Ухвала суду № 84707941, 03.10.2019, Кремінський районний суд Луганської області

УХВАЛА

03 жовтня 2019 р. м. Кремінна Справа № 426/1311/19

Провадження № 1-кп/414/172/2019

Кремінський районний суд Луганської області в складі

головуючого судді: Ковальова В.М.,

за участю прокурора: Ісмаілова Е.І.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника: Артюха В.В.,

секретаря: Нагорянської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кремінна кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за№12018130000000345 від 28 листопада 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанська Луганської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з закінченням 06 жовтня 2019 року строку дії запобіжного заходу та необхідністю відкладення розгляду справи на більш тривалий час, судом поставлено питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Прокурор заявив письмове клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти клопотання прокурора, посилаючись на надуманість вказаних прокурором ризиків, тому захисник просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Частинами 1, 2 статті 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Відповідно до п. 1 ч. 3, ч. 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Ухвалою суду від 08 серпня 2019 року при прийнятті рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою судом встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України – переховуватися від суду або незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження.

При цьому суд врахував, що ОСОБА_1 обвинувачуються у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, яке призвело до загибелі чотирьох людей та отримання сьома людьми середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень.

Але на теперішній час у справі допитані потерпілі та свідки обвинувачення, тому суд вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, відсутній, і прокурором протилежного не доведено.

Отже суд вважає, що на даний час є наявним і не зменшився ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім того, суд враховує наступне.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року втілює основоположне право людини на захист від свавільного втручання держави у її право на свободу. Тому у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення особи. З цього правила випливає два природних наслідки, що обов`язок доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення, а будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою або звільнення, залишається сумнів, має тлумачитися на користь звільнення.

Як зазначається в рішеннях ЄСПЛ, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справах «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року, «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року цей суд зазначив, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства, суду.

Потерпілі в минулих судових засіданнях категорично заперечували проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу і суд не може не брати до уваги їх думку.

Одночасно суд не може не звернути увагу на положення до ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 55 ч. 1 ст. 124 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до яких кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. З цього вбачається, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією і законами України.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи держава зобов`язана запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

З урахуванням необхідності дотримання балансу між суспільними інтересами, інтересами потерпілих та обвинуваченого, застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить дієвості цього кримінального провадження, не буде достатнім для запобігання зазначеному ризику та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, тому необхідно продовжити йому строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 01 грудня 2019 року включно.

З огляду на вищевказане суд не бачить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, отже у задоволенні клопотання захисника необхідно відмовити.

Керуючисьст.ст. 177, 197, 199, 331 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Відкласти судове засідання кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, на 23 жовтня 2019 року о 10 годині 30 хвилин.

Про час та місце судового засідання повідомити учасників кримінального провадження.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 01 грудня 2019 року включно.

У задоволенні клопотання захисника Артюха В.В. відмовити.

Ухвала суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом 7 (семи) днів з дня її винесення. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: В.М. Ковальов