Рішення № 84664168, 19.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2019Справа № 910/2827/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокрай - Україна";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів;

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Заброда М. Л., адвокат, ордер серії КС № 467423 від 13.06.2019 р.;

Від відповідача: Кривоспицька А. Ю., адвокат, довіреність № б/н від 13.11.2018 р.;

Від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокрай - Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС ВОЗДВИЖЕНКА" (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити дії.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить:

- витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" рухоме майна наведене у п. 2 прохальної частини позовної заяви, на загальну суму 618 430,00 грн., що на праві власності належить позивачу;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" передати позивачу рухоме майно, що залишилося за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20 , наведене у п. 3 прохальної частини позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, без достатніх правових підстав утримує майно, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокрай - Україна".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 (суддя Алєєва І.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 910/2827/19 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 року № 05-23/1088 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2019 року, справа № 910/2827/17 передана для розгляду судді Мандриченку О. В., у зв`язку з відпусткою судді Алєєвої І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 року прийняти справу № 910/2827/19 до провадження суддею Мандриченком О. В., призначено слухання справи на 28.05.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 року підготовче засідання відкладено до 13.06.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2019 року до участі у справі залучено Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2827/19 до судового розгляду по суті на 10.09.2019 року.

У судовому засіданні 10.09.2019 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 19.09.2019 р.

Під час розгляду спору по суті 19.09.2019 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.09.2019 р. проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у своєму письмовому відзиві на позовну заяву.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням викладеного, неявка представників третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 19.09.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Позивач - ТОВ " Автокрай - Україна " на підставі Договору суборенди нерухомого майна № СУ/НА-01 від 29.12.2017 року укладеного з ТОВ "НОВІ АВТО" орендувало нерухоме майно за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20, а саме нежитлові приміщення (Автосалон Рено) загальною площею 570,00 кв.м., нежитлова будівля «літ У», нежитлові приміщення (виробничо-складський комплекс (СТО) загальною площею 2 020,50, нежитлові будівлі «літ.У», «літ. Т», навіс загальною площею 400,0 кв.м., асфальтований майданчик загальною площею 4 672,00 кв.м., загальна орендована площа складає 7 662,50 кв.м.

Між позивачем (орендар) та ТОВ «НД-УКРАЇНА» (орендодавець) 01.06.2012 було укладено договір оренди № НД/А005-52 від 01.06.2012р., відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування майно, що оформляється актами прийому-передачі, який є невід`ємною частиною договору. В акті вказується найменування майна, кількість та вартість майна на день передачі в оренду.

На підставі актів приймання-передачі основних засобів, копії яких містяться у матеріалах справи, ТОВ «НД-УКРАЇНА» передало, а ТОВ " Автокрай - Україна " прийняло матеріальні цінності згідно договору оренди № НД/А005-52 від 01.06.2012р.

Згідно договору управління майном (активами) від 06.09.2018, зі змінами внесеними 11.09.2018 Додатковим Договором про внесення змін до Договору управління майном (активами), укладеним між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Національне агентство) та відповідачам - Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" (Управитель) та Акту приймання-передачі об`єкту нерухомого майна від 03.10.2018 Національне агентство передало, а Управитель прийняв об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю офісно-торгівельного центру літ. Т. загальною площею 12 429,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446477380000 ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 96 822 474,00 грн. та нежитлову торгівельно-виробничу будівлю літ. У, загальною площею 1964,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446445080000 ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 15 302 519, 00 грн., місцезнаходження: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20.

Позивач вказує, що починаючи з 27.09.2018р. намагався вивезти належне йому майно з приміщень автосалону, однак, представники відповідача перешкоджали доступу до цих приміщень. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з листами про організацію допуску до приміщень, де залишилося майно, що на праві володіння належить позивачу з метою вивозу зазначеного рухомого майна, але останні залишилися без відповіді.

10.12.2018 між ТОВ "НД-України" та позивачем укладено договір купівлі-продажу основних засобів за №НД/П003-20, що раніше орендувалося у ТОВ "НД-України", та яке позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача, про укладення якого було повідомлено відповідача, однак на день звернення до суду з позовом майно повернуто не було.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

За даним позовом, позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача рухоме майно, згідно переліку у кількості 754 одиниць та зобов`язати останнього передати йому зазначене майно.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Як вказувалось вище об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Суд вважає, що майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри (висота, ширина, довжина), пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.

Доводи позивача щодо виникнення у нього права власності на підставі договору купівлі-продажу № НД/П003-20 від 10.12.2018 року відхиляються судом оскільки, що в силу приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у своєму позові позивач чітко не визначив його підставу, обґрунтовує позов сукупністю статей, а саме: ст.ст. 316, 317, 319, 325, 387, 397-400 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що позивачем не зазначено будь-які описи, ознаки та характеристики заявленого до повернення майна (що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації) можливість встановлення і витребування такого майна із чужого незаконного володіння виключається.

Також, позивачем не надано доказів того, що на момент взяття в управління нерухомого майна зазначене позивачем рухоме майно перебувало у вказаних приміщеннях за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20 .

Крім того, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що рухоме майно, яке було отримано позивачем на підставі договору оренди № НД/А005-52 від 01.06.2012 року та товар, придбаний згідно договору купівлі-продажу № НД/П003-20 від 10.12.2018 року, є тотожним. При цьому, в актах приймання-передачі до договору оренди визначено шифр, найменування, інвентарний номер, кількість та балансову вартість кожного об`єкта рухомого майна, тоді як у видаткових накладних до договору купівлі-продажу відомості щодо шифру та інвентарного номеру товару відсутні, що фактично унеможливлює ототожнення речей, які були предметом суборенди та товару за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.09.2019

Суддя О.В. Мандриченко