Рішення № 84698245, 03.10.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року Справа № 280/2412/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 12.04.2019 №ЗП1463/574/АВ/П, винесений ГУ Держпраці у Запорізькій області;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 25.04.2019 №ЗП1463/574/АВ/П/ТД-ФС, винесену ГУ Держпраці у Запорізькій області.

Ухвалою суду від 24.05.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем подано до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 24.05.2019.

Ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 16.07.2019.

Ухвалою суду від 16.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 07.08.2019.

В підготовчому засіданні 07.08.2019 судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.09.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено процедуру призначення та проведення перевірки ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)», оскільки дії відповідача не відповідали положенням Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 визнано нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/8917/17. Також, позивач вказував на те, що відповідачем під час прийняття спірних рішень не було у повному обсязі та своєчасно розглянуто зауваження позивача на висновки акту інспекційного відвідування, що призвело до порушення прав позивача та безпідставного прийняття спірних рішень. Крім того, позивач вказував на те, що відповідачем під час прийняття спірних рішень не було враховано специфіку діяльності ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)», яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України та є установою закритого типу, що відповідно до законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Позивач зазначає, що відповідно до положень статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) засуджені до позбавлення волі працюють на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. З урахуванням викладеного позивач зазначає, що за укладеними договорами про надання послуг, які є по своїй суті цивільно-правовими договорами між державною установою та засудженими не носять ознак трудових договорів, оскільки засуджені не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку під час надання послуг, не є працівниками в розумінні трудового законодавства, на виконавця не поширюються норми трудового законодавства. За таких обставин твердження відповідача про порушення позивачем ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України є безпідставними, а спірні рішення такими, що підлягають скасуванню.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги представник позивача просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що відповідачем у порядку передбаченому чинним законодавством України проведено інспекційне відвідування ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» за результатами якого встановлено, що з початку 2019 року у Державній установі «Софіївська виправна колонія №55» двадцять осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . Зазначає, що відповідно до положень статті 8 КВК України, засуджені мають право на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю. Відповідач зазначає, що взаємовідносини між позивачем та засудженими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 носили саме трудовий характер, оскільки таким працівникам було визначено робоче місце, проводились інструктажі з охорони праці, підпорядковувались розпорядку установи, тощо. За таких обставин, на думку відповідача, позивачем порушено приписи ч.1,3 ст.24 КЗпП України, у зв`язку з чим відповідачем правомірно прийнято спірні рішення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а адміністративну справу розглядати в порядку письмового провадження.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, а фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалась, відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом заступника начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області від 02.04.2019 №652 «Про проведення інспекційного відвідування» наказано забезпечити організацію та проведення інспекційного відвідування ДУ «Софіївська виправна колонія №55» з питань додержання законодавства про працю у термін по 12.04.2018.

У період з 03.04.2019 по 08.04.2019 інспектором праці Єременко М.К. проведено інспекційне відвідування юридичної особи - ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)», яка використовує найману працю, за результатами якої складено Акт інспекційного відвідування від 08.04.2019 №ЗП1463/574/АВ.

Відповідно до висновків акту інспекційного відвідування від 08.04.2019 №ЗП1463/574/АВ встановлено порушення ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)»:

ч.1, 3 ст.24 КЗпП України - в майстерні Установи засуджені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 допущені до виконання роботи з порубки дров та виготовлення брикетів за договорами цивільно-правового характеру замість трудових договорів, згідно ч.1, 3 ст.24 КЗпП України;

ст.163 КЗпП України - засуджені, які працюють в майстерні Установи не забезпечені спецодягом та засобами індивідуального захисту, що не відповідає вимогам ст.163 КЗпП України.

Позивач не погодившись з висновками Акту інспекційного відвідування подав письмові заперечення на його висновку. Листом ГУ Держпраці у Запорізькій області від 10.04.2019 №08/03.4-06/3457 заперечення визнано необґрунтованими, а опис виявлених порушень обґрунтованими та такими, що відповідають положенням законодавства.

12 квітня 2019 року ГУ Держпраці видано припис про усунення виявлених порушень №ЗП1463/574/АВ/П, яким позивача зобов`язано до 10.05.2019 усунути виявлені порушення приписів ч.1, 3 ст.24, ст.163 КЗпП України.

Крім того, 25.04.2019 ГУ Держпраці у Запорізькій області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1463/574/АВ/П/ТД-ФС, якою за порушення вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допущення до виконання роботи з порубки дров та виготовлення брикетів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 без укладання трудових договорів, до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 2 503 800,00 грн.

Позивач, не погодившись з правомірністю спірного припису та постанови, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо твердження позивача про те, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (далі - Порядок №295, який був чинний на момент проведення інспекційного відвідування)

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пп.3 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Згідно пп.1 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Отже, суд зазначає, що у разі якщо позивач вважав, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення інспекційного відвідування, то відповідно мав право не допускати посадових осіб Держпраці до проведення інспекційного відвідування, відмовитись від надання пояснень та документів, проте таким правом позивач не скористався.

В свою чергу, допуск посадових осіб ГУ Держпраці до проведення перевірки невілює допущені процедурні порушення, а предметом розгляду адміністративної справи повинні бути результати інспекційного відвідування.

Щодо правомірності прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу та припису, суд зазначає наступне.

Так під час інспекційного відвідування відповідач дійшов висновку, що з початку 2019 року на Державній установі «Софіївська виправна колонія №55» двадцять осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , чим порушено положення ч.1, 3 ст.24 КЗпП України.

Усі вищезазначені особи займалися однією і тією самою роботою - порубкою дров та виготовленням брикетів за договорами цивільно-правового характеру. Вказані договори є типовими та різняться лише строком, на який їх укладено (а.с.58-142, т.1).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Положення про державну установу «Софіївська виправна колонія (№55)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2018 №2175/5 (далі - Положення), виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до діючого законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції (а.с.26, т.1).

Згідно пп.25 п.4 Положення, основними завданнями виправної колонії є: забезпечує створення умов, для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці; додержання правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених чинним законодавством про працю.

Частиною 1 статті 3 КВК України передбачено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Відповідно до ч.2 ст.7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Згідно ч.4 ст.7 КВК України, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

В свою чергу, статтею 8 КВК України визначено, що засуджені мають право, зокрема на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.

Суд зазначає, що засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання у виді позбавлення волі, це право засуджених в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці.

Так, у частині 1 статті 118 КВК України закріплена норма, відповідно до якої засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Статтею 60 КВК України передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п`ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, - не менш як п`ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Згідно ч.1 ст.60-1 КВК України, засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (ч.1 ст.120 КВК України).

Міністерством юстиції України за №396/5 від 07.03.2013 року виданий наказ «Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, який зареєстрований 11 березня 2013 року за №387/22919 (далі - Інструкція).

Відповідно до положень п.2.1 Інструкції, засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Згідно п.2.2 Інструкції, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до п.3.1 Інструкції, засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності.

Згідно положень 5.2, 5.3, 5.4 Інструкції, праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.

Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку.

Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці.

При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовленої продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу.

При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установленому порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Погодинна система оплати праці для засуджених застосовується лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів, які регламентують спірні правовідносини, дозволяє суду зробити висновок про те, що в силу вимог закону Державна установа «Софіївська виправна колонія (№55)» не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками в розумінні статті 2 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем ч.1,3 ст.24 КЗпП України в частині не укладання трудових договорів з засудженими є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, а відтак постанова про накладення штрафу уповноваженими особами та припис в частині усунення порушення ч.1,3 ст.24 КЗпП України підлягають скасуванню.

З тих самих підстав, суд вважає безпідставними твердження відповідача про встановлення порушення позивачем вимог статті 163 КЗпП України.

Так, відповідно до положень статті 163 КЗпП України, на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Разом з тим, як зазначалось вище ДУ«Софіївська виправна колонія (№55)» не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками.

Більш того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що роботи з порубки дров та виготовлення брикетів відносяться до робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також робіт, пов`язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, щоб слугувало підставою для видачі особам, які здійснюють такі роботи спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про порушення позивачем ч.1, 3 ст.24, ст.163 КЗпП України є необґрунтованими, а спірні рішення такими, що підлягають скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)».

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем під час звернення до суду з вищевказаною позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 21131,00 грн. за звернення з позовом до суду та 576,30 грн. - за звернення з заявою про забезпечення позову.

За таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 21707,30 грн. піддягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Запорізькій області.

Стосовно стягнення на користь позивача 19000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, відсутні акти прийняття здачі-виконаних робіт, як відсутні в матеріалах справи докази сплати позивачем на користь адвоката витрат на суму 19000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (70002, Запорізька область, Вільнянський район, м.Вільнянськ, вул.Металістів, буд.1, код ЄДРПОУ 08563501) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Запорізькій області про усунення виявлених порушень від 12.04.2019 №ЗП1463/574/АВ/П.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу уповноваженими особами від 25.04.2019 №ЗП1463/574/АВ/П/ТД-ФС.

Стягнути на користь Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» судовий збір в розмірі 21707,30 грн. (двадцять одна тисяча сімсот сім гривень 30 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова