Рішення № 84633005, 24.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2019Справа № 910/10370/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

про стягнення 260 049,46 грн

за участю представників сторін:

від позивача Окушко Л.В. – представник за довіреністю № 062/15/1/03-3703 від 09.09.2019

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2019 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі – КП «Київжитлоспецексплуатація», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (далі – ПрАТ «ВФ Україна», відповідач) про стягнення 260 049,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015 в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування частиною даху будівлі комунальної власності.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача борг у розмірі 260 049,46 грн за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 (з урахуванням ухвали від 05.09.2019 про виправлення описки) відкрито провадження у справі № 910/10370/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.09.2019.

27.08.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній зазначив, що відмовився розміщувати обладнання за укладеним сторонами договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015, про що свідчить відсутність підписаного сторонами акта розміщення обладнання на умовах сервітуту. Відповідач вважав вказаний договір недійсним з моменту його укладення та просив суд відмовити у задоволенні позову.

05.09.2019 у судовому засіданні судом відкладено розгляд справи на 24.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 повідомлено ПрАТ «ВФ Україна», як відповідача, про наступне судове засідання, яке відбудеться 24.09.2019.

10.09.2019 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій останній вказав, що під час укладення договору про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015 сторонами були дотримані усі умови необхідні для чинності вказаного правочину. Позивач вказував, що договір є обов`язковим до виконання, у свою чергу, умовами укладеного сторонами договору передбачено, що плата за користування частиною даху будівлі комунальної власності здійснюється відповідачем з моменту укладення договору, а не з моменту складення та підписання акта розміщення обладнання, і до моменту підписання акту про закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. Враховуючи викладене, позивач вважав заперечення відповідача необґрунтованими та безпідставними.

У судовому засіданні 24.09.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.09.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

22.06.2015 між КП «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є відповідач – ПрАТ «ВФ Україна» (сервітуарій), був укладений договір про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/624 (далі – договір).

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору та додатку № 1, яким був погоджений адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати, предметом договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 17 (далі – об`єкт розміщення).

У п. 1.2 договору сторони погодили, що об`єкт розміщення використовується сервітуарієм виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв`язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі – обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).

Згідно з п. 2.1 договору встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено що розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту.

До матеріалів справи долучений додаток № 2 до договору, який містить схематичні дані про зону (місце) розміщення обладнання на покрівлі і її площу, в якому відсутні підписи сторін. Водночас, цей додаток наведений у розділі 12 договору серед додатків до договору на час його укладення. Отже, додаток № 2 є невід`ємною складовою договору, і за відсутності даних про існування додатку № 2 з іншими умовами, умови додатку № 2 є узгодженими сторонами умови щодо розміщення обладнання.

Відповідно до п. 3.1 договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення відповідно до умов договору.

Згідно з п. 3.2 договору розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться у додатку № 1 до даного договору.

З додатку № 1 до договору вбачається, що місячна плата за договором становить 5 047,70 грн (з ПДВ), при цьому площа, що надається у користування відповідачу, складає 7 кв.м., висота щогли становить 1,5 м, зона розміщення – 1.

У вказаному додатку сторонами також було погоджено формулу розрахунку щомісячної плати: Варопос/12*S*коефh*коеф3, де: Варопос - опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; S - площа розміщення телекомунікаційного обладнання, коефh- коефіцієнт висоти щогли з обладнанням; коефз- коефіцієнт зони розміщення телекомунікаційного обладнання.

Згідно з розрахунком місячної плати за розміщення базових мобільних станцій на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності (Наказ № 99 від 19.09.2011), погодженого головою комісії з реорганізації Головного управління цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): коефіцієнт висоти щогли з обладнанням до 10 м (включно) становить - 1,0; коефіцієнт зони розміщення - центральна частини міста - 1,2; площа розміщення телекомунікаційного обладнання становить - 7,00 кв.м.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 17 від 06.02.2015, показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 7 211,00 грн (з урахуванням ПДВ). Виходячи із визначеної у додатку № 1 формули розрахунку розміру щомісячної плати, місячної плати за 2015 рік становить: 7 211,00 грн/12 х 7,0 кв.м (площа, яку займає обладнання) х 1,0 х 1,2 = 5 047,70 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-гомунального господарства України № 273 від 27.10.2015, показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві був визначений у розмірі 8 848,00 грн (з урахуванням ПДВ). Місячна плата за 2016 рік, у зв`язку зі зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 8 848,00 грн/12 х 7,0 кв.м х 1,0 х 1,2 = 6 193,60 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 14 від 01.02.2017 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 11 269,00 грн (з урахуванням ПДВ). Місячна плата за 2017 рік, у зв`язку зі зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 11 269,00 грн/12 х 7,0 кв.м х 1,0 х 1,2 = 7 888, 30 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України № 46 від 01.03.2018 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 13 047,00 грн (з урахуванням ПДВ). Місячна плата за 2018 рік, у зв`язку зі зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 13 047,00 грн/12 х 7,0 кв.м х 1,0 х 1,2 = 9 132,09 грн.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 5 047,70 грн, в тому числі ПДВ 841,28 грн.

Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства (3.4 договору).

Відповідно до п. 3.5 договору нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Згідно з положеннями п. 3.6 договору датою здійснення оплати відповідно до умов цього договору вважається дата зарахування відповідних коштів банком на рахунок підприємства визначений даним договором.

Пунктом 4.1.1 на сервітуарія покладений обов`язок своєчасно та в повному обсязі вносити плату за договором, у тому числі у разі внесення змін в розмір плати.

Сторони домовились, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 14.09.2015 і діє до 13.09.2016. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (п. 9.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 03.08.2015).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору сервітуту, КП «Київжитлоспецексплуатація» надало ПрАТ «ВФ Україна» обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 17, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв`язку.

Крім того, на виконання умов п. 3.3 договору позивач направив відповідачу на його адресу рахунки на оплату та акти наданих послуг за спірний період, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями чеків підприємства поштового зв`язку та описами вкладення поштових відправлень.

Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном не виконав та вартість за користування сервітутом за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року у сумі 260 049,46 грн не сплатив.

Таким чином, у відповідача за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року включно виникла заборгованість у сумі 260 049,46 грн, доказів сплати якої матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник внаслідок невиконання відповідачем, як стверджує позивач, обов`язку, оплатити щомісячну плату за користування об`єктом за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року.

Відповідач заперечував наявність у нього невиконаних зобов`язань за договором з підстав недійсності договору, а також з огляду на те, що майже відразу після укладення договору ПрАТ «ВФ Україна» в одностронньому порядку прийняло рішення про відмову від розміщення обладнання на об`єкті, у зв`язку із чим фактичне розміщення обладнання не здійснювалось.

Оцінюючи правомірність тверджень та заперечень сторін, розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд керувався таким.

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Відповідно до рішення Київської міської ради № 378/5765 від 14.07.2011 «Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій» позивача – КП «Київжитлоспецексплуатація» уповноважено здійснювати моніторінг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

За приписами ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

У роз`ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).

З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 17, для встановлення обладнання відповідача. Отже, сервітут (право користування) у даному випадку був встановлений договором № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015.

При цьому ПрАТ «ВФ Україна» погодився із тим, що дане право обмеженого користування об`єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (п. 2.1 договору), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання (складення якого передбачено п. 2.2 договору).

Суд зазначає, що акт розміщення обладнання, про який зазначається у п. 2.2 договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об`єкті нерухомого майна, а не факт виникнення самого права користування цим об`єктом або його частиною (встановлення сервітуту).

Щодо доводів відповідача про недійсність договору сервітуту № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Дослідивши зміст договору про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/624 від 22.06.2015, суд дійшов висновку, що договір укладено з необхідним обсягом цивільної дієздатності, зміст договору відповідає вимогам законодавства, сторонами було дотримано вимог щодо його форми та досягнуто згоди з усіх істотних умов згідно зі ст. 403 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо предмету договору, а саме – надання права користування відповідачу частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 17.

Отже, загальні вимоги, необхідні для чинності правочину та його відповідності закону, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України були дотримані сторонами при укладенні договору під час встановлення сервітуту. А відповідач не надав суду доказів, які б підтвердили порушення вимог, визначених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання договору недійсним. При цьому будь-яких зауважень у відповідача щодо договору на момент його укладення та протягом строку його дії не виникло, а сам договір недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Крім того, суд враховує, що за приписами ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.

Відповідно до п. 9.3 договору сторони погодили можливість припинення користування об`єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Разом з тим, за умовами пункту 9.2 договору, якщо одна зі сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, встановленого п. 9.1 - до 13.09.2016, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.

Матеріали справи свідчать, що жодна з сторін не повідомляла іншу про закінчення строку дії договору, тому договір про встановлення сервітуту кожного року продовжувався на один рік. Також у матеріалах справи відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку. Отже, договір сервітуту є дійсним та обов`язковим для виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до п. 3.5 договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки порушення зі сторони ПрАТ «ВФ Україна» господарського зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування частиною даху будівлі комунальної власності у період з вересня 2015 року по серпень 2018 року підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 260 049,46 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, ідентифікаційний код 03366500) борг у розмірі 260 049,46 грн (двісті шістдесят тисяч сорок дев`ять грн 46 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 900,75 грн (три тисячі дев`ятсот грн 75 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 01.10.2019.

Суддя О.Г. Удалова