Рішення № 84698258, 23.09.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2019 року Справа № 280/3256/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Запорізького обласного військового комісаріату (пров. Тихий, буд. 7, м. Запоріжжя, 69023, код ЄДРПОУ 07835529)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізького обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100224,68 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3256/19. Призначено судове засідання на 13.08.2019 року з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що 20.03.2014 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією і зара хований до штату Центрального об`єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя на посаду водія відділення забезпечення. Відповідно до розпорядження т.в.о. начальника штабу-першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17.08.2014. щодо переміщення особового складу для доукомплектування визначених військових частин, позивача на підставі доброві льної заяви було направлено у відрядження до військової частини А 0224 (В 4174). По завершенню відрядження відшкодування витрат за відрядження, яке тривало 190 діб, було виплачене позивачу не в повному обсязі. Фактично було виплачено лише 1046 грн. Решта належних позивачу коштів (4654,00 грн.) виплачені не були у зв`язку з чим, у грудні 2015 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адмініст ративним позовом до Запорізького ОВК про стягнення добових витрат за час перебування у відрядженні. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі №808/8874/15, залишеною в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністратив ного суду від 20.04.2016 та постановою колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 11.07.2018, адміністративний позов позивача до відповідача було задово лено, визнано протиправною бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році, стягнуто з Запорізького ОВК на користь позивача добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році в розмірі 4654,00 грн. Позивач зазначає, що у зв`язку з цим відповідач повинен сплатити на його користь його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач погасив заборгованість, стягнуту постановою Запорізького окружного адміні стративного суду від 27.01.2016, лише 05.04.2019. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на мою користь середній заробіток за період з 25.12.2015 по 05.04.2019.

Ухвалою суду від 13.08.2019 відкладено розгляд справи на 12.09.2019.

20.08.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 34244), в якому зазначає, що по-перше, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, по-друге, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 810/1543/17. По-третє, дії Запорізького ОВК стосовно виплати ОСОБА_1 суми добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році в розмірі 4654,00грн не є протиправними тому, що здійснення вище зазначеної виплати проводилося відповідно до порядку встановленого чинним законодавством України, по-четверте, заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а про порушення свого права на отримання цих витрат позивачу стало відомо з постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016, яке набрало законної сили 20.04.2016, отже він пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся лише в липні 2019 року. Така ж позиція також міститься у правовому висновку висловленому Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1638цс17. По-п`яте, витрати на відрядження не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження служби у Збройних Силах України, а тому несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні. Посилання позивача на постанову Верховного Суду України у справі №21-1765а15 від 15.09.2015 є безпідставним, оскільки таке рішення стосується виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримко виплати заробітної плати, а не компенсації витрат на відрядження. Просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

12.09.2019 у судовому засіданні, за клопотанням учасників справи, судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Приписами ст. 258 КАС України, визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 20.03.2014 позивача було призвано за мобілізацією до складу Збройних Сил України і зараховано до штату Центрального об`єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя на посаду водія відділен ня забезпечення.

На підставі розпорядження т.в.о. начальника штабу - першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17.08.2014 щодо переміщення особового складу для доукомплектуван ня визначених військових частин, позивача на підставі добровільної заяви було направлено у відрядження до військової частини А 0224 (В 4174) та видано посвідчення про відрядження №3/2062 від 19.08.2014.

20.08.2014 військовим комісаром Центрального ОРВК м. Запоріжжя видано наказ №44 про вибуття позивача у відрядження до військової частини В 4174 з 20.08.2014.

21.08.2014 позивач прибув до військової частини А0224.

23.02.2015 позивач вибув з військової частини А0224 та 25.02.2015 при був до Центрального ОРВК м. Запоріжжя для подальшого проходження служби.

25.02.2015 військовим комісаром Центрального ОРВК м. Запоріжжя видано наказ №33 про прибуття позивача з відрядження з військової частини А0224.

Позивачу було сплачено витрати на відрядження лише за 2015 рік за 33 доби відрядження разом із часом та витратами на дорогу (33 діб х 30.00 грн. = 990 грн. та вартість квитка 56,33 грн.) на загальну суму 1046,53 грн. Решту добових витрат за час перебування позивача у відрядженні у 2014 році станом на 04.12.2015 відповідачем не виплачена

Так, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році та стягнути з відповідача на користь позивача добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році у розмірі 4654,00 грн. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016 адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та стягнення витрат задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо не виплати ОСОБА_1 добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році, стягнено з Запорізького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році в розмірі 4654,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016 по справі № 808/8874/15 залишено без змін.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.07.2019 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 залишено без змін.

Таким чином, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 27.01.2016 набрала законної сили 20.04.2016.

Тобто, підчас розгляду справи №808/8874/15 судовими рішенням встановлена протиправна бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач погасив заборгованість лише 05.04.2019.

Відповідно до записів військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , позивача було зараховано до штату військової частини А 0224 (В 4174), де позивач проходив службу на посаді старшого розвідника.

12.04.2016 на підставі Указу Президента України від 25.03.2016 №115/2016 позивач був демобілізований в запас.

Позивач вважаючи, що відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільненні звернувся із даним позовом до суду.

Суд, дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІ1 закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а ні Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки 08.05.2019 р. №199/ф про доходи позивача, за останні 2 кален дарні місяці, що передують виключенню зі списків особового складу військової частини (жов тень і листопад 2015 р.) склав 2551,60 грн. за місяць, відповідно, за два місяці - 5103,20 грн.

Отже середньоденний розмір грошового забезпечення складає 5103,20 / 61 та дорівнює 83,66 грн.

З урахуванням розрахунку середньоденного грошового забезпечення (83,66 грн/день) та періоду затримки розрахунку при звільненні (з 25.12.2015 по 05.04.2019 ) сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 100224,68 грн.

Суд не приймає до уваги зауваження представника відповідача про те, що витрати на відрядження не входять до складу грошового забезпечення оскільки, зазначене зауваження не є предметом розгляду даної справи та відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» положення частини першої статті 117 КЗпП України поширюються на всі випадки невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України незалежно від того, чи відносяться такі суми до складу заробітної плати чи ні.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо недотримання строку звернення до суду з підстав їх необґрунтованості.

Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В контексті розгляду цієї справи відлік строку звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися не з дати звільнення та не з дати, коли судовим рішенням було встановлено порушення з боку відповідача в частині неповного розрахунку всіх сум при звільненні, а з дати фактичного розрахунку. В цьому випадку після остаточного погашення заборгованості перед працівником припиняється протиправна бездіяльність роботодавця, а тому саме з дати фактичного розрахунку у позивача виникає право вимоги про стягнення сум середнього заробітку з урахуванням строків, встановлених процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього иКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного військового комісаріату (пров. Тихий, буд. 7, м. Запоріжжя, 69023, код ЄДРПОУ 07835529) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити повністю.

Стягнути з Запорізького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100224,68 грн.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць в розмірі 8352,05 грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного військового комісаріату (пров. Тихий, буд. 7, м. Запоріжжя, 69023, код ЄДРПОУ 07835529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1002,24 грн. (одна тисяча дві гривні 24 коп).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23.09.2019.

Суддя А.В. Сіпака