Рішення № 84696725, 03.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2019Справа № 910/8963/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик»

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

про стягнення 70 719,00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 70 719,00 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем, як страховиком цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та на виконання умов Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 4028119 обов`язку з виплати позивачу, який є власником пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу, страхового відшкодування в розмірі 70 719,00 грн. завданої матеріальної шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Розглянувши подану від позивача через відділ діловодства суду 25.07.2019 заяву б/н від 25.07.2019 про усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8963/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8963/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 4028119.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/8963/19 через відділ діловодства суду 08.08.2019 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація від 06.08.2019 № 9-09/24899 щодо Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 4028119, яка судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, а також заяв та клопотань процесуального характеру на час розгляду справи позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 року про відкриття провадження у справі № 910/8963/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Кирилівська, б. 40, м. Київ, 04080 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0408001201386 ухвала про відкриття провадження у справі від 29.07.2019 року отримана відповідачем 01.08.2019 року.

Отже, про відкриття провадження у справі № 910/8963/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 29.07.2019 року, мав подати відзив на позовну заяву до 16.08.2019 включно.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.12.2018 о 12 год. 30 хв. у м. Києві по Кільцевій дорозі, 22А, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 та транспортного засобу марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №759/356/19 встановлено, що 21.12.2018 о 12 год. 30 хв. у м. Києві по Кільцевій дорозі, 22А, сталася ДТП, під час якої гр. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , при перестроюванні не надав перевагу в русі транспортному засобу марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , що рухався в попутному напряму по тій смузі на яку він мав намір перестроїтися та скоїв з ним зіткнення, в наслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Зазначеною постановою гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з чим до останнього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з зазначеної норми суд зазначає, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, оскільки факти, встановлені Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №759/356/19, яка набрала законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, суд констатує, що факт скоєння дорожньо-транспортної пригоди з вини гр. ОСОБА_1 є встановленим та не потребує додаткового доказування.

Статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття, зокрема, потерпілих, власників транспортних засобів, страхового полісу.

Так, потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1.3);

власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п.1.6);

страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (1.8).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. (статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 21.12.2018 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 4028119 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн.; франшиза - 2 000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії Полісу з 19.05.2018 по 18.05.2019 включно.

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За умовами Полісу № АМ 4028119 страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, за змістом статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Таким чином, страховик (Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія») за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є відповідальною особою за завдані збитки. Разом з цим, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, у зв`язку із настанням страхового випадку позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик», як власник автомобіля марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , який отримав механічні пошкодження внаслідок ДТП по вині ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 21.12.2018. та заявою про страхове відшкодування від 22.12.2018 р. щодо виплати страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Як стверджує позивач та вбачається з наданих останнім до матеріалів справи копіям документів, відповідачем було відкрито справу № 2787/18 за Полісом серії АМ № 4028119 (дата ДТП: 21.12.2018) та проведено огляд пошкодженого транспортного засобу марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , на підставі замовлення КТЗ від 26.12.2018, разом з тим представниками останнього не було надано результатів огляду зазначеного пошкодженого транспортного засобу, у зв`язку з чим від імені позивача було здійснено адвокатський запит від 31.05.2019 № 31/19 на адресу відповідача з вимогою надати результати огляду пошкодженого транспортного засобу, власником якого є позивач (копії договору про надання правової допомоги - адвокатських послуг від 25.04.2019, адвокатського запиту, опису вкладення у цінний лист від 31.05.2019, фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 31.05.2019 № 3000407517 наявні у матеріалах справи). Як вбачається з доданого до позовних матеріалів рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103325525502, відповідач отримав зазначену вимогу 03.06.2019, проте станом на дату подання позову залишена останнім без відповіді та задоволення.

В подальшому позивачем на підставі наряду-замовлення від 10.02.2019 № 3/02 та рахунку на оплату від 10.02.2019 № 10/02-1 була виплачена ФОП ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , в розмірі 70 719,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією товарного чеку від 10.02.2019 № 10/02-1.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність наряду-замовлення від 10.02.2019 № 3/02, рахунку ФОП ОСОБА_4 на оплату від 10.02.2019 № 10/02-1 та товарного чеку від 10.02.2019 № 10/02-1 на суму 70 719,00 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29, пунктом 32.7 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Також суд зазначає, що згідно з пунктом 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Зокрема, позивачем реалізовано своє право заявника шляхом пред`явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» з заявою про страхове відшкодування від 22.12.2018 за пошкодження транспортного засобу марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП, яка сталася 21.12.2018 за участю транспортного засобу Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи. Факт отримання заяви відповідачем 28.12.2018 підтверджується матеріалами справи.

Проте, на виконання положень пункту 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, надавши листом від 12.02.2019 № 514/18 відповідь про відсутність підстав для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування, посилаючись на ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України, та відсутність доказів ввезення застрахованого відповідачем транспортного засобу марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на митну територію України ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом на час скоєння ДТП 21.12.2018.

За результатами розгляду вказаного листа позивач повторно звернуся до відповідача з вимогою від 06.06.2019 щодо виплати страхового відшкодування та скаргою від 06.06.2019 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, зауваживши при цьому про необґрунтованість відмови страховика за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 4028119

Оскільки у відповідь на вказані звернення відповідач залишив вимогу без задоволення, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 70 719,00 грн.

При цьому з урахуванням наявності Полісу серії АМ № 4028119 відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», до якої правомірно заявлено позов.

У відповідності до статті 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу АМ № 4028119 та/або їх окремих положень суду не надано.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортний засіб Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено шкоду транспортному засобу позивача, знаходився під керуванням водія ОСОБА_1

Особами, відповідальність яких застрахована, відповідно до пункту 1.4. частини 1 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до частини 4 ст. 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Окрім цього, як встановлено судом, страхувальником за Полісом серії АМ № 4028119 є ОСОБА_3 .

При цьому суд зазначає, що відповідач уклавши договір страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, у вигляді Поліса серії НОМЕР_4 надало згоду на прийняття обов`язку сторони боржника у деліктному зобов`язанні, якщо воно виникне.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Власник транспортного засобу може передавати такий спосіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Тобто за наявності у водія транспортного засобу, реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відповідно законність володіння таким транспортом презуюмується.

Укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - Поліса серії АМ № 4028119 за умови щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання зобов`язання сторонами.

Окрім цього відповідачем до матеріалів справи не подано доказів, що ОСОБА_1 на час скоєння ДТП 21.12.2018 та завдання шкоди автомобілю марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , перебував за кермом автомобіля марки Renault Laguna, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , без законних на те підстав.

В свою чергу факт неправомірності перебування вказаної особи за кермом автомобіля марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вбачається також з наявних в матеріалах справи постанови Святошинського районного суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №759/356/19.

Суд також вважає, що посилання відповідача у листі відповіді про відсутність підстав для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування на частину 4 ст. 380 Митного кодексу України необґрунтованим та зазначає, що до предмету доказування у даній справі не входить встановлення наявності порушень ОСОБА_1 . приписів Митного кодексу України та не впливає на обов`язок відповідача здійснити виплату страхового відшкодування, позаяк порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи та не є підставою для звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Таким чином, вищезазначене спростовує доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 станом на час скоєння ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем автомобіля марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована.

Також суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу серії АМ № 4028119 франшиза становить 2 000,00 грн., отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого транспортному засобу марки Volkawagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку (70 719,00 грн.) та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшити на розмір франшизи, що у свою чергу становить 68 719,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню в розмірі 68 719,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «ГарсіяРуїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» (04211, м. Київ. Вул. Степана Бандери, буд. 28-А, літера «Г», код ЄДРПОУ 37882298) 68 719,00 грн. (шістдесят вісім тисяч сімсот дев`ятнадцять грн. 00 коп.) страхового відшкодування та 1 866,67 грн. (одну тисячу вісімсот шістдесят шість грн. 00 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 03 жовтня 2019 року.

Суддя А.М. Селівон