Рішення № 84698000, 02.10.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2019 р. Справа№200/10539/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії по втраті годувальника за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року, зобов`язання виплатити заборгованість з пенсії по втраті годувальника за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року у сумі 9594,42 грн.

За змістом позову та відповіді на відзив ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами. Батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.10.2018 в позивача виникло право на отримання пенсії по втраті годувальника. З квітня 2019 року пенсія виплачується, однак заборгованість за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року не виплачена, терміни її виплати не повідомлені, від відповідача отримана відповідь, де вказано, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 заборгованість може буде виплачена після прийняття КМУ окремого порядку. Згідно викладеного в позові невиплата пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач, крім цього, зазначає про неможливість застосування до даних правовідносин наведеного вище підзаконного нормативно-правового акту, оскільки ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог. Станом на теперішній час позивач отримує пенсію по втраті годувальника, а відповідно до Постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 (в редакції Постанови КМУ від 21.08.2019 № 788) суми пенсії, які не виплачено за період до місяця її відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який до теперішнього часу не розроблено.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалами від 02.09.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно довідки внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 . Син позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , також є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2 .

Через втрату годувальника (батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 призначено з 28.10.2018 пенсію по втраті годувальника на утриманця – ОСОБА_2 . З матеріалів справи вбачається, що після призначення позивачу нараховувалася пенсія за жовтень 2018 року в сумі 206,33 грн., за листопад 2018 року – березень 2019 року по 1 599,07 грн. на місяць, втім, вказані суми не виплачувалися. Виплату пенсії розпочато з квітня 2019 року.

Листом від 19.04.2019 № 221/М-14-01-08/7256/02/04 відповідач повідомив позивача, що заборгованість з пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI ( далі за текстом ЗУ № 1058).

Відповідно статті 5 ЗУ № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМУ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідач не заперечує щодо наявності заборгованості перед позивач з виплати пенсії, однак зазначає, що відповідно до Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 та Постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 її виплата буде можлива лише після прийняття КМУ окремого порядку, який станом на теперішній час не визначений.

Суд зауважує, що згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Підзаконні нормативно-правові акти, на який посилається відповідач як підставу невиплати пенсії, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а тому підзаконними нормативно-правовими актам (Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 та від 05.11.2014 № 637), якими визначаються певні питання призначення та здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам також не може звужуватись обсяг конституційних прав та свобод таких осіб.

За викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.

Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведення відповідачем правомірності невиплати пенсії позивачу за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року.

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом суд виходить із наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна булла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 46 Закону України № 1058, який є спеціальним в даних правовідносинах, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як встановлено судом, у період невиплати пенсії з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року її нарахування здійснювалось, відтак невиплачена відповідачем пенсії за вказаний період підлягає виплаті без обмеження будь-яким строком.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії по втраті годувальника за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року.

Позивачем також заявлено вимоги про зобов`язання відповідача виплатити їй заборгованість з пенсії по втраті годувальника на неповнолітнього утриманця за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року у сумі 9594,42 грн. У той же час, судом встановлено, що за вказаний період нараховано пенсію у сумі 8201,68 грн. (206,33 грн. + 1 599,07 грн.*5), отже задоволенню підлягає вимога про зобов`язання відповідача виплатити їй заборгованість з пенсії по втраті годувальника за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року в частині суми у розмірі 8 201,68 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині виплати пенсії за один місяць.

Беручи до уваги, що позивач звільнена від сплати судового підстав для розподілу судових витрат немає.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до положень даної статті, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, проте це вказане не є обов`язком. Підстав для встановлення судового контролю за виконанням відповідачем рішення суду та зобов`язання надання звіту про виконання судового рішення в порядку частини 1 статті 382 КАС України судом не встановлено.

З огляду на таке, суд відмовляє в задоволенні вимог щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду.

З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, адреса: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника на утриманця ОСОБА_2 за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії по втраті годувальника за період з 28 жовтня 2018 року по 31 березня 2019 року у сумі 8 201,68 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду у межах суми виплати пенсії за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.С. Михайлик