Рішення № 84670104, 30.09.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року Справа № 280/1914/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Киселя Р.В. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (проспект Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2776-49 від 06.02.2019.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) оформлена щодо позивача як звичайної фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, що прямо суперечить приписам ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI). Також, як стверджує позивач, у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 відсутні відомості щодо акту документальної перевірки, який став підставою для її оформлення (не зазначено його дату, номер тощо). Крім іншого, позивач зауважила, що вона не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує від неї дохід, не використовує найману працю та не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а тому у розумінні Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI не є платником єдиного внеску. З огляду на викладені обставини, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 02.05.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

24.05.2019 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 03.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання без повідомлення (без виклику) сторін на 27.06.2019.

24.06.2019 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки з 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Строк сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування, як визначено у ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI, до 10 липня наступного року, тобто 09.02.2018. Представник відповідача зазначив, що 09.02.2018 інформаційна система органу доходів і зборів автоматично нарахувала позивачу єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року (3200,00 грн.) * 22% = 704,00 грн. на місяць). Крім іншого, у відзиві на позов представник відповідача навів аргументи щодо необґрунтованості доводів позивача щодо того, що ЄСВ повинен сплачуватись тільки у випадку, якщо платник податку визначає базу нарахування. З огляду на викладені обставини, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

25.06.2019 на адресу суду від позивача надійшли пояснення, в яких остання зазначила, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Крім того, позивач зауважила, що відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується внесок. Натомість, він не подавав звітність, від нього не вимагались та не подавались бухгалтерські та інші документи, а сам відповідач не проводив перевірку позивача. Дані інформаційної системи органу доходів і зборів не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). На підтвердження такої правової позиції позивач надала роздруківку рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 по справі № 340/453/19. Із урахуванням викладених обставин, позивач наполягає на протиправності оскаржуваної вимоги відповідача.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступні обставини.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивача зареєстровано як фізичну особу-підприємця 13.11.2009. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу - орган державної влади 16.09.2014.

06.02.2019 відповідач відповідно до ст. 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI сформував Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2776-49, якою зобов`язав позивача сплатити недоїмку у розмірі 18276,72 грн (а.с.8). Дана вимога була отримана позивачем 19.02.2019.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач направила відповідачу скаргу від 27.02.2019 № б/н, в якій просила останнього скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2776-49 з підстав, аналогічних тим, що наведені у позовній заяві та поясненнях, а саме:

- позивач не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує від неї дохід;

- Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 оформлено на позивача як на звичайну фізичну особу, а не фізичну особу-підприємця;

- в оскаржуваній Вимозі відсутні будь-які відомості щодо акту документальної перевірки, який став підставою для її оформлення (а.с.9-10).

Рішенням відповідача від 03.04.2019 № 15704/6/99-99-11-05-02-25 Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 була залишена без змін, а скарга позивача - без задоволення з підстав, аналогічних тим, що наведені у відзиві на позовну заяву (а.с.11-13).

Дане рішення було отримано позивачем 13.04.2019, що підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» (а.с.15), а також копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Оцінюючи правомірність винесеної відповідачем Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49, якою зобов`язав позивача сплатити недоїмку у розмірі 18276,72 грн, суд виходить із такого.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI регламентовано, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 7 аналізованого нормативно-правового акту регламентував, що для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З аналізу наведених вище положень законодавства у відповідній сфері правовідносин вбачається, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).

Додатково такий підхід підтверджується тим, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), тобто для таких осіб база нарахування єдиного внеску ставиться в залежність від отриманого доходу (прибутку) в певному звітному періоді.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 13.11.2009. Основним видом діяльності за КВЕД є роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г. (основний) (52.48.9). Відповідач 06.02.2019 сформував Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2776-49, якою зобов`язав позивача сплатити недоїмку у розмірі 18276,72 грн (а.с.8). Дана вимога була отримана позивачем 19.02.2019.

Також, суд з`ясував, що одним із аргументів, наведених позивачем на обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення відповідача, є, зокрема твердження про нездійснення нею підприємницької діяльності та відсутність відповідного доходу.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 5 аналізованого Закону зняття з обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Отже, обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.

Суд встановив, що на час винесення відповідачем Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 та вирішення даного публічно-правового спору по суті позивач не вчинив регламентованих законом дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок у період протягом якого внесок відповідачем нараховано. Доказів зворотного позивачем не надано. Отже, доводи позивача у відповідній частині суд оцінює як необґрунтовані.

Щодо твердження позивача про відсутність у Вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 відомостей щодо акту документальної перевірки, який став підставою для її оформлення (не зазначено його дату, номер тощо) як фактор, який, серед іншого, свідчить про протиправність останньої, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція), затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Згідно з п. 1 розділу VI Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Відповідно до положень п. 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.

Отже, в інформаційній системі податкового органу було відображено мінімальну суму страхового внеску, яку зобов`язана сплатити позивач. Тоді як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску зі суми отриманого позивачем доходу за вказаний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску.

Стосовно посилання позивача на те, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49 винесена щодо позивача як фізичної особи, а не як фізичної особи-підприємця, суд оцінює критично, оскільки позивачем не заперечується факт розповсюдження сфери дії Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI на спірні правовідносини. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Отже, доводи позивача у відповідній частині суд також оцінює як необґрунтовані.

Таким чином, вищезазначені та досліджені докази у їх сукупності, на переконання суду, засвідчують факт порушення позивачем законодавства у сфері збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, не наведено достатніх та переконливих доказів на підтвердження протиправності Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2776-49.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач довів наявність правових підстав для зобов`язання позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки даний позов не підлягає задоволенню, підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 241, 243 - 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (проспект Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль