Рішення № 84639634, 20.09.2019, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1061/18

Провадження № 2/390/50/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2019 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Терещенка Д.В.,

при секретарях - Бреус І.П., Сімбабі В.В., Шматковій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), яке є правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк», яке в свою чергу є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», звернулося до суду з позовом, у якому зазначено, що 12.09.2007 між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 31.05.2018 утворилась заборгованість у розмірі 88755,42 грн., яка складається з наступного: 5120,55 грн. - заборгованість за кредитом; 75732,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) і 4202,64 грн. - штрафу (процентна складова). Посилаючись на викладене, АТ КБ «Приватбанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 вищевказану суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.09.2007.

Представник позивача в призначене судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. В матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи без участі представника позивача, позов підтримують в повному обсязі та просять задовольнити. Також, 11.02.2019 від позивача, за підписом його представника Гаренко Н .В . , надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій представник позивача викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Крім того, представник позивача зазначає, що підписана відповідачем заява №б/н від 12 вересня 2007 року свідчить про особисту згоду останньої з умовами кредитування та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Зазначено, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Банком надані всі належні та допустимі докази по справі, крім іншого, наданий розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору та відповідачем ці докази не спростовані. Зазначено, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення. Вказано, що відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах, не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них (а.с.163-172).

Відповідач та її представник в призначене судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. 20.09.2019 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та звертає увагу суду, що ОСОБА_1 не була ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та іншими документами, які на думку позивача складають договір. Від відповідача ОСОБА_1 14.01.2019 надійшла заява про застосування строків позовної давності (а.с.49, 59-60) та відзив на позов, в якому відповідач обґрунтовує свою позицію та зазначає, що позов вважає необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с. 52-58, 219-222).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «Приватбанк» укладено договір про надання банківських послуг (кредитний договір) з ОСОБА_1 шляхом підписання заяви. Згідно умов зазначеного договору остання отримала кредит з сумою кредитного ліміту 250,00 грн., базовою процентною ставкою 36% з розрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку (а.с.10, 228).

На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав Умови і правила надання банківських послуг (а.с.11-16), розрахунок заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 12.09.2007, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 31.05.2018 становить 88755,42 грн., яка складається з наступного: 5120,55 грн. - заборгованість за кредитом; 75732,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) і 4202,64 грн. - штрафу (процентна складова) (а.с.6-9).

Також, позивачем та його представником, на підтвердження позовних вимог надано: довідки, з яких слідує, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 12.09.2007 отримала наступні карки: № НОМЕР_1 (відкрита 22.12.2006, термін дії до 12/09), НОМЕР_4 (відкрита 06.07.2011, термін дії до 03/15), НОМЕР_5 (відкрита 12.07.2011, термін дії до 08/15), НОМЕР_6 (відкрита 16.09.2013, термін дії до 04/17), НОМЕР_7 (відкрита 08.10.2018, термін дії до 09/22) (а.с.89, 174, 215); виписку по рахунку ОСОБА_1 (а.с.90-106, 175-183); довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 (а.с.108-109, 184, 234-235); витяги з наказів банку (а.с.110-154, 185-206); скріншот повідомлень про зміну процентної ставки (а.с.155, 157, 207, 208).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови оппонента.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частини 1, 2 ст.207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

У ч.1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із ч. ч. 1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Умовами обслуговування, які визначені у п. 3.1, п.3.2 та п.3.3 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що для надання послуг банку клієнту видається картка, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладає договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, вказаної у заяві. Після отримання банком необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку пред`явлених документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карку. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Отже, Банком визначено порядок надання банківських послуг викладений в Умовах та правилах надання банківських послуг, що передбачає обов`язковість укладання договору у письмовій формі.

Умов та Правил надання банківських послуг, які надані позивачем, але не підписані відповідачем, не підтверджують, факт того, що між сторонами досягнуто згоди щодо збільшення розміру процентів за користування кредитом на умовах визначених цими банківськими документами.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З банківського розрахунку заборгованості вбачається, що з 12 вересня 2007 року діяла процентна ставка 36% (поточна заборгованість) та 36% (прострочена заборгованість), з 01 січня 2013 року банком була змінена процентна ставка за користування кредитом на 30% (поточна заборгованість) та 30% (прострочена заборгованість), з 01 вересня 2014 року процентна ставка (на поточну заборгованість та прострочену заборгованість) збільшена на 34,80%, а з 01 квітня 2015 року процентна ставка збільшена до 43,20% і остаточна заборгованість по процентам була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки (а.с.6-9).

Проте, заява підписана 12.09.2007 ОСОБА_1 , не містить її письмової згоди на підвищення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, тобто не містить ознак узгодження з позичальником в письмовій формі умов підвищення розміру відсотків за користування кредитом.

Отже, відсутні докази згоди відповідача на підвищення відсоткової ставки та належного повідомлення позичальника про її підвищення в односторонньому порядку.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , як споживач банківських послуг надаючи письмову згоду на укладення кредитного договору, погодилася на сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, то саме вказана відсоткова ставка має враховуватися банком при нарахуванні відсотків за користування кредитом.

Також, суд зазначає, що проценти нараховано позивачем станом на 31.05.2018. Крім того, відповідач виконувала умови кредитного договору та сплачувала кошти на погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості наданого позивачем. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням строку виконання кредитного договору та виходячи з процентної ставки 36,00 % банк до суду не надав, сам суд зробити такий розрахунок не може. За таких обставин суд вважає, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів щодо заявленої позивачем заборгованості позичальника за процентами.

Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по кредитному договору в сумі 5120,55 грн. (одержаних кредитних коштів) та відсотки за користування кредитом в сумі 76,52 грн.(за період з 12.09.2007 по 31.12.2012 включно, тобто за період виникнення несплати до змінення процентної ставки, в якому відсоткова ставка банком нараховувалась в обумовленому сторонами розмірі, а саме із розрахунку 36,00 % на рік).

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Частиною 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

Таким чином, вищезазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину.

Надані позивачем скріншоти про направлення відповідачу повідомлень щодо зміни процентної ставки не можуть слугувати належними доказами виконання позивачем умов договору та вимог закону про повідомлення відповідача про зміну (зменшення та підвищення) процентної ставки.

А тому суд приходить до висновку, що матеріали справи доказів належного повідомлення відповідача про зміну процентної ставки не містять.

Здійснення платежів за новим тарифним планом також не може свідчити про те, що позичальник був належним чином повідомлений про зміну умов обслуговування рахунку.

Що стосується заборгованості за пенею та комісією, штрафами (фіксована частина та процента складова), то вони не підлягають стягненню, виходячи з наступного.

У заяві позичальника від 12.09.2007, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню та комісію, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 вересня 2007 року, посилається на Умови і правила надання банківських послуг, як невід`ємну частину спірного договору.

В Умовах і Правилах надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), та інші умови (а.с.11-16).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії, неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, вказані Умови і правила надання банківських послуг належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 вересня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 липня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови і правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд приходить до висновку, що Умови і правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 вересня 2007 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 14 січня 2019 року подала заяву про застосування строку позовної давності, та просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача у зв`язку із пропуском строку повної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частинами 1, 3 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Враховуючи, що термін дії перевипущеної картки встановлено до 09.2022, то вона, відповідно діє до 30 вересня 2022 року.

Як зазначено в правових позиціях Верховного Суду України, які викладені в постановах від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14, від 18.06.2014 у справі №6-61цс14, від 01.10.2014 справі № 134 цс14, за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

Оскільки за умовами договору погашення кредиту позичальник ОСОБА_1 мала здійснювати частинами кожного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня місяця дії картки, яким є 30 вересня 2022 року.

Перевипущена кредитна картка, яка видана ОСОБА_1 , дійсна до 30 вересня 2022 року, позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з вказаним позовом до суду 12 липня 2018 року, а отже строк позовної давності за вимогами АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № б/н від 12 вересня 2007 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 на час звернення до суду не сплинув.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 в межах строку позовної давності.

Таким чином, зваживши у сукупності надані АТ КБ «Приватбанком» докази по справі, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань, а тому позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише заборгованість в сумі 5120,55 грн. (тіло кредиту) та відсотки за користування кредитом в сумі 76,52 грн.(за період з 12.09.2007 по 31.12.2012 включно, тобто за період виникнення несплати до змінення процентної ставки, в якому відсоткова ставка банком нараховувалась в обумовленому сторонами розмірі, а саме із розрахунку 36,00 % на рік), що передбачено заявою від 12.07.2007, яку підписано сторонами, а решта позовних вимог не підлягають задоволенню, оскільки їх не доведено належними та допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави для їх стягнення.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 103,17 грн., що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 235, 258, 259, 263- 265, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б.1Д, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за договором б/н від 12.09.2007 в сумі 5197 (п`ять тисяч сто дев`яносто сім) грн. 07 (сім) коп., а також судові витрати у сумі 103 (сто три) грн. 17 (сімнадцять) коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 вересня 2019 року.

Суддя /підпис/

Згідно з оригіналом

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області Д.В. Терещенко