Рішення № 84650476, 12.09.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9483/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

за участю секретаря судового засідання Міца О.-Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) бюро України про стягнення сум страхового відшкодування, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до Моторного (транспортного) бюро України про стягнення сум страхового відшкодування, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, загальний розмір яких, з урахуванням поданої ним заяви про збільшення суми позовних вимог, складає 107 256,51 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.11.2016 року близько 8 год. 15 хв. на розі вулиць Капушанської та Грушевського сталася дорожньо-транспортна пригода, у якій було пошкоджено автомобіль марки «Toyota Avalon», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням, в наслідок зіткнення його із транспортним засобом ОСОБА_2 Ласло «Volkswagen Passat», реєстраційний номер MIK НОМЕР_2 .

На місці вчинення вищевказаної пригоди позивач та водії іншого транспортного засобу дійшли згоди щодо всіх обставин її вчинення та прийняли спільне рішення про складення повідомлення про неї (європротоколу). Під час його оформлення з`ясувалося, що водій іншого автомобілю ОСОБА_3 є іноземцем. Тому, складене повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заява позивача про виплату йому страхового відшкодування були надіслано відповідачу – МТСБУ.

Зазначає, що у відповідності до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу, складеного 29.11.2016 року на замовлення позивача експертом «Декра експерт Україна» для можливості розрахунку суми страхового відшкодування, вартість відновлювального ремонту автомобілю марки «Toyota Avalon» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, склала 90055,94 грн. Сума фактичних витрат, понесених позивачем на придбання необхідних деталей (матеріалів) та виконання робіт з ремонту цього автомобілю, склала 53280, 00 грн., що підтверджується доданими ним до позову в копіях документами, а саме – договором про виконання робіт з ремонту транспортного засобу, актом про виконані роботи, надані послуги, рахунком, накладною, рахунковими квитанціями. Ці документи у встановленому законом порядку були ним наслані відповідачу для отримання страхового відшкодування.

10.02.2017 року, розглянувши звернення позивача, відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність у МТСБУ підстав для здійснення регламентної виплати. Свою відмову обґрунтував відсутністю у поданих позивачем документах доказів на підтвердження відповідальності іншого водія – учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 у її вчиненні. З посиланням на п.32.1. ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зазначив, що МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільна-правова відповідальність.

Позивач вважає відмову відповідача у здійсненні регламентної виплати безпідставною та такою, що порушує його право на отримання страхового відшкодування за спричинену йому майнову шкоду, що змусило його звернутися до суду.

З урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог від 01.04.2019 року, позивач просить суд ухвалити рішення, яким визнати дорожньо-транспортну пригоду за участю транспортних засобів марки «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, під керуванням позивача та марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , яка мала місце 17.11.2016 року у м. Ужгород на перехресті вулиць Капушанська та Грушевського страховим випадком та стягнути з відповідача на його користь 53280,00 грн. в якості страхового відшкодування за спричиненні йому збитки.

Одночасно, просив стягнути з відповідача на його користь неустойку у вигляді пені в сумі 35472,80 грн., 3% річних у сумі 3420,14 грн. та 15083,57 грн. інфляційних втрат. Ці вимоги обґрунтовує тим, що страхова виплата є грошовим зобов`язанням. За ним і на дату розгляду справи судом існує борг. За порушення строків виплати страхової виплати сплачується пеня. Крім того, боржник, у разі порушення грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, які виступають способом захисту майнового права та інтересу, особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні кредитору його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів від інфляційних процесів та отриманні плати за весь час користування коштами, які підлягали сплаті кредитору. Розрахунковий період, за який позивач просить стягнути з відповідача неустойку, 3% річних та інфляційні втрати – з 10.02.2017 по 01.04.2019 року.

Позивач не скористався правом на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Під час попередніх судових засідань представник позивача збільшені позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позові та відповіді на відзив. Просила суд їх задовольнити та розглянути без участі сторони позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

Через канцелярію Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від представника відповідача ОСОБА_4 .Л. надходили неодноразові клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у зв`язку з неможливістю його прибуття у судові засідання через територіальну віддаленість місцезнаходження суду та місця проживання представника, не зручний графік курсування потягів та значну вартість проїзду. Деякі з них судом задовольнялися. Між тим, з огляду на ту обставину, що такий спосіб участі має винятковий характер, має бути зумовлений обґрунтованими причинами, які ускладнюють або роблять неможливим особисту участь сторони в судовому засіданні, задля забезпечення швидкого та ефективного здійснення правосуддя, недопущення порушення розумних строків розгляду справи та з урахуванням того, що при відкритті провадження у вказаній справі 21.09.2018 року суд ухвалив проводити розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання представника відповідача про його участь у судовому засіданні у вказаній справі в режимі відеоконференції слід відмовити.

У надісланому на адресу суду відзиві на позов та додаткових поясненнях до нього представник відповідача проти задоволення вимог за позовом заперечує, просить відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовує свою позицію неправильністю оформлення учасниками дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17.11.2016 року за участі авто під керуванням позивача та гр. ОСОБА_5 , повідомлень про цю ДТП (європротоколу). Це, на його думку, може свідчити про умисел на вчинення незаконних дій з метою отримання обопільного відшкодування обома водіями – учасниками ДТП. Робить висновки щодо наявності у діях позивача вини у вчиненні вищевказаної ДТП та ставить під сумнів об`єктивність Висновків експертного дослідження за №10/65 від 30.05.2017 р., наданого стороною позивача. Розмір страхового відшкодування, обчисленого позивачем виходячи з фактичних затрат, понесених ним на ремонт автомобілю, не оспорює. При цьому, до вимог позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат просить застосувати позовну давність.

05.12.2018 року представником відповідача надіслано на адресу суду відзив на позов, у якому вимоги за позовом ним заперечуються. 01.04.2019 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив та заяву в порядку ст. 49 ЦПК про збільшення суми позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду з основним позовом. З її змісту вбачається, що вимогу майнового характеру про стягнення суми позивачем збільшено на суму донарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат за період розгляду судом справи. Загальний період нарахування, зазначений позивачем у додатках до заяви, вказано з 10.02.2017 року по 01.04.2019 року. З урахуванням вимог за вказаною заявою, позивач просить стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на його користь 107 256,51,00 грн., з яких 53280,00 грн. в якості страхового відшкодування, 35472,80 грн. неустойки, 3% річних у сумі 3420,14 грн. та 15083,57 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, докази та письмові пояснення сторін, оцінивши їх в сукупності, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, у відповідності до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 17 листопада 2016 року, близько 08 год. 15 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у крайньому лівому ряді по вулиці Капушанській у місті Ужгород, мав намір продовжити рух ліворуч на вулицю Грушевського. З цією метою він, з увімкненим світловим покажчиком повороту ліворуч, виїхав на вказане перехрестя на зелене світло світлофора. Надаючи перевагу у русі, пропускаючи транспортні засоби, які рухалися у зустрічному напрямку по вулиці Капушанській в бік центру міста.

У відповідності до Схеми організації дорожнього руху на регульованому перехресті вулиць Грушевського та Капушанська у м. Ужгороді, наданої Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області 26.05.2017 року, вих. №10аз/106/8-2017, на вказаному перехресті зустрічна, по відношенні до машини позивача, смуга руху вулиці Капушанська в бік центру міста, має дві полоси: праву – для повороту праворуч, на вулицю Грушевського, та ліву – для руху прямо, в бік центру міста.

В певний момент, оцінивши об`єктивно дорожню обстановку – відсутність у безпосередній близькості транспортних засобів зустрічного напрямку, віддаленість в 60-70 м. від перехрестя на правій смузі руху найближчого транспортного засобу іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3 , позивач прийняв рішення закінчити розпочатий ним маневр – повернути ліворуч.

В цей момент відбулося зіткнення керованого ним автомобілю із транспортним засобом ОСОБА_5 , який у цей самий час, рухаючись правою смугою руху, що призначена для повороту праворуч, на вулицю Грушевського, не пригальмував для надання позивачу можливості закінчити розпочатий маневр, маючи намір продовжити рух прямо вулицею Капушанська.

На місці вчинення вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди позивач та водій іншого транспортного засобу дійшли згоди щодо всіх обставин її скоєння та прийняли спільне рішення про складення повідомлення про неї (європротоколу).

Вказане підтверджується долученими до позову повідомленнями про дорожньо-транспортну пригоду від 17.11.2016 (європротолами), висновком експертного дослідження від 30.05.2017 року за №10/65 та спростовують заперечення відповідача на предмет спору, які ґрунтуються на припущеннях представника про наявність у учасників пригоди умислу на вчинення незаконних дій з метою отримання ними обопільного страхового відшкодування. Такі припущення відповідача ґрунтуються на твердженні про складання Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 17.11.2016 (європротолу) у кількох примірниках. Суд констатує, що обставини пригоди, описані в обох протоколах з позначеними на них схемами пригоди, коли сталося зіткнення, викладенням обома учасниками її обставин є однаковими. А тому, ці припущення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи, що водій іншого автомобілю марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_4 є іноземцем, складене водіями повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заява позивача про виплату йому страхового відшкодування були надіслані до МТСБУ, яке у відповідності до ст. 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року за №1961-IV, є гарантом відшкодування на території України шкоди, заподіяної водіями – нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн – членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

Як вбачається з листа МТСБУ від 24.11.2016 №8/3-03/30744 за підписом керівника відділу правового забезпечення та регламентних виплат з міжнародного страхування, для можливості врегулювання питання щодо страхової виплати відповідач запропонував позивачу надати додатково документи (за переліком). На його виконання у грудні 2016 року ОСОБА_1 було повторно скеровано до МТСБУ звернення у запропонованій відповідачем формі та порядку.

З відповіді МТСБУ від 10.02.2017 №8/3-03/3401 на заяву ОСОБА_1 вбачається, що відповідач дійшов висновку, що підстави для здійснення регламентної виплати відсутні. Своє рішення обґрунтовує відсутністю у поданих позивачем додаткових документах доказів на підтвердження відповідальності іншого водія – учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 у її скоєнні. З посиланням на п.32.1. ст. 32 Закону №1961-IV відповідач зазначає, що МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільна-правова відповідальність.

З оглянутого у судовому засіданні Висновку експертного дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17.11.2016 року на перехресті вулиць Грушевського та Капушанська у місті Ужгороді, вбачається, що:

1) у відповідності до п.16.8 Правил дорожнього руху, позивач, як водій транспортного засобу, що виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, та повертаючи ліворуч, повинен був виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді, надаючи при цьому перевагу транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч (п.16.6. Правил);

2) водій автомобіля «Volkswagen Passat», перебуваючи на правій смузі руху, здійснюючи маневр зміни напрямку руху та продовжуючи рух прямо, діючи у свою чергу у відповідності до вимог пункту 8.7.3. (а, г, е) та п. 12.3 Правил дорожнього руху України, мав об`єктивну спроможність виявити перешкоду та технічну можливість зупинити транспортний засіб до місця зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування та, тим самим, уникнути зіткнення в момент виникнення йому небезпеки для руху.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце 17.11.2016 року на розі вулиць Капушанська та Грушевського, вини водія іншого транспортного засобу – автомобілю марки «Volkswagen Passat» ОСОБА_3 , адже він міг і був зобов`язаний вжити заходів уникнення зіткнення.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України від 28.06.1996 року, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» від 07.03. 1996 року за №85/96-ВР, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами України, прийнятими у відповідності до них та на їх виконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є крім іншого – діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором у разі настання страхового випадку. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 6 Закону №1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. В відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Під час в`їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов`язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування «Зелена картка» або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності (п. 10.4. ст. 10 Закону).

Відповідно до абз. 1 п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Згідно із пп.пп. 39.2.1 та 39.2.2 п. 39.2 ст. 39 Закону, основними його завданнями є управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій та здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. При цьому, ст. 40 цього ж Закону №1961-IV передбачено, МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

У разі пошкодження транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з його відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону №1961-IV).

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Страховик при цьому здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ – компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов`язкового страхування на підставі п. 13.1 ст. 13 Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону №1961-IV, страховий сертифікат «Зелена картка» – це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті.

Пунктом 1.3. ст. 1 Закону №1961-IV визначено, що потерпілими є юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

З аналізу наведених норми права та матеріалів справи суд приходить до висновку, що вина водія ОСОБА_3 у нанесенні пошкоджень транспортному засобу – автомобілю марки «Toyota Avalon», 2006 року, випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням позивача, та відповідно у спричиненні ОСОБА_1 майнової шкоди доведена. Відтак, в розумінні ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ця дорожньо-транспортна пригода є страховим випадком, та МТСБУ повинен здійснити виплату позивачу суму страхового відшкодування, позаяк відповідальність іншого учасника цієї ДТП була застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Суд критично оцінює доводи відповідача про наявність у нього тих чи інших сумнів через неналежне оформлення повідомлення про цю ДТП (європротоколу), так як обидва протоколи є ідентичними за змістом. Інструкція щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затверджена протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 № 274/2011, всупереч якої, за твердженнями відповідача, складено повідомлення, є внутрівідомчим актом МТСБУ. Сам по собі факт неналежного оформлення цього виду повідомлення про ДТП його учасниками не є законною підставою для відмови у здійсненні регламентних виплат, не спростовує об`єктивних обставин вищевказаної ДТП, вину його учасників та її наслідки у вигляді майнової шкоди.

Крім того, суд зауважує, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі за текстом – Нацкомфінпослуг), яка діє на підставі відповідного Положення, затвердженого Указом Президента України №1070/2011 від 23.11.2011 року, та розглядає справи за фактами порушень на вказаному ринку послуг і має право застосовувати заходи впливу за такі порушення, під час реалізації нею своїх повноважень було встановлено, що повідомлення про ДТП у формі «європротоколу» не передбачає визначення винуватця ДТП та розміру збитків. При цьому Нацкомфінпослуг зауважує, що у випадку неналежного оформлення «європротоколу» страховик не має права відмовити у виплаті страхового відшкодування на цій підставі, оскільки виключний перелік умов та підстав, за яких не здійснюється страхове відшкодування, передбачено ст.ст. 32, 37 Закону №1961-IV. У разі відсутності у страховика інформації щодо обставин (деталей) ДТП, якщо страховик вважає таку інформацію необхідною йому для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, він зобов`язаний самостійно її з`ясувати шляхом направлення свого працівника (аварійного комісара або експерта) на місце настання події. З огляду на вказане, Нацкомфінпослуг вважає, що рішення страховиків про відмову у виплаті страхових відшкодувань з підстав неналежного оформлення європротоколу є невмотивованими.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач при розгляді поданих позивачем матеріалів з приводу ДТП, що мала місце 17.11.2016 року, власних зобов`язань щодо самостійного з`ясування обставин (деталей) вищезгаданого ДТП, якщо він вважав таку інформацію необхідною йому для прийняття рішення, не виконав. Свого працівника (аварійного комісара або експерта) на місце настання події не направив, обмежившись формальною документальною перевіркою. З огляду на це, його відмова у здійсненні позивачу регламентованої виплати є безпідставною.

Разом з тим, суд констатує, що обраний позивачем спосіб захисту за немайновою вимогою ст. 16 ЦК України не передбачений. Тому, позовна вимога в частині визнання страховим випадком ДТП за участю транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу марки «Toyota Avalon» під керуванням позивача, що мала місце 17.11.2016 року на перехресті вулиць Капушанської та Грушевського у м. Ужгороді, не може бути задоволена.

Що стосується розміру страхового відшкодування, то відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу, складено 29.11.2016 року, підготованим експертом «Декра експерт Україна» для можливості розрахунку суми страхового відшкодування, вартість відновлювального ремонту автомобілю марки «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску складає 90055,94 грн. З урахуванням зносу транспортного засобу, вартість цих робіт складає 48718,01 грн.

Як вбачається з наданих позивачем та проаналізованих судом доказів, а саме Договору про виконання робіт з ремонту транспортного засобу від 23.12.16; акту №1108 209 17 від 11.08.17 про виконані роботи, надані послуги; рахунку № НОМЕР_5 від 11.08.17; рахункової квитанції серії ЗААА №347395 від 11.08.17; накладної №55 від 23.12.2016, рахункової квитанції серії ААНА №168334 від 23.12.16, загальна сума фактичних витрат позивача на проведення відновлювального ремонту автомобілю склала 53280,00 грн.

Таким чином, належними та допустимими доказами вимоги позивача в цій частині суд вважає доведеними та не спростованими відповідачем. При їх задоволенні суд також враховує, що розмір (сума) зазначених витрат позивача, що обґрунтовують вимогу про розмір страхового відшкодування, відповідачем фактично не оспорюється. Свого власного розрахунку вартості відновлювальних ремонтних робіт ним суду не надано. Своїми процесуальними правами на подання доказів в обґрунтування заперечень (висновку іншого спеціаліста, подання клопотань про експертизу, тощо) відповідач не скористався. З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог за позовом в цій частині.

Також, при зверненні до суду з вказаним позовом, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.03.2019 року, яка прийнята судом до розгляду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 35472,80 грн. неустойки; 3420,14 грн. 3% річних; 15083,57 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата 3% річних не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, суд перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем виплати страхового відшкодування за загальний період прострочки з 10.02.2017 року по 01.04.2019 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі. До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у розмірі 3420,14 грн., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем грошового зобов`язання за загальний період прострочки, заявленим до стягнення позивачем.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем, як боржником, його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних за період з 10.02.2017 року по 01.04.2019 року у заявленому Позивачем розмірі у сумі 15083,57 грн. також підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення пені, період нарахування якої, з урахуванням заяви від 29.03.19, складає з 10.02.2017 по 01.04.2019, а розмір – 35472,80 грн. суд зауважує таке.

Статтею 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

10.07.2019 року відповідачем подано до суду додаткові пояснення і клопотання, у яких заявлено перед судом про застосування спеціального строку позовної давності до вказаних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 260 обчислюється вона за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.

У відповідності до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Проте, з фактом поданням позову до суду право на подальше її нарахування за наступні періоди не припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 22.08.2018 року. Враховуючи приписи п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення пені за період прострочки виконання грошового зобов`язання з 10.02.2017 по 21.08.2017 на суму 7380,37 грн. слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача та у задоволенні вимог за позовом у цій його частині – відмовити.

Перевіривши розрахунок пені за інший період, а саме - з 22.08.2017 по 01.04.2019 суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає до задоволенню у зв`язку з тим, що цей розрахунок є правильним. Пеня, нарахована позивачем за цей інший період, який включає в себе 12 місяців до подання позову (22.08.2017 по 21.08.2018) у сумі 16397,10 грн. та за наступний період – час, впродовж якого розглядалася справа – з 22.08.2018 по 01.04.2019 включно у сумі 11695,33 грн., заявлена Позивачем в межах річного строку позовної давності.

З огляду на наведене, суд вважає, що до вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 28092,43 грн. (16397,10 грн.+11695,33 грн.), за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 22.08.2017 по 01.04.2019 позовна давність застосована бути не може, оскільки не збігла. Тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 396 ЦК України, правила про захист права власності, які встановлені главою 29 цього Кодексу, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст. 396 ЦК України.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені у ст. 1166 ЦК України, де передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може, зокрема, стягнути на користь потерпілого завдані йому збитки у повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає, що слід стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_1 53280 грн. в якості страхового відшкодування, 28092,43 грн. неустойки; 3420,14 грн. 3% річних; 15083,57 грн. інфляційних втрат.

Що стосується судових витрат, які понесені позивачем та полягають у сплаті ним судового збору, суд констатує, що при поданні позову та, у подальшому, при поданні заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивачем сплачено судовий збір за встановленою п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI ставкою (1 відсоток від ціни позову) за двома квитанціями на загальну суму 1073,00 грн.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.23, 396, 1166, 1167, 1187, 1192 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 99 876,14 грн. (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 14 коп.), з яких 53 280,00 грн. в якості страхового відшкодування, 28 092,43 грн. неустойки, 3% річних у сумі 3420,14 грн. та 15083,57 грн. інфляційних втрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 998,76 (дев`ятсот дев`яносто вісім грн. сімдесят шість коп.) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Реквізити сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_6 ;

Відповідач – Моторне (транспортне) страхове бюро України, адреса місцезнаходження: м. Київ, Русанівський бульвар, код ЄДРЮОФОП – 21647131.

Суддя Т.Р. Деметрадзе