Рішення № 84670183, 01.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9437/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина А 0409 про стягнення компенсації,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А0409 (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.07.2019, просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у сумі 87124,62 гривень) за період з 14.03.2019 по 17.04.2019 в сумі 15971,84 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що при звільненні його зі служби Військова частина А0409 несвоєчасно провела з ним повний розрахунок, а саме: грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у сумі 87124,62 гривень була виплачена не 14.03.2019 в день виключення зі списків особового складу, а 17.04.2019, тобто із затримкою, що на думку позивача є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на зазначене він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 19 липня 2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія вищезазначеної ухвали суду, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 23 липня 2019 року була надіслана на адресу місцезнаходження Військової частини А0409, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Військова частина А0409 отримала 26 липня 2019 року (а.с.15).

09 серпня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що Військова частина А0409 заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Таку позицію відповідач аргументував тим, що Військова частина А0409 не є прямим розпорядником коштів, діє певний механізм перерахунку кошті з Державного бюджету України на баланс Міністерства оборони України, яке у свою чергу перераховує кошти на рахунок військової частини. Дана процедура займає певний час, що призвело до затримки у виплаті належних ОСОБА_1 коштів за неотримане речове майно. Таким чином, відповідач зазначає, що будучи позбавленою фінансування на вказану виплату, вона була позбавлена можливості виконати в цій частині положення чинного законодавства. Враховуючи вищезазначене, Військова частина А0409 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.23-25).

У відзиві на позовну заяву Військова частина А0409 також звертає увагу суду на те, що позивачем було невірно розраховано середньомісячну заробітну плату за два останні місяці перед звільненням з військової служби, оскільки розмір його грошового забезпечення становив у січні 2019 року - 7273,05 грн., а у лютому 2019 року - 7273,05 грн., а не 13858,05 грн. у січні 2019 року та 13858,05 грн. у лютому 2019 року, як про це зазначає позивач. Крім того, відповідач зазначає, що кількість днів затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно становить 33 календарних дні, а не 34 дні, як вказує ОСОБА_1 . Зазначене призвело до того, що позивачем було невірно розраховано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню (а.с.25).

13 серпня 2019 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив на позовну заяву, в якій він зазначив, що вказуючи у відзиві про те, що розмір отриманого ним грошового забезпечення за січень та лютий 2019 року становить відповідно 7273,05 грн. та 7273,05 грн. відповідач вводить суд в оману, тому що зазначає лише про суми додаткових видів грошового забезпечення, без врахування посадового окладу, окладу за військовим званням та доплати за вислугу років (а.с.29-30).

Натомість, 02 вересня 2019 року від Військової частини А0409 до суду надійшли заперечення на відповідь від 13.08.2019, в яких відповідач повідомив, що грошова компенсація вартості неотриманого речового майна не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (а.с.32-35).

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Черняхович І.Е. в період з 09.09.2019 по 18.09.2019 на лікарняному, а 24.09.2019 у відрядженні, рішення по справі №240/9437/19 прийнято 01 жовтня 2019 року.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді головного сержанта ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону, ВОС - 824974А.

На підставі наказу командира 30 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 13.03.2019 №48-рс прапорщика ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.11).

Наказом командира Військової частини А0409 від 14.03.2019 №63 (по стройовій службі) прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Військової частини А0409 та всіх видів забезпечення з 15 березня 2019 року. Вказаним наказом також було встановлено виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 в сумі - 88451,39 гривень (а.с.12).

Згідно з довідкою Житомирського обласного управління АТ "Ощадбанк" від 17.07.2019 №105.00.057 вищезазначена компенсація за неотримане речове майно в сумі 87124,62 грн. була зарахована на рахунок ОСОБА_1 17 квітня 2019 року (а.с.20).

Вважаючи дії відповідача щодо несвоєчасного проведення з ним повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) врегульовані Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 768/28898 (далі - Інструкція №232).

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №232 офіцери, прапорщики, мічмани набувають права на отримання речового майна за встановленими Нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання чи військового звання "прапорщик" або "мічман". Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.

Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Пунктом 4 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. При цьому виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури.

Порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, під час розгляду справи судом було безспірно встановлено, що наказом від 14.03.2019 №63 ОСОБА_1 з 14 березня 2019 року було виключено із списків особового складу Військової частини А0409 та всіх видів забезпечення, однак грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 87124,62 грн. йому було виплачено лише 17 квітня 2019 року. Таким чином відповідачем було допущено протиправну затримку у розрахунку при звільнені загальною тривалістю 34 дні (з 14.03.2019 по 17.04.2019).

Водночас, нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а ні нормами Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, чи нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затведженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не врегульоване питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення, в тому числі й не передбачено такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства. Натомість, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані вище норми 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків військової частини, то суд приходить до висновку, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

У випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку №100).

При цьому, пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наявної у матеріалах справи довідки Військової частини А0409 від 19.03.2019 №708 (а.с.27) вбачається, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням становив: за січень 2019 року - 13858,05 грн. (з них: посадовий оклад - 3440,00 грн., оклад за військовим званням - 950,00 грн., надбавка за вислугу років - 2195,00 грн., надбавка за особливості проходження служби - 4280,25 грн., премія - 2992,80 грн.); та за лютий 2019 року - 13858,05 грн. (з них: посадовий оклад - 3440,00 грн., оклад за військовим званням - 950,00 грн., надбавка за вислугу років - 2195,00 грн., надбавка за особливості проходження служби - 4280,25 грн., премія - 2992,80 грн.).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці перед звільненням становить 469,76 грн.= (13858,05 грн. + 13858,05 грн.) / 59 календарних дні.

Оскільки позивача було виключено із списків особового складу частини 14 березня 2019 року, а грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно йому було виплачено лише 17 квітня 2019 року, то загальна тривалість затримки розрахунку при звільненні становить 34 дні (з 14.03.2019 по 17.04.2019 включно).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягненню з Військової частини А0409 на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільнені в розмірі 15971,84 гривень (469,76 грн. х 34 дні = 15971,84 грн., де: 469,76 грн. - середньоденний заробіток; 34 дні - час затримки розрахунку).

Щодо зазначених у відзиві на позовну заяву доводів відповідача про те, що Військова частина А0409 не здійснила належні виплати позивачу в момент звільнення його з військової служби через те, що на час звільнення позивача цільові кошти на виплату грошової компенсації замість речового майна були відсутні, суд зазначає наступне.

Відсутність коштів у відповідача для повного розрахунку при звільненні не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за затримку з ним повного розрахунку при звільненні, натомість позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено право позивача на отримання такої компенсації, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 78, 90, 139, 242- 246, 255, 257, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0409 (вул. Леваневського, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11701; код ЄДРПОУ 07962707) про стягнення компенсації - задовольнити.

Стягнути з Військової частини А0409 (вул. Леваневського, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11701; код ЄДРПОУ 07962707) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 14.03.2019 по 17.04.2019 у розмірі 15971,84 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна гривня вісімдесят чотири копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович