Ухвала суду № 84652648, 25.09.2019, Франківський районний суд м. Львова

465/10636/13-ц

4-с/465/69/19

У Х В А Л А

іменем України

25.09.2019 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді Марків Ю.С.

при секретарі Цунівській А.І.

за участі:

представника скаржника Цаплака М.І.

заінтересована особа ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марія Михайлівна, начальник Яворівського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Хомин Володимир Ярославович на рішення державного виконавця Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марії Михайлівни у виконавчому провадженні № 59230693 за виконавчим листом Франківського районного суду м. Львова від 22 березня 2016 року, -

в с т а н о в и в:

Скаржник звернувся до суду із скаргою на рішення державного виконавця Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марії Михайлівни у виконавчому провадженні № 59230693 за виконавчим листом Франківського районного суду м. Львова від 22 березня 2016 року. В обґрунтування скарги зазначає, що постановами державного виконавця Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник М.М. від 31.05.2019 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 465/10636/13-ц від 22.03.2016 року та накладено арешт на все майно боржника. Пояснює, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена після спливу трирічного строку на звернення із виконавчим листом для примусового виконання, а постанова про накладення арешту на все майно є неспівмірною сумі боргу та нічим не обґрунтованою. Зважаючи на вищевикладене, просить зазначені постанови визнати неправомірними та скасувати.

Представник скаржника в судовому засіданні вимоги скарги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в останній, просить таку задоволити та скасувати згадані вище постанови.

Заінтересована особа ОСОБА_1 із вимогами скарги не погодився. У судовому засіданні, із урахуванням поданого заперечення, пояснив, що починаючи з 12.04.2016 року по 13.07.2016 року в Яворівському районному ВДВС ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження № 50824870, відкрите на підставі виконавчого листа № 465/10636/13-ц від 22.03.2016 року, виданого Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 129 660 грн. 13.07.2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та скеровано виконавчий документ у Шевченківський ВДВС м. Львова ГТУЮ для подальшого виконання. 31.10.2016 року постановлено повернути матеріали виконавчого провадження стягувачу через безрезультатність розшуку майна боржника. 15.01.2018 року стягувач звернувся до Яворівського ВДВС про відкриття виконавчого провадження, однак отримав відмову через відсутність у виконавчому листі дати народження боржника. Після звернення до Франківського районного суду м. Львова із заявою, останнім 19.04.2019 винесено ухвалу про виправлення описки. 21.05.2019 року заява стягувача прийнята та відкрито виконавче провадження постановою від 30.05.2019 року. Зважаючи на вищевикладене, просить скаргу залишити без задоволення а постанови державного виконавця без змін.

Заінтересовані особи державний виконавець Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марія Михайлівна, начальник Яворівського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Хомин Володимир Ярославович в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце останнього.

Суд, заслухавши пояснення скаржника, стягувача за виконавчим провадження, дослідивши матеріали скарги, доходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У своїй діяльності державні виконавці керуються Законом України «Про виконавче провадження» та іншими регуляторними нормативними актами, що визначають порядок здійснення завершальної стадії судового провадження, а саме - примусове виконання судових рішень.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

П.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік дій, які виконавець має право та зобов`язаний вчиняти.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходження його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження належить стягувачу.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» зобов`язує державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо: не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання; він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом; пред`явлений до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

Керуючись положеннями ч.1 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Так, в матеріалах справи міститься повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 09.02.2018 року, а отже суд доходить переконання про відсутність факту пропуску державним виконавцем строків прийняття виконавчих документів до примусового виконання.

Стосовно вимог скаржника про скасуання постанови про арешт майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до частини 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Згідно ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, скаржником та його представником не надано суду будь-яких відомостей про наявність у нього рухомого або нерухомого майна, на яке накладено арешт неспівмірний із вартістю суми боргу.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

На підставі ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Суд при вирішенні даної скарги також керується нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., яка була ратифікована Україною 17.07.1997р., а також роз`ясненнями наданими Європейським судом з прав людини.

В світлі практики Європейського суду з прав людини, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції та ст.1 протоколу 1 Конвенції.

Відтак, судом встановлено, що державний виконавець при виконанні рішення суду діяв в межах та у спосіб, установлений Конституцією та Законами України і порушення прав заявника (боржника) допущено не було, а тому скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 260, 447, 448, 450, 451 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні скарги ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марія Михайлівна, начальник Яворівського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Хомин Володимир Ярославович на рішення державного виконавця Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Мельник Марії Михайлівни у виконавчому провадженні № 59230693 за виконавчим листом Франківського районного суду м. Львова від 22 березня 2016 року - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Марків Ю.С.