Рішення № 84680289, 16.09.2019, Шевченківський районний суд Харківської області

16.09.2019

№ 637/466/18

№ 2/637/170/19

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2019 року с.м.т. Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Островської Н.І.,

за участю секретаря Бутрик Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в с.м.т. Шевченкове Шевченківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, до ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про стягнення заборгованості ,-

в с т а н о в и в :

Позивач, акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором.

Як підставу позову зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 14.01.2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, складає між нею і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. В порушення умов договору та вимог закону відповідач зобов`язання належним чином не виконала, в зв`язку з чим станом на 09.04.2018 року має заборгованість у розмірі 39 326,77 гривень, яка складається з наступного: 1 993,30 гривень - заборгованість за кредитом; 34 784,58 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 200,00 гривень - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 1 848,89 гривень - штраф (процентна складова). Представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за договором від 14.01.2010 року у розмірі 39 326,77 гривень та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762,00 гривень (а.с. 2-4).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 10.07.2018 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 14.01.2010 року у розмірі 39 326,77 гривень та судовий збір у розмірі 1 762,00 гривень (а.с. 36-38).

Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 02.05.2019 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, яке 10.07.2018 року скасовано, призначено цивільну справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні (а.с. 117).

27.05.2019 року від ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 131-134, 147-152, 170-175).

Відзив мотивовано тим, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів щодо існування заборгованості за вказаним договором кредиту, оскільки розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку та складений позивачем в односторонньому порядку. Крім того, позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності, оскільки останній платіж відповідачем внесено 1 жовтня 2014 року, а позов пред`явлено у квітні 2018 року.

З відзивом на позов ОСОБА_1 подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості (а.с. 140-142, 155, 156).

14.06.2019 року позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 170-175), який мотивовано тим, що підписанням анкети-заяви позичальника відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, які є договором про надання банківських послуг. Оскільки строк дії картки відповідача становив 07.2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2018 року, то строк позовної давності не пропущено.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів, позовні вимоги підтримує та наполягає на задоволенні позову.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних доказів, позов не визнає, просить застосувати до вимог позовну давність.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, з`ясувавши позиції сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Оскільки позичальник порушив умови Кредитного договору, у нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 09.04.2018 року склала суму у загальному розмірі 39 326,77 гривень, яка складається з наступного: 1 993,30 гривень - заборгованість за кредитом; 34 784,58 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 200,00 гривень - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 1 848,89 гривень - штраф (процентна складова)

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 14.01.2010 року процента ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.рrivatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (14 січня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 квітня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив».

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості останній платіж на виконання умов Кредитного договору відповідач здійснив 1 жовтня 2014 року в розмірі 12 грн. 38 коп.. 27 квітня 2018 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором № б/н від 14 січня 2010 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський судзправлюдини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту і зспливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6- 249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинам та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач у відзиві на позовну заяву від 27 травня 2019 року та в заяві від 25 травня 2019 року (а. с. 131-134, 147-152, 170-175), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір з відповідача не стягується.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Керуючись ст.ст. 11-13, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 617, 623, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України ,-

у х в а л и в :

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

Суддя

Островська Н.І.