Рішення № 84677942, 19.09.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.09.2019 Справа № 554/2205/19

Провадження № 2/554/1390/2019

РІШЕННЯ

іменем України

19 вересня 2019 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

представника відповідача - адвоката Ошеки О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Полтави в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 05.04.2011 року, згідно з якою отримала кредитну картку «Універсальна». 26.07.2013 року відповідачу було переоформлено кредитну карту на престижну кредитну картку «Gold» та відкрито картковий рахунок, згідно якого Відповіач отримав кредит у розмірі 6200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 31 грудня 2018 року виникла заборгованість у сумі 192961,97 грн., яка складається з: 5976,91 грн. - заборгованість за кредитом; 182185,06 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом. Крім того, позивач, посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, вказує, що заборгованість до стягнення становить 122545,83 грн., яка складається з 5976,91 грн. - заборгованості за кредитом; 116568,92 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 05.04.2011 року по 29.06.2018 року.

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, чим порушує законні права позивача. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також судові витрати.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 21 березня 2019 року відкрито провадження та справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.49-50).

Судом направлений запит в порядку ч.6 ст.187 ЦПК України щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача, та згідно відомостей довідки про реєстрацію місця проживання від 25.03.2019 року вих. №16-20/7263, виданої відділом реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб управління державної реєстрації Полтавської міської ради надані відомості за наявними обліками Реєстру територіальної громади виконавчого комітету Полтавської міської ради про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.51, 55).

22 травня 2019 року ухвалою суду задоволено заяву представника відповідача про перехід від розгляду справи за правимлами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження; розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання по справі (а.с.135-136).

11 червня 2019 року задоволено частково клопотання представника відповідача про витребування доказів та інформації з АТ КБ «Приватбанк» (а.с.173-174).

14 серпня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.223).

Відповідач ОСОБА_1 з позовом не погодилась, надала на адресу суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала, проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з таких підстав. Зазначає, що не визнає тієї обставини, що зверталась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання кредитних послуг. Стверджує, що не підписувала заяви б/н від 05.04.2011 року з метою отримання кредитних послуг і звернення до ПАТ КБ «ПриватБанк». Також не визнає того, що згідно з підписаною нею 05.04.2011 року заявою нею було отримано кредитну картку «Універсальна», а 26.07.2013 року було переоформлено дану кредитну карту на престижну кредитну картку «Gold» та відкрито картковий рахунок. Вказує, що вона не отримувала 26.07.2013 року кредиту в розмірі 6200,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на суму залишку заборгованості за кредитом. Не визнає і того, що згадана заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг, а тому вважає, що договір не укладено. Заперечує, що сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, а також, що умови кредитування в ПриватБанку нібито були надані відповідачу для ознайомлення у письмовій формі; заперечує факт користування нею картрахунком і відповідними кредитними коштами, а також всі інші обставини, зазначені позивачем у позовній заяві. Зазначає, що не зверталась за отриманням саме банківських послуг, а у заяві б/н від 05.04.2011 року зазначено про кредитний ліміт у розмірі 3000,00 грн, а не 6200,00 грн., а також не надано доказів встановлення такого кредитного ліміту. У матеріалах позову відсутні докази відкриття карткового рахунку, а також отримання відповідних карток, строку їх дії тощо. При цьому, в позовній заяві не зазначено, про які конкретно умови сторони дійшли згоди при укладенні договору, а також не надано відповідних доказів, адже відповідачу було надано інший за змістом і обсягом текст Умов та Правил, і не зазначено доказів відповідності їх редакції з тою, що була чинною та надана на ознайомлення 05.04.2011 року. Крім того, на думку відповідача, відсутність в матеріалах позову первинних документів (касових, меморіальних, виписок) свідчить про недоведеність позивачем факту та розміру заборгованості. Також вважає, що згадані Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять підпису відповідача, як позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Також не було досягнуто згоди у належній формі щодо розміру процентів (а.с.73-113).

Від представника позивача до суду надійшла письмова відповідь на відзив, у якій не погодився із наведеними доводами відповідача та зазначив, що відповідачем особисто заповнена анкета-заява від 05.04.2011 року, у якій чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та щодо складових договору, зміст якого зафіксовано в декількох документах, особисто підписавши відповідну заяву. Також відповідачу встановлено поточну процентну ставку. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Наполягає на тому, що договір укладений у належній формі та не суперечить законодавству. При цьому стверджує, що відповідачу були відомі і зрозумілі умови договору. Банком надані належні докази та первинні документи, які підтверджують факт укладання кредитного договору та розмір заборгованості. Зазначає, що згідно з випискою з карткового рахунку вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без навності картки. З розрахунку заборгованості видно, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Вказаний розрахунок відповідачем не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи не призначались. Крім того, у ст.204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Крім того, зазначив, що 26.07.2013 року відповідачу було перевипущено кредитну карту на престижну картку «Універсальна Gold» відповідно до Тарифів якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Перевипуск карти не являється укладенням нового кредитного договору, разом із тим, 22.08.2013 року відповідач здійснив погашення заборгованості в розмірі 500 грн. на перевипущену карту. Тому, посилаючись на положення законодавства, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, вважає відзив відповідача необґрунтованим, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.142-149). Аналогічні доводи викладені в поясненнях позивача й від 04.07.2019 року (а.с.202-208).

На вказану відповідь відповідачем ОСОБА_1 надано заперечення, у яких підтримала раніше викладені доводи щодо невизнання обставин, зазначених позивачем в обгрунтування позову. А також заявила про застосування позовної давності до позовних вимог позивача (а.с.180-186).

Також про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідач подав до суду окрему заяву від 18.09.2019 року, у якій зазначив, що позивачем не вказано про дату виникнення заборгованості відповідача перед позивачем, а також розміру та період за який вона виникла. У свою чергу, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що найпершою датою операції за рахунками обліку заборгованості зазначено 26.07.2013 року. Оскільки позовна заява направлена до суду 07.03.2019 року, а загальний строк позовної давності становить 3 роки, то відповідачем вважає, що право позивача на звернення до суду обмежується датою 07.03.2016 року. Тому просить застосувати до вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом строк позовної давності (а.с.228).

У судове засідання позивач не з`явився, просив про розгляд справи за відсутності представника. Позовні вимоги підтримує, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд вважає за можливе розглянути справу за вказаної явки сторін на підставі наданих доказів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також доводи сторони відповідача, надавши належну правову оцінку доказам, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що 05 квітня 2011 року між відповідачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.11), отримавши платіжну картку «Універсальна» (картку перевипущено 26.07.2013 року). Відповідно до укладеного договору б/н від 05.04.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та позивач вважає, що відповідна згода щодо складових вказаного договору підтверджується підписом у заяві, а також фактичними діями відповідача.

До кредитного договору позивач додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.13-36), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та розрахунок (а.с.9-10), відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 грудня 2018 року становить до стягнення 122545,83 грн., яка складається з: 5976,91 грн. - заборгованість за кредитом; 116568,92 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 05.04.2011 року по 29.06.2018 року.

Так, згідно з довідкою банку від 11.05.2019 року №30.01.0.0/2-20190313/625 вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору б/н від 05.04.2011 року отримано картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 (а.с.151).

Виписка з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 01.04.2011 року по 11.05.2019 року містить наступні записи: кредитний ліміт: 6200,00 грн., всього приход «5891,34 CR», всього видатки «259234,91», баланс на кінець періоду «-253343,57», сума комісій «-84,00» (а.с.152-154, 195-200).

Доводи сторони відповідача зводяться до того, що ОСОБА_1 не підписувала та не була обізнанана з «Умовами і правилами надання банківських послуг», які нібито є частиною кредитного договору, про що вказує позивач.

Відповідно до оглянутих у судовому засіданні Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua, Банк: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», що діє на підставі Ліцензії Національного банку України №22 від 29.07.2009, керуючись законодавством України, публічно пропонує широкому та необмеженому колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та правила надання банківських послуг. На сайті відсутні Умови та правила, що діяли на час підписання анкети-заяви відповідачем.

В той же час, Анкета-заява від 05.04.2011 року не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 отримала Умови та Правила надання банківських послуг (а.с.11).

Згідно з витягом Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» наявні умови кредитування щодо декількох видів кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с.12).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або іншафінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах тана умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

У даній позовній заяві позивач з посиланням на положення ч.1 ст.634 ЦК України зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (зворотній бік а.с.2).

З цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазакономнадані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника ОСОБА_1 від 05.04.2011 року процентна ставка не зазначена. Також у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, (крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.04.2011 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (05 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 березня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Тому роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила кредитування.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тоді як наявність неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст.3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.

Тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять підпису відповідача, - не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.04.2011 року шляхом підписання заяви-анкети.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Крім того, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили належним чином у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

За вказаних обставин, вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 116568,92 грн.; не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Щодо вимог позовної заяви про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5976,91 грн. суд зазначає про таке.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач фактично отримав від позивача можливість користуватися грошовими коштами у сумі 5976,91 грн. (тіло кредиту), що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача.

Відповідно до виписки з карткового рахунку прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт 6200,00 грн. та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів тощо, частково погашав заборгованість, потім знов користувався коштами, а отже отримав кредитну карту «Універсальна Gold», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки, а протилежного стороною відповідача не доведено.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, що, в свою чергу, не було спростовано відповідачем, суд вважає таку вимогу обґрунтованою, оскільки у даному випадку кредитор має право вимагати виконання вказаного зобов`язання з боку відповідача.

Разом із тим, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позову про стягнення заборгованості.

Так, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно наданого позивачем розрахунку та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що остання здійснювала платежі за отриманим кредитом. При цьому, останній платіж (погашення) був проведений 13.01.2015 року (а.с.9 зворотній бік; а.с.196 зворотній бік).

З даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду лише 18.03.2019 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності з моменту порушення своїх прав. При цьому, позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення строків позовної давності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності по вимогах даного позову, оскільки він звернувся до суду із вимогами про захист свого цивільного права поза межами строків позовної давності, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду відповідно до приписів ч.4 ст.267 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує те, що оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому судові витрати за рахунок відповідача не компенсуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15-16, 257, 267, 509, 525, 526, 598, 625, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 12-13, 82, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 05.04.2011 року, а саме за тілом кредиту відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 05.04.2011 року, а саме в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження вул.Грушевського, буд.1Д, м.Київ, адреса для листування, вул.Набережна Перемоги, буд.50, м.Дніпро;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Семенівським РВ УМВС України в Полтавській області 16.08.2007 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 30 вересня 2019 року.

Суддя Г.В. Андрієнко