Рішення № 84628603, 27.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4427/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

24 липня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.

Підстава звернення до суду - позивач вважає, що суб`єкт владних повноважень порушив його права під час прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 29.07.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку ст. 262 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ДФС в Одеській області виставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року, за якою станом на 21.02.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 819 грн. 54 коп.

09 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням. Після чого 10.04.2019 року була припинена підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за номером запису 25530060002006659, що обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як зазначає позивач, до неї звернувся державний виконавець Ізмаїльського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області щодо погашення наявної боргу перед ДФС України в сумі 15 819 грн. 54 коп., після чого ій стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року.

Позивач вважає, що при складанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) виставленою Головним управлінням ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем порушено чинне законодавство, оскільки до переліку платників податків єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. При цьому, позивач зазначає, що 14.10.2008 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та будучи особою похилого віку та маючи проблеми із здоров`ям, вимушена була з березня 2011 року займатися лікуванням, а не підприємницькою діяльністю, в зв`язку з чим в період з березня 2011 року по квітень 2019 року фізична особа- підприємець ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність, дохід не отримувала, оскільки лікувалася, більш того, за весь цей період не подавала жодної звітності. Також, позивач вказує на те, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Разом з тим, відповідачем перевірок не проводилось та податкова звітність позивачем не надавалась.

15.08.2019 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача з позовними вимогами та обґрунтуванням позову не згоден, зазначає, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по- перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

У разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. В свою чергу, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, в тому числі згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. В свою чергу, обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості Позивача, станом на 31.10.2018 року, становить 15819,5 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-6002-52, відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, на думку відповідача, посилання позивача на необхідність наявності попереднього рішення або проведення документальної перевірки для винесення Вимоги не відповідають дійсності. Облікові дані є достатніми даними для винесення Вимоги, а сама Вимога і є рішенням органу доходів і зборів, яка не потребує прийняття додаткових попередніх рішень.

08.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про не спростування відповідачем доводів позивача викладених у позові.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, що Головним управлінням ДФС в Одеській області виставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року, за якою станом на 21.02.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 819 грн. 54 коп.

09 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням. Після чого 10.04.2019 року була припинена підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за номером запису 25530060002006659, що обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як зазначає позивач, до неї звернувся державний виконавець Ізмаїльського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області щодо погашення наявної боргу перед ДФС України в сумі 15 819 грн. 54 коп., після чого ій стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року.

Позивач вважає, що при складанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) виставленою Головним управлінням ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем порушено чинне законодавство, оскільки до переліку платників податків єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. При цьому, позивач зазначає, що 14.10.2008 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та будучи особою похилого віку та маючи проблеми із здоров`ям, вимушена була з березня 2011 року займатися лікуванням, а не підприємницькою діяльністю, в зв`язку з чим в період з березня 2011 року по квітень 2019 року фізична особа- підприємець ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність, дохід не отримувала, оскільки лікувалася, більш того, за весь цей період не подавала жодної звітності. Також, позивач вказує на те, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Разом з тим, відповідачем перевірок не проводилось та податкова звітність позивачем не надавалась.

Враховуючи зазначене позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI ( далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дана стаття передбачає виключний перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 15 квітня 2014 року справа № 21-59а14, постанові від 23 лютого 2016 року справа № 822/4655/14 та Верховним Судом у постанові від 10.04.2018 справа № 826/28012/15.

Щодо доводів позивача, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, суд зазначає, що Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.02.2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, згідно п.4 Розділу VI якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї інструкції (для платника - фізичної особи). В свою чергу, обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості Позивача, станом на 31.10.2018 року, становить 15819,5 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-6002-52. Вказані обставини не заперечувались сторонами.

На підставі викладеного, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем сформована правомірно.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська, буд. 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.