Рішення № 84629534, 23.09.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року м.Чернігів Справа № 620/572/19

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Акуленка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку, в якому просить:

-визнати протиправними дії Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку шодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 07.04.2017;

-зобов`язати Чернігівський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017;

-визнати протиправними дії Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку шодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2016 роки.

- зобов`язати Чернігівський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку -07.04.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017 відповідно до Закону України ''Про індексацію грошових доходів населення'' та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2014 по 2016 роки.

Ухвалою суду від 27.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали на надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 26.03.2019 клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10.04.2019 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/4/19 за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 12.09.2019 поновлено провадження у справі.

Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк, надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні його вимог та зазначив, що відповідно до кошторису, розрахунку фонду грошового забезпечення, кошти на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців передбачені не були. У зв`язку з наведеним, вважає, що відповідач не наділений витрачати бюджетні кошти на грошове забезпечення поза межами затвердженого кошторису. Крім того, механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки не передбачений. Стосовно вимог про зобов`язання нарахувати грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки зазначив, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

08.04.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій повністю підтримана позиція, викладена в позові. Зокрема зазначено, що у зв`язку з настанням особливого періоду позивач не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.

В судовому засіданнні представник позивача просив позов задовольнити повністю з мотивів, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з доводів, наведених у відзиві. Крім того, звернув увагу суду на те, що статус учасника бойових дій позивачу надано у 2015 році, тому підстави для нарахування грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки за 2014 рік відсутні.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Наказом начальника Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку від 07.04.2017 № 70 позивача виключено зі списків особового складу відділу та знято з усіх видів забезпечення з 07.04.2017 (а.с. 17).

Індексація грошових доходів ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 по 07.04.2017 не нараховувалась і не виплачувалась, що не заперечується відповідачем.

З інформації, викладеної в листі Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку від 07.08.2019 № 2423/796 видно, що позивач проходив службу у відповідача і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія серії НОМЕР_1 від 21.01.2015.

Додаткову відпустку у період з 2014 по 2016 роки як учаснику бойових дій, - не використовував, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски, - не виплачувалась.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача шодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 07.04.2017 та зобов`язання нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

При цьому суд враховує, що ст. 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017, що є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078, тому вищевказані позовні вимоги слід задовольнити.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, суд зазначає таке.

Відповідач не заперечує, що у 2015 - 2016 роках ОСОБА_2 додаткова соціальна відпустка, як учаснику бойових дій не надавалась, та грошова компенсація за вказану невикористану відпустку - не виплачувалась.

У свою чергу, відповідно до ст. 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасникам бойових дій (ст. 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).

Згідно із ст. 101 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч.8 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано посвідчення від 21.01.2015 серії НОМЕР_2 , тому останній має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Отже, на час виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2015-2016 роки.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути прийняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своїх дій, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015-2016 роки, оскільки саме з 21.01.2015 позивачу надано статус учасника бойових дій, а відтак позов у вказаній частині слід задовольнити.

При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/4/19 за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Разом з тим, шодо вимоги про визанння протиправними дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпуски, як учаснику бойових дій за 2014 рік, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, статус учасника бойових дій позивач отримав у 2015 році, що підтверджується відповідним посвідченням, однак просить суд зобов`язати відповідача здійснити відповідні виплати за 2014 рік, оскільки згідно довідки Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку, виданої від 14.07.2016 № 268, в період з 16.07.2014 по 06.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (а.с.18).

Такі вимоги позивача суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідний Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413 (далі Порядок № 413).

Відповідно до п.2 Порядку № 413, статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзвязку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 4 Порядку визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

Згідно з п. 6 Порядку встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або установи, закладу розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками установ, закладів подаються на розгляд комісії у місячний строк після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або установи, закладу чи призначення їх на відповідні посади.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що посвідчення учасника бойових дій і відповідний нагрудний знак особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, яким надано статус учасника бойових дій, видаються Мін`юстом, органами Міноборони, МВС, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральної прокуратури України, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС.

Отже, аналізуючи вищевказані норми, слід зробити висновок, що довідка Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка видана від 14.07.2016 № 268, що позивач в період з 16.07.2014 по 06.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, в розумінні наведених норм, є підставою для надання статусу учасника бойових дій, при цьому у разі неподання таких документів особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.

Докази, що вказана довідка була надана відповідній комісії під час розгляду питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій, а останньою не врахована, відсутні. Крім того, протиправність видачі посвідчення учасника бойових дій позивачем не оскаржувається.

Пільги і компенсації учасникам бойових дій передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Підставою для надання ветеранам війни передбачених законодавством пільг і компенсацій є відповідне посвідчення, що підтверджує їх статус.

Отже, з огляду на те, що посвідчення учасника бойових дій видано позивачу у 2015 році, то підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикоритсна ікалендарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік, відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку шодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017.

Зобов`язати Чернігівський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.04.2017.

Визнати протиправними дії Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку шодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.

Зобов`язати Чернігівський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку - 07.04.2017.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 01.10.2019.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Чернігівський зональний відділ військової служби правопорядку (вул. Шевченка, 107, м.Чернігів, Чернігівська обл., код ЄДРПОУ 24299357).

Суддя І.І. Соломко