто, звернення громадянина Камеруну ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області відбулось із зволіканням та після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

За матеріалами особової справи не спостерігається фактів переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що ОСОБА_1 не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення до регіону постійного проживання. Неможливість свого повернення він пов'язує з відсутністю підтримки від рідних та ймовірністю зазнати розправи, але від чиїх дій його життя може опинитись позивач назвати не зміг.

Крім того, суд звертає увагу, що при зверненні з адміністративним позов, громадянин Камеруну ОСОБА_1 не надав обґрунтування побоювань за власне життя у разу повернення до країни громадянської належності.

Так, в адміністративному позові зазначено наступне: «Відомості про країну походження біженця та факти, що підтвердять реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Камеруну будуть надані суду додатково після ознайомлення з особовою справою позивача».

Матеріали особової справи позивача №2019OD0135 надійшли до суду разом з відзивом на адміністративний позов 27.08.2019 року за вх. №3064/19.

27.08.2019 року відповідачем направлено засобами поштового зв'язку на адресу ОСОБА_1 відзив на адміністративний позов відповідно до фіскального чеку за штрих-кодовим ідентифікатором 6504516338857. Лист з рекомендованим повідомленням повернуто на поштову адресу відправника з відміткою «не вручене під час доставки: з інших підстав».

Адреса, зазначена позивачем у позові: АДРЕСА_1. Також, перебування позивача за вказаною адресою підтверджується договором оренди від 01.05.2019 року.

Слід зауважити, що кореспонденція суду направлена на позивач на зазначену поштову адресу, повернулася на адресу суду з відміткою «за закінченням встановлено строку зберігання».

З моменту надходження до суду матеріалів особової справи позивача та відзиву на адміністративний позов (з 27.08.2019 року), ані позивач, ані представник з клопотаннями (заявами) про ознайомлення з матеріалами справи до суду не звертались. Відповіді на відзив, додаткових пояснень суду не надавали.

При цьому, в матеріалах справи наявна копія звернення позивача за безоплатною вторинною правовою допомогою від 23.07.2019 року (позовна заява зареєстрована 07.08.2019 року).

Так, наказом Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №16-п/п від 01.08.2019 року головного спеціаліста Центру ОСОБА_3 уповноважено забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, що передбачає складення документів процесуального характеру з метою звернення до суду для оскарження повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру.

В даному випадку, позивачу наданий один із видів правових послуг, а саме, складення документів процесуального характеру.

Положеннями ч.2 ст. 44 КАС України закріплено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Учасники справи зобов'язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;

4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (ч.5 ст. 44 КАС України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 45 КАС України).

В даному випадку, спостерігається зловживання з боку позивача громадянина Камеруну ОСОБА_1.

Як вже зазначалось, позивач не отримує жодну кореспонденцію, в тому числі судову, за вказаною ним адресою.

Відомостей про країну походження біженця та фактів підтверджуючих реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності станом на 04.10.2019 року позивачем не надано.

Суд звертає увагу позивача на п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», якою визначено категорію осіб, які мають право на вторинну правову допомогу, а саме, особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання.

Тобто, позивача - громадянина Камеруну ОСОБА_1 Закон відносить саме до вище зазначеної категорії осіб.

Суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 (п. 8 ч. ст. 14 відноситься саме до позивача) першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно (ч.3 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Тобто, позивач не позбавлений права знову звернутися до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а вище викладене свідчить про незацікавленість в розгляді справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським Судом з прав людини в справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine, 18986/06, 16 лютого 2017 року) вказано, що сторони по справі повинні проявляти зацікавленість справою, бути обізнаними про хід розгляду спору.

Основною причиною звернення позивача за міжнародним захистом на території України є неможливість повернення до Камеруну через відсутність підтримки від рідних та ймовірність розправи.

Щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності, позивачем надані наступні відомості.

Виїзд з регіону постійного проживання, зі слів позивача, відбувся через побоювання за власне життя внаслідок погроз від родичів та нестабільну соціально-політичну ситуацію в регіоні постійного проживання (арк. 1,2 заяви співбесіди від 08.07.2019).

За результатами розгляду матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що він не переслідувався в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань (арк. 5 протоколу співбесіди від 18.07.2019). По відношенню до позивача не застосовувалося фізичне насилля або утиски в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця (арк. 4 анкети від 10.07.2019).

Щодо обґрунтування причини, за якої позивач наразі не може повернутися до країни походження, ОСОБА_1 надавав суперечливу інформацію.

Так, в заяві про звернення за міжнародним захистом від 08.07.2019 року позивач стверджує, що він отримував погрози від родичів через його релігійну приналежність (арк. 1 заяви). Натомість, при анкетуванні від 10.07.2019 року та співбесіді від 18.07.2019 року встановлено, що особисто позивачу ніхто ніколи не погрожував, погрози надходили його хрещеному, однак не зрозуміло у зв'язку з політичною діяльністю останнього чи внаслідок опіки над позивачем (арк. 4 анкетування, арк. 4-6 співбесіди).

Під час співбесіди від 18.07.2019 року було встановлено, що в травні 2016 року в м. Обала на позивача було здійснено замах, проте, причина нападу на позивача невідома, підтверджень нападу, як і перебування позивача в лікарні, немає (арк. 5-7 співбесіди від 18.07.2019).

У відповідності до отриманих пояснень, позивач лікувався протягом шести місяців після згаданої події, що й було однією з причин неможливості виїзду з Камеруну, однак, в ході проведення протоколу співбесіди, було встановлено, що він приймав участь в мітингу (як член молодіжного сектору МRС) в червні 2016 року, тобто менш ніж через місяць після отримання поранення, що додає сумнівів в питанні правдивості історії переслідування. Додатково, було зазначено, що виїзд позивача відбувся лише у 2018 року (арк. 4 анкетування від 10.07.2019, арк. 4-7 співбесіди від 18.07.2019).

ОСОБА_1 зазначив про членство в молодіжному секторі політичної партії Камеруну МRС, проте, таке членство підлягає сумніву, так як жодних підтверджень зазначеного в позивача немає, партійний білет він не отримував (арк. 4 співбесіди від 18.07.2019).

Крім того, жодних проблем через свою політичну діяльність, як і через діяльність свого хрещеного в позивача ніколи не виникало (арк. 4 співбесіди від 18.07.2019).

З огляду на вищенаведене, за матеріалами особової справи не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, в поданій заяві відсутні посилання на матеріали, які підтверджують обґрунтованість побоювань зазнати переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або серйозної шкоди життю або свободі у разі добровільного повернення до країни громадянської належності, а також зазначені докази не надані до суду, про що зазначено вище.

Зазначені обставини свідчать про відсутність переслідування позивача з боку державних формувань та відсутність реальних побоювань стати жертвою переслідування на Батьківщині.

Додатково, під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою надання міжнародного захисту Україні, ознаки порушення українського законодавства (притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП), що у сукупності вказує на відсутність потреби заявника саме у міжнародному захисті та на звернення заявника до міграційної служби лише з метою фактичної легалізації місце перебування на території України.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відтак, дослідивши матеріали особової справи ОСОБА_1, суд доходить висновку, що інформація надана позивачем має розбіжності, крім того, відсутні підтвердження щодо реальних погроз та переслідування позивача та його родини, відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, тільки за наявності яких особі може бути надано статус біженця, проте в даному випадку вказані підстави відсутні, позивачем не доведені твердження щодо реального переслідування.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №816/591/15-а, провадження №К/9901/4844/18).

Частиною 4 статті 8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів чи осіб з країни походження, що унеможливлює існування на території країни походження.

З урахуванням зазначеного, наказ від 18.07.2019 року №135 прийнятий Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області є правомірним, прийнятим в межах дискреційних повноважень з урахуванням усіх фактичних обставин справи.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 2-9, 12, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Камеруну ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання прийняти рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1, , телефон: НОМЕР_2.

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, телефон:(048)705-31-68, E-mail:od@dmsu.gov.ua.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.