Ухвала суду № 84690247, 13.09.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.09.2019 Справа №607/14440/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Братасюка В.М.

за участю секретаря Созанської Т.І.

представника заявника Семененко С.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «Дельта Банк» у виконавчому провадженні №50554786 від 22.03.2016 року щодо виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 6 жовтня 2015 року по цивільній справі № 607/14440//15-ц правонаступником ОСОБА_1 .

В обгрунтування своїх вимог, посилається на те, що 02 жовтня 2018 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №814/к купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого продавець передав йому у власність майнові права, які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів щодо виконання за кредитним договором №1901/0708/71-163 від 15.07.2008 року.

Представник заявника ОСОБА_2 . в судовому засіданні заяву підтримав з підстав викладених у ній та просить суд задовольнити.

Представник Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області в судове засідання не зявився, однак подав суду письмові пояснення, де виклав усі свої доводи та заперечення щодо задоволення заяви, просить суд розглядати справу у його відсутності.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до переконання, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

06 жовтня 2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення по справі №607/14440/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), на користь Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” (01133, м. Київ, вул.Щорса,36-б, код ЄДРПОУ 34047020, р/р № НОМЕР_3 , МФО 380236) заборгованість за кредитним договором №1901/0708/71-163 від 15.07.2008року в сумі 1014959,44грн., з яких: 928535,98 грн. – заборгованість за кредитом; 86423,46 грн. – заборгованість за відсотками.

02 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір №814/К купівлі-продажу майнових прав, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором №1901/0708/71-163 від 15.07.2008 року, перейшло до ОСОБА_1 .

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що і договір, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦКУ).

За договором відступлення права вимоги можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами (купівля-продаж, поставка, позика, позичка, кредит тощо) будь-яким кредитором, зокрема, у договорі купівлі-продажу:

– кредитором – продавцем товару (за вимогами щодо оплати поставленого товару);

– кредитором – покупцем товару (за вимогами щодо поставки товару в рахунок перерахованої передоплати).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений тільки в тому випадку, коли таку заборону встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ), при цьому згода боржника на заміну кредитора не потрібна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦКУ).

З правової позиції договори відступлення права вимоги охарактеризувати складно. Заслуговує на увагу підхід, відповідно до якого договори цесії не є самостійним договором, а виступають предметом певного договору (договору купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо).

За такими договорами кредитор продає іншій особі своє право вимоги, вчиняє відступлення права вимоги, а той, що придбав це право (новий кредитор), намагається здійснити набуте право.

Суди переважно кваліфікують договори відступлення права вимоги як договори купівлі-продажу права вимоги (див. інформаційний лист ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, в якому адміністративним судам було наказано керуватися ухвалою ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370). У цьому рішенні було зазначено, що право вимоги як майновий об`єкт повністю відповідає законодавчо встановленим критеріям, які використовуються для позначення поняття активу. Такий об`єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення грошовими коштами чи в інший спосіб.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Зазначене угзоджується із висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 28.04.2018року у справі № 61-1104св18, також аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

У зв`язку заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Суд не приймає до уваги, твердження представника ДВС, про те, що ОСОБА_1 не може бути правонаступником, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобовязання, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.

(!) Суд зауважує, що в данову випадку має місце відступлення права вимоги на підставі договору купівлі-продажу, де суб`єктом може бути і фізична особа. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Тому посилання представника ДВС щодо неналежного суб`єкта, не беруться Судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 не надає грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а лише отримав згідно договору купівлі-продажу, право вимоги за кредитним договором, яке існувало у первісного стягувача.

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Процесуальні питання, повязані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), регулюються розділом VI Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК).

Крім того, під час розгляду питань, повязаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, суди мають керуватися, зокрема положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

В ст. 9 Конституції України йдеться про те, що міжнародні договори, ратифіковані Верховною радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і все, що з неї витікає, є частиною законодавства України і має застосовуватися нарівні із законами, прийнятними урядом. Це, зокрема, продиктовано пп. «b» п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, учасником якої є Україна, та відповідно до якого поряд із нормами міжнародного договору обов`язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Так, у рішенні від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України» Європейський суд з прав людини тлумачить частину 1 статті 6 Конвенції, сформульовану так: « Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків (...), має право на справедливий (...) розгляд упродовж розумного строку (...і судом, встановленим законом », а саме, зазначає, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які, у країні яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін. У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «ТЕРЕМ ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» Суд робить висновок, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення п.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, слід задовольнити та замінити стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 442 ЦПК України, ст.ст. 512, 514 ЦК України ст.ст.1, 8, 11, 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження – задовольнити.

Замінити сторону у виконавчому провадженні, а саме стягувача – ПАТ «Дельта Банк» у виконавчому провадженні №50554786 від 22.03.2016 року щодо виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 жовтня 2015 року по цивільній справі №607/14440/15-ц на його правонаступника – ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Ухвала набирає законної сили через п`ятнадцять днів з дня проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 15-денний строк з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк