Рішення № 84726548, 23.09.2019, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/480/19

Провадження № 2-о/604/26/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участю секретаря судового засідання Ілик Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи, - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 24 липня 2016 року в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , від шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , у них народився син – ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 2015 року його сина було призвано на військову службу Підволочиським ОРВК Тернопільської області, направлено до складу військової частини польова пошта В4673, присвоєно звання солдата та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механічної роти. При цьому, в період з 13 липня 2015 року по 24 липня 2016 року син заявника брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. 24 липня 2016 року ОСОБА_2 виконував бойові завдання на взводному опорному пункті №12814 «Станіслав», що розташовується в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області. Близько 14:20, зі сторони незаконних збройних формувань Російської Федерації по опорному пункту був здійснений обстріл з СПГ-9, АГС-17. В результаті обстрілу військовослужбовець отримав несумісну з життям мінно-вибухову травму та загинув. В той же час, як свідчать засоби масової інформації, зокрема веб-сайт «Книга пам`яті полеглих за Україну», 24 липня 2016 року, під час виконання бойового завдання в районі с. Невельське Ясинуватського району Донецької області загинув військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ОСОБА_2 . Крім того, в статті «Карта АТО станом на 26 липня» від 26 липня 2016 року та за даними інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України від 25 липня 2016 року, повідомляється про потужні мінометні обстріль з боку російських окупаційних військ на ділянці фронту Новоселівка Друга – Авдіївка – Опитне – Невельське по позиціях підрозділів українських військовослужбовців та житлових кварталах. Свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті був встановлений факт смерті сина заявника та її причини. Так, загибель ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селищі Невельське Ясинуватського району Донецької області України внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. Довідкою про обставини травми №1105 від 18 серпня 2016 року встановлено, що загибель військовослужбовця настала під час виконання дій, що входять до обов`язків військової служби. В результаті загибелі сина заявника було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із загибеллю та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Отже, вважає заявник саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, загинув заявника син в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області України. Встановлення факту загибелі сина внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

Заявник ОСОБА_1 подав до суду заяву в якій зазначив, що заяву підтримує в повному обсязі, просить задовольнити, розгляд справи проводити у його відсутності.

Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації, будучи повідомленими про дату і час розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

У зв`язку з неявкою сторін та з врахуванням поданої заяви фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Біле Чортківського району Тернопільської області. Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , вианий Підволочиським РВ УМВСУ в Тернопільській області 18 липня 2000 року).

Від шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у заявника народився син, - ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , виадане 23 ІНФОРМАЦІЯ_4 1980 року, місце реєстрації - с. Біле Чортківського району Тернопільської області).

13 липня 2015 року ОСОБА_2 було призвано на військову службу Підволочиським ОРВК Тернопільської області, направлено до складу військової частини польова пошта В4673, присвоєно звання солдата та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механічної роти (витяги з наказу Командира військової частини польова пошта В4673 від 01 та 31 серпня 2016 року №№169, 182; витяг з наказу командира військової частини В4673 №47 від 07 березня 2016 року).

При цьому, в період з 13 липня 2015 року по 24 липня 2016 року син заявника брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей (довідка №379 від 13 вересня 2016 року).

24 липня 2016 року ОСОБА_2 виконував бойові завдання на взводному опорному пункті №12814 «Станіслав», що розташовується в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області. Близько 14:20, зі сторони незаконних збройних формувань Російської Федерації по опорному пункту був здійснений обстріл з СПГ-9, АГС-17. В результаті обстрілу військовослужбовець отримав несумісну з життям мінно-вибухову травму та загинув (довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на військовослужбовця в/ч пп В4673 №1105 від 18 серпня 2016 року).

Крім того, як свідчать засоби масової інформації, зокрема веб-сайт «Книга пам`яті полеглих за Україну», 24 липня 2016 року, під час виконання бойового завдання в районі с. Невельське Ясинуватського району Донецької області загинув військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ОСОБА_2 В статті «Карта АТО станом на 26 липня» від 26 липня 2016 року та за даними інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України від 25 липня 2016 року, повідомляється про потужні мінометні обстріль з боку російських окупаційних військ на ділянці фронту Новоселівка Друга – Авдіївка – Опитне – Невельське по позиціях підрозділів українських військовослужбовців та житлових кварталах.

Свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті був встановлений факт смерті сина заявника та її причини. Так, загибель ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селищі Невельське Ясинуватського району Донецької області України внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 від 27 липня 2016 року; лікарське свідоцтво про смерть №1379 від 25 липня 2016 року; довідка про причину смерті №1379 від 25 липня 2016 року).

Довідкою про обставини травми №1105 від 18 серпня 2016 року встановлено, що загибель військовослужбовця настала під час виконання дій, що входять до обов`язків військової служби (довідка про обставини травми (поранення, контузії каліцтва) військовослужбовця в/ч пп В4673 №1105 від 18 серпня 2016 року).

Так, судом встановлено, що в результаті загибелі сина заявника було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із загибеллю та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) (орденське посвідчення серії НОМЕР_4 ).

Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території»( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).

Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, де загинув син заявника.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 24 липня 2016 року в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ), заінтересовані особи, - Міністерство соціальної політики України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866), Російська Федерація (адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049), про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 24 липня 2016 року в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис

копія вірна

Суддя Сташків Н.Б.