Вирок № 84718598, 03.10.2019, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/2307/14-к

Провадження № 1-кп/442/75/2019

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді Курус Р.І.,

суддів - Кучаковського Ю.С., Павлів З.С.,

з участю секретаря судового засідання - Тацишин Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150320000593 від 08.11.2013 про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, військовозобов`язаного, позапартійного, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, -

за участю прокурора - Пришляка Ю.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Гавчака І.О.,

потерпілих - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , його представника - адвоката Стец В.М.,-

в с т а н о в и в :

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 07 листопада 2013 року близько 22 години 30 хвилин, достовірно знаючи, що ОСОБА_4 знаходиться за місцем свого проживання - у власному будинку, що в с . Велика Сушиця Старосамбірського району Львівської області, де зберігає свої грошові кошти (пенсію і заощадження), маючи умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з корисливих мотивів, з метою заволодіння його грошовими коштами та вчинення розбійного нападу, використовуючи добросусідські відносини, ввів в оману потерпілого, який відчинив вікно та, осліпивши його, ліхтариком, проник через дане вікно у вищевказаний будинок.

ОСОБА_1 , знаходячись у вказаному приміщенні, діючи умисно, з корисливих мотивів, з єдиною метою вбивства ОСОБА_4 , розуміючи характер своїх дій і бажання настання тяжких наслідків у вигляді смерті останнього, вчинив розбійний напад на потерпілого, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я, у ході якого, використовуючи свою переважаючу фізичну силу, утримуючи та долаючи його опір, позбавляючи останнього можливості закликати на допомогу, кулаками рук, ногами у взутті, ножем, дерев`яним поліном та предметом з високою температурою, заподіяв ОСОБА_4 , згідно з висновком судово-медичної експертизи №75 від 27.12.2013 тілесні ушкодження у вигляді опіку правої руки, колото-різаних ран тилу обох кистей, обличчя та задньої поверхні шиї (4 рани), які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також тілесні ушкодження у вигляді проникаючих в товщу м`язів шиї з пораженням надгортанника та гортані колото-різаних ран (5 ран), які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент їх спричинення, а також тілесні ушкодження у вигляді множинних гематом та крововиливів в ділянці обличчя та волосистої частини голови, множинні крововиливи на м`яких тканинах голови з боку їх внутрішньої поверхні, важкий забій півкуль мозку, крововиливів під оболонки півкуль мозку, мозочку, з проривом в мозочкові шлуночки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та перебувають в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 не приходячи до тями.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, - як умисне вбивство ОСОБА_4 з корисливих мотивів, поєднане з розбійним нападом на ОСОБА_4 з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, що призвело до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів заперечив повністю. Суду пояснив, що 07 листопада 2013 року, в обідній час, разом із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 допомагали різати дрова ОСОБА_5 , який проживає по-сусідству з покійним ОСОБА_4 Зазначив, що останній був його далеким родичем, його він в цей день взагалі не бачив і в його будинку ніколи не був, а тому не міг знати про наявність в нього будь-яких грошових коштів.

У ОСОБА_5 вони пробули до 19 год. і разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пішли на АЗС, в якій розміщений магазин-бар, що розташовані на в`їзді до с. Велика Сушиця. В магазині придбали рулет та каву, за що він розрахувався, потім взяли по 1 пляшці пива, за які він також розрахувався особисто, та присіли за столиком і грали в карти. На АЗС, до нього приїжджав його брат ОСОБА_10 і взяв у нього гроші в сумі 100 грн. Крім цього, на території АЗС також знаходились ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . В цей вечір позичав неповнолітньому ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 20 грн. для придбання шампуню, які той йому відразу ж повернув. Вказав, що після закриття о 22 год. магазину (бару), що на території АЗС, вирішили з ОСОБА_7 , ОСОБА_6 повернутись додому.

Біля будинку ОСОБА_15 вони викурили по сигареті, і він разом з ОСОБА_16 пішли далі. Коли наблизились до його будинку, побачили припаркований автомобіль марки "Ауді-80" білого кольору, який належить старшому брату ОСОБА_16 -

ОСОБА_17 ОСОБА_16 , боячись свого брата, який міг його сварити через пізній час, пішов до свого будинку, не підходячи до автомобіля. Він же підійшов до автомобіля, привітався з братом та ОСОБА_17 , ті запропонували йому поїхати на пиво в сусіднє село, але він, постоявши з ними біля 5 хвилин, відмовився, і пішов до хати.

Ствердив, що додому повернувся о 22.30 год., про це точно пам`ятає, оскільки його мати - ОСОБА_18 , яка знаходилась на веранді в будинку, зробила йому зауваження, що вже піводинадцятої і запитала де він до цієї години був. В будинку також була його сестра - ОСОБА_4 , яка дивилась телевізор. Оскільки був замучений, помився і відразу ліг спати у кухні. Орієнтовно о 24.30 год. додому повернувся його брат ОСОБА_10 , який заходив у кухню і намагався його розбудити. Крім цього, його брат ОСОБА_4 повернувся додому, як йому відомо, раніше брата ОСОБА_10 , близько 23.30 год., і дивився телевізор.

Вказав, що в цей день не одягав рукавиць, які не носить взагалі, та не мав ніякої шапки, кашкета чи ліхтарика.

Зазначив, що його, його брата ОСОБА_4 , інших його братів та односельців, неодноразово, починаючи з 08.11.2013, викликали працівники міліції в приміщення сільської ради та Страросамбірського РВ, слідче відділення якого очолював син потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , на допити, де утримували на протязі цілих днів до пізньої ночі, щоденно (4-5 разів) відбирали у нього зразки його крові, нігтьових пластин, волосся та слини і відомості про такі відібрання у матеріалах справи відсутні. Вважає, що такі зразки, могли бути використані йому на шкоду при проведенні експертизи рукавиць та шапки, на яких нібито виявлені його сліди.

Зазначив, що на той час потреби в грошових коштах також не відчував, оскільки займався сезонними будівельними роботами в м. Києві. Наприкінці жовтня повернувся додому з роботи, заробивши 8 тис. грн. Крім цього, вказав, що наприкінці листопада знову їздив на роботу в м. Київ, де пробув до кінця грудня та заробив біля 1000 доларів США.

Йому не було відомо про наявність будь-яких коштів у ОСОБА_4 , а тому не мав умислу на протиправне заволодіння його майном, що могло бути мотивом вчинення ним вбивства ОСОБА_4 та розбійного нападу на нього.

Просить виправдати його у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

У відповідності до вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом ст. ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об`єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність підсудного.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року Європейський Суд вирішив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п. 150, п. 253).

Отже, обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Разом з тим, пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Так, згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Як зазначено вище, відповідно до положень ст. 92 КПК України у кримінальному провадженні обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.

Отже, пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Так, за результатами судового розгляду даної справи стороною обвинувачення не представлено жодних доказів на спростування показань ОСОБА_1 про те, що йому не було відомо про наявність будь-яких коштів у ОСОБА_4 на час вчинення інкримінованого йому злочину, про відсутність умислу на протиправне заволодіння майном, які інкримінується стороною обвинувачення, що могло бути мотивом вчинення ним вбивства ОСОБА_4 та розбійного нападу на нього.

Пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення ґрунтується на заяві неповнолітнього свідка ОСОБА_16 (том 1 а.с. 186), показаннях неповнолітнього свідка ОСОБА_16 , наданих на досудовому слідстві під час його допиту в якості свідка (том 1 а.с. 187-191, т. 8 а.с. 29-36), під час його допиту при проведенні слідчого експерименту (том 1 а.с. 206-207) та під час його допиту слідчим суддею в якості свідка (том 1 а.с. 211 та оптичний диск, наявний при матеріалах кримінального провадження) про те, що саме ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 з корисливих мотивів та розбійний напад на нього, показаннях потерпілих, висновках експертиз.

Однак, частина цих доказів здобута з грубим порушенням норм чинного законодавства, а інші - як самі по собі, так і в сукупності прямо чи не прямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично заперечив причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснював, що у нього не було мотиву вбивати ОСОБА_4 , позаяк не мав потреби в грошових коштах (двічі перед вбивством, у травні-червні, вересні-жовтні їздив на будівельні роботи в м. Києв, де заробив 5 і 8 тис. грн.. відповідно), до будинку ОСОБА_4 ввечері 07.11.2013 не ходив, оскільки до 22.00 год. був на автозаправній станції поблизу с. В.Сушиця, звідки спільно з ОСОБА_16 і ОСОБА_6 повертався до себе додому, куди прийшов о 22.30 год., про що від самого початку неодноразово розповідав слідчим.

Не може залишитись поза увагою суду і те, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування був допитаний в якості свідка (т. 1 а.с. 158-159).

Відповідно до вимог п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК України, суд визнає, що отримання показань від свідка ОСОБА_1 , який надалі був визнаний підозрюваним у даному кримінальному провадженні, являється істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

В обґрунтування причетності ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих йому злочинів сторона обвинувачення посилається на показання свідків: ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , його заява (том 1 а.с. 186), показання під час його допиту при проведенні слідчого експерименту (том 1 а.с. 206-207) та під час його допиту слідчим суддею в якості свідка (том 1 а.с. 211, оптичний диск, наявний при матеріалах кримінального провадження), показання свідків ОСОБА_17 (батько), ОСОБА_20 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_4 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Щодо показань неповнолітнього свідка ОСОБА_16 , які він давав слідчому судді під час досудового розслідування та при проведенні слідчого експерименту про причетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_4 і розбійного нападу на нього, такі не можуть бути використані як доказ на користь обвинувачення, оскільки під час судового провадження ОСОБА_16 , який на час судового розгляду досяг повноліття, вказав, що такі пояснення давав під тиском та зі слів працівників міліції, які застосовували щодо нього фізичне та психологічне насильство.

Крім цього, свідок ОСОБА_17 - батько ОСОБА_16 , пояснив, що після скоєння даного кримінального правопорушення, точної дати не пам`ятає, його та його сина, тоді неповнолітнього ОСОБА_16 змусили поїхати в м. Старий Самбір в міліцію, де при допиті, коли на його сина почали кричати та погрожувати працівники міліції, він його обійняв і просив, щоб той його не лишав, однак працівники міліції вигнали батька - ОСОБА_17 з кабінету, а неповнолітнього ОСОБА_16 відпустили тільки під вечір, отримавши відповідні показання.

В судовому засіданні ОСОБА_16 ствердив, що працівники міліції залякували його притягненням до кримінальної відповідальності і він це сприймав реально, що на думку суду є правдивим, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявний витяг з ЄРДР від 22.01.2014, згідно фабули якого ОСОБА_16 нібито вчинив спільно з ОСОБА_1 07.11.2013 розбійний напад на ОСОБА_4 з метою заволодіння його майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, що призвело до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (том 1 а.с. 7). В подальшому, як стверджує ОСОБА_16 , після того, як він оговорив ОСОБА_1 , матеріали даного кримінального провадження за фактом вчинення розбійного нападу за ч. 4 ст. 187 КК України були закриті у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, що також підтверджується постановою про закриття кримінального провадження (том 1 а.с. 31-32).

Не може залишитись поза увагою також і той факт, що обставини вчинення умисного вбивства та розбійного нападу на ОСОБА_4 , викладені в заяві ОСОБА_16 , про що він також розповідав і слідчому судді під час досудового розслідування, суперечать фактичним обставинам кримінального провадження.

Так, ОСОБА_16 під час досудового розслідування вказував слідчому судді, що ОСОБА_1 вирішив пограбувати ОСОБА_4 , і вони пішли до його будинку, ОСОБА_1 стукав у вікно ОСОБА_4 , той за зачиненими вікнами питав "Хто такий?", і тоді ОСОБА_1 , присвітивши ліхтариком, засліпив ОСОБА_4 , проліз через вікно всередину будинку, де і відбувалось побиття.

Однак, стороною обвинувачення не спростовано розбіжності між такими показаннями свідка ОСОБА_16 та фактичними обставинами даного кримінального провадження, тобто з цих показань ОСОБА_16 вбачається, що ймовірний напад на потерпілого та побиття відбувалось в будинку. Після деякого шуму в будинку, ОСОБА_1 виліз через вікно з будинку потерпілого і вони вдвох пішли далі, грошей він там не знайшов, нічого при собі не мав. З огляду на вказане, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено, яким чином на вулиці опинилась дерев`яна колода зі слідами крові ймовірно потерпілого, якою, за версією обвинувачення, і проламали череп ОСОБА_4 .

В той же час, показання на той час неповнолітнього ОСОБА_16 , що в будинку ОСОБА_4 обвинувачений ОСОБА_1 пробув недовго, декілька хвилин, і, після деякого шуму, виліз через вікно, спростовуються показаннями допитаного за клопотанням сторони обвинувачення судово-медичного експерта ОСОБА_26 , який вказав, що для нанесення ОСОБА_4 наявних на його тілі тілесних ушкоджень потрібно було 1-2 години часу, а не декілька хвилин.

Будь-яких доказів для спростування вказаних показань судово-медичного експерта стороною обвинувачення не наведено.

Разом з тим, під час прослуховування аудіо-запису проведення допиту неповнолітнього ОСОБА_16 слідчим суддею Старосамбірського районного суду та перегляду в судовому засіданні відеозапису проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_16 встановлено, що такі показання неповнолітнім ОСОБА_17 (про те, що саме ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 та розбійний напад на нього) давались за вказівкою і зі слів слідчого Старосамбірського РВ, який ставив прямі запитання, а неповнолітній ОСОБА_16 ствердно на них відповідав, а відтак, не можуть визнаватись допустимим доказом.

В судовому засіданні повнолітній ОСОБА_16 категорично заперечив причетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_4 та розбійний напад на нього і пояснив, що 07 листопада 2013 року, з обідньої пори до 19 год. разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 допомагали різати дрова ОСОБА_5 , який проживає по-сусідству з покійним ОСОБА_4 . Після цього, разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_17 пішли на АЗС, що розташована на в`їзді до с. Велика Сушиця. В магазині взяли по 1 пляшці пива, за які розрахувався особисто ОСОБА_1 , та присіли за столиком і грали в карти. Будучи на території АЗС, до ОСОБА_1 приїжджав його брат ОСОБА_10 і брав у нього гроші. Крім цього, на території АЗС також знаходились ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Зазначив, що після закриття о 22 год. магазину (бару), що на території АЗС, всі разом вирішили повернутись додому.

Підтвердив, що біля будинку ОСОБА_15 вони викурили по сигареті і він разом з ОСОБА_1 пішли далі. Коли наблизились до будинку ОСОБА_1 , побачили припаркований автомобіль марки "Ауді-80" білого кольору, який належить його старшому брату - ОСОБА_17 Він, боячись свого брата, який міг його сварити через пізній час, пішов до свого будинку, не підходячи до автомобіля, а ОСОБА_1 підійшов до автомобіля. Повернувшись додому, нікуди більше не виходив, а зранку поїхав у м. Старий Самбір в особистих потребах. По приїзду від матері дізнався, що біля будинку ОСОБА_5 є міліція, що щось сталось.

Вказав, що ОСОБА_1 07.11.2013 не мав при собі ніяких рукавиць, кашкета та ліхтарика. При цьому ствердив, що ніколи не бачив, щоб ОСОБА_1 носив рукавиці чи кашкет військового зразка.

Ствердив, що його та інших односельців працівники міліції викликали в сільську раду, в Старосамбірський райвідділ для відібрання пояснень з приводу нападу на ОСОБА_4 , утримували їх зранку до ночі. При цьому, працівники міліції, викликавши його на допит разом з батьком - ОСОБА_17 , в кімнату для допиту батька не допустили, його роздягнули, сказали, що "будуть різати як сало", били, наказували говорити йому, що він був на місці події в ніч нападу на ОСОБА_4 разом з обвинуваченим ОСОБА_1 , сказали повторяти все за ними. Батькам про побої та залякування нічого не розказував, з заявою в правоохоронні органи не звертався, боячись реальності погроз.

Зазначив, що ні він, ні ОСОБА_1 07.11.2013 ввечері не ходили до будинку ОСОБА_4 , не нападали на нього. Заявив, що показання про причетність ОСОБА_1 давав під тиском працівників міліції, які застосовували до нього психологічне та фізичне насильство, а тому просить такі не брати до уваги, оскільки в судовому засіданні він розповів правду. При цьому, вказав, що ще до події (до 07.11.2013) знаходився близько місяця на стаціонарному лікуванні у м. Львові з приводу психічного захворювання, внаслідок чого сприймав погрози працівників міліції як реальні, боявся за погіршення стану свого здоров`я, а тому погоджувався розповідати під час досудового розслідування про вигадані останніми обставини його та ОСОБА_1 причетності до вбивства ОСОБА_4 .

Крім цього, про залякування з боку працівників міліції Старосамбірського РВ під час проведення допитів у сільській раді односельців з приводу нападу на ОСОБА_4 07.11.2013, ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , який пояснював, що в сільській раді його утримували разом з ОСОБА_27 , залякували, били книжкою по голові, казали, щоб вони зізнались у вбивстві ОСОБА_4 Свідок ОСОБА_9 також стверджував про такі залякування.

При цьому, як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 - батько ОСОБА_16 , під час проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, слідчий запрошував його бути присутнім в якості законного представника при допитах його неповнолітнього сина. Однак, коли він з`являвся на допит разом з сином, слідчий йому наказав почекати за дверима чи на вулиці, викинув його з кабінету "як пса", а сина допитували в присутності невідомих йому представників. В подальшому він підписувався у якихось документах, не читаючи їх. Що ж до обставин вбивства ОСОБА_4 , наприкінці грудня 2013 року, син йому розповів, що про причетність ОСОБА_1 до цього вбивства, йому сказали говорити в Старосамбірському РВ, при цьому до сина застосовували фізичне та психологічне насильство, роздягали його, били, сказали, що відправлять до армії. Скарг з цього приводу він не подавав, оскільки син сприймав такі погрози як реальні, просив цього не робити. Зазначив, що у сина були наявні кишенькові кошти, які він давав йому особисто і ніколи не відмовляв йому у такому проханні. Крім цього, син, ще до події (07.11.2013) знаходився близько місяця на стаціонарному лікуванні у м. Львів з приводу психічного захворювання, а тому він, зважаючи на стан здоров`я сина, не хотів його травмувати і нікуди з заявами про його побиття не звертався. Під час судового розгляду даної справи просив сина розповісти правду і тому вважає, що саме такі його показання є правдивими.

При таких обставинах, враховуючи, що ОСОБА_16 було допитано під час даного судового розгляду, останній настоює на правдивості саме таких показань, а тому показання свідка ОСОБА_16 , дані під час досудового розслідування не можуть бути використані як доказ сторони обвинувачення (зокрема, його заява (том 1 а.с. 186), показання під час його допиту при проведенні слідчого експерименту (том 1 а.с. 206-207) та під час його допиту слідчим суддею в якості свідка (том 1 а.с. 211, оптичний диск, наявний при матеріалах кримінального провадження).

Отже, відповідно до вимог п. п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК України, суд визнає, що заява неповнолітнього свідка ОСОБА_16 та його показання під час досудового розслідування даного кримінального провадження про причетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_4 і розбійного нападу на нього отримані внаслідок погрози застосування жорстокого, такого, що принижує честь людини, поводження та погроз застосування такого поводження.

Суд зазначає, що показання свідка ОСОБА_16 , дані в судовому засіданні, послідовні за своїм змістом, знаходять підтвердження в здобутих в ході судового розгляду доказах. А тому, дані показання визнаються судом правдивими, такими, що відповідають дійсності, оскільки не суперечать встановленим обставинам по справі.

Будь-яких підстав вважати, що такі показання свідок ОСОБА_16 дає суду неправдиво стороною обвинувачення не наведено і таких в судовому засіданні не встановлено.

Разом з тим, суд вважає, що органом досудового розслідування не встановлено і стороною обвинувачення не представлено жодних доказів, які б підтверджували наявність у покійного ОСОБА_4 яких-небудь грошових коштів взагалі, їх розмір, щодо обізнаності саме ОСОБА_1 про наявність чи відсутність у покійного ОСОБА_4 будь-яких грошових коштів (пенсії та заощаджень) та потребу у ОСОБА_1 в таких коштах.

Натомість, як пояснювали в судовому засіданні свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ввечері 07.11.2013 ОСОБА_1 мав при собі грошові кошти, розраховувався за придбане в магазині, що на території АЗС.

Крім цього, свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_24 вказали, що потреби в грошових коштах у ОСОБА_1 не могло бути, оскільки він неодноразово їздив на будівельні роботи в м. Київ, звідки привозив щоразу біля 8 тис. грн., два тижні перед вбивством повернувся з роботи з м. Києва, де заробив 8 тис. грн.

Поза увагою суду не може залишитись той факт, що за місцем проживання ОСОБА_1 при проведенні обшуку не було вилучено грошових коштів, які могли би стати предметом злочинного посягання на покійного ОСОБА_4 (том 8 а.с. 123-125).

В той же час, як вбачається з протоколу проведення обшуку за місцем проживання потерпілої ОСОБА_2 (том 8 а.с. 187-192), саме в її будинку були вилучені 20 окремих згортків з поміщеними в них грошовими коштами різним номіналом на загальну суму 4300,74 грн. та 180 доларів США.

Однак, походження цих грошових коштів органом досудового розслідування не встановлювалось взагалі, не перевірялась можлива приналежність цих коштів потерпілому ОСОБА_4 , не проводилось необхідних слідчих дій для виявлення будь-яких слідів, зокрема, пальців рук, тощо на цих грошових коштах чи згортках і такі (кошти) по заяві потерпілої ОСОБА_2 з незрозумілих причин були їм повернуті (том 8 а.с. 193).

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 не змогла пояснити необхідність зберігання цих грошових коштів у 20-ти окремих згортках різним номіналом, а походження цих коштів пояснювала матеріальною допомогою зі сторони батька її синові ОСОБА_28 , при цьому не надавши жодних доказів надання такої допомоги.

Крім цього, суд приймає до уваги і той факт, що про наявність чи відсутність у ОСОБА_4 за місцем його проживання будь-яких грошових коштів не могли з впевненістю вказати в судовому засіданні і його найближчі родичі - потерпіла ОСОБА_2 та потерпілий ОСОБА_3 , які пояснювали, що ОСОБА_4 був хорошою, доброю людиною, проживав сам у своїй половині будинку, інша належала потерпілій ОСОБА_2 Вони зрідка його провідували, покійний отримував невелику пенсію, яку витрачав на прожиття. Чи мав якісь заощадження, їй достеменно не відомо.

Безпосереднім об`єктом вбивства є життя особи. Суб`єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі прямого умислу, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього. Умисне вбивство з корисливих мотивів має місце у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага.

Таким чином, з наведеного вбачається, що стороною обвинувачення не доведено, що у ОСОБА_1 були підстави вбивати ОСОБА_4 з метою заволодіння його майном, та не доведено, що у потерпілого ОСОБА_4 , 1934 р.н., взагалі було таке майно.

Отже, обвинувачення не навело жодного доказу того, що ОСОБА_1 необхідна була певна сума грошей, що він відчував потребу в грошових коштах, і що він достовірно знав, що у ОСОБА_4 за місцем його проживання знаходяться хоча б які-небудь кошти, що спонукало би його до вчинення даного злочину.

Той факт, що протягом дня - 07.11.2013 обвинувачений разом з іншими особами - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 проходили повз будинок потерпілого (оскільки допомагали зрізати дерева ОСОБА_5 ) не може бути доказом обізнаності ОСОБА_1 про наявність у ОСОБА_4 будь-яких заощаджень чи доказом вчинення ним вбивства ОСОБА_4 та розбійного нападу на нього.

Крім цього, як пояснювала в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 - мати обвинуваченого ОСОБА_1 , 07.11.2013 її син - ОСОБА_1 повернувся додому ввечері пів одинадцятої і нікуди з будинку цієї ночі вже не виходив, про що від самого початку розповідала слідчим. Також о 23.30 год. повернувся додому її син ОСОБА_4 , а о 24.30 год. - син ОСОБА_10 , які також з будинку не виходили. Ствердила, що син ОСОБА_1 їздив як до 07.11.2013, так і після цього, на роботу за межі області, в м. Київ, непогано на той час заробляв (біля 1000 доларів США), а коли знаходився вдома, доглядав за конем, за допомогою якого також підробляв у односельців.

Свідок ОСОБА_4 – рідна сестра обвинуваченого ствердила, що брат ОСОБА_1 повернувся додому о 22.30 год. і ліг спати, а вона в цей час дивилась телевізор. Ніхто з будинку вночі не виходив, лише о 23.30 год. повернувся її брат ОСОБА_4 , а о 24.30 год. - брат ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_10 – рідний брат обвинуваченого також ствердив, що він разом з ОСОБА_17 (братом ОСОБА_16 ) близько 22.30 год. стояли на дорозі біля їхнього - ОСОБА_1 будинку, зустрічались з обвинуваченим ОСОБА_1 , який повертався додому, привітався з ними, вони запропонували йому поїхати на пиво в сусіднє село, однак ОСОБА_1 відмовився і пішов до своєї домівки і він це з ОСОБА_17 бачили.

Таким чином, оскільки згідно обвинувального акту умисне вбивство ОСОБА_4 з корисливих мотивів і розбійний напад на нього мало місце о 22.30 год. 07 листопада 2013 року, а тому показаннями зазначених вище свідків підтверджуються показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що в цей час він перебував у себе вдома, разом з матір`ю - ОСОБА_18 та сестрою - ОСОБА_4 .

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не міг вчинити умисне вбивство ОСОБА_4 з корисливих мотивів і розбійний напад на нього о 22.30 год. 07 листопада 2013 року.

Не спростовано стороною обвинувачення і показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_23 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , та ОСОБА_15 про те, що всі вони, як і ОСОБА_1 протягом дня, коли вони зрізали дерева на прохання ОСОБА_5 , та ввечері 07.11.2013, перебуваючи на АЗС, не мали при собі жодних рукавиць, кашкета чи ліхтарика, і що вони ніколи не бачили, щоб ОСОБА_1 носив рукавиці чи кашкет.

Той факт, що ОСОБА_1 взагалі не одягає рукавиць, а одягає лише матерчаті рукавиці при посадці чи копанні картоплі, не носить шапку навіть взимку (носить куртки з капюшоном), ніколи не мав ніякого кашкета військового зразка ствердили і допитані в судовому свідки - ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 .

Крім цього, як на доказ причетності ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_4 та розбійного нападу на нього, сторона обвинувачення посилається на показання свідка ОСОБА_19 і ОСОБА_29 , які пояснили, що ОСОБА_4 був їхнім дядьком, жив сам, отримував невелику пенсію, яку витрачав на придбання продуктів, зокрема, купляв у неї - ОСОБА_19 молочні продукти - молоко, сир, сметану, за які завжди їй платив. Свідок ОСОБА_19 вказала, що ОСОБА_4 завжди їй говорив, що потрібно тримати якісь збереження на всяк випадок. Зазначала, що покійний ОСОБА_4 завжди боявся родини ОСОБА_1 , бо їх в сім"ї було 14 дітей і вони нібито його дражнили, питали, коли він отримає пенсію.

В той же час, свідок ОСОБА_19 та свідок ОСОБА_29 пояснювали, що зі слів свідка ОСОБА_24 їм відомо, що ввечері 07.11.2013 ОСОБА_1 приходив у сільський магазин, будучи в стані алкогольного сп`яніння, і хотів придбати спиртне.

Такі пояснення не мають логічного обґрунтування і не мають інших доказів для їх підтвердження та не доводять участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому дій. Так, свідок ОСОБА_19 не вказала, хто саме з родини ОСОБА_4 дразнив її дядька ОСОБА_4 , чи саме обвинувачений ОСОБА_1 запитував його про отримання пенсії чи хтось інший з його родини.

При цьому, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 жодних показань щодо присутності ОСОБА_1 у магазині в стані алкогольного сп`яніння ввечері 07.11.2013 суду не надала.

Що стосується показань потерпілих ОСОБА_30 та ОСОБА_3 , то такі зводяться виключно до опису способу життя покійного ОСОБА_4 , який жив сам, нікого у свою частину будинку ніколи не впускав, отримував невелику пенсію, біля 1000 грн., з якої сам себе забезпечував.

Разом з тим, показання допитаних у судовому засіданні потерпілих та свідків - ОСОБА_29 , ОСОБА_19 , які є рідними сестрами та доньками потерпілого ОСОБА_3 , та які не були очевидцями події злочину, щодо характеристики покійного ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_1 , його поведінки в побуті, не мають значення для кримінального провадження, оскільки ні прямо, ні побічно не підтверджують винуватості ОСОБА_1 в частині тих обставин, які підлягають доказуванню, а саме - його причетність до умисного вбивства ОСОБА_4 з корисливих мотивів та розбійного нападу на нього.

Як на доказ в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4 та розбійного нападу на нього, сторона обвинувачення посилалась на показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_17 (син), ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 ; експертів ОСОБА_39 та ОСОБА_40 .

Так, хоча суд дійсно повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їх прав і обов`язків, це не означає, що саме на суд покладено безумовний обов`язок забезпечити участь свідків, показання яких є ключовим доказом обвинувачення, оскільки доказування вини особи, а отже надання відповідних доказів суду за законом є обов`язком сторони обвинувачення.

Даний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 2 квітня 2019 року (провадження № 51-5008км18).

Під час судового розгляду даного кримінального провадження, суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Для підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, експерти ОСОБА_39 і ОСОБА_40 та заявлені прокурором вищевказані свідки обвинувачення - ОСОБА_4 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_17 (син), ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 викликались неодноразово в судові засідання, за клопотанням прокурора постановлялись ухвали про їхній примусовий привід.

Разом з тим, в порушення вимог ч. 3 ст. 23 КПК України, якою встановлено обов`язок сторони обвинувачення забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом, прокурор так і не забезпечив явку у судове засідання зазначених вище експертів та свідків обвинувачення, незважаючи на те, що по причині їхньої неявки розгляд даного кримінального провадження судом неодноразово відкладався.

Таким чином, з огляду на положення п. 21 ч. 1 ст. 7, ст. 28 КПК України щодо необхідності дотримання розумних строків кримінального провадження, експерти ОСОБА_39 і ОСОБА_40 та свідки обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_17 (син), ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , - не були допитані судом саме через незабезпечення прокурором їхньої присутності у судовому засіданні.

Причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих йому злочинів сторона обвинувачення також обґрунтовує зібраними органом досудового розслідування наступними доказами:

-даними протоколу огляду місця події від 08.11.2013 (том 1 а.с. 37-49);

-даними протоколу огляду місця події від 09.11.2013 (том 1 а.с. 52-65);

-даними протоколу огляду місця події від 12.11.2013 (том 1 а.с. 73-81).

Статтею 103 КПК України визначено, що процесуальні дії можуть фіксуватися під час кримінального провадження, зокрема, у протоколі, вимоги до якого закріплені у ст. 104 КПК України.

Відповідно до ст. 86 КПК України (допустимість доказу), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Однак, під час розгляду справи у суді встановлено, що наведені вище докази зібрані з порушенням кримінально-процесуального закону, у зв`язку з чим не можуть бути визнані судом допустимими з огляду на наступне:

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 08.11.2013 (том 1 а.с. 37-49), огляд місця події - житлового будинку, що на АДРЕСА_2 нібито проводився в присутності двох понятих - ОСОБА_5 та ОСОБА_31 , за участю ОСОБА_2 та ст. експерта НДЕКЦ при ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_39 Під час проведення цієї слідчої дії було виявлено та вилучено два сліди пальців рук з шиби вікна з внутрішньої сторони, створка якого на момент огляду відчинена, дерев`яну ковбичку зі слідами РБК та волосками сивого кольору, сокиру на подвір`ї, сліди РБК з ґрунту в кімнаті будинку.

У відповідності до вимог п. 25 ч. 1 статті 3 КПК України, понятий являється одним із учасників кримінального провадження, а частиною 2 ст. 237 КПК України визначено, що огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. В свою чергу, вимогами ч. 2 п. 7 ст. 223 КПК України встановлено, що обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Однак, як пояснив в судовому засіданні понятий - свідок ОСОБА_5 , при огляді місця події він присутній не був, а був лише запрошений працівниками міліції 08.11.2013 на подвір`я домоволодіння покійного ОСОБА_4 для надання пояснень в якості свідка щодо подій, які могли мати місце 07.11.2013. Зайшовши на подвір`я покійного, зауважив, що двері та вікно будинку були відкриті, а на самому подвір`ї будинку знаходилось багато працівників міліції. В будинок він не заходив і після надання пояснень на подвір`ї, розписався в протоколі допиту його в якості свідка та пішов додому. Загальний час, який він провів на подвір`ї, складав приблизно до 30 хв.

Крім цього, зазначений свідок ОСОБА_5 ствердив, що не підписував жодного іншого процесуального документу, йому не роз`яснювалось працівниками міліції жодних його прав, зокрема, як понятого, йому не пред`являлось для огляду ніяких речей, які, як дізнався згодом, були нібито вилучені в його присутності, а саме: дерев`яне поліно та сокира. Вказав, що вийшовши на дорогу біля будинку покійного ОСОБА_4 , чув як працівники міліції, які стояли на дорозі, покликали його батька - ОСОБА_31 , який знаходився поблизу подвір`я їхнього будинку, і просили його підписати документ про вилучення дерев`яного поліна та сокири, не роз`яснюючи при цьому батькові жодних його прав. Ні він, ні батько в будинок ОСОБА_4 працівниками міліції не запрошувались та 08.11.2013 в будинку вони не були і їм не відомо, які дії там проводились. Вказав, що на сьогоднішній день його батько визнаний інвалідом І групи, не може самостійно пересуватись, а тому не зможе з`явитись в судове засідання.

Такі показання свідка ОСОБА_5 , зокрема, щодо його допиту в якості свідка під час проведення 08.11.2013 огляду місця події, є правдивими та підтверджуються наявним в матеріалах кримінального провадження протоколом допиту свідка від 08.11.2013 в період часу з 16.00 год. до 16.30 год. (т. 7 а.с. 64-65).

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що свідок ОСОБА_5 не міг бути одночасно присутнім як понятий при проведенні огляду місця події 08.11.2013 у час, який зазначено в протоколі огляду, а саме з 16.00 год. до 17.25 год., та допитуватись як свідок в період часу з 16 год. до 16.30 год. 08.11.2013.

Будь-яких даних, що вищевказані показання свідок ОСОБА_5 давав суду неправдиво чи з метою виправдати ОСОБА_1 стороною обвинувачення не наведено та в судовому засіданні не здобуто.

Крім цього, суд приймає до уваги і те, що в протоколі огляду місця події від 08.11.2013, в порушення вимог ст. 104 КПК України, містяться виправлення щодо часу проведення такого огляду, що також вказує на його недопустимість.

З огляду на вказане, суд вважає, що і виявлені під час такого огляду місця події докази, не можна вважати допустимими.

Що стосується проведення огляду місця події 09.11.2013 (том 1 а.с. 52-65), то як вбачається з протоколу огляду, такий нібито було проведено у зазначений день в період часу з 17.35 год. до 18.50 год. слідчим Голубець В.В. на підставі ухвали слідчого судді Старосамбірського районного суду Ніточко Л.Й. від 09.11.2013 (т. 1 а.с. 51) в присутності понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_20 та за участю спеціаліста ОСОБА_39 Огляд проводився в хмарну погоду при денному освітленні. Під час проведення цієї слідчої дії з будинку ОСОБА_4 вилучено дві шкіряні рукавиці чорного кольору, кашкет військового зразка, горловина від пляшки пива "Балтика 9", два кухонні ножі, два осколки скла від пляшки пива, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_4 .

Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 , 09.11.2013, в обідній час, біля 14.00 год., працівники міліції, нічого їй не пояснюючи, покликали її на подвір`я домоволодіння покійного ОСОБА_4 Там побачила ще інших працівників міліції, зауважила, що двері будинку та вікно були відкритими і всередині хтось знаходився, хто саме, вона не знає. До будинку її ніхто не запрошував, туди зайшла сама, заради цікавості, маючи намір подивитися, як живе сусід, і, пробувши там приблизно 2-3 хвилини, вийшла на вулицю. Що саме відбувалось у будинку, їй ніхто не пояснював.

Вказала, що приблизно через півгодини з будинку вийшов один з працівників міліції, і, підійшовши до неї, показав їй рукавиці і кашкет, які були опечатані в пакети. Де їх знайшли, - їй не сказали. На подвір`ї ОСОБА_4 перебувала до 30 хв., після чого пішла додому.

Свідок ОСОБА_20 не заперечила, що підписували разом з сестрою ОСОБА_21 на прохання працівників міліції якийсь документ, однак ніхто з них їм не роз`яснював його змісту чи їхніх процесуальних прав.

Крім цього, свідок ОСОБА_20 вказала, що через деякий час, після того як вона прийшла на подвір`я домоволодіння покійного ОСОБА_4 , прийшла також її сестра ОСОБА_21 , яка з цікавості підійшла до порогу будинку покійного, не заходячи всередину, постояла там не більше 5-ти хвилин і підійшла до неї.

Аналогічні показання дала суду свідок ОСОБА_21 , яка підтвердила, що була запрошена працівниками міліції на подвір`я ОСОБА_4 саме в обідній час, біля 14 год., та що двері будинку та вікно були відкриті. Ствердила, що орієнтовний час її перебування на подвір`ї складав не більше 15 хв., після чого вона пішла додому. Щоб працівники міліції що-небудь вилучали вона не бачила і ніхто їй нічого не показував. В будинок не заходила, була тільки біля дверей будинку приблизно до 5 хвилин.

Свідок ОСОБА_20 , як і свідок ОСОБА_21 ствердили, що всі зазначені події, очевидцями яких були і про які правдиво розповіли суду, мали місце в світлу обідню пору доби.

За таких обставин, суд вважає, що показання потерпілої ОСОБА_2 в частині, що вона бачила на подвір"ї будинку ОСОБА_4 . вказаних вище свідків - ОСОБА_21 і ОСОБА_20 не спростовують показань останніх про те, що вони не були всередині будинку ОСОБА_4 , не були очевидцями проведення огляду місця події там, що їм не роз`яснювались їхні права як понятих, а свідок ОСОБА_21 - взагалі не бачила ніяких рукавиць чи кашкета, які би вилучались з будинку ОСОБА_4 .

Вимогами ст. 106 КПК України визначено, що протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії.

З дослідженого судом протоколу огляду місця події від 09.11.2013 вбачається, що огляд проводив лише слідчий Голубець В.В . Про присутність інших осіб, зокрема, слідчих, у протоколі не зазначено.

При цьому, як вбачається з заключної частини протоколу огляду місця події від 09 листопада 2013, слідчим Голубець В.В. взагалі не зазначено про проведення ним будь-яких дій щодо належного упакування вилучених речей, в який спосіб здійснювалось вилучення та упакування цих об`єктів, що унеможливлює перевірку та використання отриманих внаслідок проведення цієї процесуальної дії результатів.

В той же час, як вбачається з дослідницьких частин висновків проведених у даному кримінальному провадженні експертиз №10/506 (том 3 а.с. 39) та №10/507 (том 3 а.с. 59), на які посилається сторона обвинувачення як на доказ в обґрунтування винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, надані експертам на дослідження об`єкти - рукавиці та кашкет були вилучені під час проведення 08.11.2013 огляду місця події, і були опечатані саме ст. слідчим Маркович В.М., який згідно даних протоколу огляду місця події від 09.11.2013не був присутнім при проведенні огляду в цей день.

Разом з тим, як вбачається з протоколу огляду місця події від 08.11.2013 (том 1 а.с. 37-49), в цей день - 08.11.2013 вилучення, зокрема, пари рукавиць та кашкета, під час проведення такого огляду не проводилось і таке вилучення проводилось 09.11.2013.

Крім цього, у відповідності до вимог ст. 105 КПК України, особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки, якими можуть бути, зокрема, фототаблиці. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилучення таких додатків.

Долучені ж до протоколів огляду місця події від 08 та від 09 листопада 2013 року додатки - фототаблиці зазначеним вимогам кримінально-процесуального закону не відповідають.

До протоколу огляду місця події від 09.11.2013 долучена фототаблиця, датована 09.11.2014.

У цих протоколах взагалі відсутні будь-які посилання щодо наявності яких-небудь додатків до них.

Таким чином незрозуміло ким саме ці фототаблиці були долучені до матеріалів кримінального провадження і коли саме.

Разом з тим, зазначені фототаблиці підписані лише спеціалістом, який був присутнім при проведенні огляду місця події.

З досліджених протоколів огляду місця події від 08 та від 09 листопада 2013 року видно, що такі огляди нібито проводились в різний час: 08.11.2013 в період з 16 год. до 17.25 год., а 09.11.2013 - в період з 17.35 год. до 18.50 год.

Однак, поза увагою суду не може залишитись той факт, що станом на 09 листопада 2013 року згідно долученого стороною захисту та дослідженого в судовому засіданні листа Головної астрономічної обсерваторії НАН України №79-605/8 від 02.12.2014 року у АДРЕСА_1 Сонце зайшло о 16 год. 54 хвилин за київським часом, зразу після заходу Сонця настали вечірні громадянські присмерки, які закінчилися о 17 год. 28 хвилин за київським часом і у цей момент настала повна темрява і виникла потреба у вуличному освітленні (том 10 а.с. 27-28).

Досліджуючи долучені органом досудового розслідування до цих протоколів фототаблиці, суд доходить висновку про факт візуальної схожості наявних у них фотознімків. Так, ідентичними, на думку суду необхідно визнати фотознімки, наявні в т. 1 а.с. 40 і т. 1 а.с. 55, 57, фото в т. 1 а.с. 41 і т. 1 а.с. 56, фото в т. 1 а.с. 46 і т. 1 а.с. 60, фото в т. 1 а.с. 47 і т. 1 а.с. 61. Зокрема, на цих фотознімках видно ідентичні падаючі тіні гілок дерев на вікна будинку, які в обох випадках були привідкритими, ідентичне розміщення речей в будинку ОСОБА_4 , ідентичне природне освітлення, яке, з огляду на вказаний вище лист №79-605/8, у зазначений у протоколах огляду час їх проведення було б неможливим.

Відповідно до листа СУ ГУ МВСУ у Львівській області №2/9728 від 18.12.2014 року, долучені фототаблиці до протоколів огляду місця події були отримані з НДЕКЦ при ГУ МВСУ у Львівській області, а первинні носії фотографій, які були зроблені під час оглядів місця події до кримінального провадження не долучались (том 9 а.с. 221).

Поряд з цим, як пояснювали в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 , поняті - свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , огляд місця події у зазначені дні проводився при денному освітленні, 08 листопада - в обідній час, а 09 листопада 2013 - в дообідній час.

З огляду на вказане, суд вважає, що докази, зібрані органом досудового розслідування при проведенні огляду місця події 08 та 09 листопада 2013, які б підтверджували версію досудового слідства про причетність ОСОБА_1 до умисного вбивства ОСОБА_4 з корисливих мотивів та розбійний напад на нього, - є сумнівні, можливість отримання додаткових достовірних доказів вичерпана.

Так, на думку суду, за наведених вище підстав неможливо встановити на час розгляду даного кримінального провадження місце знаходження речових доказів, зокрема, вилучених робочих рукавиць - чи то під матрацом, як про це зазначено в протоколі огляду місця події від 08.11.2013 (т. 1 а.с. 37, зворот), чи то на підлозі кімнати, як про це зазначено в протоколі огляду місця події від 09.11.2013 (т. 1 а.с. 52, зворот).

Поряд з цим, стороною обвинувачення не доведено, хто саме 08 листопада 2013, після проведення огляду місця події працівниками міліції, закривав двері будинку покійного ОСОБА_4 і 09.11.2013 їх відкривав.

Не може залишитись поза увагою суду і та обставина, що потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні вказували, що в частині будинку, де проживав ОСОБА_4 , вони ніколи не були, ключів від його дверей вони не мали, а потерпіла ОСОБА_2 користувалась своєю частиною будинку, куди ОСОБА_4 також не заходив.

За таких обставин суду малоймовірним видається те, що потерпіла ОСОБА_2 могла знати (і повідомити про це слідчому), що виявлені 08.11.2013 та в подальшому, 09.11.2013, вилучені з будинку ОСОБА_4 рукавиці та шапка йому не належать. І це при тому, що ключів від дверей будинку у неї нібито не було, оскільки їх забрав слідчий (з її слів).

В той же час, в оглянутих та досліджених судом протоколах огляду місць події від 08 та від 09 листопада 2013 року не вказано у який спосіб проводилось збереження обстановки в будинку ОСОБА_4 , хто саме закривав 08.11.2013 двері будинку, хто забрав ключі від цих дверей, чи проводилось їхнє опечатування, чи закривались та опечатувались двері будинку, яким чином відкривались ці двері будинку 09 листопада 2013 року, у кого знаходились ці ключі, чи зривались пломби, якщо вони би були.

Допитані в судовому засіданні та присутні при проведенні огляду місця події 09 листопада 2013 року поняті - свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 ствердили, що не бачили хто саме відкривав двері будинку ОСОБА_4 та що вікна в будинку були відкритими.

Отже, судом встановлено, що обстановка на місці події - в будинку ОСОБА_4 не була збережена належним чином, у встановлений законом спосіб, до будинку мали доступ сторонні особи, відшукані та вилучені там речі були переставлені (зокрема, рукавиці), а тому, вилучені 09.11.2013 з будинку ОСОБА_4 докази, на які посилається сторона обвинувачення, не можна вважати допустимими.

Що стосується проведення огляду місця події 12.11.2013 (том 1 а.с. 69-81), то як вбачається з протоколу огляду, такий нібито було проведено у зазначений день в період часу з 14.00 год. до 18.00 год. слідчим Голубець В.В. на підставі ухвали слідчого судді Старосамбірського районного суду Ніточко Л.Й. від 12.11.2013 (т. 1 а.с. 68) в присутності понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_23 та за участю спеціалістів ОСОБА_41 , ОСОБА_42 та ОСОБА_43 з місця події вилучено п`ять відрізків клейкої прозорої стрічки зі слідами рук, шість змивів з РБК, волосся з РБК з дерев`яної лавки, лезо ножа (клинок), два документи з кутовим штампом "Кавказ" та частини стола. При проведенні цієї слідчої дії застосовувались технічні засоби - фото.

В той же час, в порушення вимог ст. 104 КПК України в даному протоколі відсутні будь-які характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовувались слідчим при проведенні такого огляду, умови та порядок їх використання. Поряд з цим будь-які фото таблиці до протоколу огляду не долучені.

Як пояснили в судовому засіданні свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_25 , на прохання працівників міліції вони підписували якісь документи, однак які саме не пригадують, не бачили, що саме вилучали з місця події, при цьому їм не роз`яснювали ні їхніх прав, ні змісту цих документів.

Отже, під час проведення огляду місця події 12.11.2013 було порушено вимоги кримінально-процесуального закону, а тому зібрані під час цієї слідчої дії докази не можна вважати допустимими.

Крім цього, без належної уваги суду не може залишилось недотримання на стадії досудового розслідування передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку проведення обшуку житла за місцем проживання покійного ОСОБА_4 09 та 12 листопада 2013 року.

Згідно ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Аналогічні положення закріплені у п. 6 ч. 1 ст. 7, ст. 13 КПК України.

Так, за змістом ст. ст. 234 - 236 КПК України проведення обшуку в рамках кримінального провадження здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи виконується слідчим або прокурором. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку мають право запросити спеціалістів, однак це не звільняє їх від обов`язку особистого виконання обшуку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалами слідчого судді Старосамбірського районного суду від 09.11.2013 (том 1 а.с. 51) та від 12.11.2013 (том 1 а.с. 68) дозвіл на проведення обшуку у будинку АДРЕСА_2 , було надано старшому слідчому СВ Старосамбірського РВ ГУ МВСУ у Львівській області Марковичу В.М. Тобто, саме Маркович В.М. згідно умов дозволу був уповноважений на проведення вказаної слідчої дії. Незважаючи на це, обшук у житлі ОСОБА_4 09 та 12 листопада 2013 року фактично був проведений іншим слідчим СВ Старосамбірського РВ ГУ МВСУ у Львівській області - Голубець В.В. без участі слідчого Марковича В.М.

Будь-яких доказів щодо передоручення проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 саме слідчому Марковичу В.М. стороною обвинувачення суду не представлено.

Той факт, що слідчий Голубець В .В . був включений до групи слідчих в даному кримінальному провадженні не узгоджується з умовами ухвали слідчого судді від 09 та 12 листопада 2013 року, якими дозвіл на проведення обшуку надано саме слідчому Марковичу В.М. , а не слідчому Голубець В.В.

Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод отримання доказів внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України).

За таких обставин, суд визнає, що проведення 09 та12 листопада 2013 обшуків за місцем проживання ОСОБА_4 , що у будинку АДРЕСА_2 , здійснено з порушенням їхніх умов, а тому, зібрані за результатами цих обшуків докази необхідно визнати недопустимими.

Крім цього, у відповідності до вимог ст. 245 КПК України, відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу - (освідування особи), частиною 5 якої визначено, що про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.

Статтею 223 КПК України передбачено, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК - слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для освідування особи (а відповідно і для відбирання зразків). Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Однак, в порушення вимог ч. 7 ст. 223 КПК України, згідно наданого стороною обвинувачення та дослідженого в судовому засіданні протоколу отримання зразків для експертизи (т. 2 а.с. 42), при відбиранні біологічних зразків (крові, нігтів, слини та волосся) у ОСОБА_1 , а відповідно і при проведенні цієї слідчої дії відсутні поняті і таке відбирання здійснено оперативним працівником. Зі змісту протоколу видно, що безперервний відеозапис не застосовувався, оскільки жодні технічні засоби фіксації, не використовувались.

Поряд з цим, оперуповноваженим СКР, в графі протоколу "…Відібрав у…" не вказано, в якому процесуальному статусі перебуває ОСОБА_1 , адже відповідно до ст. 241 КПК України, "відбирання біологічних зразків", так само як і "освідування" слідчий, прокурор здійснює стосовно підозрюваного, свідка чи потерпілого.

В порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України в зазначеному протоколі не вказано час проведення цієї слідчої дії, а в порушення вимог п. 3 ч. 3 ст. 104 КПК України не вказано спосіб ідентифікації вилучених речей, спосіб упакування та опечатування відповідно до правил криміналістики (чи взагалі воно проводилось).

Крім цього, відібрання біологічних зразків у ОСОБА_1 проводилось 15.11.2013 (том 2 а.с. 42) на підставі постанови прокурора від 15.11.2013 (т. 2 а.с. 40), без згоди самого ОСОБА_1 , оскільки заява на згоду написана лише 16.11.2013, а примусове відібрання зразків здійснюється лише з дозволу слідчого судді (ч. 3 ст. 245 КПК України).

Поряд з цим, за змістом ст. 241 КПК України освідування підозрюваного, свідка, чи потерпілого здійснює слідчий або прокурор на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря, однак, це не звільняє слідчого чи прокурора від обов`язку особистого відібрання зразків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою заступника прокурора Старосамбірського району, Макар О.І. , від 15.11.2013, дозвіл на відібрання зразків крові, нігтів, слини та волосся у ОСОБА_1 доручено оперативним працівникам Старосамбірського РВ ГУМВСУ у Львівській області.

Разом із тим, таке доручення на відбирання зразків у ОСОБА_1 оперативним працівником не узгоджується з приписам ч. 1 ст. 241 КПК України, яка не передбачає можливості доручення на виконання постанови прокурора про відібрання зразків ніким іншим, окрім слідчого чи прокурора.

На думку суду, положення п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК України про наявність у прокурора права доручати проведення слідчих дій оперативним підрозділам в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки прямо суперечать вимогам закону щодо порядку отримання зразків для експертизи, який здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 КПК України.

За таких обставин суд доходить висновку щодо недопустимості отриманих внаслідок зазначених вище процесуальних дій доказів сторони обвинувачення - біологічних зразків ОСОБА_1 , які в подальшому були використані для проведення експертизи.

Як на доказ в обґрунтування винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів сторона обвинувачення посилається на зібрані у даному кримінальному провадженні та вилучені з місця події 08, 09 та 12 листопада 2013 року речові докази.

Проте, як зазначено вище, при проведенні 08, 09 та 12 листопада 2013 року огляду місця події в будинку ОСОБА_4 було грубо порушено вимоги КПК України - не було забезпечено понятих при такому огляді, про що встановлено в ході даного судового розгляду, один з понятих - ОСОБА_5 допитувався як свідок під час проведення огляду місця події, не було забезпечено збереження обстановки в будинку ОСОБА_4 , двері та вікна залишились відкритими, а отже, до будинку могли мати доступ сторонні особи. Долучені до протоколів огляду місця події від 08 та 09 листопада 2013 року фотознімки є ідентичними, місце знаходження речових доказів є суперечливим, зокрема, вилучених робочих рукавиць - чи то під матрацом, як про це зазначено в протоколі огляду місця події від 08.11.2013 (т. 1 а.с. 37, зворот), чи то на підлозі кімнати, як про це зазначено в протоколі огляду місця події від 09.11.2013 (т. 1 а.с. 52, зворот), як і час їхнього вилучення чи то 08 листопада 2013 року, як про це зазначено у висновках експертиз №10/506 (том 3 а.с. 39) та №10/507 (том 3 а.с. 59), чи 09 листопада 2013 року, як про це зазначено в протоколі огляді місця події від 09.11.2013 (т. 1 а.с. 52, зворот), такі обшуки здійснено іншим слідчим, ніж той, що зазначений в ухвалах слідчого судді про проведення обшуку, що свідчить про недопустимість зібраних за результатами вказаних слідчих дій доказів.

При огляді вказаних речових доказів судом встановлено, що такі належним чином не були збереженими, були розпакованими, зі слідами та запахом цвілі.

Крім того, сторона захисту посилається на недопустимість вказаних речових доказів через їхнє не відкриття стороною обвинувачення в порядку ст. 291 КПК України.

Так, відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання, а також надати можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них.

Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

За даними протоколу про надання доступу до матеріалів кримінального провадження від 26 березня 2014 року ст. слідчим Форись Р.Б. було надано підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику Паславському С.І. доступ до матеріалів досудового розслідування у вигляді документів у восьми томах із відображенням часу ознайомлення тому кримінальної справи. Водночас жодної інформації про те, що підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику Паславському С.І. надавався доступ до речових доказів цей протокол не містить.

З огляду на викладене, доводи прокурора про дотримання слідчим вимог ст. 290 КПК України суд визнає безпідставними, оскільки невідкриття стороною обвинувачення в повному обсязі матеріалів досудового розслідування, зокрема доказів, визнаних речовими, порушує право обвинуваченого на захист і відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК України тягне за собою неможливість дослідження таких доказів.

Крім цього, за версією сторони обвинувачення, про причетність ОСОБА_1 до умисного вбивства ОСОБА_4 з корисливих мотивів та розбійного нападу на нього свідчать висновки проведених у даному кримінальному провадженні експертиз, зокрема:

-молекулярно-генетичної експертиз №10/506 від 20.11.2013 та №10/507 від 27.11.2013 (т. 3 а.с. 36-48, 58-65);

-комплексної імунологічної молекулярно-генетичної експертизи №10/528 від 27.12.2013 (т. 3 а.с. 75-81);

-додаткової молекулярно-генетичної експертизи №10/562 від 11.03.2014 року (т. 3 а.с. 218-221);

-імунологічної експертизи №423/2013ім від 04.12.2013 (том 2 а.с. 121-126);

-судово-медичної експертизи №75 від 27.12.2013 (том 2 а.с. 73-84);

-дані протоколу огляду трупа (том 1 а.с. 82-119);

Однак, як встановлено вище, при виявленні та вилученні з місця події 09.11.2013 доказів було грубо порушено вимоги кримінально-процесуального закону, у зв`язку з чим зібрані під час проведення цієї процесуальної дії докази визнано судом недопустимими. З огляду на вказане, такі докази не могли бути використані для проведення експертизи.

За наведених вище підстав, висновки молекулярно-генетичної експертиз №10/506 від 20.11.2013 та №10/507 від 27.11.2013, комплексної імунологічної молекулярно-генетичної експертизи № 10/528 від 27.12.2013 та додаткової молекулярно-генетичної експертизи № 10/562 від 11.03.2014 року (т. 3 а.с. 218-221) та імунологічної експертизи №423/2013ім від 04.12.2013 не можна вважати достовірними та належними.

Що стосується протоколу огляду трупа та висновку судово-медичної експертизи №75 від 27.12.2013, такі докази не мають значення для кримінального провадження, оскільки ні прямо, ні побічно не підтверджують винуватості ОСОБА_1 в частині тих обставин, які підлягають доказуванню, а саме його причетності до умисного вбивства ОСОБА_4

Будь-яких інших доказів на ствердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення стороною обвинувачення не представлено. Жоден з перевірених судом доказів не підтверджує інкриміноване йому обвинувачення.

Не може залишитись поза увагою суду і те, що правова кваліфікація інкримінованих ОСОБА_1 дій не відповідає викладеним в обвинувальному акті фактичним обставинам кримінального правопорушення.

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 з корисливих мотивів, поєднане з розбійним нападом на ОСОБА_4 з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, що призвело до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

При таких обставинах ОСОБА_1 необхідно виправдати в межах пред`явленого йому обвинувачення у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримання.

Дане судове рішення не є перешкодою для повного і достовірного встановлення обставин смерті ОСОБА_4 чи осіб котрі це вчинили, юридичної оцінки їх дій та притягнення до кримінальної відповідальності, виходячи із фактично і достовірно встановлених всіх обставин події.

Запобіжний захід обвинуваченому на час даного судового розгляду не обирався.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому дій, а тому підстав для стягнення з нього процесуальних витрат в даному кримінальному провадженні немає.

З речовими доказами необхідно поступити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, та виправдати його у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримання.

Речові докази, які зберігаються в камері зберігання речових доказів Старосамбірського РВ ГУ МВС України у Львівській області, зокрема: пара рукавиць, каштет військового зразка, дерев`яне поліно, одяг потерпілого ОСОБА_4 , сокира, горловина пляшки, два осколки скла, марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_4 , одяг ОСОБА_4 ( светр, 2 пари джинсів, куртка, черевики) одяг ОСОБА_10 (светр, 2 пари штанів, куртка, черевики, кросівки, рукавиці, кепка), одяг ОСОБА_5 ( куртка, спортивні штани, футболка, тапочки, залишки джинсового одягу), одяг ОСОБА_2 (2 светри, колготи спідниця, хустина), одяг ОСОБА_28 (куртка, камуфляжні штани, кепка), одяг ОСОБА_44 (3 пари камуфляжних штанів, 2 камуфляжні кітеля, 1 камуфляжний бушлат, 2 пари кросівок, 2 безрукавки, гольф, 3 светри, 2 пари спортивних штанів), одяг ОСОБА_33 (2 камуфляжні куртки, камуфляжні штани, камуфляжна кепка), одяг ОСОБА_45 (куртка,светер, штани, черевики), одяг ОСОБА_8 (куртка, джинси, резинові чоботи), одяг ОСОБА_16 (кофта, джинси), 4 ножі, вилучені з будинку ОСОБА_2 , ніж вилучений з будинку ОСОБА_10 , ніж, вилучений з будинку ОСОБА_44 , 3 ножі, вилучені при ОМП, 6 марлевих тампонів зі змивами РБК з ОМП та 2 марлеві тампони з контрольними змивами, марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_10 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_10 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_2 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_28 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_1 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_4 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_10 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_8 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_46 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_47 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_44 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_15 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_45 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_48 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_16 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_5 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_49 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_32 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_50 , марлевий тампон з кров`ю ОСОБА_51 , волосся вилучене з лавки при ОМП, дерев`яний пошкоджений стіл, вилучений при ОМП - залишити при матеріалах кримінального провадження, які зберігаються у прокурора.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Виправданому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Головуюча Курус Р.І.

Судді Павлів З.С.

Кучаковський Ю.С.