Рішення № 84659500, 20.09.2019, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/3301/18

Провадження № 2/323/102/19

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

20.09.2019 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Смоковича М.В., при секретарі судового засідання Безштанківській О.Д., за участю представника позивача Железняк Л.В. , представника відповідача Тарасова Д.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулась до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_4 (надалі - відповідач), в якому просила визнати недійсним Договір купівлі-продажу, посвідчений 29.09.2017 року державним нотаріусом Оріхівської районної державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7, за яким позивач продала відповідачу житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що уклала спірний договір під впливом помилки щодо його правової природи, оскільки вважала, що на його підставі відповідач буде зобов`язаний забезпечувати її харчуванням та доглядом відповідно до досягнутої між ними домовленості, а право власності на спірний будинок залишатиметься за позивачем до її смерті. Так помилка сталася через те, що станом на час укладення спірного договору позивач перебувала під впливом тяжкої життєвої обставини - смерті сина ОСОБА_5 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1. Внаслідок раптової та передчасної втрати сина у позивача виник депресійний стан, значне погіршення фізичного здоров`я, почуття пригнічення та самотності, та врешті-решт стався психічний розлад, внаслідок якого позивач не здатна була в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, у позивача значно погіршилось матеріальне становище, оскільки єдиним джерелом її доходу залишилась пенсія, а працювати вона була нездатна через похилий вік (80 рік). Перебуваючи у такій складній життєвій ситуації, позивач піддалась на пропозицію своєї сусідки ОСОБА_6 , яка після смерті сина стала виявляти підвищену зацікавленість у спілкуванні з позивачем, укласти з її ( ОСОБА_6 ) зятем ОСОБА_4 договір щодо забезпечення позивача доглядом, харчуванням та утриманням, але із залишенням права власності на спірний будинок за позивачем до її смерті. Документи, необхідні для оформлення правочину, готувала ОСОБА_6 за довіреністю, виданою позивачем. Після підписання договору його копію ані нотаріус, ані відповідач позивачеві не залишив, і тому позивач не знала, що насправді був оформлений договір купівлі-продажу спірного будинку. Грошей за будинок позивач від відповідача не отримувала. Після того, як відповідач не виконав свої обіцянки щодо догляду за нею, позивач вжила заходів щодо отримання копії спірного договору, і лише у травні 2018 року дізналась про те, що підписала договір купівлі-продажу. Жодної необхідності продажу спірного будинку у позивача не було, оскільки він був повністю придатний для проживання, тоді як після укладення договору позивач змушена була залишитись проживати в іншому своєму будинку по АДРЕСА_2 , який потребує капітального ремонту та не становить матеріальної цінності. З урахуванням цього, оскільки позивач внаслідок розладу фізичного та психічного здоров`я помилилась у сприйнятті фактичних обставин правочину, що потягло невідповідність її волевиявлення її справжній волі, спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 215, 229, 236 ЦК України.

Ухвалою суду від 20.11.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 було відкрите, а розгляд справи визначений у порядку загального позовного провадження.

В ході підготовчого провадження, в порядку виконання вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України відповідач надав письмовий відзив на позов, а позивач - відповідь на відзив, а також письмові докази в обґрунтування вказаних заяв, сторони заявили про коло свідків, які підлягають допиту під час судового розгляду, а також за клопотанням позивача з Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області були витребувані копії документів, пов`язаних з укладенням та посвідченням спірного договору купівлі-продажу.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечив повністю, посилаючись на те, що вони є незаконними та необґрунтованими, а викладені у позові обставини не підтверджуються жодними належними й допустимими доказами і не відповідають дійсності. Зокрема, за ствердженням відповідача, у липні 2017 року він дійсно від своєї тещі ОСОБА_6 дізнався, до позивач продає свій будинок й шукає покупця. Оскільки відповідач не мав власного житла й проживав у гуртожитку в м. Запоріжжя, він зацікавився цим будинком, оскільки мав намір невдовзі вийти на пенсію та поселитись неподалік від своєї тещі. Відповідач особисто спілкувався з позивачем, яка показала йому спірний будинок й повідомила, що у неї є ще один будинок, і тому два будинок їй не потрібний. При цьому спілкуванні і в подальшому, в тому числі під час нотаріального оформлення правочину, позивач у своїй поведінці не виявляла жодних ознак розгубленості чи нездатності розуміти значення своїх дій. Навпаки, вона неодноразово обговорювала питання оформлення спадщини, землі та подальшого продажу будинку, вчиняла юридично значущі дії, перед нотаріусом, яка зачитала вголос зміст договорів, підтвердила, що не оспорює ані договір купівлі-продажу спірного будинку, ані договір купівлі-продажу земельної ділянки під цим будинком, який був підписаний та посвідчений одночасно з оспорюваним нею договором, а також отримала гроші за проданий будинок, що може бути підтверджене відповідними доказами. Посилання на смерть сина як причину помилки позивача у правовій природі правочину відповідач також заперечив, оскільки син помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за півтора роки до укладення спірного договору купівлі-продажу, а процедура укладення такого договору виключає раптовість, оскільки сторони перебували на стадії переговорів та підготовки необхідного для цього пакету документів майже півроку, протягом яких позивач не виявляла жодних ознак нерозуміння того, що готується саме купівля-продаж, а не договір довічного утримання.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що повідомлені відповідачем обставини не відповідають дійсності та не узгоджуються із здоровим глуздом. Позивач наголошує, що не мала й не має наміру відчужувати спірний будинок, оскільки він є придатним для проживання, на відміну від й іншого належного їй будинку. Про факт підписання нею ще й договору купівлі-продажу земельної ділянки під спірним будинком позивач дізналася лише з відзиву на позов та також буде оспорювати його в судовому порядку. Спірний договір купівлі-продажу позивач не читала, а зачитування його вголос суперечило умовам самого договору. Крім того, нотаріус під час оформлення правочину питанням про отримання позивачем грошей за будинок взагалі цікавилась. Також позивач наголосила, що й досі не оговталась від смерті сина, чим і скористався відповідач.

Ухвалою суду від 14.03.2019 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу було призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач свої вимоги підтримала, пославшись на факти та норми права, які викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позов.

Представник позивача, адвокат Железняк Л.В., позовні вимоги також підтримала.

Відповідач та його представник, адвокат Тарасов Д.О., проти позову заперечили, пославшись на факти та норми права, викладені у відзиві на позов.

Третя особа, державний нотаріус ОСОБА_7, надала письмову заяву про розгляд справи без її участі, а також повідомила, що обставини укладення та посвідчення спірного договору купівлі-продажу можуть бути повідомлені нею лише за згодою обох сторін правочину.

Позивач письмовою заявою від 09.08.2019 року категорично заперечила проти допиту в судовому засіданні державного нотаріуса ОСОБА_7 в якості свідка.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що позивач в порядку спадкування за законом після свого сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку під цим будинком за тією ж адресою, площею 0,0600 га, кадастровий номер 2323985700:06:001:0060, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку».

Набуття позивачем права власності на вказані об`єкти нерухомості підтверджується відповідно Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 19.11.2016 року (реєстр. № 1542) та Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 17.08.2017 року (реєстр. № 928).

Відомості про право власності позивача на вказані об`єкти нерухомості були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копіями відповідних витягів, які містяться в матеріалах справи.

29.09.2017 року позивач та відповідач уклали між собою Договір купівлі-продажу житлового будинку, який був посвідчений державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7 (реєстр. № 1073), пунктом 1.1 якого передбачено, що позивач ОСОБА_3 передає, а відповідач ОСОБА_4 приймає у приватну власність житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м., житловою площею 33,9 кв.м, і зобов`язується сплатити за нього визначену цим договором грошову суму.

Крім того, в той же день, 29.09.2017 року позивач та відповідач уклали між собою Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7 (реєстр. № 1074), пунктом 1.1 якого передбачено, що позивач ОСОБА_3 передає, а відповідач ОСОБА_4 приймає у приватну власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 2323985700:06:001:0060, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку».

За змістом п. п. 2.1, 2.2 вказаного Договору купівлі-продажу будинку, за погодженням сторін продаж будинку вчинено за 49000,00 грн., які одержані продавцем від покупця до підписання цього договору повністю. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін і є остаточною. Підписання цього Договору сторонами є підтвердженням факту повного розрахунку за предмет договору та свідчить про відсутність у них по відношенню один до одного будь-яких претензій фінансового характеру.

Крім того, у п. 4.6 Договору купівлі-продажу житлового будинку зазначено, що сторони стверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам та не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, однаково розуміють значенні і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, волевиявлення сторін є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

У п. 4.7 Договору купівлі-продажу житлового будинку сторони засвідчили, що у тексті договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу житлового будинку, а будь-які попередні домовленості після підписання договору не матимуть правового значення.

Також у п. 6.5 Договору купівлі-продажу житлового будинку сторони засвідчили, що текст договору ними уважно прочитаний, технічних, логічних та інших помилок не виявлено.

У Договорі купівлі-продажу житлового будинку містяться підписи позивача та відповідача, справжність яких сторонами не оспорюється, а також застереження нотаріуса про те, що дієздатність обох сторін була перевірена.

Аналогічні умови містяться й в п. п. 8, 9, 10, 15 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, який також підписаний обома сторонами, що ними не оспорюється.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вимагаючи визнати Договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, сторона позивача вказувала на те, що помилка позивача полягала в неправильному усвідомленні природи правочину, що вчиняється, а саме що позивач була впевнена, що вона укладає договір довічного утримання, а не купівлю-продаж, і що ця помилка була обумовлена похилим віком позивача, тим, що внаслідок смерті сина в неї стався психічний розлад, через який вона не була здатна в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним, а також тим, що вона повірила обіцянкам відповідача та його тещі щодо надання відповідачем догляду та утримання в обмін на передання спірного будинку відповідачу після смерті.

Однак докази, надані стороною позивачу в обґрунтування позовних вимог, наведених обставин поза розумним сумнівом не доводять та спростовуються доказами, наданими стороною відповідача.

Так, позивачем були надані довідки про стан її здоров`я від 18.11.2018 року та 15.03.2019 року, видані медичним закладом за місцем її проживання, згідно яких у позивача спостерігається низка серцево-судинних хвороб та катаракта обох очей. Однак ці довідки жодним чином не відображають стан здоров`я позивача на момент укладення спірного правочину та в період, що передував цьому, і тому не можуть вважатись належним та допустимим доказом вчинення спірного договору купівлі-продажу саме під впливом цих хвороб.

Крім того, стверджуючи про наявність у неї психічного розладу, через який вона нібито не могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивач не надала жодного доказу перебування на обліку чи на лікуванні у відповідному психіатричному закладі, клопотання про призначення судової психіатричної експертизи на предмет визначення її психічного стану на момент укладення спірного договору не заявила.

При цьому, заявляючи вимогу про визнання договору недійсним як укладеного під впливом помилки, викликаної психічним розладом, та ще й під впливом нібито брехливих обіцянок з боку відповідача, позивач послалась на три самостійні підстави визнання правочину недійсним (ст. ст. 225, 229 та 230 ЦК України), які є взаємовиключними і не можуть існувати одночасно.

Суд бере також до уваги, що позивач під час надання пояснень в судовому засіданні на пряме запитання, чи розуміла вона, що укладається саме договір купівлі-продажу, відповідала «так». Також позивач не надала чітких та переконливих пояснень, чому похилий вік та хворобливий стан, на які вона посилається, не стали на заваді своєчасного оформлення спадщини після смерті сина та видати довіреність на ОСОБА_6

Ствердження позивача про те, що під час нотаріального посвідчення спірного договору купівлі-продажу нотаріус ОСОБА_7 порушила правила оформлення договору відчуження майна, а саме не роз`яснила суть і наслідки договору, не довела до відома позивача відмінність та наслідки окремих договорів про відчуження нерухомого майна, також жодним належним доказом не підтверджується.

Так, позивач власноручним підписом у спірному Договорі купівлі-продажу житлового будинку підтвердила розуміння та усвідомлення нею характеру правочину, що вчиняється, в той же день та в тому ж місці підписала й Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який станом на розгляду цієї справи позивачем не оспорюється, до підписання власне договорів позивач підписала низку заяв про те, що вона здійснює саме продаж належного їй будинку, що цей продаж перший протягом звітного податкового 2017 року, що в будинку не проживають і не мають право проживати малолітні, неповнолітні та недієздатні особи.

Посилаючись на порушення нотаріусом правил посвідчення правочинів, позивач водночас заперечила проти допиту нотаріуса ОСОБА_7 , на який був згодний відповідач. Тим самим позивач створила перешкоди у перевірці власних стверджень.

Водночас відповідач, будучи допитаним з його згоди в якості свідка в порядку ст. 234 ЦПК України, надав показання про те, що в 2017 році він приїхав до своєї тещі - ОСОБА_6 , в с. Кирпотине. На той момент у ОСОБА_3 помер син та вони з тещею були у дружніх відносинах. У травні - червні 2017 року він домовився з ОСОБА_3 про купівлю ним будинку за суму 49000 гривень. Коли всі документи з приводу купівлі-продажу будинку були зібрані, він попросив свого брата - ОСОБА_8 , щоб він відвіз їх у м. Оріхів до нотаріуса. Коли він приїхав, то спочатку заїхав до будинку тещі - ОСОБА_6 , де вони перерахували кошти, які були призначені на купівлю будинку. Після цього вони пішли до будинку, який він збирався купувати (який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), де також, у присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , перерахували дані кошти і вони були віддані позивачу. Потім всі разом поїхали у м. Оріхів до нотаріуса, де по приїзду ОСОБА_3 та його брат залишилися у машині, а він разом з ОСОБА_6 зайшли до нотаріальної контори, щоб дізнатися чи готові документи. Нотаріус надала документи для ознайомлення та він повернувся у машину, де зачитав у голос даний договір купівлі-продажу ОСОБА_3 . Після чого, він разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 пішли знову до нотаріуса. Нотаріус запитала у ОСОБА_3 з приводу її стану, ціни договору, добровільності його укладення. Претензій у ОСОБА_3 з даного приводу не було. Потім даний договір був підписаний спочатку ОСОБА_3 , а потім ним самим. Також пояснив, що по-людські домовився з ОСОБА_3 , що він буде їй допомагати, дозволив їй навіть жити у даному будинку до його виходу на пенсію та заселення у даний будинок. Ставлення ОСОБА_3 до нього змінилося у лютому 2018 року. Він це пов`язує з тим, що до ОСОБА_3 почала заходити ОСОБА_11 , на яку позивач, за словами ОСОБА_6 , переписала будинок та свій пай. Крім цього пояснив, що гроші за купівлю будинку передавалися одним платежем у сумі 49000 гривень, купюри були номіналом 500 та 200 гривень.

Допитана в якості свідка ОСОБА_11 суду пояснила, що з ОСОБА_3 проживає по-сусідству та остання їй у розмові розповідала, що зробила документи на ОСОБА_4 та він тепер буде за нею доглядати. Вона особисто бачила як ОСОБА_4 приїжджав та допомагав ОСОБА_3 . Через деякий час ОСОБА_3 прийшла до неї і повідомила, що ОСОБА_4 перестав до неї приїжджати та допомагати їй. Вона почала виясняти у ОСОБА_3 , який саме документ вона підписала і просила показати даний документ та вияснилося, що документу у неї не було. Звернувшись до нотаріальної контори, вияснилося, що ОСОБА_3 підписала договір купівлі-продажу. Також вона пояснила, що у ОСОБА_3 поганий зір та чи зверталася вона до лікарів з даного приводу до укладення договору купівлі-продажу будинку їй не відомо. Будинок, з приводу якого було укладено договір купівлі-продажу, має кращий стан, ніж будинок у якому наразі проживає ОСОБА_3 . Крім цього пояснила, що в квітні 2018 року ОСОБА_3 їй повідомила про складення на неї заповіту на все належне їй майно.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що відразу після смерті сина ОСОБА_3 , вони почалися досить близько спілкуватися. Разом з її зятем - ОСОБА_4 , допомагали ОСОБА_3 по господарству. Через деякий час ОСОБА_3 . почала розповідати, що не знає як бути з будинком сина, хоче його продати, на що ОСОБА_4 запропонував купити у неї даний будинок та вони домовились про суму 49000 гривень. Після даної домовленості про продаж будинку, на неї ОСОБА_3 оформила довіреність задля збирання пакету документів. У день укладання договору купівлі-продажу вона була разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , при передачі коштів присутньою не була. Гроші бачила лише коли ОСОБА_4 їх перераховував у неї вдома, сума була у гривнях, купюри були номіналом - 200 та 500 гривень. До нотаріуса у м. Оріхів їх відвозив брат ОСОБА_4 . По приїзду до нотаріальної контори, вони з ОСОБА_4 відразу зайшли до нотаріуса, а ОСОБА_3 залишилася чекати у машині. Після того як нотаріус надала зразок договору, ОСОБА_4 пішов до машини, щоб прочитати даний договір ОСОБА_3 , а вона залишилася чекати у приміщенні нотаріальної контори. Під час підписання договору купівлі-продажу були присутні вона, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , нотаріус та її секретарі. Нотаріус задавала питання ОСОБА_3 з приводу підписання договору купівлі-продажу, претензій у останньої з даного приводу не було. Також пояснила, що особисто ОСОБА_3 даний договір купівлі-продажу не читала, проте його зачитувала у її присутності одна з секретарів нотаріуса.

Допитана в якості свідка ОСОБА_18 суду пояснила, що в 2016 році помер син ОСОБА_3 та після його смерті вона досить близько почала спілкуватися з ОСОБА_6 , яка також напередодні поховала доньку. Через деякий час ОСОБА_3 їй повідомила, що хату вона віддала ОСОБА_4 та тепер буде членом їхньої сім`ї, вони будуть їй допомагати, зроблять ремонт у хаті в якій вона живе. Свідком домовленості між позивачем та відповідачем і при укладенні оспорюваного договору вона присутня не була. Про поганий матеріальний стан ОСОБА_3 знає зі слів останньої.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснив, що його двоюрідний брат - ОСОБА_4 , попросив звозити їх ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ) до нотаріуса задля оформлення будинку. Як саме вони збиралися оформлювати даний будинок йому не відомо. Спочатку він під`їхав до будинку ОСОБА_6 , де у той момент знаходився ОСОБА_4 та сама ОСОБА_6 , в будинок не заходив. Потім вони разом з ОСОБА_4 пішли до будинку ОСОБА_3 та він став свідком передачі останній грошових коштів. Дані кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рахували разом, сума була 49000 гривень, купюри номіналом у 200 та 500 гривень. Після цього вони поїхали у м. Оріхів до нотаріуса. По приїзду до нотаріальної контори ОСОБА_3 залишилася у машині, а ОСОБА_6 та ОСОБА_4 пішли до нотаріуса. Потім прийшов ОСОБА_4 та вони разом з ОСОБА_3 читали якийсь договір, який саме він не знає. При підписанні даного договору у нотаріуса присутній не був.

Таким чином, ствердження позивача про порушення нотаріусом правил вчинення нотаріальних дій спростовуються дослідженими судом доказами.

При цьому, як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20.09.2018 року у справі № 369/11060/16-ц, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за вказаними обставинами.

Беручи до уваги цю правову позицію, а також оцінюючи в сукупності надані сторонами докази, при вирішенні цієї справи суд виходить з того, що поведінка обох сторін оспорюваного позивачем договору як у окремих вчинках, так і в сукупності вказує на те, що кожна сторона, в тому числі позивач, мала намір укласти саме договір купівлі-продажу і правильно розуміла правову природу й наслідки правочину, що вчинявся, а саме:

-станом на час вчинення правочину позивач мала у власності два житлових будинки, через що відчуження одного з них не порушувало її житлових прав та не ставило у скрутне становище;

-відповідач навпаки, власного житла не мав, через придбання спірного будинку у власність з метою подальшого проживання поза розумним сумнівом було його реальною метою, тоді як укладення договору довічного утримання ставило б цю мету у залежність від виконання такого договору саме відповідачем;

-позивач не надала чітких та переконливих пояснень та доказів щодо того, у чому саме мало б полягали її утримання та догляд, тоді як це мало б бути істотною умовою договору довічного утримання;

-відразу після укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку позивач добровільно припинила володіти та користуватись ним, а відповідач вступив у таке володіння та користування, при чому жодна з сторін не посилалась на наявність між ними якихось суперечок з приводу порядку користування спірним будинком.

Таким чином, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, є необґрунтованими та не можуть бути задоволені.

Посилання ж позивача на те, що якби вона мала намір продати своє майно, то скоріше б продала інший будинок, в якому проживає станом на час розгляду справи, суд відхиляє, оскільки ця обставина не має самостійного правового значення і не впливає на загальні висновки по справі.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 225, 229, 230 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку - відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 30.09.2019 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.В. Смокович