Рішення № 84698668, 02.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5087/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Дітаді Бебі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним, скасування наказу №158 від 20.08.2019р., зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 серпня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області , в якому позивач просить:

наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 158 від 20 серпня 2019 року про відмову Дітаді ОСОБА_4 Жан в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - визнати протиправним та скасувати;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_5 Конго Дітаді ОСОБА_3 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області під час розгляду його звернення щодо надання захисту в Україні не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - ОСОБА_5 Конго. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Позивач посилається на положення п.1 ч.1 ст.1, п.13 ч.1 ст.1, ч.1 ст.12 Закону України «Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року, Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, та вважає оспорюваний наказ необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 02.09.2019р. відкрито провадження у адміністративній справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, повідомлено, що розгляд справи відбудеться за правилами спрощеного позовного провадження 26 вересня 2019 року.

19.09.2019р. до суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що заяву позивача обґрунтовано залишено без задоволення, так як останній має на меті лише легалізацію на території України, що свідчить про зловживання процедурою звернення за захистом. Зокрема, позивач звернувся за міжнародним захистом до ГУ ДМС України в Одеській області після спливу більше ніж восьми років після прибуття до України. Зазначене суттєве зволікання із зверненням ставить під сумнів реальність стверджуваної позивачем загрози його життю та вказує на те, що дане звернення обумовлене лише потребою у легалізації на території України. Крім того, за результатами розгляду матеріалів особової справи шукача захисту співробітники ГУ ДМС України в Одеській області дійшли висновку про те, що позивач не переслідувався в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

26.09.2019р. представники сторін до суду не з`явились, клопотань не подали, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Дітаді ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . в ОСОБА_5 Конго, Провінція ОСОБА_6 , м. Кіншаса, де і проживав до виїзду в Україну; громадянин ОСОБА_5 Конго ; за віросповіданням хрестиянин-протестант (частково дотримується канонів релігії);за етнічною належністю – луба, неодружений (проживає в цивільному шлюбі); рідна мова чілуба,; володіє вільно лінгала та французька; освіта середня; не працює, проживає в Україні з 2010р.

ОСОБА_7 позивач покинув 18.12.2010р. легально (на підставі паспортного документу та візи) з ДР Конго до ОСОБА_8 (м АДРЕСА_2 ), на території зазначеної країни позивач проживав 12 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наданням міжнародного захисту не звертався. 30.12.2010р. позивач прибув на територію України легально авіарейсом м АДРЕСА_2 - м АДРЕСА_3 Київ (Україна) на підставі паспортного документу гр. ОСОБА_9 та оформленої візи типу «О».

01.08.2019р. Дітаді ОСОБА_3 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця. В обґрунтування заяви вказав, що не може повернутися до країни своєї громадянської належності у зв`язку із побоюваннями за власне життя та ймовірними погрозами з боку держави через трудову діяльність батька, а саме - видобуток алмазів.

За результатами розгляду особової справи заявника Управління дійшло висновків, що Дітаді Бебі ОСОБА_2 Жан не підпадає під критерії визначення біженців та осіб, які потребують додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 20.08.2019р.

Вказаний висновок Управління обґрунтований тим, що за результатами розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності. Крім того, у висновку зазначено, що виїзд позивача за межі країни громадянського походження пов`язаний з метою легалізації на території України.

Наказом ГУ ДМС в Одеській області від 20.08.2019р. № 158 Дітаді Бебі ОСОБА_2 Жан відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі Закон).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений ст. 5 Закону. Так, ч. 1 зазначеної ст. передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виключні умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені ст. 6 Закону, серед яких, особа:

-яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

-яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

-яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

-стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

-яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 9 Закону визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ч. 2 ст. 9 Закону визначено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону, після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ч. 5 ст. 10 Закону передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону, відсутні.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

П. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Так, виїзд позивача з ОСОБА_9 не пов`язаний з переслідуванням за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюванням зазнати серйозної шкоди.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача встановлено, що історія Дітаді Бебі ОСОБА_2 Жан виїзду з ОСОБА_5 Конго до України у зв`язку із неможливістю повернутись до країни свого громадянського належності через побоюваннями за власне життя та ймовірними погрозами з боку держави через трудову діяльність батька, а саме - видобуток алмазів є необґрунтованою, а заява про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

З матеріалів особової справи не встановлені факти переслідування заявника в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, позивач не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язано з расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами.

Крім того, позивач надавав інформацію щодо трудової діяльності батька де він зазначав, що його батько протягом всього життя займався перепродажем кукурудзи та іншої роботи не було (арк. 4 анкетування від 13.08.2019р.). При подальшому опитуванні ним було зазначено, що починаючи з 2009 року батько займався незаконною торгівлею алмазів, з метою покращити фінансове становище родини та здійснював зазначене свідомо. Проте, позивач не володіє інформацією стосовно періоду вищезазначеної трудової діяльності батька, знову таки повідомивши, що жодного спілкування відносно цього питання не відбувалось (арк. 5-6 протоколу співбесіди від 20.08.2019р.).

У зв`язку з чим суд вважає, що позивачем не надано доказів для доведення достовірності своїх тверджень щодо можливої загрози його життю, переслідувань, застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в Демократичній Республіці Конго.

Суд зауважує, що обставини, які вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Більше того, суд зауважує, що позивач до прибуття в Україну зупинявся в Габон (м. Лібревіль), однак із заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звертався.

В Україну Дітаді Бебі ОСОБА_1 прибув 30.12.2010 року, однак в порядку, встановленому законом, до ГУ ДМС України в Одеській області з відповідною заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звертався протягом 8 років 8 місяців.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування або загрози її житттю можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Разом з тим, суд вважає, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Суд зазначає, що така інформація повинна враховуватися в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, та не дає підстав вважати, що Дітаді ОСОБА_3 прибув в Україну саме із метою уникнення загрози її життю у країні своєї громадянської належності.

Позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням визначених критеріїв про причини, з яких вона не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування або загрози її життю, що свідчить про відсутність належного обґрунтування таких побоювань та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

За таких обставин суд вважає, що наказ відповідача №158 від 20 серпня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому скасуванню не підлягає.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено та матеріалами справи підтверджено законність та правомірність винесення оскарженого рішення, підстав для його скасування не вбачається, а тому суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дітаді Бебі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним, скасування наказу №158 від 20.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.П. Самойлюк

.