Рішення № 84668930, 27.08.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3243/18

№ 2/183/520/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Городецького Д. І.

секретаря судового засідання – Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання частково недійсним заповіту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в:

05 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила (а.с. 107-110). В обґрунтування уточненого позову позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 та земельної ділянки під ним, право власності на яку спадкодавець за життя не встигла належним чином оформити. За життя, а саме 30 листопада 2016 року її мати склала заповіт, яким все своє майно заповіла їй.

Зазначила, що житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0985 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані за спільні кошти в період зареєстрованого шлюбу її батьками, що було установлено рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2008 року, також цим рішенням було установлено, що у її батька ОСОБА_4 було відсутнє право заповідати спадковий будинок, оскільки він перебував у спільній власності подружжя. Так, оскільки будинок був оформлений на її батька, то за згодою матері батько приватизував земельну ділянку під ним на себе і отримав за життя Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП Нм № 00011, яка також є спільним сумісним майном подружжя і, як наслідок, її батько також не мав права заповідати її, як і будинок.

Додала, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті матері, інші спадкоємці відсутні, в установлений законом термін вона звернулась до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, однак їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

У зв`язку з чим, вона вимушена звернутись до суду та просить:

- визнати земельну ділянку площею 0,0985 га з цільовим призначенням – будівництво та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , спільною власністю подружжя;

- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 у листопаді 2000 року, посвідчений секретарем Личківського виконавчого комітету Магдалинівського району Дніпропетровської області в частині земельної ділянки площею 0,0985 га з цільовим призначенням – будівництво та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0985 га з цільовим призначенням – будівництво та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою суду від 06 червня 2018 року було відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання (а.с. 26-27). Окремими ухвалами суду від 19 вересня 2018 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 52-53, 54-55, 56-57). 28 березня 2019 року позивач звернулась на адресу суду із уточненою позовною заявою (а.с. 107-110). Ухвалою суду від 05 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 123-124).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити (а.с. 135).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, але подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала проти його задоволення (а.с. 99).

Представники третіх осіб – Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явились, але надали суду окремі заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 115, 116).

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 13 лютого 1971 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб із ОСОБА_6 , про що виконкомом Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис за № 09 (а.с. 11).

10 вересня 1974 року ОСОБА_4 набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що посвідчено договором купівлі-продажу, посвідченого Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за р. № 2936, зареєстрованого в БТІ за № 3644-34, про що свідчить відповідна відмітка у технічному паспорті на вищезазначене домоволодіння (а.с. 13-15), крім того зазначені обставини установлені рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2008 року у цивільній справі № 2-1300/08 (а.с. 16).

Крім того, ОСОБА_4 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Новомосковської міської Ради народних депутатів від 02 червня 1993 року набув права власності на земельну ділянку площею 0,0985 га, розташовану на території Новомосковської міської Ради, цільове призначення якої – будівництво та обслуговування житлового будинку в межах міста, що посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП Нм № 00011 від 18 січня 1994 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 11 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 07 листопада 2005 року і наданим суду у засвідченій позивачами копії (а.с. 6).

За життя, а саме 08 грудня 2000 року, ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Білан Т. П., зареєстрований в реєстрі за № 893, згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і, взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 повністю (а.с. 86, 95).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2008 року у цивільній справі № 2-1300/08 визнано недійсним заповіт складений ОСОБА_4 у листопаді 2000 року і посвідчений секретарем Личківського виконавчого комітету Магдалинівського району в частині відносно будинку АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 право власності на вищезазначений житловий будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 (а.с. 16).

Право власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 також підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" № 28153002 від 26 листопада 2010 року (а.с. 17).

Судом установлено, що в установлений законом термін після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_2 – із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом; ОСОБА_3 – із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право власності за законом; ОСОБА_7 – із заявою про відмову від своєї частки у спадщині за законом на користь ОСОБА_3 (а.с. 76, 79, 80).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно зі ст. 1234 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Статтею 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Разом з тим, відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Як вбачається з наданого спірного заповіту, він складений і підписаний ОСОБА_4 з додержанням вимог про форму заповіту, яка діяла на той час. Заповіт підписав власноруч заповідач ОСОБА_4 у присутності секретаря сільської ради, поставивши свій підпис. В заповіті вказано, що секретарем виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Білан Т. П. роз`яснено ст. 535 ЦК УРСР, які діяли на тої час та обов`язково повинні були роз`яснені під час складання заповіту, вбачається із змісту заповіту, він посвідчений у вищезазначеній сільській раді 08 грудня 2000 року, секретарем сільської ради зазначено, що заповіт підписаний ОСОБА_4 у її присутності. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірена. Заповіт складено у двох екземплярах, з яких один залишився у виконавчому комітеті Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, а другий видано заповідачу. Заповіт зареєстрований в реєстрі за № 893, стягнуто при цьому державне мито у розмірі 85 коп. (а.с. 95).

Позивач не клопотала перед судом щодо призначення почеркознавчої експертизи за для спростування того, що саме померлий ОСОБА_4 поставив свій підпис на заповіті, як і не ставилось питання щодо дієздатності заповідача на момент складення заповіту.

Таким чином, у вказаному заповіті чітко виражена воля заповідача, де він зазначив, що він, на випадок своєї смерті робить таке розпорядження, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і, взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 повністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заповіт ОСОБА_4 від 08 грудня 2000 року, який посвідчено секретарем виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Білан Т. П. відповідає вимогам ст.ст. 45,47,48,541 Цивільного Кодексу України 1963 року, який діяв на час його підписання.

Враховуючи вище викладене та те, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення судом не встановлено, суду позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту на користь відповідача, матеріалами справи підтверджено, та справжність підпису заповідача не спростовано, тому підстави для визнання спірного заповіту недійсним відсутні, у зв`язку з чим, позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується вимог про визнання земельної ділянки площею 0,0985 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя, суд виходить з таких підстав.

Як зазначалось вище, з 13 лютого 1971 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , за період зареєстрованого шлюбу, а саме 18 січня 1994 року, ними було набуто у власність земельну ділянку площею 0,0985 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим, до цих правовідносин належить застосовувати норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення законодавства щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального розподілу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З урахуванням того, що спірне майно є неподільною річчю, враховуючи, що наявність будь-якої домовленості або шлюбного договору за життя ОСОБА_4 між сторонами судом не встановлено, суд приходить до висновку, що частки в цьому майні слід визнати рівними і кожному з них належить по 1/2 частці майна, набутого в шлюбі, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується вимог про визнання за позивачем права власності на спадкову земельну ділянку, суд виходить з таких підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15 лютого 2017 року і наданим суду у засвідченій позивачами копії (а.с. 7).

За життя, а саме 30 листопада 2016 року, ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Носенком А. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1-2287, згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все те, що належатиме їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8).

З метою оформлення своїх спадкових прав за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернулась до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, однак їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії стосовно земельної спадкової ділянки, оскільки для оформлення спадкових прав на це майно ОСОБА_1 було подано до нотаріальної контори рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2008 року, яким визнано заповіт ОСОБА_4 недійсним лише в частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Виходячи із вимог ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті.

Так, ч. 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У зв`язку з тим, що матеріалами справи підтверджений факт належності на праві власності ОСОБА_3 нерухомого майна – 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0985 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи висновок суду про дійсність заповіту, складеного її чоловіком ОСОБА_4 , а також те, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, матеріали спадкової справи доказів наявності інших спадкоємців за законом чи спадкоємців за заповітом, які звернулися протягом встановленого строку до нотаріуса з приводу прийняття спадщини не містять, доказів на підтвердження переходу права власності спадкового майна після смерті спадкодавця матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині і за позивачем належить визнати право власності на 1/2 частину спадкової земельної ділянки, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання частково недійсним заповіту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом – задовольнити частково.

Визначити, що подружжю - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності належало кожному по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,0985 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0985 га, з цільовим призначенням – будівництво та обслуговування житлового будинку в межах міста, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт на право приватної власності на землю серії ДП Нм № 00011, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 11 від 18 січня 1994 року, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

- третя особа: Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, розташована за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 5;

- третя особа: Виконавчий комітет Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 42714998, місцезнаходження юридичної особи: 51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Личкове, вул. Центральна, 103.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2019 року.

Суддя Д. І. Городецький