Рішення № 84633712, 16.09.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року Справа № 915/1433/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Ковальжи А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 01125608)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, Громадянський узвіз, 1/1, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 32655926)

про стягнення коштів в розмірі 984 523, 05 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бабич В.О., адвокат ордер серія ВЕ № 1000935 від 15.07.2019 року;

від відповідача: Петровський Д.О., адвокат ордер серія МК № 143894 від 14.08.2019 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство “Миколаївський морський торговельний порт” з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” грошових коштів в сумі 984 523, 05 грн., з яких: 675 634, 79 грн. – суми заборгованості за договором № 167-Р, укладеного 29.12.2010 року з подальшими змінами та доповненнями; 229 124, 08 грн. – пені; 19 376, 55 грн. – 3 % річних; 60 387, 63 грн. – інфляційних втрат.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 20.06.2019 року.

В судовому засіданні 20.06.2019 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою відкладено підготовче засідання на 18.07.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.07.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 14.08.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.08.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 915/1433/19 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 12.09.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.09.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 16.09.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.09.2019 року закрито провадження у справі № 915/1433/19 в частині стягнення 27 919, 99 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Стягнуто з відповідача на користь позивача 418, 80 грн. - витрат по сплаті судового збору.

В судовому засіданні 16.09.2019 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № 167-Р від 29.12.2010 року, зокрема, щодо оплати послуг зі зважування вантажів на автомобільних вагах, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості у спірній сумі та нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 257, 258, 264, 526, 599, 610, 612, 625, 629 ЦК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

05.06.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9403/19) та 08.08.2019 року додаткові пояснення (вх. 12976/19).

В обґрунтування заперечень відповідач у відзиві на позов та поясненнях зазначає, що:

- відповідач має намір виконувати належним чином зобов`язання за договором № 167-Р від 29.12.2010 року та погасити усі наявні суми боргу за договором;

- відповідач був позбавлений можливості, у тому числі через проведення з серпня 2017 року по червень 2018 року (включно) капітального ремонту причалу № 9, здійснювати перевалку вантажів, що призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості за договором № 167-Р від 29.12.2010 року.

Відповідач просив суд:

- застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за період з 13.12.2017 року по 16.05.2018 року;

- відмовити позивачу у стягненні суми штрафних санкцій за період з 13.12.2017 року по 16.05.2018 року у розмірі 149 996, 06 грн., а саме у стягненні: 114 200, 69 грн. – пені, 26 020, 31 грн. – інфляційні, 9 775, 06 грн. – 3 % річних;

- відмовити позивачу у стягненні з відповідача суми основного боргу у розмірі 27 919, 99 грн.;

- надати відповідачу терміном на 1 (один) рік відстрочку виконання грошового зобов`язання у розмірі 806 607, 00 грн., з яких: 647 714, 80 грн. сума основного боргу та 158 892, 20 грн. сума штрафних санкцій (яка складається із суми: 114 923, 39 грн. – пені, 9 601, 49 грн. – 3 % річних, 34 367, 32 грн. – інфляційні).

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

29.12.2010 року між ДП “Миколаївський морський торговельний порт” (порт) та ТзОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (замовник) укладено договір № 167-Р (том 1, арк. 30-31).

Відповідно до п. 7.1 Договору цей договір набирає чинності з 01.01.2011 р. і діє по 31.12.2011 року включно і вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання на протязі одного місяця до закінчення дії цього Договору.

До договору між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 23.12.2011 року, № 2 від 21.12.2012 року, № 3 від 20.12.2013 року, № 4 від 24.12.2014 року, № 5 від 25.12.2015 року, № 6 від 29.12.2016 року та № 7 від 17.11.2017 року (том 1, арк. 32-38), якими сторони вносили зміни до обов`язків замовника, умов розрахунків та змінювали вартість зважування вантажів на автовагах.

Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін. Доказів розірвання або визнання недійсним договору суду не подано.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору порт за наявності можливості надає послуги із зважування вантажів на автомобільних вагах порту, а замовник приймає ці послуги та оплачує їх згідно рахунків порту.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) порт зобов`язаний по закінченню надання послуг за кожною заявкою протягом двох робочих днів надати замовнику приймально-здавальний акт у двох примірниках.

Відповідно до п. 2.1.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) порт зобов`язаний до 10-го числа місяця, наступного за звітним, надавати рахунки на оплату послуг та акти наданих послуг.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору замовник зобов`язаний отримувати в порту, підписувати і повертати приймально-здавальні та акти наданих послуг не пізніше 3-х робочих днів з дати їх отримання в порту.

Відповідно до п. 2.2.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) замовник зобов`язаний до 10-го числа місяця, наступного за звітним отримувати в порту рахунки та акти наданих послуг за фактично надані послуги та сплачувати до 20-го числа місяця, наступного за звітним, за тарифами порту діючими на дату надання послуг.

Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) оплата за надані портом послуги здійснюється в безготівковій формі відповідно до норм законодавства про здійснення безготівкових розрахунків в національній валюті України. До 10-го числа місяця, наступного за звітним отримувати в порту рахунки. Розрахунок за фактично надані портом послуги здійснюється замовником на підставі рахунків порту та актів наданих послуг до 20-го числа місця, наступного за звітним.

Судом встановлено, на виконання умов договору позивачем надавались відповідачу послуги зі зважування вантажів на автовагах порту в грудні 2017 року, січні 2018 року, квітні 2018 року, липні 2018 року, серпні 2018 року, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами наданих послуг (виконаних робіт) на загальну суму 753 598, 78 грн. та виставленими для оплати рахунками (том 1, арк. 39-66).

Відповідачем частково проведено оплату за отримані послуги на загальну суму 77 963, 99 грн., що підтверджується банківськими виписками, які перевірені судом (том 1, арк. 67-75) та платіжними дорученнями (том 1, арк. 83-88).

В подальшому 07.08.2019 року (після відкриття провадження у справі) відповідачем проведено оплату на загальну суму 27 919, 99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1652 на суму 20 000, 00 грн. та № 1653 на суму 7 919, 99 грн. (том 2, арк. 8-9).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 647 714, 80 грн. (753 598, 78 грн. - 77 963, 99 грн. - 27 919, 99 грн.).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями № 06/715 від 29.05.2018 року та № 06/1486 від 05.11.2018 року з вимогами сплатити заборгованість (том 1, арк. 76-77, 79-81).

У відповідь на претензії відповідач направив позивачу листи № 412 від 02.07.2018 року та № 855 від 15.11.2018 року, в яких відповідач підтвердив свої зобов`язання щодо проведення належної оплати за договором та просив мирним шляхом вирішити існуючі питання та надати можливість добровільно погасити існуючу заборгованість (том 1, арк. 78, 82).

21.12.2018 року відповідачем направлено на адресу позивача гарантійний лист № 1037, в якому відповідач просив погодити графік погашення заборгованості та надати можливість добровільно у позасудовому порядку погасити існуючу заборгованість та зобов`язався за необхідності оформити та надати документи для погодження розстрочки виконання зобов`язання (том 1, арк. 89-94).

У відповідь на гарантійний лист позивач 10.01.2019 року направив на адресу відповідача лист № 06/30, в якому позивач зазначив, що у разі відсутності реальних дій, направлених на погашення передбаченої у графіку погашення заборгованості, позивач буде вимушений вжити всі заходи, в тому числі судові, для захисту своїх прав та інтересів (том 1, арк. 96).

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за послуги зі зважування вантажів на автомобільних вагах порту становить 647 714, 80 грн. Суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 647 714, 80 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості. Судом також враховано, що вказана заборгованість не заперечується відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення 647 714, 80 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Позивачем нараховано відповідачу 19 376, 55 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 23.01.2018 року по 11.05.2019 року.

Перевіривши нарахування 3 % річних, судом встановлено, що позивачем при нарахуванні 3 % річних по рахунку № 02170043 від 24.01.2018 року (п. 6 розрахунку вказаного в позовній заяві) допущено арифметичну помилку, а саме в розрахунку (том 1, арк. 7) зазначеному в позовній заяві вказано загальну суму 3 % річних 2 910, 22 грн., при цьому в розрахунку додатному до позовної заяви загальну суму 3 % річних зазначено 1 612, 92 грн. (том 1, арк. 20).

Крім того, відповідач у заяві про застосування позовної давності (вх. № 10644/19 від 26.06.2019 року) зазначив, що розрахунок наведений у позовній заяві (п. 6 розрахунку) не відповідає доданому до позовної заяви розрахунку по рахунку № 02170043 від 24.01.2018 року.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та встановлено, що 3 % річних становлять 18 079, 25 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 18 079, 25 грн. В решті 3 % річних в розмірі 1 297, 30 грн. слід відмовити.

Позивачем також нараховано відповідачу 60 387, 63 грн. – індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов`язань, за період з січня 2018 року по травень 2019 року. Нарахування інфляційних здійснено позивачем по кожному рахунку окремо.

Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем аналогічно до розрахунку 3 % річних при нарахуванні індексу інфляції по рахунку № 02170043 від 24.01.2018 року (п. 6 розрахунку вказаного в позовній заяві) допущено арифметичну помилку.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що інфляційні втрати становлять 56 651, 08 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 56 651, 08 грн. В решті інфляційних втрат в розмірі 3 736, 55 грн. слід відмовити.

3. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 4.2 Договору за несвоєчасну оплату рахунків з замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку.

Позивачем нараховано відповідачу 229 124, 08 грн. - пені.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 23.01.2018 року по 11.05.2019 року. Судом встановлено, що позивачем при нарахуванні пені по рахунку № 02170043 від 24.01.2018 року (п. 6 розрахунку вказаного в позовній заяві) допущено арифметичну помилку, а саме в розрахунку (том 1, арк. 7) зазначеному в позовній заяві вказано загальну суму пені 34 017, 92 грн., при цьому в розрахунку доданому до позовної заяви загальну суму пені зазначено 18 893, 89 грн. (том 1, арк. 20).

Розрахунок пені по іншим рахункам здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору по кожному рахунку окремо. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 15-29).

Судом здійснено перерахунок розміру пені. Таким чином, пеня становить 214 000, 05 грн.

Отже, нарахування пені в сумі 214 000, 05 грн. є обґрунтованим та підставним. В решті пені в розмірі 15 124, 03 грн. слід відмовити.

4. Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

26.06.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшла заява (вх. № 10644/19) про застосування позовної давності до позовних вимог позивача (том 1, арк. 256-258).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 14 до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Позивачем нараховано індекс інфляції за прострочення виконання грошових зобов`язань за період з січня 2018 року по травень 2019 року та 3 % річних за період з 23.01.2018 року по 11.05.2019 року.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки строк позовної давності не пропущено. Отже, позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягає задоволенню.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Відповідно до п. 4.4 вищевказаної Постанови № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

Відповідно до п. 4.4.1 вищевказаної Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред`явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями № 06/715 від 29.05.2018 року та № 06/1486 від 05.11.2018 року з вимогами сплатити заборгованість з урахуванням штрафних санкцій по рахункам, які входять в предмет спору у даній справі (детальний розрахунок штрафних санкцій було наведено позивачем у розрахунках в самих претензіях) (том 1, арк. 76-77, 79-81).

У відповідь на претензії відповідач направив позивачу листи № 412 від 02.07.2018 року та № 855 від 15.11.2018 року, в яких відповідач підтвердив наявність заборгованості (заборгованість та штрафні санкції за договором), гарантував позивачу вжиття заходів для термінової оплати заборгованості, просив мирним шляхом вирішити існуючі питання та надати можливість добровільно погасити існуючу заборгованість (том 1, арк. 78, 82).

21.12.2018 року відповідачем направлено на адресу позивача гарантійний лист № 1037, в якому відповідач просив погодити графік погашення заборгованості та надати можливість добровільно у позасудовому порядку погасити існуючу заборгованість та зобов`язався за необхідності оформити та надати документи для погодження розстрочки виконання зобов`язання (том 1, арк. 89-94). До гарантійного листа відповідачем додано графік погашення заборгованості, в якому передбачено строки погашення й штрафних санкцій (пені).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про переривання строку позовної давності по позовній вимозі про стягнення пені, яке відбулось в межах строку позовної давності. В цій частині строк позовної давності не сплив. Отже, позовна вимога про стягнення пені в сумі 214 000, 05 грн. підлягає задоволенню.

5. Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 9403/19 від 05.06.2019 року) (том 1, арк. 113-118) та у запереченнях (вх. № 10643/19 від 26.06.2019 року) (том 1, арк. 240-249) в обґрунтування клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду на 1 рік зазначив, що:

- у 2018 році несвоєчасне перерахування орендної плати сталося за відсутності вини ТзОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ», у тому числі через проведення з серпня 2017 року по червень 2018 року (включно) Миколаївською філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Адміністрацією Миколаївського морського порту капітального ремонту Причалу № 9, на якому повинна здійснюватися перевалка вантажів клієнтів через орендовані складські площі із використанням орендованих портальних кранів, з відповідним виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт, та через не підтвердження посадовцями Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) постановки теплоходів клієнтів компанії, що спричинило збитки, недоотримання грошових надходжень, втрату клієнтів.

За вказаними фактами слідчим відділом Заводського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області порушено кримінальне провадження №12017150030004661 внесене до ЄРДР 30.11.2017 року, що підтверджується відповідними повідомленням до прокуратури та національної поліції (том 1, арк. 126-157).

Також, за заявою ТзОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» по вказаним фактам 06.02.2018 року Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було порушено справу №2-26.215/1-2018, за результатом розгляду якої 28.03.2019 року прийнято відповідне Рішення про порушення Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України (Адміністрація Миколаївського морського порту) законодавства про захист економічної конкуренції № 4-ріш (том 1, арк. 158-217).

Внаслідок вимушеного простоювання, відповідач був позбавлений можливості здійснювати перевалку вантажів, що призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості, у тому числі за Договором №167-Р від 29.12.2010 року.

- затримка у виконанні рішення зумолена неможливістю негайного виконання рішення через вимушене простоювання через дії інших осіб;

- відповідач, отримавши заявлену ним відстрочку на рік, прийме судове рішення до виконання з моменту його винесення, зможе без допущення банкрутства накопичити достатні грошові кошти та розрахуватися з позивачем, а позивач практично у такий самий строк як при проходженні усіх стадій судового оскарження та виконання рішення, але без понесення пов`язаних із цим судових витрат, вже зараз отримає визнаний відповідачем виконавчий лист та збереже при цьому усі існуючи правовідносини з відповідачем із відповідними грошовими надходженнями.

Позивач в клопотанні (вх. № 10232/19 від 20.06.2019 року) просив суд відмовити відповідачу у відстрочці виконання рішення суду (том 1, арк. 228-232).

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про його відмову з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України” зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд зазначає, що вчинення третіми особами дій, що перешкоджають веденню відповідачем господарської діяльності не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст. 331 ГПК України для відстрочення виконання рішення суду.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК України).

Крім того, судом також враховано, що відповідачем не надано доказів, того, що у відповідача з`явиться можливість виконати рішення через 1 рік, не доведено наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі, у зв`язку з чим, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.09.2019 року закрито провадження у справі № 915/1433/19 в частині стягнення 27 919, 99 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Стягнуто з відповідача на користь позивача 418, 80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір в розмірі 14 046, 68 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в розмірі 302, 37 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, Громадянський узвіз, 1/1, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 32655926) на користь позивача Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 01125608):

- 647 714, 80 грн. (шістсот сорок сім тисяч сімсот чотирнадцять грн. 80 коп.) - суми заборгованості за договором № 167-Р, укладеним 29.12.2010 року, з подальшими змінами та доповненнями;

- 18 079, 25 грн. (вісімнадцять тисяч сімдесят дев`ять грн. 25 коп.) - 3 % річних;

- 56 651, 08 грн. (п`ятдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят одна грн. 08 коп.) – індексу інфляції;

- 214 000, 05 грн. (двісті чотирнадцять тисяч грн. 05 коп.) – пені;

- 14 046, 68 грн. (чотирнадцять тисяч сорок шість грн. 68 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в позові в частині стягнення 15 124, 03 грн. (п`ятнадцять тисяч сто двадцять чотири грн. 03 коп.) – пені; 3 736, 55 грн. (три тисячі сімсот тридцять шість грн. 55 коп.) - інфляційних втрат та 1 297, 30 грн. (одна тисяча двісті дев`яносто сім грн. 30 коп.) – 3 % річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2019 року.

Суддя Е.М. Олейняш