Рішення № 84629606, 30.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року №640/21564/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги №Ф-225266-17 від 13.11.2018, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 3319, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2018 року №Ф-225266-17 прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем було виконано всі вимоги норм діючого законодавства щодо сплати ЄСВ за період фактичного здійснення професійної незалежної діяльності у першому кварталі 2018 року та подано відповідні документи та заяви щодо припинення діяльності. У свою чергу, відповідачем не було припинено позивача в зв`язку зі зміною організаційної форми з незалежної на адвокатське бюро, що призвело до незаконного та необґрунтованого нарахування зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску та прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Також, позивач не погоджується із сумою, визначеною відповідачем у податковій вимозі, оскільки розмір єдиного соціального внеску для позивача на місяць складає 819, 06 грн., в той час, як враховуючи визначену контролюючим органом суму за 8 місяць та враховуючи сплачені позивачем кошти, виходить, що позивач мав сплатити 10 532, 72 грн, що складає 1 053, 27 грн.. Таким чином, відповідачем було здійснено нарахування зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску після зміни позивачем організаційної форми та за необґрунтованими та завищеними відсотками.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 відкрито спрощене провадження у справі та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем було подано ліквідаційний звіт з порушенням вимог пункту 10 розділу ІІІ Порядку №435, а саме - не задекларовано ЄСВ за квітень 2018 року, у зв`язку з чим, адвокату необхідно подати заяву щодо зняття актуальності поданого звіту за 2018 рік та після того, як будуть вжиті відповідні заходи щодо зняття актуальності, подати звіт дотримуючись вимог порядку №435. Також, відповідачем зазначено, що ним направлено лист до ДФС України для приведення картки платника 71040000 у відповідність, в зв`язку з помилковим нарахуванням за 2018 рік, а саме, щодо зняття нарахувань єдиного внеску за травень-вересень 2018 року.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Ради адвокатів України від 07.07.2017 №51 позивачеві видано свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю від 07.07.2017 серії КС №6092/10.

27.12.2017 позивачем було отримано довідку про взяття на облік платника податків (форма №37-ОПП) за №1726570700089 та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску (форма №2-ЄСВ) за №1726578000040.

У березні 2018 року позивачем було прийнято рішення про зміну форми адвокатської діяльності та створення адвокатського бюро.

Згідно виписки з ЄДРПОУ 16.03.2018 позивачем було зареєстровано адвокатське бюро «Терземан та партнери».

За посиланням позивача, у травні 2018 року ним було подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву про припинення платника податків (форма 8-ОПП) та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску (форма 7-ЄСВ)

21.05.2018 позивач подав до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, форма Д5 (річна) - ліквідаційна.

До додатку 5 було додано витяг з ЄРАУ та копію платіжного доручення №ПН 22410 від 17.04.2018 про підтвердження сплати ЄСВ за перший квартал 2018 року.

Разом з цим, 13.11.2018 ГУ ДФС у м. Києві виставило позивачеві вимогу за №Ф-225266-17 на суму 8075, 54 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського обєднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Частинами 1 та 2 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

Загальні положення щодо обліку платників податків визначені у статті 63 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 63.2 статті 53 Податкового кодексу України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Згідно з пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Пунктом 65.10 статті 65 Податкового кодексу України передбачено, що внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:

- визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду;

- смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

- внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

- реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;

- закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ (дозвіл, сертифікат тощо), - з дати закінчення такого строку;

- заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не визначене у рішенні суду;

- наявності обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством, - з дати надходження відповідних документів до контролюючого органу за місцем обліку фізичної особи, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду;

- анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

У разі коли після внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що вона розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи.

Відповідно до підпункту 67.1.2 пункту 67.1 статті 67 Податкового кодексу України підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи.

Наказом Міністерства фінансів України від 09.11.2011 №1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 29.12.2011 за № 1562/20300, затверджений Порядок обліку платників податків і зборів (далі Порядок №1588).

Відповідно до пункту 11.1 Порядку №1588 платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов`язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Згідно з підпунктом 2 пункту 11.18 Порядку №1588 фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП.

Як зазначено позивачем, в травні 2018 року ним було подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву про припинення платника податків (форма 8-ОПП) та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску (форма 7-ЄСВ).

Відповідачем зазначені обставини не заперечуються, проте, зазначено, що відповідні заяви за формами №8-ОПП та №7-ЄСВ були подані позивачем до контролюючого органу за основним місцем обліку - 27.04.2018.

При цьому, 21.05.2018 року позивачем було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску із зазначенням типу «ліквідаційна», в якій відображено нарахування ЄСВ за січень-березень 2018 року.

Відповідно до пункту 4 частини2 статті 6 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску зобов`язані подавати звітність з єдиного внеску за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, визначеними законодавством.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - Порядок №435, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 13 розділу ІІ Порядку №435, ФО - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім ФО - підприємців, зазначених у пункті 3 розділу III цього Порядку.

Пунктом 9 розділу ІІІ вказаного Порядку встановлено, що у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності страхувальників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію або припинення діяльності таких страхувальників.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що є недоречними його посилання на приписи пунктів 10-11 розділу ІІ Порядку №435, оскільки такі набрали чинності лише 01.08.2018, в той час, як позивач звертався до контролюючого органу із заявою про зняття його з обліку, як платника єдиного внеску та подавав ліквідаційний звіт ще у травні 2018 року.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - Інструкція №449).

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 13 для платників, зазначених у підпунктах 4, 6 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня надходження до органу доходів і зборів заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску.

При цьому, відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ІІ Інструкції №449, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Необхідно зазначити, що в тексті позовної заяви позивач посилається на норми підпункту 1 пункту 13 розділу ІІ Інструкції №449, однак, враховуючи, що позивач здійснює професійну адвокатську діяльністю, застосуванню підлягають саме приписи підпункту 2 пункту 13 вказаної Інструкції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було подано до ДПІ у Святошинському районі м. Києва звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску із зазначенням типу «ліквідаційна», в якому відображено нарахування ЄСВ за січень-березень 2018 року.

Разом з тим, враховуючи, що заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску було подано позивачем 27.04.2018, суд приходить до висновку, що ліквідаційний звіт за 2018 рік було подано з порушення приписів чинного законодавства, а саме: не задекларовано ЄСВ за квітень 2018 року.

Разом з тим, що стосується власне суми грошового зобов`язання, визначеної в оскаржуваній податковій вимозі від 13.11.2018 №Ф-225266-17 в розмірі 8 075, 54 грн., суд бере до уваги наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Відповідно до частини 5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у 2018 році становить 3723,00 гри.

Таким чином, розмір єдиного соціального внеску для позивача, зокрема у першому кварталі, складав 819,06 гри. на місяць (3723,00 X 22%).

17.04.2018 року позивачем було здійснено сплату ЄСВ за січень, лютий та березень 2018 року у сумі 2457,18 грн., що підтверджується копією квитанції від 17.04.2018 №ПН22410.

У свою чергу, з оскаржуваної вимоги вбачається, що станом на 31.10.2018 недоїмка складає 8 075, 54 грн., тобто, враховуючи сплачені позивачем кошти відповідно до квитанції від 17.04.2018 №ПН22410, станом на 31.10.2018 року позивач повинен був би сплатити за висновками контролюючого органу 10 532,72 грн. (8075,54 грн.+2457,18 грн.), що складає 1 053,27 грн. (10532,72 грн./10 міс.) єдиного соціального внеску з розрахунку на місяць.

Разом з тим, як зазначено вище, розмір єдиного соціального внеску для позивача на місяць складав 819, 06 грн., при цьому, відповідачем не надано суду доказів отримання позивачем прибутку, відповідно до якого розмір єдиного соціального внеску вираховувався б як 1 053,27 грн. на місяць.

Відзив на позовну заяву не містить обґрунтування суми заборгованості зі сплати єдиного внеску саме в розмірі 8 075, 54 грн., розрахунку суми, визначеної в оскаржуваній податковій вимозі контролюючим органом суду не надано.

Водночас, у відзиві на позовну заяву зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві направлено лист до ДФС України для приведення картки платника 71040000 у відповідність в зв`язку з помилковим нарахуванням за 2018 рік, а саме, щодо зняття нарахувань єдиного внеску за травень-вересень 2018 року.

Так, вказане дає підстави вважати, що контролюючим органом було допущено помилки під час нарахувань позивачеві сум єдиного внеску, що підлягають сплаті, проте, лист на яке містить посилання у відзиві на позовну заяву суду не надано, доказів виправлення помилок про які йдеться у відзиві на позовну заяву матеріали справи не містять.

Наведене в сукупності дає підставі вважати що контролюючим органом було необґрунтовано визначено суму єдиного внеску, що підлягає сплаті в розмірі 8 075, 54 грн., та допущено відповідні помилки під час нарахування позивачеві сум єдиного внеску зворотного відповідачем під час судового розгляду справи не доведено, розрахунку суми боргу по сплаті єдиного внеску, зазначеної в оскаржуваній вимозі матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що представником відповідача не доведено правомірність оскаржуваної вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 13.11.2018 №Ф-225266-17, а відтак, позовні вимоги щодо визнання вимоги протиправною та її скасування підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2018 року №Ф-225266-17.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 3319, код ЄДРПОУ 39439980) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа