Рішення № 84728544, 01.10.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/514/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я.. розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул.Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555)

про стягнення 1 246 298 грн. 10 коп.

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту Позивач, АК "НАК "Нафтогаз України", Товариство) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства комунального теплопостачаючого підприємства "Комуненергія" "Здолбунівкомуненергія" в якому просить стягнути з останнього борг у загальній сумі 1 246 298,10 грн., у тому числі: пеня у розмірі 818 108,28 грн.; три проценти річних у розмірі 81 344,66 грн.; інфляційні втрати у розмірі 346 845,16 грн..

Ухвалою суду від 25 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Замінено Комунальне підприємство комунального теплопостачаючого підприємства "Комуненергія" "Здолбунівкомуненергія" на його правонаступника - Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (далі по тексту Відповідач, КП "Здолбунівкомуненергія"). Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги Позивач обгрунтовує наступним.

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» «Здолбунівкомуненергія» 30.12.2014 укладено договір №4075/15-БО-28 купівлі - продажу природного газу. На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 5 497 330,30 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку до цього позову. Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої Позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 818 108,28 грн..

Крім того, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України Позивач нарахував Відповідачу 346845 грн. 16 коп. інфляційних та 81 344 грн. 66 коп. 3% річних.

Відповідач надав суду відзив на позов в якому проти вимог Позивача заперечує посилаючись при цьому на те, що пеня, інфляційні та 3% річних нараховані Позивачем всупереч Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 листопада 2016 року №1730-VIII, а саме нарахування здійснено на суми боргу, які були сплачені до набрання чинності цим Законом та суму, яка була реструктуризована на підставі Договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ №18/2/1730-РЗ від 17.10.2018 року.

Ухвалою суду від 04 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті представник Позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві. Натомість представник Відповідача проти вимог Позивача заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», як Продавцем та Комунальним підприємством «Здолбунівкомуненергія» Здолбунівської міської ради, як Покупцем 30.12.2014 укладено договір №4075/15-БО-28 купівлі - продажу природного газу. На виконання умов Договору Позивач в період з січня по грудень 2015 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 5 497 330,30 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу (а.с. 40-51). Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем заборгованість за поставлений природний газ було погашено в повному обсязі.

Необхідно зазначити, що Споживачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1 Договору.

Враховуючи порушення Відповідачем термінів виконання грошових зобов’язань за Договором №4075/15-БО купівлі-продажу природного газу від 30 грудня 2014 року, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача пені у розмірі 818 108,28 грн., три проценти річних у розмірі 81 344,66 грн. та інфляційних у розмірі 346 845,16 грн. за період 17.02.2015р. по 17.10.2018р. згідно доданого розрахунку.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору встановлено відповідальність за невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суд зазначає, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 листопада 2016 року №1730-VIII (надалі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду Касаційного господарського суду по справах №902/125/18 від 20.07.2019 року, №924/297/18 від 09.07.2019 року.

Предметом спору у даній справі є стягнення пені, 3% річних та інфляційних, нарахованих на основну заборгованість за спожитий в період з 01 січня по 31 грудня 2015 року природний газ, зокрема на заборгованість, яка була погашена Відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Таким чином, враховуючи положення Закону, у зв'язку з погашенням заборгованості за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, до набрання чинності цим Законом, неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню. Відтак, нарахування Позивачем пені, 3% річних та інфляціних здійснено в порушення ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Крім того суд зазначає, що 17.10.2018 року між сторонами відповідно до вимог вказаного Закону було укладено договір №18/2/ПЗО-РЗ про реструктуризацію заборгованості на 60 місяців за спожитий природний газ на суму 404452,68 грн. Умови даного договору були виконані достроково. Позивач вказаний факт підтвердив згідно поданих розрахунків.

Актом звірки розрахунків сторонами було підтверджено, що станом на 01.10.2018р. за відповідачем рахується борг в сумі 404452,68грн., нарахування інфляційних втрат, три відсотки річних та пеня становлять нуль.

Згідно п. 11 Договору за повне або часткове нездійснення платежів згідно з графіком погашення заборгованості у розмірі, що дорівнює сумі тримісячних платежів, кредитор має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, здійснювати заходи щодо дострокового стягнення непогашеної суми заборгованості згідно з договором, нараховувати на непогашену суму заборгованості неустойку, проценти річних, інфляційні нарахування.

Згідно платіжного доручення №1 від 29.11.18р. кошти в сумі 404452,68грн. оплачені повністю. Вказаний факт згідно матеріалів справи позивач не заперечує.

Згідно пункту 3 статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.

Таким чином, враховуючи положення Закону, у зв'язку з реструктуризацією заборгованості за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються. Відтак, нарахування Позивачем пені, 3% річних та інфляційних на реструктуризовану заборгованість здійснено в порушення

ст. 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що Позивачем нарахування пені, 3% річних та інфляційних на заборгованість Відповідача за договором №4075/15-БО-28 купівлі - продажу природного газу від 30.12.2014року здійснено в порушення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03 листопада 2016 року №1730-VIII, то, відповідно, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати у справі покласти на Позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 04 жовтня 2019 року.

Суддя В.В. Марач