Рішення № 84670869, 30.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4832/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову відповідача (відповідь № 5112-1477/5112.1-19 від 17.07.2019) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 12.08.2003 року).

Ухвалою суду від 20.08.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. (а.с.21-23)

02.09.2019 року позивачем подано заяву, вхід. № 31185/19, в якій останній просить, зокрема, справу № 420/4832/19, яка призначена до розгляду на 17.09.2019 14:30 год. та у подальшому розглядати відповідно до ст. 194 КАС України за відсутності позивача та його представника. (а.с.24) 17.09.2019 року представником відповідача до суду подано заяву, вхід. № 33436/19, в якій останній просить судове засідання по справі № 420/4832/19 провести без його участі. (а.с.25)

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом позовної заяви та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із зазначенням таких фактичних обставин:

- ОСОБА_1 , є матір`ю та законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 . У зв`язку з настанням 16-ти річчя дитини, вони звертались до територіального підрозділу міграційної служби - до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Київським районним відділом у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області було надано відповідь за № 5112-1477/5112.1-19 від 17.07.2019, з якою вони не згодні. Так, вказана відповідь свідчить про те, що у видачі паспорта громадянина України дитині було відмовлено, не заважаючи на те, що з моменту настання 16-річчя дитина має законне право на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Позитивної відповіді по суті поставлених питань вони так і не отримали, лист містив перелік нормативно-правових актів які цитували окремі їх норми, а також рекомендацію для оформлення паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, що не вирішує проблеми з отримання на законних підставах паспорта громадянина України у формі книжечки;

- позивач вказує, що з прийняттям КМУ Постанови № 745 (від 26.10.2016), згідно з якою п. 2 та п. 3 Постанови № 302 викладені в іншій редакції, які ще більше звузили обсяг прав і свобод громадян, за якою громадяни вже не мають право отримувати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки типу ID-1 з 01.11.2016 без безконтактного електронного носія, у зв`язку з чим порушується принцип рівності громадян, встановлений ст.ст. 21, 24 Конституції України, оскільки п. 3 Постанови КМУ № 745 встановлено, що «до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки». Тобто, право отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року ставиться (ставилося) в залежність від рівня матеріально-технічного забезпечення підрозділів міграційної служби, а не від реалізації права особи отримати такий паспорт. Таке обмеження грубо порушує основоположні конституційні права громадян, передбачені статтями 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров`я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо, оскільки громадяни, які за правовими та релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронним носієм, від присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) та від зняття біометричних даних;

- позивач зазначає, що на сьогоднішній день існує два законодавчих акта України, що встановлюють правовідносини у сфері оформлення та видачі паспортів України та які за юридичною силою вищі за вищезгадані постанови Кабінету Міністрів України. Це Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (із змінами, у т.ч. згідно з Законом України від 03.07.2012 № 5029-VI), та Закон України «Про Єдиний Державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»;

- чинна редакція Закону про ЄДДР хоча і передбачає альтернативу паспорта з безконтактним носієм (у ст. 14 зазначено про те, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки (такий же припис є у Перехідних положеннях цього Закону), а отже, може забезпечити реалізацію такого права, це право може реалізовуватися також у інший спосіб. Таким альтернативним способом виступає законодавчо закріплене Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-XII. Більш того, на підставі цього положення діяв наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 № 320, який визначив порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Цей наказ був чинний до квітня 2018 року, однак його положення були застосовані для оформлення та видачі паспорта у вигляді книжечки для дитини позивача. Разом з тим, зразок та форма паспорта книжечки затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», ця постанова є чинною;

- Закон про ЄДДР як самою назвою, так і всім змістом, передбачає встановлення нового реєстру, за яким передбачається обліковувати громадян України, при цьому, створюється унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) із персональних даних громадянина. Закон про ЄДДР вимагає від громадян особистого підпису під заявою про включення персональних даних до реєстру та формування унікального номеру, що оскаржується позивачем, оскільки такі дії суперечать реалізації прав і свобод. Під УНЗР буде зберігатися вся особиста інформація про людину електронних базах даних Єдиного державного демографічного реєстру. Будь-яка взаємодія громадянина з державою у всіх сферах життєдіяльності здійснюватиметься тільки через його особистий номер (УНЗР);

- позивач вважає, що керуючись п. 3 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», за яким «обсяг персональних даних, які можуть бути включені до бази персональних даних, визначаються умовами згоди суб`єкта персональних даних або відповідно до закону», можна не надавати згоду на автоматизовану обробку персональних даних, що також регламентується Міжнародною конвенцією «Про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних». За таких обставин, громадянин відповідно до статті 32 Конституції України та ч. 6 ч. 6 Закону України «Про захист персональних даних», має право на відмову від обробки персональних даних в інформаційно-телекомунікаційній системі, якою є ЄДДР, та, відповідно, право на відмову від УНЗР, як невід`ємної частини ЄДДР, бо під терміном «згода», виходячи із ст. 2 наведеного Закону слід розуміти «добровільне волевиявлення людини»;

- присвоєння номера УНЗР (унікальний номер запису у реєстрі) є неприйнятним по суті, оскільки у документах ICAO Dos 9309 (посилання на цей документ є в Законі про ЄДДР), на основі яких було розроблено законодавство України у сфері видачі ID - паспортів, чітко вказано про те, що номер присвоюється саме по відношенню до особи і носить визначення «Personal number» (Dos 9309 ICAO. Machine Readable Travel Documents . Part 1 Machine Readable passport . VoI.1 Sixthedition, Internatiol Civil Aviation Organization, - 2006. Стр. 50, 56), що в перекладі на українську означає «Особистий номер», а в законодавчих документах цілком відповідає номеру УНЗР з усіма відповідними ознаками і характеристиками. Тобто, очевидно є підміна визначення «Personal number» на УНЗР;

- оскільки ім`я, прізвище та по-батькові стосуються приватного та сімейного життя особи, а наші діти не бажають за можливе цифрову ідентифікацію щодо себе (замість свого імені) позивач вважає, що позовна заява в інтересах дитини, охоплюється ст. 8 Конвенції та будь-які дії з питань обов`язковості або примушування з отримання паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки є втручанням до приватного та сімейного життя;

- на погляд позивача, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення ст. 8 Конвенції, за виключенням випадків вказаних у п.2 ст.8, якщо воно не здійснювалось «згідно із законом», не переслідуючи легітимну ціль або цілі з пунктом 2 та було «необхідним в демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які були досягнуті;

- за постановою КМУ № 302 від 25.03.2015 за Законом про ЄДДР (ст. 7) безконтактний електронний носій паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 містить відцифровані персональні дані особи, які до речі, вносяться до Єдиного державного демографічного реєстру, а тому передача цих даних повинна здійснюватись на вимогах закону та за згодою дитини. Враховуючи, що ні дитина, ні законний представник не надав згоду на обробку її персональних даних, що є обов`язковим для отримання паспорту у вигляді пластикової картки шляхом подання заяви-анкети (ст. 21), використання засобів Єдиного державного реєстру з метою обробки його персональних даних - є незаконною дією, яка порушує особисті права дітей;

- жоден закон України, яка є вільною і незалежною державою, не дозволяє присвоювати будь-які номери своїм громадянам;

- позивач звертає увагу на те, що цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту ISO/IEC 1444А). Це видно при порівнянні процедури формування УНЗР та структури формування EAN -13UPC;

- такі дії носять аморальний і блюзнірський характер, принижуючи та паплюжать честь і гідність громадянина України, що є неприпустимим і незаконним, оскільки згідно Конституції України (ст.3) честь і гідність визнаються в Україні одними з найвищих соціальних цінностей;

- сам факт присвоєння людині номера суперечать висновкам Нюрнберзького трибуналу 1946 року, що ратифікований Верховною радою України за № 3248-VI від 19 квітня 2011 року і не має строку давнини, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочинними проти людяності;

- більш того, загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих -коду системи EAN-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих;

- таким чином, грубо порушується законне право особи на ім`я, яке встановлено статтею 28 Цивільного кодексу України. Так, цією статтею встановлено, що фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не впливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить;

- на підставі вищенаведених законів, позивач як громадян України, має право не давати згоду на збір, обробку, передачу третім особам особистих даних, присвоювати особисті номери, які несуть у собі образливу і не допустиму до використання віруючим православним людям символи відступу від Бога - число 666, ідентифікувати засобами ЄДДР;

- позивач звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 398 від 03.04.2019 року, на виконання якої прийнято наказ МВС України № 456 від 06.06.2018 року, органи міграційної служби оформлюють та видають паспорт громадянина України зразка 1994 року. За цим нормативно-правовим актом можливо отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки лише за рішенням суду. Отже, органи міграційної служби фактично визнають, що оформлення та видача такого паспорта можлива, але тільки за рішенням суду. Тому позивач звернулася з цим позовом з метою оформлення та видачі паспорта зразка 1994 року для своєї дитини за рішенням суду;

- в Україні вже прийняті рішення на користь громадян з питань визнання протиправними дій органів Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Головним у судовій практиці з цих питань є те, що Великою Палатою Верховного Суду від 19.09.2018 прийнято зразкове рішення, відповідно до якого аналогічні позовні вимоги до Управління Державної міграційної служби у Житомирській області в особі Коростенського районного відділу задоволено, визнано протиправними дії органу міграційної служби та зобов`язано позивачу ОСОБА_4 видати паспорт-книжечку зразка 1994 року. Отже, правові висновки цього Верховного Суду повинні враховуватися судами про розгляді аналогічних справ, у тому числі нашої (ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України);

- чинне законодавство передбачає альтернативу в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а зразки документів, у тому числі паспорта громадянина України у вигляді картки встановлені цими нормами та постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 і стосується тих осіб, яка бажають їх отримати. Позивач наполягає про можливість застосування іншого законодавства про оформлення та видачу паспорта у вигляді книжечки. Так, п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII встановлено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються КМУ;

- збір персональних даних, який є основою ведення Єдиного державного демографічного реєстру та підставою для видачі біометричного паспорту ніяким чином доступно не формулює мету збору персональних даних, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» це не встановлено, не сформульовано. Цілями цього закону є використання для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування особи (ч.3 ст.4, 6 Закону про ЄДДР), тобто закон начебто має за мету запровадження єдиної системи реєстрації населення, яке охоплює все населення країни із сучасним рівнем безпеки документів з електронним носієм біометричної інформації. Таке формулювання не відповідає відповідним міжнародним документам, в яких Україна взяла на себе відповідні зобов`язання. Так, згідно «Плану дій з лібералізації візового режиму для України» схваленого на саміті Україна - Європейський Союз, згадується про необхідність запровадження біометричних закордонних паспортів а ніяк паспорт громадянина України;

- застосування постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 відповідачем в частині можливості отримання паспорта лише у формі картки суперечить Закону України № 1474-VIII, оскільки Кабінет Міністрів України досі не виконав п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, не привів у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акт, не забезпечив приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, у т.ч. ДМС України, їх нормативно-правових актів у відповідності із цим Законом в частині обігу паспортів громадянина України у формі книжечки, їх оформлення та видачі громадянам, що бажають мати таку форму паспорта;

- Кабінет Міністрів України фактично та юридично через органи міграційної служби прийняттям постанови № 302 від 25.03.2015, яка не підлягає застосуванню у цих спірних правовідносинах, діє з точністю до навпаки, запроваджує ту систему ідентифікації населення, яка порушує правило недоторканості приватного та сімейного життя, втручається до цієї сфери без обґрунтованих передбачуваних на те підстав, порушує принцип приналежності особи до громадянина України, встановлений ст. 4 Конституції України, оскільки, нав`язуючи ту форму ідентифікації особи, яка є для неї неприйнятою, формує розкол у суспільстві, де будуть громадяни, що мають доступ до всіх прав і свобод, що отримали біометричний паспорт, та інші громадяни, які через невизнання держави до приватного та сімейного життя, у зв`язку з чим на правових підставах позивач відмовляється від отримання біометричного паспорта, не матимуть відповідних прав і свобод у найбільш важливих сферах суспільного життя;

- викладені висновки також свідчать про те, що відповідачем не враховано ст. ст. 6, 7 КАС України, ст. 8 Конституції України за якими в Україні діє принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського союзу з прав людини, є необхідним та пріоритетним у демократичному суспільстві, однак відповідач не застосував принцип верховенства права як міру справедливості для такої категорії громадян як позивач, практику Європейського суду з прав людини, адже у випадку відмови в задоволенні позову, зрозуміло, що не призведе до обмежень у сфері реалізації її конституційних прав на освіту, медичну реформу, праві на труд, праві на вступу у шлюб, купівлі нерухомого майна, участі у виборах органів влади та референдумі;

- доводи відповідача, які висловлені у відзиві на позовну заяву, зводяться лише до формального виконання вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон про ЄДДР), які на думку позивача можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин лише в тій частині, яка захищає права позивача Це пов`язано з тим, що норми цього Закону значно звужують обсяг прав і свобод, які були у громадянина на момент його прийняття та в подальшому при його застосуванні, внесенні змін;

- застосування постанови КМУ №302 від 25.03.2015 відповідачем в частині можливості отримання паспорта лише у формі картки суперечить Закону України №1474-VIII, оскільки Кабінет Міністрів України досі не виконав п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, не привів у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти, не забезпечив приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, у т.ч. ДМС України, їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом в частині обігу паспортів громадянина України у формі паспортної книжечки, їх оформлення та видачі громадянам, що бажають мати таку форму паспорта;

- на момент звернення позивача не був чинним наказ МВС України № 320 від 13.04.2012, а тому форми звернення, процедури звернення або заяви про отримання паспорта не було і немає дотепер, у зв`язку з чим аргументи відповідача про недотримання форми заяви про отримання паспорта, є також необґрунтованими. На момент звернення дитини на теперішній час жодного Порядку, Положення або іншого нормативно-правового акту, який би регулював процедуру оформлення та видачі паспорта зразка 1994 року немає, тому звернення (заява) до підрозділу міграційної служби про оформлення та видачу паспорта зразка 1994 року оформлювалась зверненням (заявою) у відповідній формі, тобто з дотриманням існуючого на момент звернення порядку.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 04.07.2019 року до Київського РВ звернулась ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_1 із письмовою заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.26.1992 № 2503-XII, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР);

- Київським РВ у межах строку визначеного Законом України «Про звернення громадян» надано позивачу письмову відповідь на його заяву із відповідним роз`ясненням щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді Київським РВ зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорту громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII. Позивач вважає надану відповідь відмовою у наданні паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради від 26.06.1992 №2303-XII та вважає таку відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав;

- відповідач зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин було чинним Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, яким передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиним зразком, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення;

- 20 листопада 2012 року був прийнятий Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI відповідно якого паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій;

- при цьому, при подачі заяви необхідно подати відповідний пакет документів: заяву за формою, встановлено Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. Тобто, вказаний перелік документів необхідних як для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки так і для видачі паспорта громадянина України у формі картки;

- проаналізувавши вказані норми законодавства та правовідносини як склалися між учасниками справи, ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що протиправність дій відповідачів у даному випадку відсутня, оскільки, на підставі письмової згоди позивача, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Відповідно, оцінюючи вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII слід вказати, що оскільки позивачем не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов`язок у даному випадку відсутній;

- на підстав письмової заяви позивача, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Відповідно, оцінюючи вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку щодо видачі паспорта громадянина України у форма книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ слід вказати, що оскільки позивачем не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов`язку в даному випадку відсутній;

- враховуючи, що позивач не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо), то можливо дійти до висновку про відсутність протиправних дій відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , а так само відсутні підстави для зобов`язання відповідача видати такий паспорт;

- відповідач вважає, що постанова Верховної ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992, є актом нижчої юридичної сили та повинна застосовуватися виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону;

- на день звернення позивача із заявою, у відповідача були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки;

- заяву позивача було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та надані відповіді на порушені в заявах питання;

- рішення про відмову в оформленні паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що із заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався;

- доводи позивача щодо дискримінації громадян з боку ГУ ДМС України в Одеській області за релігійною, віковою ознакою або порушення права на ім`я, нічим не підтверджені та спростовуються. Твердження позивача про присвоєння йому універсального коду (індивідуального-коду) замість ім`я та використання цього числового коду замість ім`я, позивачем документально не підтверджено;

- відповідач не вважає повідомлення відповідача про відсутність підстав надання позивачу паспорту у вигляді книжечки, як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя, оскільки, держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку;

- стосовно першої ознаки зразкової справи, а саме позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Враховуючи те, що позивача не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадина України та за відсутності необхідних документів, то можливо дійти до висновку про відсутність факту відмови у видачі паспорту у формі книжечки. Заяву позивача було розглянуто Київським РВ ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» та надано позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України. Враховуючи викладене Київським РВ ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки;

- стосовно другої ознаки зразкової справи, а саме відповідач - територіальні органи ДМС України. В адміністративній справі позивач просить зобов`язати Київський РВ оформити та видати бланк паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях). Враховуючи викладене, обов`язок оформлення та видачі паспорта громадянина України позивач просить покласти саме на Київський РВ. Враховуючи той факт, що Київський РВ є територіальним підрозділом Головного управління, а не територіальним органом ДМС, адміністративна справа № 420/4832/19 не підпадає під ознаки зразкової справи;

- стосовної третьої ознаки зразкової справи, а саме предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Проаналізувавши вказані ознаки можливо дійти до висновку, що вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки пов`язані саме з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних;

- відповідач зазначає, що під час надання відповіді Київським РВ не було зазначено, що позивачу відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с.16)

4 липня 2019 року неповнолітня ОСОБА_2 в особі його законного представника, мати - ОСОБА_1 , звернулась до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року (а.с.12), в якій, відповідно до, зокрема, до ст.ст. 3, 8, 22, 32, 35 Конституції України, заявники просили оформити та видати паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Відповідно до змісту зазначеної заяви, її подано з таких підстав, зокрема:

- згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії;

- статтями 1, 4. 8, 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - закон про ЄДДР) визначено, що ЄДДР збирається і обробляється конфіденційна інформація про населення України з присвоєнням кожній людині за її згодою незмінного номера - унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР);

- відповідно до ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Термін «згода» відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» означає «добровільне волевиявлення особи за умови її поінформованості»;

- таким чином, відповідно до Конституції України і Закону України «Про захист персональних даних» паспорта ID-картка може видаватися лише тим громадянам, які погоджуються на збір і обробку персональних даних;

- рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя;

- постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18, Провадження № 11-460заі18) визнано протиправною відмовою територіального підрозділу Державної міграційної служби України у видачі позивачці паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII. Зобов`язано територіальний підрозділ Державної міграційної служби України оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарження не підлягає;

- відповідно до ст. 129-1 Конституційного України, ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання;

- з урахуванням визначення термінів «типові адміністративні справи», «зразкова адміністративна справа» частинами 21-22 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкове рішення Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим до виконання Державною міграційної служби України як суб`єктом владних повноважень (її відокремленими структурними підрозділами), та поширюється на всіх, хто заявляє аналогічні вимоги в аналогічних відносинах, що регулюються одними нормами права;

- користуючись законними правами на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки персональних даних, позивач заявляє, що не дає згоду на збір і обробку персональних даних. Категорично забороняє передачу будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру; забороняє формування по відношенню до нього УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо;) забороняє використання щодо нього будь-яких засобів ЄДДР;

- з огляду на зазначене, позивач просив оформити та видати йому паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, зразок якої затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 04.06.1994 № 353;

- законний представник неповнолітньої дитини, мати - ОСОБА_1 була згодна із своєю дитиною, повністю підтримувала її і разом з нею просила оформити і видати дитині - ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- при цьому наголошено, що вказаним Положенням не передбачено внесення даних про особу до ЄДДР, не передбачено формування (присвоєння) УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодованих, QR-кодових, біометричних тощо), не передбачено використання будь-яких засобів ЄДДР;

- для оформлення паспорта подаємо свідоцтво про народження, дві фотокартки дитини розміром 35х45 мм, заяву про видачу паспорта відповідно до наказу МВС України №320 від 13.04.2012 (заява вказаної форми також подавалась 02.03.2019 ОСОБА_4 - позивачем у зразковій справі № 806/3265/17, який Коростенський РВУДМС України в Житомирській області 29.03.2019 оформив та видав паспорт зразка 1994 року). Про дату та час оформлення паспорта просимо повідомити нас завчасно, викликавши до приміщення Вашого підрозділу (тел. + 380674822346).»

Також, згідно з цією заявою, заявником до неї додано: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 ; дві фотокартки дитини ОСОБА_2 розміром 35х45 мм; заява про видачу паспорта відповідно до наказу МВС України № 320 від 13.04.2012.

Листом № 5112-1477/5112.1-19 від 17.07.2019 (а.с.13-14) Київський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області повідомив гр. ОСОБА_2 , що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України віл 26 червня 1992 року № 2530-ХІІ.

Відповідно до змісту вказаного листа, заяву ОСОБА_2 щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки у зв`язку з досягнення 16-річного віку без використання засобів Єдиного Державного демографічного реєстру розглянуто Київським РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, та заявника повідомлено, зокрема, що:

- правовідносини стосовно оформлення та видачі паспорта громадянина України врегульовано: Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон); Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року №795) (далі - постанова № 302);

- паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону);

- кожен громадян України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України (ч. 2 ст. 21 Закону);

- Закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи;

- єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місць перебування (абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону);

- єдиний держаний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина (абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону);

- в заяві позивач посилаєтесь на те, що чинним законодавством передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і вигляді картки;

- відповідно до п. 3 постанови Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиним зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

- терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення;

- відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляється у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета;

- відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члену екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, картка мігранта, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;

- враховуючи викладене, ч. 1 ст. 14 Закону є нормою, яка передбачає форму всіх вищезазначених документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України;

- відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій;

- таким чином, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосування засобів реєстру;

- додатково інформуємо, що згідно доручення першого заступника Голови ДМС України від 15.06.2017 № Д/92/2-17 з 16.06.2017 року в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено;

- разом з тим, сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки та ведення обліку без використання ЄДДР», подана позивачем до ГУДМС в Одеській області у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку (у тому числі у вигляді книжечки);

- судове рішення у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яке посилаєтесь позивач, не можу бути підставою для видачі Вам паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, оскільки є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи;

- виходячи з системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки;

- єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональний даних», оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях;

- паспорт громадянина України є необхідним документом для укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та ін.;

- у відповідно зі ст.19 Конституції України, органи дежавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Не погоджуючись з відмовою Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь № 5112-1477/5112.1-19 від 17.07.2019) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

Судом також встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов`язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до пунктів 2-4 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

20 листопада 2012 року прийнятий Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI (далі - закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону)

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна"; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт"; На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резусфактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до міграційного органу, заявники просили оформити та видати паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 .

Разом з тим, у відповіді на заяву відповідач вказав, що відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України віл 26 червня 1992 року № 2530-ХІІ.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Разом з тим, на час звернення позивачів із заявою до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що справа № 420/4832/19 за даним позовом не підпадає під ознаки типової є необґрунтованими.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S . r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Крім вищезазначеного, щодо окремих обґрунтувань відповідача заперечень проти позовних вимог суд вважає за необхідне додатково зазначити таке.

Так, відповідачем зазначено, що позивач не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо), то можливо дійти до висновку про відсутність протиправних дій відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_5 , а так само відсутні підстави для зобов`язання відповідача видати такий паспорт.

Проте, в заяві від 04.07.2019 року, адресованій Київському РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, неповнолітня ОСОБА_2 в особі її законного представника, мати - ОСОБА_1 , просила оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, зразок якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353.

Листом № 5112-1477/5112.1-19 від 17.07.2019 Київський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області повідомив гр. ОСОБА_2 , що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України віл 26 червня 1992 року № 2530-ХІІ.

Відповідно до змісту вказаного листа, заяву ОСОБА_2 щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки у зв`язку з досягнення 16-річного віку без використання засобів Єдиного Державного демографічного реєстру розглянуто Київським РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області.

Також, згідно із заявою ОСОБА_2 від 04.07.2019 року, заявником до неї додано: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 ; дві фотокартки дитини ОСОБА_2 розміром 35х45 мм; заява про видачу паспорта відповідно до наказу МВС України № 320 від 13.04.2012.

Отже, вищенаведене обґрунтування відповідача - не відповідає фактичним обставинам справи та спростоване дослідженими вищенаведеними письмовими доказами у справі.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;

- оскаржена відмова у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнята відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваної відмови; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця відмова, тому вона є протиправною, відповідно

- виходячи із вищенаведених висновків суду, похідна вимога позивача зобов`язального характеру щодо зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 12.08.2003 року) - підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, відповідно підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 194, 205, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер і серія паспорта: НОМЕР_3) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Академіка Філатова, 15а, м. Одеса, 65080) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 12.08.2003 року).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.