Рішення № 84685475, 23.09.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/7122/18

Провадження № 2/234/2812/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області

у складі: головуючого судді Чернобай А.О.,

секретар судового засідання Ястребов А.О.,

за участю представника позивача Борозенцева С.В. ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 234/7122/18 за позовом Комунального підприємства "Об`єднання парків культури та відпочинку" до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, -

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Комунальне підприємство "Об`єднання парків культури та відпочинку" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що згідно договору купівлі - продажу від 19.05.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Фареник О.О. і зареєстрованого в реєстрі № 2 - 1906, ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 кафе - бар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Краматорської міської ради. В договорі вказано, що кафе - бар належить продавцю на праві власності на підставі рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03.02.2015 року.

Позивач вважає, що укладання даного договору порушує його права та законні інтереси і його укладено з порушенням діючого законодавства з наступних підстав:

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03.02.2015 року визнано дійсним договір купівлі - продажу від 11.03.2014 року, згідно якого ОСОБА_4 придбав у власність, а ОСОБА_5 продав належне йому кафе - бар в парку Ювілейному в м . Краматорську, яке розташоване біля буд . АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на будівлю кафе - бару, загальною площею забудови 83,4 кв. м, яка складається із кафе - бару площею 83,4 кв. м (літери А-1, А1 - 1), навісів (літери Б, В, Г), навісів (літери Д, Е, Ж), навісів (літери З, И, К, Л), навісів (літери М, Н, О), огорожі (літери N1), замощення (літери І) в м. Краматорську Донецької області, яка розташована біля будинку АДРЕСА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 19.11.2015 року рішення Краматорського міського суду від 03.02.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання прав власності відмовлено.

Апеляційним судом встановлено, що договір купівлі - продажу від 11.03.2014 року, згідно якого ОСОБА_4 придбала у власність, а ОСОБА_5 продав належне йому кафе - бар в парку Ювілейному в м. Краматорську , яке розташоване біля будинку АДРЕСА_3 не був укладений у передбаченому законом порядку та ОСОБА_5 не мав прав власності на майно, яке було предметом вказаного договору.

На підставі ст. ст. 215, 216, 203 ЦК України позивач просить визнати недійсним договір купівлі - продажу від 19.05.2015 року, посвідчений державним нотаріусом Фареник О.О. і зареєстрований в реєстрі № 2 - 1906, згідно якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 кафе - бар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з моменту його укладання.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, додатково пояснивши, що об`єкт нерухомості кафе - бару перебуває на балансі у Комунального підприємства «Об`єднання парків культури та відпочинку», тому вважає, що зазначений об`єкт нерухомості перебуває у власності позивача. На час винесення рішення Краматорського міського суду від 19.11.2015 року право власності на зазначений об`єкт нерухомості не було зареєстровано. Однак, даний об`єкт нерухомості перебував на балансі позивача. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Білоус І.Г. у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та суду пояснив, що 19.05.2015 року було укладено договір купівлі - продажу кафе - бару з розстрочкою платежу. Перед тим, як укладати договір ОСОБА_2 було перевірено, що ОСОБА_4 дійсно є власником кафе - бару, що підтверджувалося довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішенням суду. На даний час приміщення кафе - бару на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . На момент укладення договору приміщення кафе - бару на праві власності на підставі рішення суду належало ОСОБА_4 . Тому ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна. Враховуючи норми ст.ст. 330, 387, 388 ЦК України коли майно придбано за договором у особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Оскільки позивач не є власником спірного об`єкта, тому у позивача взагалі відсутні правові підстави для звернення до суду з даним позовом, оскільки з позовом про визнання недійсним договору має право звертатися лише власник майна. Вважає, що позивач обрав не той спосіб захисту права. Просив відмовити у позові.

Відповідач ОСОБА_4 повідомлялася належним чином про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, відзив на позовну заяву не надала.

Вислухавши думку сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03.02.2015 року визнано дійсним, укладений між сторонами, договір нерухомого майна від 11.03.2014 року. За ОСОБА_4 визнано право власності на нерухоме майно кафе - бару з навісами та замощенням.

19.05.2015 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу кафе - бару з розстрочкою платежу продала кафе - бар, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Договір посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Фареник О.О. (а.с. 86).

Згідно нотаріально посвідченої заяви від 19.05.2015 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 гроші в повному обсязі у розмірі 271 470 грн. (а.с. 87)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником кафе - бару, загальною площею 83,4 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу, виданого 19.05.2015 року Першою краматорською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Фареник О.О. (а.с. 49 - 50)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.05.2015 року ОСОБА_2 є власником кафе - бару, загальною площею 83,4 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 88)

У оскаржуваному договорі зазначено, що відповідно до Витягів за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на кафе - бар в порядку доступу нотаріусів до ДРРП актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно кафе - бару, відсутня.

В подальшому, згідно рішення Апеляційного суду Донецької області від 19.11.2015 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03.02.2015 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності. (а.с. 51 - 52)

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 19.11.2015 року встановлено, що КП «Об`єднання парків культури та відпочинку» є юридичною особою, згідно акту передачі від 01.07.2000 р. прийняв на баланс нерухоме майно та інші матеріальні цінності, до переліку яких включені об`єкти парку «Ювілейний».

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з предмету спору, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним Договору купівлі-продажу кафе - бару з розстрочкою платежу від 19 травня 2015 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О., посилаючись, як на правову підставу для визнання недійсним правочинів, на положення ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, право власності на майно, яке має власник, може бути придбане іншою особою на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та/або іншого договору про відчуження майна.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту Договору купівлі-продажу кафе - бару з розстрочкою платежу від 19 травня 2015 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , сторонами оспорюваного договору, проведено повний розрахунок за придбане майно, що є істотною умовою договору такого виду, право власності на об`єкт нерухомого майна за договором зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у справі доказами, ці обставини не спростовані сторонами спору під час розгляду справи.

На час укладення договору купівлі - продажу ОСОБА_4 мала право власності на це майно, а відтак мала право на його відчуження, а тому доводи представника позивача щодо визнання такого договору недійсним не ґрунтуються на нормах права.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з вимогами чинного законодавства, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Виходячи з предмету спору та суб`єктивного складу сторін, оцінивши наведені позивачем підстави щодо недійсності договору купівлі-продажу кафе - бару від 19 травня 2015 року, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки на даний час власником спірного майна - кафе - бару, є відповідач ОСОБА_2 , добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з такими порушеннями, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння, тому не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12-13, 76 -79, 81,141, 259, 263 - 265, 280 ЦПК України, ст. 203, 215 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Комунального підприємства "Об`єднання парків культури та відпочинку" до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд.

Повний текст рішення суду виготовлений 26.09.2019 року.

Суддя:

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті й віддруковано в одному екземплярі.

Суддя: