Рішення № 84667050, 20.09.2019, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/280/18

Провадження № 2/0158/3/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2019 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючої судді - Корецької В.В

за участю секретаря - Процик Л.В.

представника позивача - Кирись Г ОСОБА_1 Й.

представник третьої особи – Дейни ОСОБА_2 .В.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т.О., третя особа на стороні відповідача – служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Позовні вимоги мотивує тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 належав на праві власності її діду ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті діда ОСОБА_4 , на підставі поданої заяви про прийняття спадщини 10.11.2017 року на ім`я спадкодавця заведена спадкова справа №121/2017. Після чого їй стало відомо, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 не входить до складу спадщини, оскільки на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Грудзевич Т.О. 20.01.2017 року подарований відповідачу.

Зазначає, що спадкодавець з 2009 року амбулаторно лікувався з приводу церебрального атеросклерозу та гіпертонічної хвороби, переніс три інсульти – 05.01.2013 року, 11.04.2016 року та 13.01.2017 року, внаслідок чого проходив стаціонарне лікування.

Разом з тим, за станом здоров`я ОСОБА_4 постійно потребував стороннього догляду. До дня смерті вона та її чоловік ОСОБА_5 не припиняли піклуватися про нього.

Крім того, після перенесених інсультів ОСОБА_4 втратив пам`ять, поводився неадекватно, не впізнавав близьких людей, став дезорієнтованим. В день виписки з лікарні – 20.01.2017 року відповідач привіз ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Грудзевич Т.О., яка посвідчила оспорюваний договір дарування житлового будинку. Вважає, що нотаріус діяв в інтересах відповідача, оскільки не визначивши обсяг цивільної дієздатності ОСОБА_4 , не встановивши вільне волевиявлення та дійсні наміри сторін на укладення договору дарування, останній не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, посвідчила даний договір.

З врахуванням наведеного просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Грудзевич Т.О. 20.01.2017 року за №31 та стягнути судові витрати з відповідача пов`язані з оплатою судового збору та витратами на професійну правничу допомогу.

В ході відкриття провадження у даній справі ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.02.2018 року накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.02.2018 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено до підготовчого провадження.

14.03.2018 року від відповідача ОСОБА_4 до суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначає, що спадкодавець ОСОБА_4 міг усвідомлювати значення своїх дітей та керувати ними, оскільки неодноразово видавав на його ім`я різного року доручення від 28.01.2015 року та 16.09.2016 року. Дії позивача розцінює як матеріальну зацікавленість, оскільки за життя спадкодавця питання про прийняття нею спадщини не ставилось, діда вона не доглядала, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.06.2018 року у даній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Ківерцівського РНО Грудзевич Т.О.

25.10.2018 року ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області по даній справі було призначено амбулаторну посмертну судово-психіатричну експертизу, на час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.04.2019 року провадження у даній справі поновлено та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.07.2019 року залучено у даній справі в якості третьої особи, на стороні відповідача – службу у справах дітей Ківерцівської РДА.

20.09.2019 року ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Карпука А.С. про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просили їх задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник – адвокат Карпук А.С. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Грудзевич Т.О. в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи, на стороні відповідача – служби у справах дітей Ківерцівської РДА Дейна О.В. в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог поклалася на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін по справі, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторно) серії НОМЕР_1 виданого Ківерцівським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Волинській області /том 1, а.с.12/.

Разом з тим, ще при житті ОСОБА_4 оформив договір дарування житлового будинку від 20.01.2017 року, згідно якого житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 подарував відповідачу по справі ОСОБА_4 /том 1, а.с. 83-84/.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положенням ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Вказане узгоджується з позиціями ВСУ викладеними в постановах №6-2цс14, №6-551цс16.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ст. 722 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 , яка приходиться померлому ОСОБА_4 внучкою, посилалася на те, що в силу свого похилого віку та важкого стану здоров`я на момент укладення договору дарування спадкодавець ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з роз`ясненнями п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Як вбачається із висновку судово-психіатричного експерта №72 від 09.04.2019 року, ОСОБА_4 на період оформлення договору дарування житлового будинку 20.01.2019 року виявляв ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у вигляді постінсультного делірію на тлі психоорганічного синдрому з інтелектуально-мнестичним зниженням судинного генезу; ОСОБА_4 на період оформлення договору дарування житлового будинку 20.01.2019 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними /том 2, а.с. 1-3/.

Разом з тим, суд не бере до уваги твердження представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Карпука А.С. про те, що експерт, яка проводила посмертну судово-психіатричну експертизі №72 від 09.04.2019 року ОСОБА_7 відсутня у Реєстрі атестованих судових експертів, оскільки згідно відомостей з вищевказаного Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України експерт Прокопюк Л.П. є фахівцем державної спеціалізованої установи Міністерства охорони здоров`я України, які і інші експерти, які проводили посмертну судово-психіатричну експертизу – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а тому у суду не виникає будь-яких сумнівів щодо вище зазначеного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, крім письмових доказів, які зазначено вище, вищевказаний факт підтверджений показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_10 в суді показала, що була знайома з померлим значний проміжок часу, оскільки товаришувала з його донькою ОСОБА_11 Зазначила, що за життя ОСОБА_4 був веселою та компанійською людиною, однак після перенесеного інсульта у 2013 році, його стан здоров`я значно погіршився, оскільки він не впізнавав родичів, мало спілкувався з людьми. Також зазначила, що після смерті його доньки ОСОБА_11 у 2014 році, він її не впізнав. Разом з тим, після перенесеного ним ІІ інсульту у 2016 році, почав поводитися неадекватно, зі слів медсестри блукав.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що знає померлий ОСОБА_4 до хвороби завжди був веселий, гостинний та відкритий. Після перенесеного інсульта дуже сильно змінився, не впізнавав близьких йому людей та потребував догляду. Внаслідок чого до нього заселили квартирантів, а саме відповідача із його сім`єю. Як йому відомо, між ними та ОСОБА_12 , яка приходилась дочкою ОСОБА_4 була домовленість, що вони доглядають за останнім, а у разі його смерті сплачують кошти в розмірі 10000 доларів США та проживають у будинку та оформляють право власності на відповідача. Також зазначив, що після ІІ інсульта ОСОБА_4 практично не розмовляв, міг вчиняти неадекватні дії, не в пізнавав ні його ні позивача. Після смерті ОСОБА_4 йому та позивачу стало відомо, що останній переніс і ІІІ інсульт, однак відповідач про це нікого не повідомив та уклав із хворим ОСОБА_4 договір-дарування, в день виписки останнього з лікарні.

Вищевказані пояснення свідків, у судовому засіданні також підтвердила свідок ОСОБА_13 .

Таким чином, на думку суду той факт, що ОСОБА_4 подарував житловий будинок відповідачу, в момент перебування останнього у вищевказаному стані, після перенесених інсультів (2013 року, 2016 року та 2017 року) свідчить про відсутність справжнього наміру померлого на дарування відповідачу даного житлового будинку.

Тобто, не можна вважати, що волевиявлення ОСОБА_4 було вільним та направленим на дарування належного йому житлового приміщення, так як в суді встановлено, що в момент оформлення даного договору останній перебував у незадовільному фізичному та психічному стані, що впливало на його свідомість.

Таким чином, є підстави вважати, що волевиявлення померлого ОСОБА_4 , а саме, укладання договору дарування, не відповідало його внутрішній волі, у зв`язку з чим, підлягає задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним даного договору.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих або витребуваних доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету позову, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісності здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

На підставі викладеного суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає, що заходи забезпечення позову, а саме арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вжиті згідно ухвали суду від 05.02.2018 року, слід скасувати.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 підлягають до стягнення на користь позивача ОСОБА_3 судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу, розмір оплати який підтверджений належним письмовим доказом.

Так, згідно договору про надання правової допомоги від 28.11.2017 року, ордеру серії ВЛ №041653 та квитанції з прибуткового касового ордера від 28.11.2017 року позивачем ОСОБА_3 за надання правничої допомоги адвокату Кирись Г.Й. було сплачено гонорар - 5000 грн., а тому дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як понесені нею витрати на правничу допомогу.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 704,80 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т.О., третя особа на стороні відповідача – служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку – задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Грудзевич Т.О. 20.01.2017 року за №31.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір в розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмір 5000 (п`ять тисяч) грн.

Зняти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 накладений ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.02.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_3 , жителька АДРЕСА_2 .

Представник позивача – ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_4 , житель АДРЕСА_1 .

Представник відповідача – ОСОБА_14 , адреса: АДРЕСА_4 гірка АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т.О., адреса: АДРЕСА_3 вул. Паркова, 13а, Волинської області.

Третя особа на стороні відповідача – служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області, адреса: м. Ківерці, вул. Незалежності, 20, Волинської області.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 02.10.2019 року.